Батько Посада Діти Мати Дружина Чоловік Олексій Макшеєврос Алексей Иванович МакшеевПрофесор генерал лейтенант Олексій Ма

Олексій Макшеєв
рос. Алексей Иванович Макшеев
Професор, генерал-лейтенант Олексій Макшеєв. Професор, генерал-лейтенант Олексій Макшеєв.
Народився	12 (24) травня 1822 ^d, Q4307489?, Устюженський район
Помер	2 (14) квітня 1892 (69 років)
Місце проживання	Оренбург, Санкт-Петербург
Країна	Російська імперія
Національність	росіянин
Діяльність	статистик
Alma mater	Новгородський кадетський корпус, Дворянський полк, Миколаївська академія Генерального штабу
Галузь	географія, статистика
Посада	професор Миколаївської академії Генерального штабу
Вчене звання	заслужений професор, генерал-лейтенант
Війна	Кримська війна
Військове звання	генерал-лейтенант
Нагороди	Орден Святої Анни 3-го ст. (1848), Орден Святої Анни 2-го ст. (1853), Орден Святого Володимира 4-го ст. (1854)
Брав участь в облозі та штурмі Ак-Мечеті (1853), а також у Кримській війні (облога Силістрії, 1854

Олексі́й Іва́нович Макше́єв (рос. Алексей Иванович Макшеев, 12 травня (24 травня) 1822(18220524), Новгородської губернії (нині Вологодська область) — 2 квітня (14 квітня) 1892) — російський військовик і географ.

Початок служби

Олексій Макшеєв народився в дворянській сім'ї. Освіту здобув спершу в Новгородському корпусі графа Аракчеєва, а тоді у Дворянському полку. 18 серпня 1842 року він став прапорщиком і дістав скерування на службу в лейб-гвардії Литовського полку. Через два роки вступив до Миколаївської академії Генерального штабу. Закінчивши курс в академії, Макшеєв попросив, щоб його послали служити в далеких східних околицях імперії, і його відрядили в Окремий Оренбурзький корпус, куди Макшеєв прибув у грудні 1847-го.

В Оренбурзі

У січні 1848 року дістав звання поручика; через два місяці його перевели в Генеральный штаб і дали чин штабс-капітана. Цього ж року, з розпорядження командира Окремого Оренбурзького корпусу Володимира Обручова, Макшеєв був відряджений у Киргизький степ, причому в одній із експедицій по дорозі до Раїмського укріплення він, з доручення Івана Бларамберга, вибрав місце для спорудження проміжного поста між Аральським і Раїмським укріпленнями. В липні цього ж року Макшеєв вирушив на шхуні «Константин» з лейтенантом Бутаковим в Аральське море, щоб описувати морські береги, і за відмінне виконання цього завдання був нагороджений орденом святої Анни 3-го ступеня. Повернувшись до Оренбурга, штабс-капітан Макшеєв був призначений старшим ад'ютантом Оренбурзького корпусу у справах Генерального штабу, а в 1850-му його відрядили в Пермську губернію — складати її статистичний опис. Віддавши більш ніж півроку на збирання потрібних даних, Олексій Макшеєв у 1851-му повернувся до Оренбурга й вирушив оглядати степові укріплення, причому мав доручення вибрати місце поблизу Аральського укріплення, в урочищі Казали, щоб там у майбутньому звести форт. У 1852-му Макшеєв став капітаном, а у квітні наступного року, з наказу командира Окремого Оренбурзького корпусу, прибув у розпорядження отамана Оренбурзького козацького війська — Івана Подурова, призначеного начальником передового загону, скерованого ліквідувати кокандські укріплення в нижній течії Сирдар'ї. 4 травня 1853 року загін вийшов із Орської фортеці в Киргизький степ, 3 липня прибув до Ак-Мечеті й почав облогу цієї фортеці. Після того, як надійшли головні сили Оренбурзького загону під командуванням генерала Перовського й почалася масована облога, 21 липня капітана Макшеєва з особистим конвоєм генерал-майора Подурова послали взяти й зруйнувати кокандську фортецю Джулек. Виконавши це доручення, 26 липня повернувся до Ак-Мечеті й 28 липня відзначився в її штурмі, за що дістав орден святої Анни 2-го ступеня, з Імператорською короною. Після взяття Ак-Мечеті Макшеєв тимчасово там залишився й керував рекогностуванням, вибором місць для спостережних постів поблизу цієї фортеці, а також доведенням до належного оборонного стану колишнього кокандського укріплення Кумиш-курган.

Кримська війна

У жовтні 1853 року Макшеєв повернувся до Оренбурга, а в листопаді став служити в штабі командувача військ 3-го, 4-го і 5-го піхотних корпусів князя Горчакова, який тоді перебував у Бухаресті. Прибувши на місце призначення в лютому 1854-го, Олексій Макшеєв брав участь в облозі фортеці Силістрія й провадив там рекогностування. Вночі проти 17 травня під потужним вогнем противника був у траншеях на правому фланзі передового краю і прикривав траншейні роботи, а 28 травня взяв участь у наступательному русі до Силістрії, який очолював генерал-фельдмаршал граф Паскевич-Еріванський. Відзначившись у цих діях, капітан Макшеєв дістав орден святого Володимира 4-го ступеня, з бантом.

В Академії Генерального штабу

У листопаді 1854 року Олексій Макшеєв подав рапорт Дмитрові Мілютіну з проханням про призначення на військово-навчальну службу або на роботу при Академії, щоб змогти обробити власноручно зібраний за шість років в Оренбурзі матеріал. З імператорського наказу, на початку 1855 року Макшеєв став ад'юнкт-професор у галузі військової статистики при Імператорській військовій академії. У цьому ж році його вибрали дійсним членом Російського географічного товариства. У квітні 1856 Макшеєву дали чин підполковника. У 1857-му відрядили, з наказу царя, на рік за кордон, щоб там збирати дані в галузях військових наук та військової організації, а також вивчати військову статистику. Мав завдання, крім головних держав Європи (Англії, Франції, Австро-Угорщини і Пруссії), відвідати Бельгію, Швейцарію, Іспанію, Алжир, Єгипет, Сирію та Туреччину. Вернувшись із відрядження, Олексій Макшеєв у серпні 1859-го дістав звання полковника, в грудні 1860 року став професором військової статистики, а в листопаді 1864 року був призначений членом дорадчого комітету Головного управління Генерального штабу. У березні 1866-го Олексій Макшеєв став генерал-майором.

Поїздка до Туркестану

У червні 1867 г., з імператорського веління, Макшеєва відрядили в Туркестанську область вивчати ці краї в стратегічному й статистичному планах. 18 липня він вирушив із Орська Сирдар'їнською лінією в Киргизький степ і до Туркестану. Проїхавши через форт Перовский, Чимкент, Вірний і Семипалатинськ на Сибірську лінію, в грудні 1867 року повернувся до Петербурга.

Робота в Академії

У березні 1871 Олексій Макшеєв дістав звання заслуженого професора і в наступному році взяв участь у роботі Міжнародного статистичного конгресу.

Під час російсько-турецької війни 1877–1878 років імператор Олександр ІІ, звернувши особливу увагу на відмінну службу офіцерів Генерального штабу в зв'язку з воєнними діями й побачивши в цьому результати плідної діяльності Миколаївської академії Генерального штабу, оголосив Макшеєву, а також іншим членам конференції академії, монаршу прихильність.

У серпні 1879-го Олексій Макшеєв дістав чин генерал-лейтенанта, а у квітні 1880 року став почесним членом конференції Миколаївської академії Генерального штабу, залишаючись членом Військово-ученого комітету Головного штабу.

Олексій Макшеєв помер 2 квітня 1892 року. Похований на кладовищі в селі Ільїнському (за три кілометри від Гряди).

Оцінка діяльності

Майже всі твори Макшеєва присвячені Середньої Азії. Близько ознайомившись із широкою азійською ареною, він дійшов висновку про неправильний підхід до військової історії в тогочасній Росії. Ось що написав Олексій Макшеєв про речі, які його цікавили, начальникові Академії в 1858 році, подорожуючи за кордоном і готуючись обійняти кафедру військової статистики:

«Мені здається, одна з головних вад нашої Академії полягає в тому, що вона цілком бере військову науку із Заходу і не звертає достатньої уваги на особливості власне російського історичного досвіду та покликання. Академія багато розмірковує, наприклад, про Тюреннів, Монтекукулів та інших і, якщо не помиляюся, ні слова не каже про Чингіз-Хана, Тамерлана, Надир-шаха й інших, а особливо про Єрмака, тоді як ми вже віддавна не воюємо за прикладом Монтекукулі, часто маємо справу з азійськими полчищами й неухильно розвиваємо діло Єрмака. Кажуть, що в діях азійських полководців і наших козаків-героїв, які завоювали Сибір, немає військового мистецтва, немає науки. Так, у сенсі німецької систематичності і догматичної непогрішності, яка коштувала нам так багато в останню війну (1855 р.) — її справді немає, але є наука жива, практична, відчутна в Азії, кому вдавалося брати участь у нашому русі на схід».

Оригінальний текст (рос.)

«Мне кажется, это один из главных недостатков нашей Академии заключается в том, что она целиком берет военную науку с запада и не обращает достаточно внимания на особенности собственно русского исторического опыта и призвания. Академия много толкует напр. о Тюреннах, Монтекукулях и проч. и, если не ошибаюсь, ни слова не говорит о Чингиз-Хане, Тамерлане, Надир-шахе и пр. и особенно о Ермаке, в то время, когда мы давно не воюем по примеру Монтекукули, часто имеем дело с азиатскими полчищами и постоянно продолжаем дело Ермака. Говорят, что в действиях азиатских полководцев и наших казаков-героев, завоевавших Сибирь, нет военного искусства, нет науки. Да, в смысле немецкой систематичности и догматической непогрешимости, стоившей нам так много в последнюю войну (в 1855 г.) — её нет действительно, но есть наука живая, практическая, чувствуемая в Азии, кому удавалось принимать участие в нашем движении на восток».

Думки про Середню Азію не покидали Макшеєва і під час його зарубіжного відрядження; про неї він думал, коли перебував в Алжирі та Єгипті. В одному з листів до начальника Академії Макшеєв висловив у зв'язку з цими поїздками, свій погляд на роль Росії в Азії:

«Хоч як далекі Алжирія і Єгипет від нашої вітчизни, та вивчення сучасного стану цих країн і місцин становить для нас із багатьох поглядів практичний інтерес. Росія поставлена географічним положенням між Європою і Азією, між світом освіченим і темним. Запозичуючи насіння цивілізації із Заходу, вона розносить їх далеко на схід. Може, в цьому й полягає головне історичне призначення нашої батьківщини. Хай там як, але на Заході наші відносини територіальні, економічні та політичні дедалі краще встановлюються, тоді як на Сході залишається ще широке поле для дуже різноманітної діяльності. З часів Іоанна IV і навіть давніших ми невпинно тягнемося до Сходу, й хоча досягли вже в цьому плані великих і широких результатів, але далеко не маємо ще права сказати, що наша справа закінчилася й потяг зник. Ні, він не міг зникнути, бо це наслідок не так політичних розрахунків, як потреб самого народу. Розбір історичного ходу нашого поступального руху в Азії - від Єрмака до заснування укріплень у Киргизькому степу й на Амурі - цілком підтверджує цю думку. Якщо, крім того, візьмемо до уваги, що паралельно до нашому просування в Азії з півночі на південь англійці так само просуваються з півдня на північ, то переконаємося, що нині питання про наш потяг на схід ніяк не можна вважати остаточно вирішеним, а тому вивчення всього, що може сприяти його з'ясуванню, має бути для нас близьким. Мені вдалося ознайомитися з цим питанням практично, під час 6-річної служби в Оренбурзі і частого перебування в Киргизькому степу в той час, коли там тільки що започаткувалася російська осілість, будувалися перші укріплення і робилися спроби хліборобських поселень. Мені б хотілося тепер доповнити свої спостереження порівнянням. В Алжирії я б бажав подивитися ближче на природу африканських гір і степів, на побут і характер кабілів і кочівних арабів, на ставлення до них французів, на систему адміністрації, на успіхи колонізації і т. ін., а в Єгипті на долину Нілу, яка має багато спільного з долинами річок Сир- і Аму-Дар'ї, на систему іригаційного рільництва, на властивості степів, що містяться поза долиною Нілу, особливо біля Суецького перешийка, на ставлення європейців до країни і таке інше».

Оригінальний текст (рос.)

«Как ни далеки Алжирия и Египет от нашего отечества, но изучение современного состояния этих стран и мест имеет для нас во многих отношениях практический интерес. Россия поставлена географическим положением между Европой и Азией, между миром образованным и невежественным. Заимствуя семена цивилизации с запада, она разносит их далеко на восток. Может быть, в этом и заключается главное историческое назначение нашего отечества. Как бы то ни было, но на западе наши отношения территориальные, экономические и политические все более и более устанавливаются, тогда как на востоке остается ещё широкое поприще для самой разнообразной деятельности. Со времен Иоанна IV и даже ранее мы неустанно стремимся к востоку и хотя достигли уже в этом отношении громадно-широких результатов, но далеко не имеем ещё права сказать, что дело наше кончено и дальнейшее стремление прекратилось. Нет, оно не могло прекратиться, потому что оно есть следствие не столько политических расчетов, сколько потребностей самого народа. Разбор исторического хода постепенного движения нашего в Азии, начиная от Ермака до заведения укреплений в Киргизской степи и на Амуре, вполне подтверждает эту мысль. Если, кроме этого, примем в соображение, что параллельно нашему движению в Азии с севера на юг, совершается англичанами такое же движение с юга на север, то убедимся, что вопрос о нашем стремлении на восток в настоящее время никак нельзя считать окончательно решенным, и потому изучение всего, что может клониться к его разъяснению, должно быть для нас близко. Мне удалось познакомиться с этим вопросом практически, во время 6-летнего служения в Оренбурге и частого пребывания в Киргизской степи в то время, когда там только что началась заводиться русская оседлость, строились первые укрепления и делались попытки земледельческих поселений. Мне бы хотелось теперь дополнить свои наблюдения сравнением. В Алжирии я бы желал посмотреть поближе на природу африканских гор и степей, на быт и характер кабилов и кочующих арабов, на отношения к ним французов, на систему администрации, на успехи колонизации и т. п., а в Египте на долину р. Нила, имеющую много общего с долинами рек Сыр- и Аму-Дарьи, на систему ирригационного земледелия, на свойства степей, находящихся вне долины Нила и особенно около Суэцкого перешейка, на отношения европейцев к стране и проч.».

Як військовика і патріота Росії, Макшеєва хвилювало суперництво двох імперій на Сході — Російської та Британської. Він був прихильник екстенсивного розширення Росії за рахунок приєднаних територій — на той час передусім Казахстану й країн Середньої Азії. Згідно зі своїми поглядами, проголошував ідею культуртрегерства Росії в Азії. Водночас, будучи науковцем і маючи широкий світогляд, він обстоював інтенсивний розвиток набутих російських володінь завдяки ретельному вивченню тамтешніх природних умов і подальшому впровадженню в життя новітніх методів господарювання — з урахуванням зарубіжного колонізаційного досвіду. Взявши за основу своє довголітнє дослідження Туркестану, Олексій Макшеєв написав одну з головних праць — «Исторический очерк Туркестана и наступательного движения в него русских». Цей учений зібрав доволі велику бібліотеку на історичну та географічну тематику цього краю.

Як знавець середньоазійських країн і дослідник Сходу, Макшеєв написав кілька літературних творів, які свого часу публікувались у таких виданнях: , «Русский инвалид», , «Вестник Географического Общества». Вони також виходили окремими книжками і брошурами.

Стосунки з Тарасом Шевченком

У травні — червні 1848 року в Аральській описовій експедиції Олексій Макшеєв познайомився з Тарасом Шевченком і провів разом з ним кілька місяців — до початку листопада. Між ними встановилися дружні взаємини. 26 березня 1849 Шевченко написав йому теплого листа. У 1860 вони зустрілися в Петербурзі. В родині Макшеєвих був зошит-альбом з віршами й малюнками Шевченка (не зберігся). Олексій Макшеєв — автор спогадів про українського поета. В Раїмі між 19 червня і 25 липня 1848 Шевченко виконав аквареллю портрет Макшеєва, про що той згадав у своїй книжці «Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю» (СПБ, 1896). Уточнив, що твір не закінчено і пізніше його домалював О. І. Чернишов — брат художника О. П. Чернишова. До 1920 року портрет зберігався в родині Макшеєвих у Петербурзі, а де він тепер — невідомо.

Твори

Статті

Описание низовьев Сыр-Дарьи. // «Морской Сборник», 1856 г. т. XXIII, № 9
Степные походы. // «Русский Инвалид», 1856 г. № 19 и 20
Показание сибирских казаков Милюшина и Батарышкина, бывших в плену у кокандцев с 1849 по 1852 г. // «Вестник Русского Географического Общества», 1856 г., кн. IV
О военной статистике в России. // «Вестник Русского Географического Общества», 1858 г. № 9
Заметки о современном Египте, по поводу сочинения: L'Egypte contemporaine, par Paul Merruau // «Вестник Русского Географического Общества», 1860 г. № 2
Очерк современного состояния Алжирии. // «Вестник Русского Географического Общества», 1860 г., № 3
Остатки старинного города на Сыр-Дарье. // «Санкт-Петербургские Ведомости», 1867 г., № 60
Ещё несколько слов о развалинах Джаны-кента. // «Русский Инвалид», 1867 г., № 87
Поход в пустыню Гаркур. (Перевод с французского). // «Военный Сборник», 1869 г., № 6
Описание Аральского моря. // «Записки Географического Общества», 1851 г., кн. V
Оренбургский край. // «Военный энциклопедический лексикон», 2-е изд., т. IX. СПб., 1855
О рыбоводстве на озере Великом, Боровичского уезда. // Памятная книжка Новгородской губернии на 1864 г.
Географические, этнографические и статистические материалы о Туркестанском крае, с картою. // «Записки Географического Общества», т. II, 1871
Из дневника русского путешественника по Алжирии. // «Всемирный Путешественник». СПб., 1869
Хивинская экспедиция, 1839 г. // «Русская старина», 1873
Несколько дополнений к биографии Якуб-Бека. // А. Н. Куропаткин. Кашгария. СПб., 1879
Рекогносцировка истока Яны-Дарьи в 1853 г. / А. В. Каульбарс. Низовья Аму-Дарьи. // «3аписки Географического Общества», т. IX, 1881
Воспоминанія о Т. Г. Шевченко. «Русская старина», 1914, № 5 [ 14 листопада 2013 у Wayback Machine.]

Книжки

Сборник сочинений офицеров Николаевской академии генерального штаба, под редакцией полковника Макшеева
Военно-статистическое обозрение Российской Империи. — СПб., 1867
Географические сведения книги Большого чертежа о киргизских степях и Туркестанском крае. — СПб., 1879
Исторический обзор Туркестана и наступательного движения в него русских. — СПб., 1890
Военно-статистическое обозрение Пермской губернии. — СПб, 1852
Доклад на 8-й сессии международного конгресса, бывшей в Санкт-Петербурге в 1872 г. — СПб., 1872 (разом із Петром Семеновим-Тянь-Шанським)
Карта Джунгарии составленная шведом Ренатом во время его плена у калмыков с 1716 по 1733 год. — СПб., 1881
Путешествия по Киргизским степям и Туркестанскому краю. — СПб., 1896
Список ученых и литературных трудов профессоров академии генерального штаба и офицеров, получивших в ней образование. По поводу 50-летнего юбилея академии. — СПб., 1882

Джерела

Некролог // «Русский инвалид», 1892 г., № 77
Терентьев М. А. История завоевания Средней Азии. Т. 1. СПб., 1903
Собственные сочинения А. И. Макшеева.

Література

Макшеев Алексей Иванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
«Ізборник», «Шевченківський словник» [ 3 вересня 2021 у Wayback Machine.]

Посилання

Макшеєв Олексій Іванович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 36.