Енріко Дандоло італ Enrico Dandolo військовий корабель дизель електричний крейсерський підводний човен типу Марчелло Кор

«Енріко Дандоло» (італ. Enrico Dandolo) — військовий корабель, дизель-електричний крейсерський підводний човен типу «Марчелло» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни. «Енріко Дандоло» був закладений 14 червня 1937 року на верфі компанії у Монфальконе. 20 листопада 1937 року він був спущений на воду, а 25 березня 1938 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії. Призначений до XXI ескадри разом із «Лоренцо Марчелло» та , човен базувався в Неаполі. Цей човен був одним з човнів, що найінтенсивнішим чином експлуатувався в італійському підводному флоті: 322 дні в морі, 44 486 миль пройдено на поверхні та 5 290 миль під водою, загалом здійснено 39 патрулів.

«Енріко Дандоло»
Enrico Dandolo

Італійський підводний човен «Енріко Таццолі», однотипний з «Енріко Дандоло»
Верф	, Монфальконе
Під прапором	Королівство Італія
Належність	Королівські військово-морські сили Італії
Порт приписки	Неаполь BETASOM Калабрія Кастелламмаре-ді-Стабія
На честь	Енріко Дандоло
Закладений	14 червня 1937
Спуск на воду	20 листопада 1937
Введений до складу флоту	25 березня 1938
На службі	1938—1949
Сучасний статус	у 1944 році переданий флоту США; після війни повернутий та 1949 році списаний на брухт
Бойовий досвід	Друга світова війна Битва за Атлантику Середземномор'я
Проєкт
Тип ПЧ	дизель-електричний крейсерський підводний човен
Основні характеристики
Швидкість (надводна)	17,4 вузлів (32,2 км/год)
Швидкість (підводна)	8 вузлів (15 км/год)
Робоча глибина занурення	100 м
Дальність плавання	7500 миль (13900 км) на швидкості 9,4 вузлів у надводному положенні 2500 миль (4600 км) на швидкості 17 вузлів у надводному положенні 120 миль (220 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні
Екіпаж	58 офіцерів та матросів
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ)	73 м
Ширина корпусу найб.	7,19 м
Висота	5,1 м
Середня осадка (по КВЛ)	4,7 м
Водотоннажність надводна	1060 тонн
Силова установка
Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни CRDA 2 × електродвигуни CRDA
Гвинти	2
Потужність	2 × 1800 к.с. (дизелі) 2 × 550 к.с. (електродвигуни)
Озброєння
Артилерія	2 × 100-мм гармати (OTO Mod. 1928)
Торпедно- мінне озброєння	8 × 533-мм торпедних апаратів 16 торпед
ППО	4 × 13,2-мм зенітних кулемети Breda Model 1931

Історія служби
У складі	BETASOM
Командувачі	Riccardo Boris, Riccardo Boris, Giacomo Scano, Aldo Turcio
Операції	39 бойових походів + 113 бойових патрулювань у складі ВМС США
Перемоги	3 судна (10 322 т) та один легкий крейсер пошкоджений

Історія служби

Докладніше: Перший щасливий час та BETASOM

У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких незабаром стало 27, котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони зробили вагомий внесок у битву за Атлантику, попри те, що командувач підводного флоту ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед лицем ворога».

На початку жовтня 1940 року перші чотири італійські підводні човни вийшли з Бордо для участі в спільній операції з німецькими підводними човнами. «Дандоло», «Алессандро Маласпіна», «Отаріа» і «Агостіно Барбаріго» приєдналися до 11 німецьких підводних човнів, що діяли проти кількох британських конвоїв. Інші патрулі за участю більшої кількості італійських підводних човнів відбувалися до початку грудня. Загалом 42 німецькі підводні човни та 8 італійських потопили 74 судна. Для порівняння, німці потопили сумарно суден на загальну водотоннажність 310 565 тонн, у той час як італійці — 25 600 тонн. З'явилися деякі взаємні звинувачення, незважаючи на те, що італійці втратили два підводні човни, «Фаа де Бруно» і «Капітано Тарантіні», з усіма членами екіпажу на борту. Під час цього патрулювання «Дандоло» зробив єдине спостереження 22 числа і повернувся на базу 15 листопада, не провівши жодної атаки.

З 15 по 18 липня 1942 року «Енріко Дандоло» патрулював біля сицилійського узбережжя, де 16 числа атакував і серйозно пошкодив британський легкий крейсер «Клеопатра» водотоннажністю 5450 тонн. Наступного дня він був атакований ворожими літаками, і дві бомби застрягли у зовнішньому корпусі, не вибухнувши. Після нападу човен дістався Кротоне (Калабрія), а потім Таранто.

Після війни

28 жовтня 1945 року човен вийшов з Гібралтара до Таранто разом з італійськими човнами , , , , і в американського корабля супроводження «Чейн». Біля Таранто групу італійських ПЧ зустрічали міноносці , та .

Див. також

Примітки

Виноски

Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджорі Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Команданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»

Джерела

. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 12 квітня 2021.

Література

Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. .
Mario Rossetto MISSIONE NON ATTACCARE! 1943: «Finzi» e «Da Vinci» L'operazione più pericolosa compiuta da due sommergibili. — Ugo Mursia Editore, 2018. — 156 с. —
Giorgio Giorgerini Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi. — Mondadori, 2002. — 709 с. —

Посилання

Dandolo ( DO, I.16). на uboat.net. (англ.)
Submarine Dandolo(англ.)
(італ.)

[1] Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджорі Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Команданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»

[2] . Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 12 квітня 2021.