Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Шакал звичайний або шакал азійський (Canis aureus) — вид родини псових (Canidae), ряду хижих. Вид, що активно розселюється принаймні в останні 20 років на північ, і наразі відомий на більшій частині країн Східної Європи до Естонії включно. Цей соціальний хижак всеїдний, споживає від плодів і комах до малих копитних. У 2015 році дослідження ДНК показали, що шість африканських підвидів C. aureus мають бути виділені в окремий вид, Canis anthus.
| Шакал звичайний Період існування: пізній плейстоцен — наш час | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Родина: | Псові (Canidae) |
| Підродина: | Caninae |
| Триба: | Canini |
| Підтриба: | Canina |
| Рід: | Пес (Canis) |
| Вид: | Шакал звичайний (C. aureus) |
| Біноміальна назва | |
| Canis aureus | |
 | |
| Ареал звичайного шакала | |
Поширення
Ареал у світі
Широко розповсюджений (завдяки всеїдності) у Туреччині, на Балканському півострові, на Аравійському півострові й далі по всій південно-західній Азії (в тому числі на Шрі-Ланці) до В'єтнаму. З недавніх пір зареєстрований також в Угорщині та на півдні України. Золоті шакали з Ізраїлю мають вищу генетичну різноманітність, ніж з Європи. Це, як вважають, пов'язано з тим, що ізраїльські шакали гібридизовані з собаками, вовками та Canis anthus.
Мешкає в найрізноманітніших місцях проживання, це можуть бути напівпустелі, різного виду луки, савани, ліси, мангрові ліси, узбережжя, сільськогосподарські й приміських місця проживання в Індії та Бангладеш. Має здатність відмовитися від рідин і спостерігається на островах, які не мають прісної води. Шакали уникають безводних пустель, але їх можна знайти на краю пустель або в оазах. Шакали добре відомі навколо гірської станції на висоті 2000 м в Індії. Вони витримують морози до -25 й більше градусів, але не адаптовані до глибокого снігу.
Ареал у Європі
Рештки шакалоподібного хижака (Canis cf. aureus) знайдено у Горішньовигнанському місці знаходження (датується пізнім пліоценом) коло с. Горішня Вигнанка Тернопільської області. У дослідженні Яворницького згадується що за часів Запорізької Січі це був звичайний звір (називався чокалка) на території вольностей низових козаків. У XIX ст. найближчими до України територіями, де мешкав шакал, були Кавказ і Греція.
Порівняно з більшим видом Canis lupaster, знайдено досить небагато викопних решток C. aureus, але, зокрема, з пізнього плейстоцену на території Італії. Скам'янілості, що належать до голоцену (11 700 років тому) та неоліту (10 200–4000 років тому), свідчать про те, що шакали населяли Далмацію (прибережну Хорватію) та південну Грецію. Розглядаючи період між середньовіччям та першою половиною 20 століття, були знайдені записи Золотого Шакала в Паноанському басейні вздовж Дунаю та Сходу Чорного моря, що передбачало нову експансію з Азії до Європи. На початку XX ст. ареал шакала поширився на всі Балкани, на початку XXI ст. досяг на півночі Італії, Австрії, Угорщини, Румунії, Молдови, України.
Починаючи з 1998—2000 років, цей вид почав розселення територією України. Найбільш стабільні його поселення сформовано в приморських регіонах, зокрема в заплавах Дунаю, Дністра, Бугу і Дніпра. З 2015 року окремі особини фіксуються на теренах Швейцарії, Німеччини, Чехії, Словаччини, Польщі, Білорусі, Литви, Латвії, Естонії.
На початку 2018 року шакала звичайного було внесено до офіційного списку ссавців Білорусі.
Морфологія
| Філогенетичне дерево підтриби Canina з таймінгом у мільйони років | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 600—1060 мм, хвіст: 200—300 мм, висота в плечах: 380—500 мм, вага: 7—15 кг.
Опис. Хутро, як правило, досить грубе й не дуже довге. Спинна область строката чорна й сіра; голова, вуха, боки, і кінцівки руді або червонувато-коричневі; низ блідо імбирного або майже білого кольору, а кінчик хвоста чорний.
Поведінка
Він суворо нічний у районах проживання людей, але може бути частково денним у інших місцях. Дуже опортуністичний щодо їжі, поживою є молоді газелі, гризуни, зайці, наземні птахи і їхні яйця, плазуни, жаби, риби, комахи, і фрукти. Не проминає падло за нагоди, але є хорошим мисливцем.
Основною соціальною одиницею є пара і їхнє потомство. Моногамія є правилом, хоча зв'язок у парі, схоже, не такий сильний, як у Canis mesomelas (Шакал чепрачний). Іноді молодь минулого року залишаються в безпосередній близькості від батьків і, навіть, матері та її нового потомства. Однак частіше один або два підлітки залишаються з батьками, утримуючись від розмноження, й допомагають у догляді за наступним поколінням.
Життєвий цикл
Пологи відбуваються в основному в січні-лютому в Східній Африці, у квітні-травні в Центральній Азії, але протягом усього року в тропічній Азії. Вагітність триває 63 дні. Приплоди містять від одного до дев'яти цуценят, як правило, двоє — четверо. Вага новонароджених 201—214 грам. Очі відкриваються приблизно на 10 день. Твердою їжею починають живитися у віці близько 3 місяців. Обоє батьків забезпечують їжу та захист. Статева зрілість настає в 11 місяців. У неволі тривалість життя становить до 16 років.
Генетика
Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=78. Роберт Вейн у 1993 році провів ДНК-аналіз домашніх псів та диких представників роду псів. Аналіз показав, що хоча Canis aureus може представляти деяку частку генотипу собаки, шакал, видається, не дав важливого генетичного вкладу в еволюцію собаки.
Загрози та охорона
Урбанізація, індустріалізація та інтенсифікація сільського господарства, місцева політика винищення й отруєння (наприклад, в Ізраїлі) є найбільшими загрозами. Наявний у багатьох природоохоронних зонах.
Джерела
- Особливості Екології Шакала Звичайного (Canis Aureus L.) на Острові Бірючий
- Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 24 серпня 2016.
- Koepfli K.-P. et al. Genome-wide Evidence Reveals that African and Eurasian Golden Jackals Are Distinct Species // Current Biology. — 2015. — Вип. 25. — № 16. — С. 2158–2165. — DOI:.
- Rutkowski R. et al. A European Concern? Genetic Structure and Expansion of Golden Jackals (Canis aureus) in Europe and the Caucasus // PLoS ONE. — 2015. — Вип. 10. — № 11. — С. e0141236. — DOI:.
- Jhala, Y. & Moehlman, P.D. (2008). . iucnredlist.org. МСОП. Архів оригіналу за 9 червня 2010. Процитовано 09.09.2017.
- Zagorodniuk I. Golden Jackal (Canis aureus) in Ukraine: Modern Expansion and Status of Species [ 15 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Proceedings of the National Museum of Natural History. — 2014. — Vol. 12. — P. 100—105.
- Рідуш Б. «Ведмежі печери» на півдні Східної Європи // Спелеологія і карстологія. — 2014. — № 12. — С. 26–41.
- Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. — Львів : Світ, 1990. — Т. 1. — С. 42. з джерела 30 грудня 2013
- Барабаш-Никифоров I.I. Нариси фавни степової Наддніпрянщини. — Державне видавництво України, 1928. — С. 15.
- Постельсъ, А.; Сапожниковъ, А. Естественная Исторія. Зоологія. — Санктпетербургъ : Типографія Штаба Военно-Учебныхъ Заведеній, 1852. — С. 138.
- Верхратський, І. Зоольогія на низші кляси середних шкіл. — Львів : Українська книгарня і антикварня, 1922. — С. 19.
- Kurten B. Pleistocene Mammals of Europe. — Routledge, 2017. — С. 111.
- Renato Couto Reis e Silva. Distribution patterns and genetic structure of golden jackal in Europe and Asia. — 2015. — 89 с.
- . TUT.BY (ru-RU) . Архів оригіналу за 10 січня 2018. Процитовано 10 січня 2018.
- Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, P. 94
- Steven R. Lindsay Handbook of applied dog behavior and training — Wiley-Blackwell, 2000, pp. 11,12
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Shakal zvichajnij abo shakal azijskij Canis aureus vid rodini psovih Canidae ryadu hizhih Vid sho aktivno rozselyuyetsya prinajmni v ostanni 20 rokiv na pivnich i narazi vidomij na bilshij chastini krayin Shidnoyi Yevropi do Estoniyi vklyuchno Cej socialnij hizhak vseyidnij spozhivaye vid plodiv i komah do malih kopitnih U 2015 roci doslidzhennya DNK pokazali sho shist afrikanskih pidvidiv C aureus mayut buti vidileni v okremij vid Canis anthus Shakal zvichajnij Period isnuvannya piznij plejstocen nash chas Ohoronnij status Najmenshij rizik MSOP 3 1 Biologichna klasifikaciya Carstvo Tvarini Animalia Tip Hordovi Chordata Klada Sinapsidi Synapsida Klas Ssavci Mammalia Ryad Hizhi Carnivora Rodina Psovi Canidae Pidrodina Caninae Triba Canini Pidtriba Canina Rid Pes Canis Vid Shakal zvichajnij C aureus Binomialna nazva Canis aureus Linnaeus 1758 Areal zvichajnogo shakalaPoshirennyaAreal u sviti Shiroko rozpovsyudzhenij zavdyaki vseyidnosti u Turechchini na Balkanskomu pivostrovi na Aravijskomu pivostrovi j dali po vsij pivdenno zahidnij Aziyi v tomu chisli na Shri Lanci do V yetnamu Z nedavnih pir zareyestrovanij takozh v Ugorshini ta na pivdni Ukrayini Zoloti shakali z Izrayilyu mayut vishu genetichnu riznomanitnist nizh z Yevropi Ce yak vvazhayut pov yazano z tim sho izrayilski shakali gibridizovani z sobakami vovkami ta Canis anthus Meshkaye v najriznomanitnishih miscyah prozhivannya ce mozhut buti napivpusteli riznogo vidu luki savani lisi mangrovi lisi uzberezhzhya silskogospodarski j primiskih miscya prozhivannya v Indiyi ta Bangladesh Maye zdatnist vidmovitisya vid ridin i sposterigayetsya na ostrovah yaki ne mayut prisnoyi vodi Shakali unikayut bezvodnih pustel ale yih mozhna znajti na krayu pustel abo v oazah Shakali dobre vidomi navkolo girskoyi stanciyi na visoti 2000 m v Indiyi Voni vitrimuyut morozi do 25 j bilshe gradusiv ale ne adaptovani do glibokogo snigu Areal u Yevropi Poshirennya zolotistogo shakala v Yevropi stanom na 2016 rikDinamika poshirennya shakala v Ukrayini za Zagorodniuk 2014 Reshtki shakalopodibnogo hizhaka Canis cf aureus znajdeno u Gorishnovignanskomu misci znahodzhennya datuyetsya piznim pliocenom kolo s Gorishnya Vignanka Ternopilskoyi oblasti U doslidzhenni Yavornickogo zgaduyetsya sho za chasiv Zaporizkoyi Sichi ce buv zvichajnij zvir nazivavsya chokalka na teritoriyi volnostej nizovih kozakiv U XIX st najblizhchimi do Ukrayini teritoriyami de meshkav shakal buli Kavkaz i Greciya Porivnyano z bilshim vidom Canis lupaster znajdeno dosit nebagato vikopnih reshtok C aureus ale zokrema z piznogo plejstocenu na teritoriyi Italiyi Skam yanilosti sho nalezhat do golocenu 11 700 rokiv tomu ta neolitu 10 200 4000 rokiv tomu svidchat pro te sho shakali naselyali Dalmaciyu priberezhnu Horvatiyu ta pivdennu Greciyu Rozglyadayuchi period mizh serednovichchyam ta pershoyu polovinoyu 20 stolittya buli znajdeni zapisi Zolotogo Shakala v Panoanskomu basejni vzdovzh Dunayu ta Shodu Chornogo morya sho peredbachalo novu ekspansiyu z Aziyi do Yevropi Na pochatku XX st areal shakala poshirivsya na vsi Balkani na pochatku XXI st dosyag na pivnochi Italiyi Avstriyi Ugorshini Rumuniyi Moldovi Ukrayini Pochinayuchi z 1998 2000 rokiv cej vid pochav rozselennya teritoriyeyu Ukrayini Najbilsh stabilni jogo poselennya sformovano v primorskih regionah zokrema v zaplavah Dunayu Dnistra Bugu i Dnipra Z 2015 roku okremi osobini fiksuyutsya na terenah Shvejcariyi Nimechchini Chehiyi Slovachchini Polshi Bilorusi Litvi Latviyi Estoniyi Na pochatku 2018 roku shakala zvichajnogo bulo vneseno do oficijnogo spisku ssavciv Bilorusi MorfologiyaFilogenetichne derevo pidtribi Canina z tajmingom u miljoni rokiv Caninae 3 5 Ma 3 0 2 5 2 0 0 96 0 6 0 38 Pes svijskij Canis lupus familiaris Vovk C lupus Kojot C latrans Canis lupaster Shakal Vovk efiopskij C simensis Kuon girskij Cuon alpinus Lycaon pictus 2 6 Lupulella adusta Lupulella mesomelas Morfometriya Dovzhina golovi j tila 600 1060 mm hvist 200 300 mm visota v plechah 380 500 mm vaga 7 15 kg Opis Hutro yak pravilo dosit grube j ne duzhe dovge Spinna oblast strokata chorna j sira golova vuha boki i kincivki rudi abo chervonuvato korichnevi niz blido imbirnogo abo majzhe bilogo koloru a kinchik hvosta chornij PovedinkaVin suvoro nichnij u rajonah prozhivannya lyudej ale mozhe buti chastkovo dennim u inshih miscyah Duzhe oportunistichnij shodo yizhi pozhivoyu ye molodi gazeli grizuni zajci nazemni ptahi i yihni yajcya plazuni zhabi ribi komahi i frukti Ne prominaye padlo za nagodi ale ye horoshim mislivcem Osnovnoyu socialnoyu odiniceyu ye para i yihnye potomstvo Monogamiya ye pravilom hocha zv yazok u pari shozhe ne takij silnij yak u Canis mesomelas Shakal cheprachnij Inodi molod minulogo roku zalishayutsya v bezposerednij blizkosti vid batkiv i navit materi ta yiyi novogo potomstva Odnak chastishe odin abo dva pidlitki zalishayutsya z batkami utrimuyuchis vid rozmnozhennya j dopomagayut u doglyadi za nastupnim pokolinnyam Zhittyevij ciklPologi vidbuvayutsya v osnovnomu v sichni lyutomu v Shidnij Africi u kvitni travni v Centralnij Aziyi ale protyagom usogo roku v tropichnij Aziyi Vagitnist trivaye 63 dni Priplodi mistyat vid odnogo do dev yati cucenyat yak pravilo dvoye chetvero Vaga novonarodzhenih 201 214 gram Ochi vidkrivayutsya priblizno na 10 den Tverdoyu yizheyu pochinayut zhivitisya u vici blizko 3 misyaciv Oboye batkiv zabezpechuyut yizhu ta zahist Stateva zrilist nastaye v 11 misyaciv U nevoli trivalist zhittya stanovit do 16 rokiv GenetikaFoto Canis aureus zroblene v Polshi 2015 r Foto Canis anthus z Tanzaniyi Kariotip harakterizuyetsya diployidnim chislom 2n 78 Robert Vejn u 1993 roci proviv DNK analiz domashnih psiv ta dikih predstavnikiv rodu psiv Analiz pokazav sho hocha Canis aureus mozhe predstavlyati deyaku chastku genotipu sobaki shakal vidayetsya ne dav vazhlivogo genetichnogo vkladu v evolyuciyu sobaki Zagrozi ta ohoronaUrbanizaciya industrializaciya ta intensifikaciya silskogo gospodarstva misceva politika vinishennya j otruyennya napriklad v Izrayili ye najbilshimi zagrozami Nayavnij u bagatoh prirodoohoronnih zonah DzherelaOsoblivosti Ekologiyi Shakala Zvichajnogo Canis Aureus L naOstrovi Biryuchij Arhiv originalu za 28 serpnya 2016 Procitovano 24 serpnya 2016 Koepfli K P et al Genome wide Evidence Reveals that African and Eurasian Golden Jackals Are Distinct Species Current Biology 2015 Vip 25 16 S 2158 2165 DOI 10 1016 j cub 2015 06 060 Rutkowski R et al A European Concern Genetic Structure and Expansion of Golden Jackals Canis aureus in Europe and the Caucasus PLoS ONE 2015 Vip 10 11 S e0141236 DOI 10 1371 journal pone 0141236 Jhala Y amp Moehlman P D 2008 iucnredlist org MSOP Arhiv originalu za 9 chervnya 2010 Procitovano 09 09 2017 Zagorodniuk I Golden Jackal Canis aureus in Ukraine Modern Expansion and Status of Species 15 serpnya 2016 u Wayback Machine Proceedings of the National Museum of Natural History 2014 Vol 12 P 100 105 Ridush B Vedmezhi pecheri na pivdni Shidnoyi Yevropi Speleologiya i karstologiya 2014 12 S 26 41 Yavornickij D I Istoriya zaporizkih kozakiv Lviv Svit 1990 T 1 S 42 z dzherela 30 grudnya 2013 Barabash Nikiforov I I Narisi favni stepovoyi Naddnipryanshini Derzhavne vidavnictvo Ukrayini 1928 S 15 Postels A Sapozhnikov A Estestvennaya Istoriya Zoologiya Sanktpeterburg Tipografiya Shtaba Voenno Uchebnyh Zavedenij 1852 S 138 Verhratskij I Zoologiya na nizshi klyasi serednih shkil Lviv Ukrayinska knigarnya i antikvarnya 1922 S 19 Kurten B Pleistocene Mammals of Europe Routledge 2017 S 111 Renato Couto Reis e Silva Distribution patterns and genetic structure of golden jackal in Europe and Asia 2015 89 s TUT BY ru RU Arhiv originalu za 10 sichnya 2018 Procitovano 10 sichnya 2018 Ronald M Nowak Walker s carnivores of the world JHU Press 2005 P 94 Steven R Lindsay Handbook of applied dog behavior and training Wiley Blackwell 2000 pp 11 12