Ушо мир давня назва Ушеськ село в Україні в Коростенському районі Житомирської області Населення становить 1323 осіб сел

Ушо́мир (давня назва Ушеськ) — село в Україні, в Коростенському районі Житомирської області. Населення становить 1323 осіб.

село Ушомир
При в'їзді до села При в'їзді до села
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Коростенський район
Громада	Ушомирська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA18060230010051014
Облікова картка	Ушомир
Основні дані
Засноване	1150
Перша згадка	1150 (874 роки)
Населення	1323
Площа	2,979 км²
Густота населення	444,11 осіб/км²
Поштовий індекс	11571
Телефонний код	+380 4142
Географічні дані
Географічні координати	^{H G O}
Середня висота над рівнем моря	187 м
Водойми	р. Уж
Відстань до районного центру	20 км
Найближча залізнична станція	Ушомир


Місцева влада
Адреса ради	11571, с. Ушомир, вул. Березюка, 17
Карта
Ушомир
Ушомир
Мапа

Ушомир у Вікісховищі

Розташовується на берегах річки Уж, притоки Прип'яті, за 20 кілометрів від Коростеня, 165 км від Києва. Станція Південно-Західної залізниці.

Назва

Назва походить від назви річки Уж (в давнину Уша). До перших сторіч н. е. на берегах Прип'яті і південніше поряд зі слов'янами жили балтійські племена. Слов'яни рушили на північ і балтійське населення або відступило на північний захід, або було поступово асимільоване. Власні балтійські назви дожили до нашого часу. Уш, Уша, Ус, Уса — дуже поширені назви річок у басейні Прип'яті, особливо з лівого берега, де зустрічається багато балтійських назв. Уосіс — це литовська назва ясеня, вона і принесла ім'я річці.

Історія

У літописах поселення згадується 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска.

Перші письмові згадки про поселення з назвою Ушомир відносяться до середини XVII століття. Ушомир позначений на мапі Боплана 1648 року. В 1683—1684 роках козаки Семена Палія й Захара Іскри зайняли маєток Ф. Немирича (див. Немиричі) і стояли там протягом майже 16 років.

У XVIII столітті в містечку існували православна церква, костел, синагога, два шкіряні й один пивоварний заводи, каменоломні, залізний рудник, дві винокурні, водяний млин. Налічувався 50 дворів з населенням 530 людей.

У 1811 році Ушомир належав кармелітському монастирю, про що є запис у Ревізській відомості (сказці).

У центрі містечка жили євреї, які займалися ковальським і гончарним ремеслами й торгівлею, були майстрами. Українські селяни жили на околицях і займалися тваринництвом й землеробством. На заводах і розробках використовувалася праця українських кріпаків, а також вільних українців і євреїв.

Виникали й нові підприємства. З 1870 по 1890 роки тут почали діяти три смоляні, броварні, скляний і цегельний завод, гончарний цех.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Ушомирської волості Житомирського повіту Київської губернії, мешкало 480 осіб, налічувалось 50 дворових господарств, існували православна церква, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, 4 постоялих двори, 32 лавки, водяний млин.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2381 особи (1144 чоловічої статі та 1237 — жіночої), з яких 597 — православної віри, 1754 — юдейської.

1880-х роках почала діяти аптека. Аптекар призначав і продавав ліки. В 1898 році почалося будівництво волосної лікарні на 10 ліжок і амбулаторії (відкрита 1902 року). У лікарні працював один лікар і один фельдшер.

У 1906 році містечко Ушомирської волості Житомирського повіту Волинської губернії с поштовою адресою м.Іскорость. Чисельність дворів 326. Село мало 1 зупинку (стан) на тракті, 1 мирового посередника, 5 мирових судей, 5 судових слідчих. Чисельність жителів 2282. Відстань до Житомира 75 верст.

В 1915 році при створенні ділянки Коростень-Житомир за 5 кілометрів від села Ушомир була побудована залізнична станція Ушомир.

На початку січня 1918 року в Ушомирі оголосили радянську владу. Однак до липня 1920 року територія району періодично перебувала в руках німецьких військ, УНР, військ Польщі (див. Польсько-радянська війна 1920). З 11 по 21 березня, а потім 3 квітня війська УНР влаштовували в Ушомирі єврейські погроми. Можливо що погром 3 квітня був влаштований військами Будьоного, без його дозволу.

19 червня 1920 року війська Першої кінної армії Будьоного остаточно зайняли Ушомир. Містечко ввійшло в утворений Коростенський район у 1926 році. Не обминули Ушомир колективізація і Голодомор в Україні 1932—1933 років.

В серпні 1941 року Ушомир був захоплений німецькими військами. В тому ж році Перша піхотна бригада Ваффен-СС вбила майже все єврейське чоловіче населення містечка. 29 грудня 1943 року війська Першого Українського фронту заволоділи містечком.

28 липня 2016 року була створена Ушомирська сільська об'єднана територіальна громада.

Релігійні пам'ятки

Православна церква св. ап. Петра і Павла

Православна церква Св. Петра і Павла, дерев'яна, з дзвіницею, побудована в 1775 році коштом поміщиці Дубравської. Села приходу: Гута Мошківка, Пугачівка, Сантарка, Холосна, Красногорка. В Державному архіві Житомирської області зберігаються метричні книги церкви за період 1797-1919 роки.

Костел Воздвиження Святого Хреста

Костел в Ушомирі було побудовано у 1767 р. коштом шляхетської родини Дубровських. Ушомирський костел отримав значні пожертви від шляхтичів Дубровських і Богушів.. Остаточно структура римо-католицької церкви на півночі Житомирщини сформувалася у 1777 р., з офіційним створенням Овруцького деканату . Деканат входив до складу Луцько-Житомирської дієцезії та охоплював Овруцький і частину Житомирського повітів Волинської губернії. Він складався з шести парафій (плебаній) з центрами в Овручі, Веледниках, Олевську, Народичах, Ушомирі з філією в Ягоденці, Топорищі. Парафія ушомирського костелу Воздвиження Святого Хреста охоплювала 115 населених пунктів. Костел проіснував до 1940-х років. В Державному архіві Житомирської області зберігається частина метричних книг ушомирського костелу за період 1830-1916.

Ушомирська школа-інтернат

В Ушомирському парку на базі панського маєтку в травні 1932 р. було організовано дитячий будинок для дітей-сиріт. З 1936 по 1939 рік директором був Михайло Якович Бень.

У роки німецько-радянської війни дітей було евакуйовано і лише в 1945 році дитячий будинок відновив свою роботу, його мешканці повернулись в Ушомир.

У повоєнні роки тут проживало 150 вихованців, батьки яких загинули у роки війни або були репресовані. Педагогічний колектив дитячого будинку складався з 11 чоловік, з ник четверо — з вищою освітою. Директором дитячого будинку у 1949 році був Іван Петрович Ружейников, а пізніше дитячий будинок очолював Сергій Іванович Коньков.

На території дитячого будинку знаходились спальний корпус, робочі кімнати, їдальня, медпункт, лазня, майстерня, швейна кімната і підсобне господарство.

З 15 серпня 1961 року дитячий будинок було реорганізовано у санаторну школу-інтернат, яку очолював Семен Михайлович Ковлер.

На цей час було збудовано трьохповерховий спальний корпус, нове приміщення їдальні, пральню і господарські прибудови. В школі навчалися і оздоровлювались діти з усіх куточків Житомирської області.

У 1988 році збудовано нове приміщення школи-інтернату. У зв'язку з наслідками аварії на ЧАЕС з 1989 року санаторну школу реорганізовано в Ушомирську загальноосвітню школу інтернат I—II ступенів. За цей час проведено капітальний ремонт їдальні, спального корпусу, реконструйовано котельню та тепломережу. Значно поліпшилась матеріально-технічна база: закуплено нові меблі, відкрито комп'ютерний клас, переоформлено шкільні кабінети та спальні кімнати.

Очолював заклад з 1981 по 2011 роки відмінник освіти України, депутат сільської ради, досвідчений педагог, вчитель фізики .

В школі-інтернаті станом на 2011 р. проживають, навчаються і виховуються 185 учнів з північних районів Житомирської області, з них 15 дітей-сиріт, 164 учні, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС.

Процес навчання забезпечують 42 кваліфікованих спеціалісти, серед них три педагоги мають звання «вчитель-методист» та «вихователь-методист», «старший вчитель» — 3 чоловіки; відмінник освіти України — 4; спеціаліст вищої категорії — 8; I категорії — 21; II категорії — 4; спеціалістів — 9.

З 1 вересня 2011 р. очолює школу-інтернат вчитель математики Світлана Володимирівна Павленко.

Центральний вхід
Один із корпусів школи-інтернату
Колишня будівля де жила панська прислуга. Нині тут мешкають вихователі закладу

Ушомирський парк

Докладніше: Ушомирський парк

Ушомирський парк є парком-пам'яткою архітектури садово-паркового мистецтва місцевого значення площею близько 13 га.

Обеліск на честь 50-річчя ВЛКСМ
Пам'ятник на братській могилі червоноармійців
Ушомирський парк, інформаційний камінь
В Ушомирському парку

Ушомирський зоопарк

В селі є зоопарк, який є відкритий для відвідувачів. Мешканці зоопарку — переважно ручні тварини (серед яких олені, дикий кабан, коні, різноманітні птахи).

Відомі люди

Кіпніс Менахем (1878, Ушомир — 1942, Варшава) — співак, письменник, музичний критик, етнограф (збирач єврейського фольклору), фотограф;
(1894, Ушомир — 1990, Тель-Авів) — ізраїльський дитячий письменник;
Паламарчук Костянтин Савич (1921—2011) — український педагог, відмінник освіти України;
Рак Леонід Пилипович (25.02.1935—12.08.2005) — педагог, відмінник народної освіти, Соросівський стипендіат, кандидат в майстри спорту з волейболу;
Трохимчук Віктор Васильович (нар. 05.04.1955) — український науковець у галузі фармації, професор, заслужений працівник освіти України;
Броник Юрій Миколайович (1972—2014) — сержант Збройних сил України, учасник АТО/OOC.
Дорошенко Світлана Іванівна (9 березня 1936) — доктор медичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, Української академії наук.

Див. також

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)

Примітки

Інститут історії України НАН України
Назви річок поліських^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Архів:ДАЖО/118/14/24 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (рос) . 1811. с. 671. Процитовано 7 січня 2022.
Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-26. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир: Волынская губернская типография. — 1906. — 222 с. (рос.)
. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 липня 2009.
. Архів оригіналу за 1 березня 2010. Процитовано 16 липня 2009.
Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т.ІІ. Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. — Почаев, 1889. — C. 99. (рос.)
Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг: Православ'я (укр) . Т. том 2. Житомир: видавництво «Волинь». 2010. с. 604. ISBN .
Wołyniak. Część I/Wołyniak // Z przeszłości Karmelitów na Litwie i Rusi. — Kraków, 1918. — С. 441.
Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Druk «Wieku», 1886. — Т. T. VII. — С. 779.
Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Druk «Wieku», 1886. — Т. T. VII. — С. 781.
Антон Сичевський. ДУХОВНО-СИМВОЛІЧНИЙ ПРОСТІР РИМОКАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ПІВНІЧНОЇ ЖИТОМИРЩИНИ У XVII–ХІХ ст.. — 2016. — С. 315.
Кипнис Левин // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)

Посилання

Прогноз погоди в селі Ушомир
Ushomir, Ukraine (англ.)
Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 1364: «Ushomir». (англ.)
Shtetl Finder (1989), p. 107: «Ushomir». (англ.)
Uszomierz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 855. (пол.)
(англ.)
Ушомир — Інформаційно-пізнавальний сайт | Житомирська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с.)

Це незавершена стаття про Житомирську область.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ушомир

[1] Інститут історії України НАН України

[2] Назви річок поліських^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[3] Архів:ДАЖО/118/14/24 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (рос) . 1811. с. 671. Процитовано 7 січня 2022.

[4] Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

[5] Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-26. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)

[6] Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир: Волынская губернская типография. — 1906. — 222 с. (рос.)

[7] . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 липня 2009.

[8] . Архів оригіналу за 1 березня 2010. Процитовано 16 липня 2009.

[9] Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т.ІІ. Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. — Почаев, 1889. — C. 99. (рос.)

[10] Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг: Православ'я (укр) . Т. том 2. Житомир: видавництво «Волинь». 2010. с. 604. ISBN .

[11] Wołyniak. Część I/Wołyniak // Z przeszłości Karmelitów na Litwie i Rusi. — Kraków, 1918. — С. 441.

[12] Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Druk «Wieku», 1886. — Т. T. VII. — С. 779.

[13] Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Druk «Wieku», 1886. — Т. T. VII. — С. 781.

[14] Антон Сичевський. ДУХОВНО-СИМВОЛІЧНИЙ ПРОСТІР РИМОКАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ПІВНІЧНОЇ ЖИТОМИРЩИНИ У XVII–ХІХ ст.. — 2016. — С. 315.

[15] Кипнис Левин // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)