Оранієнбаумський плацдарм

Оранієнбаумський плацдарм (інші назви — Лебяжинська республіка, Мала земля, Оранієнбаумський п'ятачок, Приморський плацдарм, Таменгонтська республіка) — місцевість на південному узбережжі Фінської затоки, котра була відрізаною від головних радянських сил в часі нацистсько-радянської війни та відігравала свою роль при обороні Ленінграду. У німецьких джерелах називається Оранієнбаумським котлом.

Оранієнбаумський плацдарм
Блокада Ленінграда
Координати: 59°55′00″ пн. ш. 29°46′00″ сх. д. / 59.9166666666947733688175504° пн. ш. 29.7666666666947783426167007° сх. д. / 59.9166666666947733688175504; 29.7666666666947783426167007
Дата: 7 вересня 1941 — 14 січня 1944 Місце: Ленінградська область Результат:
Сторони
СРСР	Третій Рейх
Командувачі
СРСР	Третій Рейх
Військові сили
СРСР	Третій Рейх
Втрати
СРСР загиблих не менше 1021	Третій Рейх тисячі вбитих та поранених

Лінія фронту на 9 вересня 1941 року

Із заходу Оранієнбаумський плацдарм обмежувався селом , зі сходу — водами Фінської затоки, з півночі — Старим Петергофом, простягаючись на кілька десятків кілометрів по узбережжю до півдня; центр плацдарму припадав на . Плацдарм мав 65 кілометрів по фронту та вглиб до 25 км. Сама західна точка плацдарму — на річці Воронка — була найзахіднішим місцем СРСР, котре не зайняли сили Вермахту.

1941

У вересні 1941 нацистські війська виходять з півдня на узбережжя Фінської затоки поблизу Стрєльни та займають Новий Петергоф й узбережжя шириною в 4-5 кілометрів. На ділянці від до Старого Петергофа 4 нацистські піхотні дивізії притисли до морського узбережжя західніше Ленінграда 7 стрілецьких дивізій та 2 бригади моської піхоти й частину артилерії 8-ї армії.

7 вересня 1941 року підрозділи радянської 8-ї армії — , , , , та , разом із та за підтримки флотської берегової й корабельної артилерії зупинили наступ нацистських військ на Ленінград по лінії  —  —  —  —  — Петергоф, створюється стійка оборона в Оранієнбаумському котлі, 8 вересня нацистські сили займають Шліссельбург.

9 вересня починається наступ німецької танкової групи — 1-ша, 6-та й 8-ма танкові дивізії та піхотні частини 18-ї армії, було зайнято Ропшу, а 12 вересня — Красне Село.

13 вересня до командування Ленінградським фронтом приступає Георгій Жуков, котрий вимагає здійснювати контратаки любими засобами та силами, незважаючи на втрати.

Тим часом німецькі сили 15 вересня захоплюють , а 16-го вибивають радянські частини із поселення Володарський; таким чином і утворився Оранієнбаумський котел.

19 вересня здійснювалися спроби контратак частинами різного підпорядкування, підрозділи 191-ї стрілецької дивізії вийшли на окраїну села Липиці, 118-ї — на околицю Ропші.

Станом на 23 вересня обриси Оранієнбаумського плацдарму приймають постійний вигляд.

Протягом 5-го — 10 жовтня здійснювалися спроби відновити зустрічним ударом пряме сполучення з Ленінградом силами 8-ї та 42-ї армії під час Стрєльнинсько-Петергофської операції, однак без успіхів — Стрєльнинський, Петергофський та .

В кінці жовтня приймається рішення про виведення з оточення головних сил 8-ї армії — 38 000 військових, 1700 автомобілів, 309 гармат, були переправлені морем до Ленінграду, ці війська мали брати участь у прориві блокади зі східного напрямку.

2 листопада 1941 після відведення з плацдарму сил 8-ї армії для його утримання створюється Приморська оперативна база фронту на основі управління (командувач — генерал Андрій Астанін). До складу Оперативної бази входили:

• 48-ма стрілецька дивізія (з жовтня 1941 командував генерал ),
• 2-га та 5-та бригади морської піхоти,
• об'єднана школа берегової та протиповітряної оборони Балтійського флоту,
• окремі частини.

Для посилення з Ленінграду, Кронштадту та островів Фінської затоки було на плацдарм доставлено 14000 військових, під час одного з таких рейсів на міні підірвався есмінець «Гордий», 13 моряків з командиром, капітаном 3-го рангу, Євгеном Єфетом.

Згодом на плацдарм були переведені 98-ма та і інші частини.

З лютого залізничники забезпечували проходження 2 бронепоїздів — «Балтієць» та «За Батьківщину», котрі обстрілювали нацистські позиції біля Мартишкіно.

Зовнішні зображення
	Мапа плацдарму

1942

Станом на січень 1942 року на плацдармі знаходилося 19000 червоноармійців, проти них нацисти зосередили 3-4 дивізії 18-ї армії — до 50000 військових.

Балтійський флот здійснював перевезення вантажів та військ і вогневу підтримку сухопутних частин на плацдармі вогнем берегової й корабельної артилерії.

1943

Силами на плацдармі з грудня 1942-го по грудень 1943-го року командував генерал Володимир Романовський, по ньому до ліквідації плацдарму — генерал Іван Федюнінський, котрий керував наступальною операцією задля прориву нацистської оборони та було зайнято , Красне Село, Ропша й забезпечено подальше просування сил Червоної армії.

Восени 1943 морем на плацдарм було перекинуто 2-гу ударну армію, проводиться підготовка до удару по 6 нацистських дивізіях.

1944

Утримувався Оранієнбаумський плацдарм до початку наступу і злучення радянських військ в середині січня 1944 року — 14 січня звідти почалася операція «Січневий грім» («Нева-2»).

Значення плацдарму полягало у збереженні контролю радянськими силами над частиною акваторії Фінської затоки, котра прилягала до Ленінграда; наявність на ньому збройних сил створювала певну напруженість у німецькому тилу, також було збережено історичну спадщину Оранієнбауму.

Вшанування

27 захисників Оранієнбаумського плацдарму отримали звання Героя СРСР, серед них —

• сержант ,
• старший сержант ,
• старший лейтенант ,
• кулеметник .

1973 року було врочисто відкрито меморіал «Мала Піскарьовка», де було перепоховано понад 5000 померлих червоноармійців та містян, що загинули в часі війни, відомі імена 3746 дюдей.

На вшанування вояків плацдарму та цивільного населення на території колишнього «Оранієнбаумського п'ятачка» стоворено цілий ряд пам'ятників, значна частка яких входить до складу меморіального комплексу з ініціативи Михайла Дудіна. Це, зокрема,

• , знаходиться у Старому Петергофі поблизу Петродворцового годинникового заводу,
• меморіал «Атака», ,
• меморіал «Якір», Гостіліцьке шосе,
• меморіал «Січневий грім», на місці початку Красносільсько-Ропшинської операції, Гостіліцьке шосе, урочище Порожки,
• «Гостілицький» — меморіал в Гостіліцях — братська могила 3185 бійців, 4 з них — Герої СРСР,
• меморіал «Дальній рубіж» — біля села Лопухинка Ломоносовського району,
• «Берег мужніх» — на узбережжі Фінської затоки поблизу Керново.

Також є ціла шеренга меморіалів та пам'ятників окрім «Зеленого поясу Слави»:

• «Мартишкінський меморіал» — , район міста Ломоносов — на місці братської могили, серед похованих — 2 Герої СРСР,
• «105,3» — на горі Колокольній, Гостіліци — тут велися запеклі бої та з січня 1944 знаходився командний пункт командира Ленінградського фронту генерала Леоніда Говорова,
• Меморіал в урочищі Пульман біля братської могили,
• монумент партизанам та загиблим землякам в селі Лопухинка,
• пам'ятник захисникам ленінградського неба — ,
• захисникам Оранієнбаумського полацдарму — на місці колишнього села Єлизаветино (Єлизаветинське поселення паперової фабрики) біля річки Воронки, знищеним селам —
• селам (Готобужі) та  — на правому березі річки Воронки поблизу села ,
• селу Коровіно,
• селу Ломоносово,
• селу ,
• селу ,
• селу ,
• селам та Нижні Рудиці,
• селу ,
• селу та на пам'ять про подвиг політрука Суханова Івана Кузьмовича.

На території міста Ломоносова та Ломоносовського району існують 91 пам'ятне місце, на яких поховані 10721 людей, загиблих в часі оборони Оранієнбаумського плацдарму.

Джерела

• Оранієнбаумський плацдарм(рос.)
• Енциклопедія Санкт-Петербурга(рос.)
• Захист Оранієнбаума(рос.)