Приві тне до 1944 року Ускют крим üsküt село в Україні у Ялтинському районі Автономної Республіки Крим Центр сільради се

Приві́тне (до 1944 року — Ускют, крим. Üsküt) — село в Україні, у Ялтинському районі Автономної Республіки Крим. Центр сільради.

село Привітне


Герб Привітного (Алуштинська міська рада)	Прапор Привітного (Алуштинська міська рада)

Країна

Україна

Регіон

Автономна Республіка Крим

Район/міськрада

Ялтинський район

Рада

Привітненська сільська рада

Код КАТОТТГ

UA01200250010027973

Облікова картка

Привітне

Основні дані

Колишня назва

Ускют

Населення

1845

Поштовий індекс

98521

Телефонний код

+380 6560

Географічні дані

Географічні координати

44°49′20″ пн. ш. 34°40′40″ сх. д. / 44.82222° пн. ш. 34.67778° сх. д.Координати: 44°49′20″ пн. ш. 34°40′40″ сх. д. / 44.82222° пн. ш. 34.67778° сх. д.

Місцева влада

Адреса ради

98521, с. Привітне, вул. Леніна, 13

Карта

Привітне

Привітне

Мапа

Привітне у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Привітне.

У селі відновлена старовинна мечеть Ускут Джамісі.

Географія

Привітне розташоване на південно-східному узбережжі Криму, у східній частині території міськради, у долині річки Ускут, висота центру села над рівнем моря 72 м. Село витягнулося уздовж автодороги Білогірськ — Привітне, відстань до Алушти — 50 км, до Сімферополя — 97 км, там же найближча залізнична станція. Село досить відокремлене — відстань до найближчих населених пунктів по шосе близько 15 км: Зеленогір'я, Красноселівка (Білогірський район) (через Головне пасмо Кримських гір) і Морське.

Історія

Час виникнення Ускута невідомо, деякі дослідники, ґрунтуючись на плануванні типу «бург» — забудові міського типу, стоячій впритул один до одного, характерно для найдавніших гірських селищ Криму, висловлюють думку, що село існує кілька тисяч років. Навіть мова Ускутської долини відрізнялася від діалектів сусідніх сіл, а жителі антропологічно відносилися до середземноморського типу (іноді виділяється особлива субетнічна група кримських татар — Ускут). Населяли долину зазналі сильної еллінізації нащадки змішавшихся з автохтонними жителями готів і аланів, які заселили край в II–III століттях. З III століття вони прийняли християнство і в середні віки належали Готській єпархії Константинопольського патріархату.

Вперше в доступних джерелах Ускут зустрічається на венеційській мапі VIII століття. Згадується селище, як De la Scuto, у договорі Генуї з Еліас-Беєм Солхатським від 1381, згідно з яким «гориста південна частина Криму на північний схід від Балаклави», з її поселеннями і народом, якій суть християни, повністю переходила у володіння генуезців. До 1475 Скуті входила в Капітанство Готія. У листуванні останнього консула Солдаї Христофоро ді Негро, приблизно 1470 року, говориться, що село Скуті захопили відомі в Криму брати Гуаско — власники замка Чобан-Куле, які намагалися закріпачити місцевих жителів («поставили в Скуті шибеницю, а на кордоні своїх володінь — ганебний стовп»), але, головне — отримати контроль над торговим шляхом в Карасубазар. Історія скінчилася нічим, оскільки в 1475 році генуезькі володіння були завойовані Османською імперією і село адміністративно включена в Судацький кадилик , а, згодом, еялету. Згадується Ускют в матеріалах переписів Кефінського санджака, селище було все ще повністю християнським: в 1520 році — 100 сімей, з них 7 втратили чоловіка-годувальника, в 1542 році — 85 сімей, з них 3 «овдовілих» і 10 дорослих холостяків. За Джізйе Дефтера Ліва-і Кефе (Османськими податковими відомостями) 1652 року, де перераховані християни-платники податків Кефінського еялету, в селищі Ускут значилося всього 18 глав сімейств. У XVII столітті на південному узбережжі Криму починає поширюватися іслам і, поступово, мусульманство взяли всі жителі села — ні у відомості про виведених з Криму до Приазов'я християн "О. В. Суворова від 18 вересня 1778 року, ні відомості митрополита гнатія Ускут не значиться (є відомості, що не бажаючі покидати батьківщину жителі Іскута приймали іслам). Перед цим, в 1774 році, за Кючук-Кайнарджійським мирним договором, колишні турецькі володіння увійшли до складу Кримського ханства, адміністративно — згідно камерального Опису Криму … 1784 року — в Судацький кадилик Кефінського каймакамства.

Після приєднання Криму до Російської імперії 8 лютого 1784 року село була приписано до Сімферопольському повіту Таврійської області. Після Павловських реформ, згідно з указом «Про новий поділ Держави на Губернії», з 1796 по 1802 входила в Акмечетський повіт Новоросійської губернії. За новим адміністративним поділом, після створення 8 (20) жовтня 1802 Таврійської губернии, Ускут був включений до складу Сімферопольського повіту.

За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Ускут Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 763 особи (654 чоловічої статі та 501 — жіночої), налічувалось 131 дворове господарство, існувала мечеть.

Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 1368 осіб, налічувалось 240 дворових господарств, існували мечеть, 2 лавки.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2354 осіб (1245 чоловічої статі та 1109 — жіночої), з яких 628 — православної віри, 1722 — магометанської.

Населення

За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 1845 осіб. Мовний склад населення села був таким:


Мова	Число ос.	Відсоток
українська	122	6,61
російська	1212	65,69
кримськотатарська	489	26,50
білоруська	4	0,22
болгарська	2	0,11
польська	1	0,05

Галерея

Примітки

10331.0.html Лінгвофорум. Мова Ускут (долина між Алуштою, Карасубазаром і Судаком)
Мурахас, М.С. Деякі замітки до питання про етногенез жителів села Ускут // Культура народів Причорномор'я, № 52, т. 2. — 2004.
. Архів оригіналу за 11 червня 2015. Процитовано 28 березня 2015.
. Архів оригіналу за 8 лютого 2013. Процитовано 28 березня 2015.
. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.
Т. М. Фадєєва, Н. А. Шапошников. Князівство Феодоро і його князі. Сімферополь, 2005 стор.127.
text / 435753.html III. Митрополит Макарій. Єпархія Готська
ІТУАК. Том 38 (1905). Коллі Л. П. Христофоро Ді-Негро, останній консул Солдаї, С. 3.
ІТУАК. Том 57 (1920), стор.25. Бертьє-Делагард А. Л. Ісзследованіе деяких здивованих питань середньовіччя в Тавриді
Мурзакевич Микола. Історія Генуезьких поселень в Криму. Одеса, 1837.
Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyetinde Kefe 1475–1600. Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları; Ankara, 2000. (Юджель Озтюрк. Кефе під османським управлінням 1475–1600.)
[http: //www.azovgreeks .com / library.cfm? articleId = 18 З джізйе Дефтера Ліва-і Кефе 1652]
. Архів оригіналу за 26 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.
Камеральне Опис Криму л. А
Административно-территориальное поділ Крыма. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
Про новий поділ Держави на Губернії. (Саме, даний Сенату.)
Крим 1783–1998 рр., Стор. 124. З Указу Олександра I Сенату про створення Таврійської губернії
(рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1597)
Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-219. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 10 лютого 2014.
. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 10 лютого 2014.

[1] 10331.0.html Лінгвофорум. Мова Ускут (долина між Алуштою, Карасубазаром і Судаком)

[Мурахас_М-2] Мурахас, М.С. Деякі замітки до питання про етногенез жителів села Ускут // Культура народів Причорномор'я, № 52, т. 2. — 2004.

[3] . Архів оригіналу за 11 червня 2015. Процитовано 28 березня 2015.

[4] . Архів оригіналу за 8 лютого 2013. Процитовано 28 березня 2015.

[5] . Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.

[6] Т. М. Фадєєва, Н. А. Шапошников. Князівство Феодоро і його князі. Сімферополь, 2005 стор.127.

[7] text / 435753.html III. Митрополит Макарій. Єпархія Готська

[8] ІТУАК. Том 38 (1905). Коллі Л. П. Христофоро Ді-Негро, останній консул Солдаї, С. 3.

[9] ІТУАК. Том 57 (1920), стор.25. Бертьє-Делагард А. Л. Ісзследованіе деяких здивованих питань середньовіччя в Тавриді

[10] Мурзакевич Микола. Історія Генуезьких поселень в Криму. Одеса, 1837.

[11] Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyetinde Kefe 1475–1600. Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları; Ankara, 2000. (Юджель Озтюрк. Кефе під османським управлінням 1475–1600.)

[12] [http: //www.azovgreeks .com / library.cfm? articleId = 18 З джізйе Дефтера Ліва-і Кефе 1652]

[13] . Архів оригіналу за 26 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.

[14] Камеральне Опис Криму л. А

[РОЗПОДІЛ_КРИМУ-15] Административно-территориальное поділ Крыма. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.

[16] Про новий поділ Держави на Губернії. (Саме, даний Сенату.)

[17] Крим 1783–1998 рр., Стор. 124. З Указу Олександра I Сенату про створення Таврійської губернії

[18] (рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1597)

[19] Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)

[20] Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-219. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)

[21] . Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 10 лютого 2014.

[22] . Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 10 лютого 2014.