Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
| цієї статті під сумнівом. |
Його Божественне Блаженство, Блаженніший Патріарх Великого Божого міста Антіохії, Сирії, Аравії, Кілікії, Іверії, Месопотамії та всього Сходу — офіційний титул предстоятеля Антіохійської Православної Церкви. Титул предстоятеля Антіохійської Православної Церкви один з найбільш пишних, а сама церква є однією з найдавніших, і у (диптиху) Церков займає третє місце після Константинопольської та Олександрійської. Резиденція Патріарха знаходиться в Дамаску. (Антіохія — сучасна Антакья — знаходиться на території Туреччини та кілька століть фактично не є центром Антіохійської Православної Церкви). Тим не менш, титулується патріарх, як і в давнину. Від 17 грудня 2012 року її очолює її патріарх Іоанн Х.
| Патріарх Антіохійський | |
|---|---|
| Обряд | Антіохійський обряд, Західносирійський обряд, Візантійський обряд |
| Головне місто | Дамаск |
| Дата заснування | 34 |
| | |
Сьогодні п'ять церков використовують титул патріарх Антіохійський: Антіохійська православна церква, Сирійська орієнтальна православна церква, Сирійська католицька церква, Маронітська католицька церква, Мелькітська греко-католицька церква. Історично існував також латинський Антіохійський патріархат, котрий був ліквідований 1964 року.
Після Першого Хрестового походу католицька церква почала призначення Патріарха Антіохійського латинського обряду. У 18 столітті, наступність спорів у грецькій православній і сирійської православної церкви Антіохії призвело до фракцій з цих церков входять в спілкуванні з Римом під претендентів на патріаршество: Мелькітского греко-католицького патріарха Антіохійського та Сирійського католицького патріарха Антіохійського, відповідно.
Прадавня історія
Церква бере свій початок від апостольських часів. Ця єпархія є однією з небагатьох, яка імена своїх єпископів зберегла від самого початку. Антіохійська Церква була заснована ще самим апостолом Петром і саме тут послідовників Христа було вперше названо християнами (Діян. 11,26). Патріархальна спадкоємність була оскаржена в момент Мелетіянського розколу 362 року і ще раз після Халкідонського Собору в 451 році.
Частина християн древніх Антіохійського й Олександрійського Патріархатів прийняла постанови цього Собору (в яких, зокрема, було остаточно сформульовано догмат про повноту людської та божественної природи в Ісусі Христі), а інша частина вбачала у формулюваннях Халкедонського Собору відхід від богослов'я святого Кирила Олександрійського і не прийняла соборових формулювань, тому їх часто називають «дохалкедонськими». Задля збереження політичної і релігійної єдності держави імператор Візантійської імперії Маркіян намагався схилити «дохалкедонців» до прийняття соборових постанов, у тому числі й силовими методами. Водночас він всіляко підтримував ту частину християн, яка прийняла Халкедонський Собор, а це було переважно грекомовне населення міст, на відміну від сирійців та коптів. Таким чином на території Сирії і Єгипту християнська спільнота розділилась на дві паралельні церковні сім'ї: Церкви візантійської традиції, що були в єдності з Константинополем (Патріархат Антіохії і Патріархат Олександрії, які були встановлені на Нікейському Соборі 325 року, і Єрусалимський Патріархат, заснований на Халкедонському Соборі 451 року) та Сирійську (сучасні Сирія та Ліван) і Коптську (на території Єгипту) Церкву. Через підтримку «халкедонців» державною владою сирійці та копти почали називати їх «мелькітами», тобто «імператорськими». Сьогодні остаточно невідомо, відколи самі мелькіти почали використовувати це слово як самоназву для своєї Церкви та традиції.
Після мусульманського завоювання
У VII столітті територія Антіохійського, Олександрійського і Єрусалимського Патріархатів була завойована арабами. «Дохалкедонські» християни, які зазнавали утисків від візантійського імператора, під час війни із завойовниками більше допомагали їм. Однак після завоювання і «дохалкедонці», і «мелькіти» цих Патріархатів стали переслідуваними меншинами під арабським пануванням. Візантійці відвоювали Антіохію у 968—969 роках, і саме на цей період (з 969 по 1085 роки) припадає етап найінтенсивнішого засвоєння мелькітами візантійського обряду та впровадження практик Константинопольської Церкви. У цей час також міцнішає зв'язок між Патріархатами Сходу й Константинопольським престолом, тому після розриву єдності (1054) між Римом і Константинополем Єрусалим, Антіохія і Олександрія залишаються головним чином на боці Константинополя. Хоча за примирення між греками та латинянами виступав тодішній Патріарх Антіохії Петро III (1053-1076?), то все ж Церкви Сходу перервали зв'язки із Римським Апостольським Престолом. Як зазначає у своїй праці з історії Мелькітської ГКЦ Екзарх Парижа єпископ Джозеф, розрив між мелькітами і римо-католиками посилився після завоювання хрестоносцями Сходу, а саме після того, як мелькітську ієрархію замінили латинськими Патріархами. Насильне підпорядкування місцевої Церкви латинській ієрархії, за словами Екзарха, спричинило подальше відчуження та повний розрив зв'язків Антіохії з Римом. Після відвоювання візантійцями Антіохії Мелькітська Церква остаточно уніфікувала свої традиції із Константинопольською Церквою, цілковито відкинувши древню сирійську традицію. Найбільшою мірою процес «візантинізації» відбувався в час патріаршества Теодора IV (Вальсамона), який очолював Антіохійську Церкву з 1189 до 1195 року. Крім того, з XII століття Патріархи Антіохії жили в Константинополі та звідти здійснювали свою владу.
Після чергового завоювання Палестини і Сирії, цього разу мамелюками, у 1268 році резиденцію Антіохійського Патріарха було повернено назад до Сирії, однак мамелюки не дозволили повернутись Патріарху в Антіохію. Відтоді й до сьогодні першопрестольним містом Мелькітської Церкви є Дамаск.
Після завоювання Дамаску Османською імперією в 1516 році Антіохійський Патріарх підпорядковується Константинопольському Патріарху як єдиному главі християн в османській державі. З цього часу Олександрійська та Єрусалимська, як раніше Антіохійська Церква, були остаточно асимільовані візантійською традицією. Починаючи з 1543 року, їхні єпархії очолюють лише греки. Тільки в Антіохійській Церкві Патріархів обирали з-посеред місцевого кліру, а також багато очільників Антіохійського Патріархату намагались підтримувати зв'язки з Римським Апостольським Престолом.
У 1586 році Патріарх Антіохійський Йоаким V побував у Львові, де затвердив новий статут Львівського братства, надав йому широких прав і повноважень, обмеживши владу єпископа, також він передав Церкві святого Миколая мощей святого Миколая.
Між Сходом та Заходом. Відновлення єдності з Римом
У XVII та XVIII століттях на політичну арену Близького Сходу виходять Англія та Франція. Завдяки цьому свою місійну діяльність на території Антіохійського Патріархату розпочали латинські ордени Кармелітів, Єзуїтів та Капуцинів. До окремих місіонерських успіхів цих монахів слід зарахувати те, що до ідеї відновлення єдності з Римським Престолом схилилась частина єпископату та духовенства Патріархату.
Мелькітська Церква знову розділилась — група, яка виступала за відновлення єдності з Римом, зосередилась у Дамаску, а група противників — у місті Алеппо.
На початку XVIII століття кілька сирійських ієрархів намагались відновити єдність із Римом. Проте Патріарх Атанасій III Дабас перед своєю смертю 5 серпня 1724 року призначив наступником монаха-кипріота Сильвестра. Його підтримали Константинопольський Патріарх і антикатолицька група Антіохійського Патріархату. Однак опоненти 20 вересня цього ж року обрали главою Антіохійської Церкви Серафима Та-наса, який взяв собі монаше ім'я Кирило VI. Османський султан визнав Патріархом Антіохії проконстантинопольського Сильвестра, натомість Кирило був змушений втікати у ліванський Сидон. А вже 13 серпня 1729 року Папа Бенедикт XIII визнав Кирила IV Патріархом Антіохії.
XIX-ХХ століття — час боротьби за автономію
Визнання з боку османської влади надійшло тільки 31 жовтня 1837 року, цього ж року Патріарха Максима III (Мазлума) було визнано главою Мелькітської Греко-Католицької Церкви — незалежної від будь-якої церковної влади в Османській імперії. Осідок Патріарха було перенесено назад з Сидона в Дамаск.
У 1838 році юрисдикція Патріарха поширилась також на території Олександрійського і Єрусалимського Патріархатів, що було відображено в титулі глави Церкви. Розквіт унійної Мелкітської Церкви припадає на час патріаршества Максима III. У цей період клір МГКЦ є найосвіченішим на всьому Близькому Сході. Крім покращення внутрішнього розвитку Церкви, Патріарх також доклав значних зусиль для врегулювання взаємин із Римською курією. Він намагався боронити Мелькітську Церкву від втручання Римської курії у її внутрішні справи. На жаль, ці дії провокували затяжні конфлікти з ватиканською адміністрацією.
Напруга у стосунках між керівництвом Мелкітської Церкви та Ватиканом тривала впродовж усього XIX століття. Усередині Антіохійського Патріархату зростало невдоволення через латинізацію богословського та богослужбового життя Церкви. Апогеєм конфлікту став І Ватиканський Собор (1868-1870). Мелькітський Патріарх Григорій II (Юсеф) покинув Рим напередодні голосування за догматичну Конституцію Pastor Aeternus, у якій йшлося про непомильність Римського Папи, а також його повну юридичну владу в усій Церкві. 8 лютого 1872 року Григорій II все ж підписав Конституцію, але під тиском та із застереженням наприкінці документа: «… зі збереженням всіх прав, привілеїв і прерогатив Східних Церков».
Церкви Антіохії
Див. також
Література
- Петрова Ю. Київський список «Подорожі патріарха Макарія» // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 172—181.- Бібліогр.: с. 172—180.
Примітки
- Антіохійська православна церква. Львівське ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного
- Зема В. Є. Антіохійський патріархат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 101. — .
- Йоаким // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 562-563. — 1000 екз.
- Церква Святого Миколая. Львівська міська рада.
Посилання
- Catholic Encyclopedia: Antioch, Church of. Full history
| Пентархія | |||||||||
| Папа Римський (I століття) | Патріарх Константинопольський (IV століття) | Патріарх Александрійський (I століття) | Патріарх Антіохійський (I століття) | Патріарх Єрусалимський (V століття) | |||||
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Nejtralnist ciyeyi statti pid sumnivom Bud laska oznajomtesya z vidpovidnim obgovorennyam ta za mozhlivosti vipravte nedoliki Jogo Bozhestvenne Blazhenstvo Blazhennishij Patriarh Velikogo Bozhogo mista Antiohiyi Siriyi Araviyi Kilikiyi Iveriyi Mesopotamiyi ta vsogo Shodu oficijnij titul predstoyatelya Antiohijskoyi Pravoslavnoyi Cerkvi Titul predstoyatelya Antiohijskoyi Pravoslavnoyi Cerkvi odin z najbilsh pishnih a sama cerkva ye odniyeyu z najdavnishih i u diptihu Cerkov zajmaye tretye misce pislya Konstantinopolskoyi ta Oleksandrijskoyi Rezidenciya Patriarha znahoditsya v Damasku Antiohiya suchasna Antakya znahoditsya na teritoriyi Turechchini ta kilka stolit faktichno ne ye centrom Antiohijskoyi Pravoslavnoyi Cerkvi Tim ne mensh tituluyetsya patriarh yak i v davninu Vid 17 grudnya 2012 roku yiyi ocholyuye yiyi patriarh Ioann H Patriarh AntiohijskijObryad Antiohijskij obryad Zahidnosirijskij obryad Vizantijskij obryadGolovne misto DamaskData zasnuvannya 34 Sogodni p yat cerkov vikoristovuyut titul patriarh Antiohijskij Antiohijska pravoslavna cerkva Sirijska oriyentalna pravoslavna cerkva Sirijska katolicka cerkva Maronitska katolicka cerkva Melkitska greko katolicka cerkva Istorichno isnuvav takozh latinskij Antiohijskij patriarhat kotrij buv likvidovanij 1964 roku Pislya Pershogo Hrestovogo pohodu katolicka cerkva pochala priznachennya Patriarha Antiohijskogo latinskogo obryadu U 18 stolitti nastupnist sporiv u greckij pravoslavnij i sirijskoyi pravoslavnoyi cerkvi Antiohiyi prizvelo do frakcij z cih cerkov vhodyat v spilkuvanni z Rimom pid pretendentiv na patriarshestvo Melkitskogo greko katolickogo patriarha Antiohijskogo ta Sirijskogo katolickogo patriarha Antiohijskogo vidpovidno Pradavnya istoriyaCerkva svyatogo Petra de apostol Petro pochav propoviduvati hristiyanstvo v Antiohiyi Cerkva bere svij pochatok vid apostolskih chasiv Cya yeparhiya ye odniyeyu z nebagatoh yaka imena svoyih yepiskopiv zberegla vid samogo pochatku Antiohijska Cerkva bula zasnovana she samim apostolom Petrom i same tut poslidovnikiv Hrista bulo vpershe nazvano hristiyanami Diyan 11 26 Patriarhalna spadkoyemnist bula oskarzhena v moment Meletiyanskogo rozkolu 362 roku i she raz pislya Halkidonskogo Soboru v 451 roci Chastina hristiyan drevnih Antiohijskogo j Oleksandrijskogo Patriarhativ prijnyala postanovi cogo Soboru v yakih zokrema bulo ostatochno sformulovano dogmat pro povnotu lyudskoyi ta bozhestvennoyi prirodi v Isusi Hristi a insha chastina vbachala u formulyuvannyah Halkedonskogo Soboru vidhid vid bogoslov ya svyatogo Kirila Oleksandrijskogo i ne prijnyala soborovih formulyuvan tomu yih chasto nazivayut dohalkedonskimi Zadlya zberezhennya politichnoyi i religijnoyi yednosti derzhavi imperator Vizantijskoyi imperiyi Markiyan namagavsya shiliti dohalkedonciv do prijnyattya soborovih postanov u tomu chisli j silovimi metodami Vodnochas vin vsilyako pidtrimuvav tu chastinu hristiyan yaka prijnyala Halkedonskij Sobor a ce bulo perevazhno grekomovne naselennya mist na vidminu vid sirijciv ta koptiv Takim chinom na teritoriyi Siriyi i Yegiptu hristiyanska spilnota rozdililas na dvi paralelni cerkovni sim yi Cerkvi vizantijskoyi tradiciyi sho buli v yednosti z Konstantinopolem Patriarhat Antiohiyi i Patriarhat Oleksandriyi yaki buli vstanovleni na Nikejskomu Sobori 325 roku i Yerusalimskij Patriarhat zasnovanij na Halkedonskomu Sobori 451 roku ta Sirijsku suchasni Siriya ta Livan i Koptsku na teritoriyi Yegiptu Cerkvu Cherez pidtrimku halkedonciv derzhavnoyu vladoyu sirijci ta kopti pochali nazivati yih melkitami tobto imperatorskimi Sogodni ostatochno nevidomo vidkoli sami melkiti pochali vikoristovuvati ce slovo yak samonazvu dlya svoyeyi Cerkvi ta tradiciyi Pislya musulmanskogo zavoyuvannyaU VII stolitti teritoriya Antiohijskogo Oleksandrijskogo i Yerusalimskogo Patriarhativ bula zavojovana arabami Dohalkedonski hristiyani yaki zaznavali utiskiv vid vizantijskogo imperatora pid chas vijni iz zavojovnikami bilshe dopomagali yim Odnak pislya zavoyuvannya i dohalkedonci i melkiti cih Patriarhativ stali peresliduvanimi menshinami pid arabskim panuvannyam Vizantijci vidvoyuvali Antiohiyu u 968 969 rokah i same na cej period z 969 po 1085 roki pripadaye etap najintensivnishogo zasvoyennya melkitami vizantijskogo obryadu ta vprovadzhennya praktik Konstantinopolskoyi Cerkvi U cej chas takozh micnishaye zv yazok mizh Patriarhatami Shodu j Konstantinopolskim prestolom tomu pislya rozrivu yednosti 1054 mizh Rimom i Konstantinopolem Yerusalim Antiohiya i Oleksandriya zalishayutsya golovnim chinom na boci Konstantinopolya Hocha za primirennya mizh grekami ta latinyanami vistupav todishnij Patriarh Antiohiyi Petro III 1053 1076 to vse zh Cerkvi Shodu perervali zv yazki iz Rimskim Apostolskim Prestolom Yak zaznachaye u svoyij praci z istoriyi Melkitskoyi GKC Ekzarh Parizha yepiskop Dzhozef rozriv mizh melkitami i rimo katolikami posilivsya pislya zavoyuvannya hrestonoscyami Shodu a same pislya togo yak melkitsku iyerarhiyu zaminili latinskimi Patriarhami Nasilne pidporyadkuvannya miscevoyi Cerkvi latinskij iyerarhiyi za slovami Ekzarha sprichinilo podalshe vidchuzhennya ta povnij rozriv zv yazkiv Antiohiyi z Rimom Pislya vidvoyuvannya vizantijcyami Antiohiyi Melkitska Cerkva ostatochno unifikuvala svoyi tradiciyi iz Konstantinopolskoyu Cerkvoyu cilkovito vidkinuvshi drevnyu sirijsku tradiciyu Najbilshoyu miroyu proces vizantinizaciyi vidbuvavsya v chas patriarshestva Teodora IV Valsamona yakij ocholyuvav Antiohijsku Cerkvu z 1189 do 1195 roku Krim togo z XII stolittya Patriarhi Antiohiyi zhili v Konstantinopoli ta zvidti zdijsnyuvali svoyu vladu Pislya chergovogo zavoyuvannya Palestini i Siriyi cogo razu mamelyukami u 1268 roci rezidenciyu Antiohijskogo Patriarha bulo poverneno nazad do Siriyi odnak mamelyuki ne dozvolili povernutis Patriarhu v Antiohiyu Vidtodi j do sogodni pershoprestolnim mistom Melkitskoyi Cerkvi ye Damask Pislya zavoyuvannya Damasku Osmanskoyu imperiyeyu v 1516 roci Antiohijskij Patriarh pidporyadkovuyetsya Konstantinopolskomu Patriarhu yak yedinomu glavi hristiyan v osmanskij derzhavi Z cogo chasu Oleksandrijska ta Yerusalimska yak ranishe Antiohijska Cerkva buli ostatochno asimilovani vizantijskoyu tradiciyeyu Pochinayuchi z 1543 roku yihni yeparhiyi ocholyuyut lishe greki Tilki v Antiohijskij Cerkvi Patriarhiv obirali z posered miscevogo kliru a takozh bagato ochilnikiv Antiohijskogo Patriarhatu namagalis pidtrimuvati zv yazki z Rimskim Apostolskim Prestolom U 1586 roci Patriarh Antiohijskij Joakim V pobuvav u Lvovi de zatverdiv novij statut Lvivskogo bratstva nadav jomu shirokih prav i povnovazhen obmezhivshi vladu yepiskopa takozh vin peredav Cerkvi svyatogo Mikolaya moshej svyatogo Mikolaya Mizh Shodom ta Zahodom Vidnovlennya yednosti z RimomU XVII ta XVIII stolittyah na politichnu arenu Blizkogo Shodu vihodyat Angliya ta Franciya Zavdyaki comu svoyu misijnu diyalnist na teritoriyi Antiohijskogo Patriarhatu rozpochali latinski ordeni Karmelitiv Yezuyitiv ta Kapuciniv Do okremih misionerskih uspihiv cih monahiv slid zarahuvati te sho do ideyi vidnovlennya yednosti z Rimskim Prestolom shililas chastina yepiskopatu ta duhovenstva Patriarhatu Melkitska Cerkva znovu rozdililas grupa yaka vistupala za vidnovlennya yednosti z Rimom zoseredilas u Damasku a grupa protivnikiv u misti Aleppo Na pochatku XVIII stolittya kilka sirijskih iyerarhiv namagalis vidnoviti yednist iz Rimom Prote Patriarh Atanasij III Dabas pered svoyeyu smertyu 5 serpnya 1724 roku priznachiv nastupnikom monaha kipriota Silvestra Jogo pidtrimali Konstantinopolskij Patriarh i antikatolicka grupa Antiohijskogo Patriarhatu Odnak oponenti 20 veresnya cogo zh roku obrali glavoyu Antiohijskoyi Cerkvi Serafima Ta nasa yakij vzyav sobi monashe im ya Kirilo VI Osmanskij sultan viznav Patriarhom Antiohiyi prokonstantinopolskogo Silvestra natomist Kirilo buv zmushenij vtikati u livanskij Sidon A vzhe 13 serpnya 1729 roku Papa Benedikt XIII viznav Kirila IV Patriarhom Antiohiyi XIX HH stolittya chas borotbi za avtonomiyuViznannya z boku osmanskoyi vladi nadijshlo tilki 31 zhovtnya 1837 roku cogo zh roku Patriarha Maksima III Mazluma bulo viznano glavoyu Melkitskoyi Greko Katolickoyi Cerkvi nezalezhnoyi vid bud yakoyi cerkovnoyi vladi v Osmanskij imperiyi Osidok Patriarha bulo pereneseno nazad z Sidona v Damask U 1838 roci yurisdikciya Patriarha poshirilas takozh na teritoriyi Oleksandrijskogo i Yerusalimskogo Patriarhativ sho bulo vidobrazheno v tituli glavi Cerkvi Rozkvit unijnoyi Melkitskoyi Cerkvi pripadaye na chas patriarshestva Maksima III U cej period klir MGKC ye najosvichenishim na vsomu Blizkomu Shodi Krim pokrashennya vnutrishnogo rozvitku Cerkvi Patriarh takozh doklav znachnih zusil dlya vregulyuvannya vzayemin iz Rimskoyu kuriyeyu Vin namagavsya boroniti Melkitsku Cerkvu vid vtruchannya Rimskoyi kuriyi u yiyi vnutrishni spravi Na zhal ci diyi provokuvali zatyazhni konflikti z vatikanskoyu administraciyeyu Napruga u stosunkah mizh kerivnictvom Melkitskoyi Cerkvi ta Vatikanom trivala vprodovzh usogo XIX stolittya Useredini Antiohijskogo Patriarhatu zrostalo nevdovolennya cherez latinizaciyu bogoslovskogo ta bogosluzhbovogo zhittya Cerkvi Apogeyem konfliktu stav I Vatikanskij Sobor 1868 1870 Melkitskij Patriarh Grigorij II Yusef pokinuv Rim naperedodni golosuvannya za dogmatichnu Konstituciyu Pastor Aeternus u yakij jshlosya pro nepomilnist Rimskogo Papi a takozh jogo povnu yuridichnu vladu v usij Cerkvi 8 lyutogo 1872 roku Grigorij II vse zh pidpisav Konstituciyu ale pid tiskom ta iz zasterezhennyam naprikinci dokumenta zi zberezhennyam vsih prav privileyiv i prerogativ Shidnih Cerkov Cerkvi AntiohiyiAntiohijska pravoslavna cerkva Sirijska oriyentalna pravoslavna cerkva Sirijska katolicka cerkva Maronitska katolicka cerkva Melkitska greko katolicka cerkvaDiv takozhSpisok patriarhiv Antiohijskih Spisok patriarhiv Greckoyi pravoslavnoyi cerkvi AntiohiyiLiteraturaPetrova Yu Kiyivskij spisok Podorozhi patriarha Makariya Ukrayinskij istorichnij zhurnal 2013 6 S 172 181 Bibliogr s 172 180 PrimitkiAntiohijska pravoslavna cerkva Lvivske stavropigijne bratstvo sv ap Andriya Pervozvanogo Zema V Ye Antiohijskij patriarhat Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2003 T 1 A V S 101 ISBN 966 00 0734 5 Joakim Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1959 T 2 kn 4 Literi Zh J S 562 563 1000 ekz Cerkva Svyatogo Mikolaya Lvivska miska rada PosilannyaCatholic Encyclopedia Antioch Church of Full history Pentarhiya Papa Rimskij I stolittya Patriarh Konstantinopolskij IV stolittya Patriarh Aleksandrijskij I stolittya Patriarh Antiohijskij I stolittya Patriarh Yerusalimskij V stolittya