Gaumont

«Ґомон» (фр. Gaumont — французька кіностудія художніх і документальних фільмів заснована 1895 року інженером, винахідником, сподвижником кіно Леоном Гомоном. Вважається однією з найстаріших кіностудій світу.

Gaumont

Gaumont L. Gaumont et compagnie
Логотип
Тип	кінокомпанія
Організаційно-правова форма господарювання	^d^[1]
Галузь	кінематограф
Засновано	1895 рік
Засновник(и)	Леон Гомон
Штаб-квартира	Франція: Париж
Територія діяльності	Франція
Продукція	ігрові фільми документальні фільми анімація телевізійні програми
Власник(и)	^d
Дочірні компанії	^d, ^d і ^d^[2]
gaumont.fr
Gaumont у Вікісховищі

Логотип

Символом компанії «L. Gaumont et Cie», її засновник, Леон Гомон вибрав стилізований малюнок квітки королиці (фр. marguerite — марґеріт). Таку назву він дав на пам'ять про свою матір, ім'я якої було Маргарита. Крім того, посередині малюнку (по горизонталі) було вписано надпис «Gaumont» (уже потім, в різні роки, надписи ці мінялися, в залежності від найзви компанії на той час). Самі ж зображення логотипу, з часом, видозмінювалися (в середині XX століття на емблемі було зображено планету, оточену сонячними променями). А починаючи з 70-х років, стилізована квітка знову стала логотипом Gaumont, до того ж, у всіх філіалах компанії (в Англії, США, Німеччині….) завжди використовувалося стилізоване зображення квітки фр. «marguerite».

Історія кіностудії

Історія більш як сторічної компанії багатогранна: були злети та падіння, нетривалий занепад та відродження. На початку 2000-х років — це глобальна компанія в індустрії кіно (присутня у всіх куточках планети) зі статутним капіталом більш як 180 мільйонів € і річним оборотом в сотню мільйонів € та прибутком в 10 мільйонів €.

Передісторія

Більш як сторічна кінокомпанія Gaumont завдячує своєму існуванню талановитому французькому інженеру та сподвижнику фотографії і кіномистецтва — Леону Гомону. Будучи блискучим студентом, майбутнім інженером, Леон Гомон був змушений покинути коледж у віці 16 років, оскільки його батько був уже не в змозі продовжувати оплачувати його навчання. Тоді Гомон став підмайстерком на виробництві біноклів, де дуже захопився оптикою, а згодом таки продовжив навчання, але уже у вечірній час. Зацікавлення оптикою, пізнеше переросло в захоплення фотографією (модним тоді явищем), і завдяки своїй природній кмітливості і набутим практичним та інженерним навичкам — Леон здобував прихильність та славу в колі фотомитців і фотомайстрів. Незабаром, його в 1893 році було запрошено до компанії братів Річардсів — Comptoire General de la Photographie. І уже у віці 28 років, настирливий і майстровитий інженер-оптик Леон Гомон став, на початку 1895 року, директором цієї компанії — знаного виробника оптичного та фотографічного устаткування. Та незабаром сталася прикра розмовка між засновниками компанії та її керівництвом й колективом, а так як брати Річардси поодинці не мали достатніх коштів на утримання всього колективу і подальшого розвитку компанії — вони запропонували Леону викупити її. І відомий в паризькому світському та науковому колі Леон Гомон, таки здійснив це — заручившись підтримкою астронома (Joseph Vallot), славнозвісного інженера Густава Ейфеля і, безсумнівно, свого друга — фінансиста Альфреда Беснера (Alfred Besnier). Беснер, в липні 1895 року, віднайшов можливість для придбання компанії із її устаткуванням, а отримавши контоль над компанією, Гомон з однодумцями перейменував її в «L. Gaumont et Cie» (дослівно — «Л.Гомон і Компанія»).

Початки

На своїх початках, компанія була знана як виробник обладнання для фотографування, та різних оптичних приладів (особливо завдяки сприянню в наукових колах та гучних досліджень астронома Джозефа Валло — який послуговувався, безпосередньо, оптичними новинками та облаштунками від інженера Гомона). Будучи відомим в науці, Гомон дуже швидко усвідомив потенціал «Сінематографа» (започаткованого братами Люм'єр в 1895 році), він одразу ж захопився цим явищем і почав працювати над своїми власними кінокамерами. І вже у наступному році компанія вивела на ринок (Chronophotographe), удосконалений апарат, випущений на основі патенту-розробки винахідника (Georges Demenÿ). Уже на перших порах свого становлення в бізнесі, Гомон показав, вчергове, свою кмітливість та передбачливість — так, аби збільшити обороти (продажі) свого апарату-новинки в кінеметографії, він заснував ще й паралельний підрозділ в своїй компанії, який займався випуском кіно-матеріалів для показу їх на цих кіно-апаратах (слід зважати, що на ті часи був величезний попит на такі кіно-продукти). А функції керівника виробничих кіно-майстерень стала його секретар Аліс Гі-Бланше (Alice Guy Blaché), яка, з тих пір, і вважається першою жінкою кіно-режисером. Та, все ж таки, до кінця 19-го століття основний інтерес компанії Гомона лежав в технічній площині (виробництво й оптичних приладів), тоді як художній сегмент — був тільки у розвитку.

На зламі 19-20 століть кінокомпанія Гомона стала товариством однодумців — піонерів кінематографу, Леону вдалося зібрати навколо себе прогресивних творців кіно та переманити кількох ключових персон від братів Люм'єр й паризьких фотостудій. А мода на кіно ще більше сприяла розвитку компанії — попит на кіноустановки зростав, дефіцит кінострічок був ще більшим, тому, побудована в 1896–1897 роках, студія та майстерні в Бют-Шомон, стали в пригоді. А коли ж, в 1900 році брати Люм'єр відійшли від виробництва кінострічок — «Gaumont» став одним з монополістів кіноіндустрії на межі століть (американські/нью-йоркські студії були ще в зародковому стані, як і англійські, а головним конкурентом була паризька кіностудія «Pathé»). Та новаторства Леона Гомона на тому не закінчувалися:

• компанія «L. Gaumont et Cie» започатковує свою мережу кінозалів (на орендних чи концесійних умовах)
• почали будувати свої власні великі профільні кінозали — першим з яких був Théâtre Cinématographique in Buttes-Chaumont, відкритий в 1905 році.
• студія Гомон стала однією з перших студій, яка запропонувала «multifilm contracts» (постійнодіючі контракти) для своїх режисерів і акторів (до того це були просто запрошені на одноразові зйомки артисти, режисери театру).
• а уже з 1912 року компанія почала додавати в титри та афіші імена акторів — створюючи їм умови публічності, і так започатковуючи систему формування своїх перших кінозірок (цілком автономних від театрального середовища).

Перша із перших

Часи Великої депресії

Епоха Ніколя Сейду

В 1975 році на пост президента компанії прийшов . Цей фінансист при підтримці своєї родини, поступово скупивши акції компанії, розпочав реорганізацію компанії та вивів її зі стагнації. Він значно прискорив розвиток компанії, збільшуючи парк залів і продовжуючи амбітну продюсерську діяльність. Потім його родина продовжувала інвестиції в кіноіндустрію та скупивши акції другого ключового гравця французького кіно — компанії «Pathe». Надалі, родинний бізнес Сейду став управляти цими двома кінокомпаніями, а зали слави «Gamont» та об'єднані в компанії . І на кінець 20 століття компанія Леона Гомона стала найбільшим кіногравцем в Франції з річними оборотами в сотню мільйонів доларів. Компанія знову повернула собі реноме новатора кіноіндустрії: впроваджуючи нові методи промоції, співпраці між різними напрямами кіномистецтва, кіно-кооперації (особливо в масштабах європейського кіно), впровадження цифрових технологій та самого цифрового кіноматографу.

Фільмографія

За всю історію студії було відзнято тисячі різноманітних кінострічок (документальних, ігрових, анімаційних, навчальних, телевізійних). А найвідомішими стали:

1896 — «Вірний Гюстав» 1896 — «Прохід молочних корів» 1896 — «Купання в потоці» 1896 — «Ножна ванна» 1896 — «Селянин» 1896 — «Збір буряків» 1896 — «Пташиний ринок» 1896 — «Відхід пароплава з Гавра» 1896 — «Гра в сніжки» 1897 — «Великі фонтани Версаля» 1897 — «Сніданок птахів у Віденському курзалі» 1897 — «Вихід із заводів Панарда і Левасор» 1897 — «Приїзд президента республіки на кінні перегони» 1897 — «Заклінательніца змій» 1899 — «Поганий суп» 1899 — «Пригоди вугляра» 1899 — «Бочар» 1899 — «Молитва моряків» 1899 — «До чого веде пияцтво» 1899 — «Добра чарочка абсенту» 1899 — «Злочин телячої голови» 1900 — «Сходження на Монблан» 1904 — «Побачення по оголошенню» → режисер 1904 — «Вбивця і кюре» 1904 — «Маленькі шкідники зелених насаджень» → режисер 1904 — «Вбивство ліонського кур'єра» → режисер Анрі Галле 1904 — «Вкрадена циганами» → режисер Анрі Галле 1905 — «Жахливий дитина» 1905 — «Сон курця опіуму» → режисер 1905 — «Есмеральда» → режисер Жассе, 1905 — «Життя Ісуса Христа» → режисер Жассе, Жорж Ато 1907 — «Блудний син» 1907 — «Хай живе саботаж!» → режисер Альфред Коллінс 1907 — «Автомобільна катастрофа» → режисер Луї Фейяд 1907 — «Намагнічений людина» → режисер Луї Фейяд 1908 — «Фантасмагорія» → режисер Еміль Коль 1908 — «Драма Фантоши» → режисер Еміль Коль 1909 — «Веселі мікроби» → режисер Еміль Коль 1911 — серія «Життя, як воно є» 1913 — «Фантомас» → Fantomas 1914—1915 — «Заручені в 1914 році» 1914—1915 — «Священний союз» 1914—1915 — «Той, хто залишається» 1914—1915 — «Француженки, будьте пильні!» 1914—1915 — «Смерть на полі честі» 1914—1915 — «Полковник Бонтан» 1914—1915 — «Леоне любить бельгійців» 1914—1915 — «Герой Ізера» 1914—1915 — «Інший борг» 1914—1915 — Трофеї зуави 1915 — «Вампіри» (Les vampires) 1917 — «Жюдекс» → Judex 1928 — «Води Нілу» → режисер Марсель Вандаль 1929 — «Кольє королеви» → 1931 — «Трагедія на шахті» → Г. В. Пабст 1934 — «Аталанта» (L 'Atalante) 1940 — «Дочка землекопа» → режисер Марсель Паньоль 1942 — «Газети приносять о п'ятій годині» → режисер Жорж Лакомб 1944 — «Негідник» → режисер Р. Бійон 1945 — «Блондинка» → режисер

1945 — Клітка для солов'я → режисер Жан Древіль 1947 — Антуан і Антуанетта → режисер Жак Беккер 1951 — Кароліна, дорога → режисер Рішар Потьє 1952 — Нічні красуні → режисер Рене Клер 1954 — Монах-розстрига → режисер 1954 — Французький канкан (French Cancan) 1956 — Засуджений до смерті — втік → режисер Р. Брессон 1958 — Жива вода → режисер Франсуа Вільє 1960 — Таксі в Тобрук (Un Taxi pour Tobrouk) 1960 — Божевільні роки → режисер М. Алесандреско і А. Торран 1964 — Фантомас (Fantomas) 1965 — Фантомас розбушувався (Fantomas Se Dechaine) 1966 — Фантомас проти Скотланд-Ярду (Fantomas Contre Scotland Yard) 1968 — Заморожений (Hibernatus) 1968 — Паша (La Pasha) 1970 — Нещастя Альфреда (Les Malheurs d'Alfred) 1970 — Розсіяний (Le Distrait) 1971 — Манія величі (La Folie Des Grandeurs) 1972 — Високий блондин в чорному черевику (Le Grand Blond Avec Une Chaussure Noir) 1974 — Повернення високого блондина (Le Retour Du Grand Blond) 1975 — Чарівна флейта (Trollflöjten) 1975 — Кузен, кузина (Cousin Cousine) 1976 — Маркіза фон Про → режисер Ромер) 1976 — Далі — нікуди (On Aura Tout Vu) 1977 — Мереживниця → режисер Горетті 1977 — Ймовірно, диявол → режисер Робер Брессон) 1980 — Паяц → режисер Лотнер) 1980 — Прямий репортаж про смерть (La Mort en direct) 1980 — Укол парасолькою (Le Coup Du Parapluie) 1980 — Бум (La Boum) 1981 — Невдахи (La Chèvre) 1982 — Бум 2 (La Boum 2) 1982 — Ніч у варенні → режисер Етторе Скола 1982 — Дантон (Danton) 1983 — За нашу любов → режисер Моріс Піала 1983 — Остання битва (Le Dernier Combat) → режисер Люк Бессон 1984 — Кармен → режисер Франческо Розі 1984 — І корабель пливе… (E la Nave Va) 1984 — Підземка (Subway) → режисер Люк Бессон 1985 — Вітаю тебе, Марія (Je vous salue, Marie) 1986 — Сімейна рада (Conseil de famille) 1987 — Тримайтеся праворуч (Soigne ta droite) 1988 — Студентка(L'etudiante) 1988 — Блакитна безодня (Le Grand Bleu) 1993 — Аромат кохання Фанфан (Fanfan) 1994 — Леон (Léon) 1996 — Ягуар (Le Jaguar) 1997 — П'ятий елемент (Le Cinquième élément) 2001 — Прибульці в Америці (Just Visiting) 2002 — Любов з нагоди (Im with Lucy) 2004 — Набережна Орфевр, 36 (36 Quai des Orfèvres) 2006 — (Cashback) 2006 — Наука сну (La Science des reves) 2007 — Лялечка (Chrysalis) 2008 — Ж. К. В. Д. (JCVD) 2008 — Одного разу в Марселі (MR 73) 2008 — Розбите дзеркало (The Broken) 2009 — Химера (Splice)

Управління кінокомпанією

На початку заснування компанії її управління вели двоє персон:

• Леон Гомон — засновник, генеральний директор
• Аліс Гі-Бланше (Alice Guy Blaché) — секретар, керівник художньої студії (кіновиробництва)

Після того, як Леон Гомон відійшов від справ, з 1930 року компанією управляли:

• (Paul Keim) — з 1930 по 1938 роки.
•  — з 1938 року

З 1975 і по 2000-ні роки компанія потрапила під вплив фінансової імперії родини Сейду.

• (Nicolas Seydoux) — президент, головний акціонер
• (Sidonie Dumas) — генеральний директор

Бібліографія

• Philippe BINANT, Au cœur de la projection numérique, Actions, 29, 12-13, Kodak, Paris, 2007.[1] [ 22 травня 2014 у Wayback Machine.]
• Marie-Sophie CORCY, Jacques MALTHÊTE, Laurent MANNONI, Jean-Jacques MEUSY, Les Premières Années de la société L. Gaumont et Cie, Afrhc, Bibliothèque du Film, Gaumont, Paris, 1999.
• François GARÇON, Gaumont. Un siècle de cinéma, Gallimard, Paris, 1992.
• Philippe d'HUGUES et Dominique MULLER, Gaumont, 90 ans de cinéma, Editions Ramsay, Cinémathèque Française, Paris, 1986.
• Nicolas SEYDOUX, Cent ans de réflexions, Cent ans de cinéma, 6-15, Gaumont, Neuilly-sur-Seine, 1995.

Виноски

1. SIRENE
   d:Track:Q3509449
2. Архів преси XX століття — 1908.
   d:Track:Q36948990
3. Richard Abel, The Ciné Goes to Town: French Cinema, 1896—1914, University of California Press, 1994, p. 10,
4. Nicole de Mourgues, «Le générique de film», éd. Méridiens Klincksieck, 1994, 292 p. (), p. 179.
5. . Архів оригіналу за 12 листопада 2008. Процитовано 23 жовтня 2011.
6. Cahiers du cinéma, n°hors-série, Paris, April 2000, p. 32.
7. . Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 23 жовтня 2011.

Посилання

• Офіційна сторінка телекомпанії [ 5 червня 2012 у Wayback Machine.]
• Віртуальний музей «Musée Gaumont» [ 24 жовтня 2011 у Wayback Machine.]