AIM 7 Sparrow Спе рроу американська керована ракета класу повітря повітря середньої дальності з напівактивною радіолокац

AIM-7 Sparrow («Спе́рроу») — американська керована ракета класу «повітря-повітря» середньої дальності з напівактивною радіолокаційною головкою самонаведення. Надійшла на озброєння ВМС США у 1956 році. Багаторазово модернізувалася і дотеперішнього часу використовується ВПС багатьох країн світу, поступово замінюючись більш досконалою ракетою AIM-120 AMRAAM. Існує зенітний варіант ракети корабельного базування RIM-7 Sea Sparrow.

AIM-7 Sparrow
AIM-7 Sparrow причіплені до F-14 Tomcat
Тип	ракета повітря-повітря
Походження	США
Історія використання
На озброєнні	1958 - т. ч.
Оператори	Греція Канада Італія Японія Йорданія Іспанія Сінгапур Тайвань Ізраїль Велика Британія Південна Корея Туреччина Саудівська Аравія Кувейт Малайзія Ірак Іран Єгипет США Канада Австралія Україна
Війни	Війна у В'єтнамі Війна Судного дня Війна в Перській затоці Ліванська війна та низка інших конфліктів
Історія виробництва
Розробник	Raytheon
Вартість одиниці	$125 000
Виготовлена кількість	70 000+
Характеристики

AIM-7 Sparrow у Вікісховищі

Історія

AAM-N-2 Sparrow I (AIM-7A)

Розробка ракети AIM-7 «Sparrow» почалася ще в 1947 році, коли ВМФ США уклав контракт з фірмою Sperry на розробку системи наведення типу «осідланий промінь» для звичайних 127-міліметрових НАР HVAR (англ. High Velocity Aerial Rocket — швидкісна авіаційна (некерована) ракета). Спочатку проект позначався як KAS-1, але в 1948 позначення змінили на AAM-N-2.

Незабаром конструктори виявили, що 127-міліметрова ракета має недостатній діаметр для розміщення необхідної апаратури. Спеціально для вирішення цієї проблеми було розроблено більшу 203-міліметрову ракету, яка пройшла випробування ще в 1948 році. Проте відпрацювання системи управління йшло надто повільно, і перше успішне перехоплення повітряної цілі новою ракетою було здійснено лише у грудні 1952 року.

Ракета AAM-N-2 (відома як " Sparrow I ") була прийнята на озброєння перехоплювачів ВМФ США в 1956 році. Вона оснащувалась двигуном компанії Aerojet і несла 20-кілограмову фугасну бойову частину. Наведення здійснювалося методом «осідланий промінь» — літак-носій утримував ціль у вузькому промені радара своєї бортової РЛС, і ракета рухалася до цілі, автоматично утримуючи себе у межах траси променя. Подальші випробування системи виявили безліч недоліків, пов'язаних з принциповими обмеженнями системи управління: неможливість застосування на малих висотах через відображення променя РЛС наведення від поверхні, швидке зниження точності зі зростанням дистанції до цілі через розширення променя. Близько 2000 ракет Sparrow I було виготовлено, але в експлуатації вони знаходилися дуже недовго і на початку 1960-х після появи AIM-9 Sidewinder всі «осідлані промені» були зняті з озброєння.

AAM-N-3 Sparrow II (AIM-7B)

Недостатні можливості першої модифікації ракети змусили американський флот шукати альтернативні методи наведення. На початку 1950-х, ще до прийняття ракети на озброєння, компанія Raytheon запропонувала оснастити її активною голівкою радіолокаційного наведення (АГРН), що реалізує принцип " вистрілив-і-забув ". Ракеті надали індекс AAM-N-3 і позначення «Sparrow II». Експериментальне відпрацювання розпочалося у 1951—1952 роках, але до 1955 не давало задовільних результатів. Тільки в 1956 вдалося оснастити ракету АГРН AN/APQ-64, але до цього часу флот вже не вважав проект перспективним.

Роботи, проте, тривали на замовлення ВПС Канади, які зацікавилися ракетою для озброєння своїх перехоплювачів. Ряд ракет пройшов випробування в період з 1957 по 1958 роки, але швидко стало ясно, що обмежені розміри антени РЛС ракети при рівні технологій того часу не дозволяють досягти прийнятної ефективності роботи активного самонаведення. У вересні 1958 року програму розробки цього варіанта ракети остаточно закрили.

AAM-N-6 Sparrow III (AIM-7С/AIM-7D/AIM-7E)

У 1955 році компанія Raytheon розпочала роботу над версією ракети «Sparrow», яка використовує напівактивне радіолокаційне наведення з опроміненням цілі радаром літака-носія. Після того, як у 1956 році виробництво Sparrow I було завершено, компанія отримала всі виробничі та технічні потужності проекту і стала основним виробником всієї лінійки ракет Sparrow.

У 1958 році ракета з напівактивною ГСН була представлена на випробування у ВМФ. Вона оснащувалась твердопаливним двигуном компанії Aerojet, але на відміну від більш ранніх моделей несла 30-кілограмову стрижневу БЧ Mk 38. Радіус дії ракети становив близько 11 км. Ракета успішно пройшла випробування і в 1958 надійшла на озброєння, швидко замінивши попередню модифікацію «Sparrow I».

AAM-N-9 Sparrow X

Варіант ракети із ядерною бойовою частиною W-42. Проект опрацьовувався у 1958 році, але не набув розвитку.

Бойове застосування

Ракети AIM-7E вперше були використані у В'єтнамській війні. Незважаючи на оптимістичні прогнози ВМФ США, ракета виявилася незручною у застосуванні та недостатньо ефективною. Через недосконалість системи розпізнавання «свій-чужий» літаків-носіїв ракети, що змушувала льотчиків зближуватися з противником для візуального розпізнання цілі, використовувати велику дальність ракети майже ніколи не вдавалося: у режимі ближнього бою ракета поступалася AIM-9 Sidewinder.

Відчутним недоліком напівактивного наведення була необхідність для літака-носія утримувати ціль у промені бортової РЛС, щоб головка самонаведення ракети приймала відбитий сигнал. У маневровому повітряному бою це суттєво обмежувало можливості літака-носія. В результаті ймовірність ураження цілі однією ракетою AIM-7 становила на той час не більше 10 %, проте близько 55 в'єтнамських літаків було збито із застосуванням (загальним рахунком) 600 ракет AIM-7. Крім цього, цими ракетами американські винищувачі F-4 Phantom II помилково потопили два своїх патрульних катери і завдали пошкодження американському есмінцю і австралійському крейсеру.

У 1973 році над Каліфорнією новітній американський перехоплювач четвертого покоління F-14A Tomcat за допомогою ракети AIM-7E збив самого себе. Під час запуску ракета розірвала паливні баки літака, і він звалився.

У жовтні 1973 року під час війни Судного дня ізраїльські винищувачі F-4 Phantom II випустили 49 із 106 ракет AIM-7 які були в Ізраїлю.

Окремо варто вказати застосування ракет AIM-7 ізраїльськими «Фантомами» проти літаків МіГ-25, що пілотуються радянськими пілотами (включаючи вищезгадану війну Судного дня). З 1971 по 1973 рік було здійснено щонайменше 9 пусків ракет «Сперроу» по радянським літакам, жодна ракета не потрапила в ціль, до того ж одна з ракет впала, не розірвавшись, на підконтрольну єгиптянам територію і була передана радянським військам як трофей ;

У ході Ліванської війни у червні 1982 року цими ракетами ізраїльтяни збили 10 сирійських літаків МіГ-21 та МіГ-23.

5 червня 1984 року саудівські F-15 за допомогою ракет AIM-7 збили іранський винищувач F-4E.

Після в'єтнамської війни ракету спробували модернізувати — у розпорядженні США не було інших далекобійних ракет, пристосованих до встановлення на будь-який винищувач (AIM-54 Phoenix була дуже потужною і могла базуватися лише на спеціально оснащених літаках). Проте основний недолік — необхідність опромінення цілі радаром — виправити не вдавалося. Під час Війни в Перській затоці ракети AIM-7M продемонстрували дещо кращі результати, досягнувши ймовірності влучення близько 40 %. 24 або 25 іракських літаків було збито ціною запуску 71 ракети. Жертвами «Сперроу» стали 6 «Міражів» F1, 6 МіГ-23, 4 МіГ-29, 1 Іл-76, 1 Су-7, 2 Су-22, 2 вертольоти (Мі-24 і, ймовірно, Мі-8), а також ще 1 Су-22 після завершення бойових дій. Також заявляється збиття 2 МіГ-25 (за даними американського історика Стіва Девіса). Варто зауважити, що самі американські пілоти розповідали, що за допомогою AIM-7 змогли збити лише 1 МіГ-25, а другий «МіГ» був збитий лише сьомою випущеною ракетою, яка була типу AIM-9M. Також був бій (30 січня) знову з МіГ-25, в якому F-15 випустили не менше 8 ракет AIM-7 по «двадцять п'ятих», при цьому жодна з восьми ракет у МіГ-25 не потрапила.

У січні 1999 американські F-15 випустили в числі інших одну AIM-7 по іракським МіГ-25, всі ракети, включаючи «Сперроу», в ціль не потрапили.

У 2000-х, у зв'язку з появою більш досконалої ракети AIM-120 AMRAAM, Sparrow була знята з озброєння, але залишається в резерві. Крім того, варіант ракети корабельного базування — RIM-7 Sea Sparrow залишається на озброєнні флоту, як і її покращена версія RIM-162 ESSM.

Тактико-технічні характеристики AIM-7M

Стартова вага: 231,2 кг
Маса бойової частини: 39 кг
Дальність пуску у передню півсферу: 70 км
Довжина: 3,66 м
Діаметр: 0,203 м
Розмах крил: 0,81 м
Час роботи двигуна AIM-7E: 2,8 сек.
Швидкість 4 Маха

Модифікації

AIM-7A — перша ракета в сімействі «Sparrow», з наведенням за методом «осідланий промінь». Обмежено вироблялася в 1956—1958 роках, всього виготовлено близько 2000 ракет, 1958 року знято з озброєння.
AIM-7B — модифікація ракети з активною радіолокаційною головкою самонаведення. Розроблялася в 1950-х, спочатку на замовлення флоту США, потім на замовлення ВПС Канади. Через технічні проблеми розробка не була доведена до кінця.
AIM-7C — перша версія ракети з напівактивним радіолокаційним наведенням. Використовувала двигун компанії Aerojet та стрижневу БЧ Mk 38 масою 30 кг. Прийнята на озброєння у 1958 році, змінивши «Sparrow I».
AIM-7D (AIM-101) — усвідомлюючи, що базова конструкція «Sparrow I», що стала базовою, вже застаріла, в 1959 році інженери Raytheon запустили у виробництво нову версію ракети AAM-N-6a, оснащену двигуном Thiokol Mk 6 mod 3 на рідкому паливі. За рахунок більш високих «енергетичних» характеристик рідинного ракетного двигуна вдалося майже втричі збільшити бойовий радіус, який вперше в історії авіаційних ракет класу «повітря-повітря» досяг 32 км. Швидкість ракети також суттєво зросла майже до 4 М, що дозволяло ефективно перехоплювати надзвукові повітряні цілі. Близько 7500 ракет виготовлено.
AIM-7E — покращена версія AIM-7D. На цій ракеті знову повернулися до твердопаливного двигуна на паливі, що повільно горить, що дозволило збільшити радіус дії до 35 км (при лобовій атаці, при атаці в задню півсферу — близько 5,5 км). Запущена у виробництво 1963 року, замінивши старі моделі в арсеналі флоту. Близько 25 000 ракет було виготовлено.
- Радянська — неліцензійна копія, що розроблялася з 1967 року. 13 листопада 1967 року вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР № 1046-38 про початок робіт над ракетою Р-25, що була копією AIM-7E. Ракета призначалася для озброєння нового багатоцільового винищувача МіГ-23. Головною установою з розробки ракети було визначено , головним конструктором Р-25 був призначений , головка самонаведення для ракети розроблялася в під керівництвом Н. А. Вікторова. Бойова частина ракети —стрижнева. Прихильникам розробки іншої радянської ракети Р-23 вдалося обґрунтувати безперспективність продовження робіт над ГСН, що реалізує метод конічного сканування (як це зроблено в AIM-7E), на користь перспективнішої РГС-23 для УРВВ Р-23. В результаті паралельна розробка ракети Р-25 завершилася виготовленням декількох дослідних зразків і була припинена на початку льотних випробувань через відставання за термінами та тактико-технічними характеристиками від Р-23.
AIM-7F — версія, розроблена за результатами застосування Sparrow у В'єтнамській війні. Використовувала новий дворежимний двигун твердопаливний Aerojet Mk 65 (радіус дії при цьому зріс до 70 км) і повністю нову твердотільну електроніку (мікросхеми) замість електронних вакуумних ламп. Нова система управління AN/DSQ-35 була адаптована для застосування з літаками, оснащеними сучасними (для того часу) радарами. Масу бойової частини було збільшено до 39 кг. У виробництві ракета перебувала з 1975 по 1981 рік.
AIM-7G — версія ракети, що розроблялася в 1970-х роках, з новою системою наведення для винищувачів F-111D. Не набула розвитку.
AIM-7M — найбільш досконалий варіант ракети з моноімпульсної радіолокаційної ГСН, що поліпшила можливості ракети по ураженню цілей, на низьких висотах, і протидії радіопридушенню. Система управління включала цифровий комп'ютер із можливістю перепрограмування. Ракета отримала нову уламково-фугасну бойову частину WDU-27/B масою 39 кг.
AIM-7P — модифікація, що виробляється з 1987 року..Бортовий комп'ютер ракети модифікований для взаємодії з бортовими системами літака в польоті. Ракета оснащена каналом зв'язку з носієм і може приймати зміни курсу з літака-носія, що підвищує ефективність системи.
AIM-7R — модифікація, що розроблялася з 1992 року. Мала нову дворежимну радіолокаційну/інфрачервону головку самонаведення, що дозволяє застосовувати ракету за умов інтенсивної постановки противником перешкод. Поява більш досконалої AIM-120 AMRAAM призвела до відмови від проекту 1997 року.
RIM-7 Sea Sparrow — морський варіант ракети, що запускається з установки на кораблі.

Оператори

Україна

Див. також: FrankenSAM

31 травня 2023 року США оголосили про передачу Україні ракет AIM-7 Sparrow. Ці ракети несумісні з українськими винищувачами радянського зразка, але припускається, що вони можуть бути інтегровані до ЗРК типу Skyguard-Aspide або «Бук», про потенційні можливості використання якими RIM-7 було відомо до цього. Раніше, в січні 2023 повідомлялось про майбутню передачу RIM-7 Sea Sparrow Україні.

10 червня 2023 року прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо оголосив про намір передати Україні 288 ракет AIM-7 Sparrow.

Див. також

Примітки

Переклад з англ. sparrow — горобець
Абревіатура в (чинній системі позначень) авіації та ракет містить такі індекси:
- A (air), I (interceptor) — «повітря — повітря»
- M (missile) — керована ракета

«Призрак» холодной войны (Истребитель F-4 Phantom II). Александр Чечин, Николай Околелов. Харьков. Авиация и время. 2011, № 3
Флоты в локальных конфликтах второй половины XX века (2001). Доценко В. стр. 512
Warship International, Том 22. International Naval Research Organization, 1985. стр. 424
Frame, Tom (1992). Pacific Partners: a history of Australian-American naval relations. Rydalmere, NSW: Hodder & Stoughton. стр. 124
Grey, Jeffrey (1998). Up Top: the Royal Australian Navy and Southeast Asian conflicts, 1955—1972. The Official History of Australia's Involvement in Southeast Asian Conflicts 1948—1975. St. Leonards, NSW: Allen & Unwin. стр. 180
(англ.). Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 21 вересня 2014.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2018. Процитовано 19 лютого 2019.
Перфораторы работе (Израильские F-4 в боях 1969-73 гг.). А. Чечин, Н. Околелов. АиВ 2011 № 4, стр.35-37
Саад эль-Шазли - Форсирование Суэцкого канала. Глава 4. Политический дневник. оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 15 січня 2021.
Shlomo Aloni. Israeli F-15 Eagle Units in Combat, стр. 87
Уничтожение самолета F-4E 05.06.1984. оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
Steve Davies. F-15C Eagle Units in Combat, стр. 88
F-15C Eagle vs MiG-23/25: Iraq 1991. Doug Dildy, Tom Cooper, Bloomsbury Publishing, 2016. P. 54—56
Has Anyone Ever Shot Down an F-15 in Air Combat? Part two. Tom Cooper. War is Boring. January 1, 2018 [ 2020-12-02 у Wayback Machine.] 30 jan 1991
U.S. Fires Missiles at Iraqi Jets in 'No-Fly' Zone. Dana Priest. The Washington Post. January 6, 1999. оригіналу за 31 серпня 2020. Процитовано 17 січня 2021.
AIM-7M SPARROW III. оригіналу за 8 листопада 2011. Процитовано 21 листопада 2011.
Козацький, Саня (1 червня 2023). AIM-7 Sparrow: як ці ракети посилять протиповітряну оборону України. Militarnyi.
США відправляють в Україну ракети AIM-7. Мілітарний (укр.). Процитовано 31 травня 2023.
. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 16 січня 2023. Процитовано 1 червня 2023.
Канада передасть Україні ракети АІМ-7 Sparrow і артилерійські снаряди. Мілітарний. 10 червня 2023.

[1] Переклад з англ. sparrow — горобець
Абревіатура в (чинній системі позначень) авіації та ракет містить такі індекси:
A (air), I (interceptor) — «повітря — повітря»

M (missile) — керована ракета

[2] A (air), I (interceptor) — «повітря — повітря»

[3] M (missile) — керована ракета

[2] «Призрак» холодной войны (Истребитель F-4 Phantom II). Александр Чечин, Николай Околелов. Харьков. Авиация и время. 2011, № 3

[3] Флоты в локальных конфликтах второй половины XX века (2001). Доценко В. стр. 512

[4] Warship International, Том 22. International Naval Research Organization, 1985. стр. 424

[5] Frame, Tom (1992). Pacific Partners: a history of Australian-American naval relations. Rydalmere, NSW: Hodder & Stoughton. стр. 124

[6] Grey, Jeffrey (1998). Up Top: the Royal Australian Navy and Southeast Asian conflicts, 1955—1972. The Official History of Australia's Involvement in Southeast Asian Conflicts 1948—1975. St. Leonards, NSW: Allen & Unwin. стр. 180

[7] (англ.). Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 21 вересня 2014.

[8] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2018. Процитовано 19 лютого 2019.

[9] Перфораторы работе (Израильские F-4 в боях 1969-73 гг.). А. Чечин, Н. Околелов. АиВ 2011 № 4, стр.35-37

[10] Саад эль-Шазли - Форсирование Суэцкого канала. Глава 4. Политический дневник. оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 15 січня 2021.

[11] Shlomo Aloni. Israeli F-15 Eagle Units in Combat, стр. 87

[12] Уничтожение самолета F-4E 05.06.1984. оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.

[13] Steve Davies. F-15C Eagle Units in Combat, стр. 88

[14] F-15C Eagle vs MiG-23/25: Iraq 1991. Doug Dildy, Tom Cooper, Bloomsbury Publishing, 2016. P. 54—56

[15] Has Anyone Ever Shot Down an F-15 in Air Combat? Part two. Tom Cooper. War is Boring. January 1, 2018 [ 2020-12-02 у Wayback Machine.] 30 jan 1991

[16] U.S. Fires Missiles at Iraqi Jets in 'No-Fly' Zone. Dana Priest. The Washington Post. January 6, 1999. оригіналу за 31 серпня 2020. Процитовано 17 січня 2021.

[17] AIM-7M SPARROW III. оригіналу за 8 листопада 2011. Процитовано 21 листопада 2011.

[18] Козацький, Саня (1 червня 2023). AIM-7 Sparrow: як ці ракети посилять протиповітряну оборону України. Militarnyi.

[19] США відправляють в Україну ракети AIM-7. Мілітарний (укр.). Процитовано 31 травня 2023.

[20] . Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 16 січня 2023. Процитовано 1 червня 2023.

[21] Канада передасть Україні ракети АІМ-7 Sparrow і артилерійські снаряди. Мілітарний. 10 червня 2023.