Микола Остафійович Заячківський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Заячківський.

Мико́ла Остафійович Заячкі́вський (25 листопада 1870, Тишківці, нині Городенківський район — 11 лютого 1938, Львів) — український підприємець, економіст, громадський та кооперативний діяч.

Микола Заячківський
Фото 1936 року
Ім'я при народженні	Микола Остафійович Заячківський
Народився	25 листопада 1870(1870-11-25) Тишківці, нині Городенківський район
Помер	11 лютого 1938(1938-02-11) (67 років) Львів
Поховання	Личаківський цвинтар^[1]
Національність	українець
Місце проживання	Львів (пл. Ринок, 36)
Діяльність	економіст
Відомий завдяки	український підприємець, економіст, громадський та кооперативний діяч
Alma mater	Львівський університет (теологічний факультет), Віденський університет (економічний факультет)
Партія	УНДП-УТП-УНДО
Конфесія	греко-католик
Рід	Заячківські
Родичі	Остафій (Євстахій) син Івана, Антоніна ()
У шлюбі з	неодружений
Діти	не було
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Ранні роки

Народився 25 листопада 1870 року в Тишківцях, нині Городенківського району Івано-Франківської області, Україна (тоді Австро-Угорщина) у заможній сільській родині шляхетного походження. Батько, Остафій (Євстахій) син Івана, був секретарем ґміни і одночасно війтом Тишківців протягом чотирьох каденцій. Мати, Антоніна, донька о. Миколи , пароха с. Хлібичин Пільний, вмерла під час пологів, і Микола з моменту народження став сиротою. У 1871 році батько вдруге одружився з Климентиною Шухевич, проте взимку 1872 року, раптово захворівши, помер від «галопуючих сухот».

Змалку Микола виявив потяг до навчання. Але, рано залишившись круглим сиротою, ледь його не покинув. 1878 року здібного хлопця взяв на виховання місцевий греко-католицький священик .

Успішно закінчивши сільську школу, Микола продовжив навчання у Коломийській гімназії. Вищу освіту здобув на теологічному факультеті Львівського та економічному факультеті Віденського університетів (останній закінчив у 1896 році з відзнакою).

Напередодні І світової війни

Маючи багатьох друзів — діячів культури (Іван Франко, Олександр Колесса та інші) — розпочав свою діяльність також на культурній ниві. Був спершу референтом, а з 1900 року — директором українського театру при «Руській бесіді». Допомагав українським літераторам, у 1898 році власним коштом видав збірку поезій «Мої листи» Василя Щурата. У 1903 році став одним із організаторів святкування 35-річного ювілею творчої діяльності Миколи Лисенка.

Чільний діяч громадських та економічних ініціатив, започаткованих Василем Нагірним. У 1901 році під егідою товариства (створеного Нагірним) відкрив перший український готель на гірському курорті Микуличин і став його директором. Серед його перших постояльців були Богдан Лепкий та Василь Стефаник.

Довгий час Микола Заячківський був інспектором, а потім — головним директором іншого дітища Нагірного — «Народної торгівлі». У вересні 1910 року брав участь у Міжнародному кооперативному конґресі в Гамбурзі. З метою налагодження торговельних контактів із українською діаспорою їздив до Бразилії.

У 1913–1914 роках редагував часопис «Свобода» (друкований орган УНДО).

Російський полон

У ніч на 18 лютого 1915 (під час окупації Галичини росіянами в період І світової війни) заарештований у Львові російською військовою адміністрацією і, як і ряд інших відомих українських діячів, як заручник вивезений до Сибіру. На засланні сильно підірвав здоров'я та мало не помер внаслідок запалення легень. Звільнений після Лютневої революції, у березні 1917 року приїхав до Києва.

Київський період

Протягом 1917–1918 років — провідний діяч кооперативного руху на «Великій Україні». Був членом при Українській Центральній Раді.

1920—1930 роки

Після повернення до Галичини далі керував «Народною торгівлею». В різний час очолював «Міщанське братство», товариство «Сокіл» (24 березня 1922 — 23 квітня 1933), «Товариство опіки над емігрантами». Член ради міста Львова, радник Торгово-промислової палати у Львові, почесний член Союзу українських купців.

Помер у Львові 11 лютого 1938 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 73. Надгробок на могилі нещодавно відремонтований дирекцією музею «Личаківський цвинтар».

Цитати

Щоби любити свій нарід, не треба не любити чужий нарід, любов, що живе у ненависті, не є любов…

Примітки

1. Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 405. —
   d:Track:Q62416080d:Track:Q116966495
2. Гуцульська земля додавала наснаги [Архівовано 29 січня 2010 у Wayback Machine.](укр.)
3. Кость Левицький. «Історія політичної думки галицьких українців 1848—1914». Архів оригіналу за 5 листопада 2011. Процитовано 3 травня 2010.
4. Українська діаспора в Бразилії
5. Створення та діяльність українського Центрального Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни та Головної Ради галицьких, буковинських та угорських українців (травень 1917 — квітень 1918 рр.) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 лютого 2018. Процитовано 14 травня 2010.
6. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 407. — .

Джерела та посилання

link=[1]

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Заячківський Микола Остафійович

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — . — Т. 2. — С. 763.
• Роман Купчинський, Зі спогадів про сучасників
• Богдан Купчинський. Історія Тишківців (в датах, подіях і фактах). — Коломия : ВПТ «Вік», 1994.
• Качараба С. Заячківський Микола // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 255—256.
• Богдан Трофим'як «Розбудова „Соколом-Батьком“ українства Галичини в добу польської окупації (1919—1939 рр.)»^{[недоступне посилання з липня 2019]}