Луцій Муммій

Луцій Муммій Ахаїк (лат. Lucius Mummius Achaicus, ? 193 р. до н.е.—після 140 до н. е.) — політичний, державний та військовий діяч Римської республіки, консул 146 року до н. е. Походив з плебейського роду Мумміїв. Син Луція Муммія, народного трибуна 187 року до н. е. Про молоді роки недостатньо відомо. У 154 році до н. е. став претором, у 153 році до н. е. як пропреторську провінцію отримав Дальня Іспанія, де з успіхом воював проти лузітан. За це отримав від римського сенату тріумф.

Луцій Муммій
лат. L. Mummius L.f.L.n. Achaicus
Народився	193 до н. е.^[2] невідомо
Помер	140 до н. е.^[1] невідомо
Громадянство	Римська республіка
Місце проживання	Рим
Діяльність	політик, державний і військовий діяч
Знання мов	латина
Суспільний стан	Homo novus^[2] і шляхтич^[d]^[2]
Посада	консул
Термін	146 рік до н. е.
Попередник	Гай Лівій Друз
Наступник	Луцій Гостілій Манцін
Батько	Луцій Муммій
Мати	невідомо^[3]
Брати, сестри	Спурій Муммій
Діти	дочка Муммія
Нагороди	Тріумф
Медіафайли у Вікісховищі

У 146 році до н. е. його обрано консулом разом з Гнеєм Корнелієм Лентулом. Йому було доручено воювати проти Ахейського союзу. Спочатку він розбив Діейя, стратега союзу, а згодом захопив головне місто ахейців Коринф. Муммій зруйнував місто, а усе населення, що залишилося у живих, наказав продати у рабство. У 145 році як провінцію отримав Елладу. Під час своєї каденції упорядкував керування новою провінцією Римської республіки. Того ж року отримав тріумф й когномен Ахаїк.

У 142 році до н. е. обрано цензором разом з Сципіоном Еміліаном. Втім швидко погиркався із колегою, тому цензура пройшла безрезультатно. Остання згадка про Муммія датується 140 роком до н. е.

Походження

Луцій Муммій походив з плебейського роду Мумміїв. Згідно з Капітолійськими фастами , його батько і дід носили преномен Луцій. Його батько займав посади  народного трибуна у 187р.до н.е. і претора 177 р.  , а тому вважався «новою людиною». Його брат Спурій Муммій був відомим інтелектуалом та дипломатом

Ранні роки та початок кар'єри

В історіографії приблизною датою народження Луція Муммія вважається 193 р. до н.е., зважаючи на вимоги закону Віллія щодо зайняття посади претора. Перші згадки в джерелах датуються 153 р. до н.е., коли його призначили претором. У той час загострилася ситуація в Іспанії. Місцеві жителі лузитани під керівництвом та Кайсара почали грабувати землі римських підданих «бластофінікійців», вигнали намісника і вбили 6 тис. римлян. Муммій разом із 14-тисячним військом висадився в Бетиці, неподалік від позицій ворога. Лузитани, своєчасно усвідомивши небезпеку, зненацька атакували римське військо, яке не встигло повністю висадитись на берег і вишикуватись у бойовий порядок, та знищили 9 тис. осіб. Вони заволоділи табором римлян, захопивши безліч зброї та знамен. Варвари ганьбили римлян, носячи захоплені знамена по всій Кельтиберії, що підштовхнуло до повстання ареваків. З рештою 5 тисячами Муммій тримався в таборі, займаючись військовими вправами, і деякий час не робив рішучих кроків, оскільки боявся вийти в поле раніше, ніж зміцнить бойовий дух солдатів, наляканих поразкою. Згодом йому вдалося розбити варварів і забрати частину награбованого, зокрема і знамена. Поступово претору вдалося зібрати армію з 9 тис. піхотинців та 500 вершників, з якими він рушив на допомогу нумідійському царю Масинісі до Мавританії в місто , яке в той час перебувало в облозі. Муммій знищив близько 15 тис. осіб із числа тих, хто грабував ці землі (хоча ці цифри можуть бути дещо перебільшеними, оскільки така кількість вимагалася від полководців, які претендували на тріумф), звільнив місто від облоги та добив решту лузитанів. Розподіливши між воїнами здобич, яку можна було взяти із собою, решту він спалив, присвятивши богам війни.

Наступного року (152 р. до н.е.) Луцій Муммій повернувся додому, де був таки удостоєний тріумфу. Але лузитани, в яких з’явився новий здібний вождь Віріат, продовжили війну, і ця обставина дещо знівелювала попередні досягнення Муммія. Тому він став консулом тільки в 146 р., хоча закон Віллія дозволяв стати йому консулом ще у 150 р. до н.е.. 

Ахейська війна

Луцій Муммій став консулом в 146 р. до н.е. разом із патрицієм . В той час римська армія продовжувала облогу Карфагена, але командування в цій війні Луцію вже не довірили, воно лишилося за попереднім консулом . Муммію ж сенат доручив провінцію Грецію. Тут після анексії Римом Македонії посилились антиримські настрої, що призвело до війни з Ахейським союзом. Ще до прибуття Муммія на Балкани пропретор Квінт Цецилій Метелл здобув ряд перемог над ахейцями та встановив контроль над Середньою Грецією, відтіснивши ворога до Істму.

Луцій Муммій змінив Метелла, відправивши його назад до Македонії. Консул негайно вирушив до Коринфу з військом, яке нараховувало 23 тис. піхоти і 3,5 тис. кінноти, критських стрільців та підкріплення із Пергаму. Італійці та допоміжні війська стояли на відстані 12 стадій від основних сил. Ахейське військо на чолі с поступалось римлянам чисельністю вдвічі (близько 14 тис. піхоти і 600 кінноти, 12 тис. з яких були звільненими рабами).

У першу ніч ахейці знищили сторожовий загін і, натхнені перемогою, виступили проти римлян в битві при Левкопетрі. У битві нечисленна ахейська кіннота не витримала натиску і втекла. Ахейська піхота хоч і занепала духом через втечу кінноти, проте стійко зустріла переважаючі сили римлян. Ахейці відступили тільки тоді, коли у фланг ударив відбірний римський загін з 1 тис. чоловік. Усе ахейське військо втекло, надалі римляни не зустрічали спротиву. Діей втік до , де, вбивши свою жінку і спаливши свій дім, отруївся. 

Після перемоги під Левкопетрою Муммій увійшов до Коринфа, майже не зустрівши спротиву. Жінки та діти були продані в рабство, витвори мистецтва були вивезені, включаючи безліч мармурових і бронзових статуй, картин художників. Доволі суперечливими є відомості про ставлення Луція Муммія до мистецтва. У праці Велея Патеркула зазначалось, що «Консул Луцій Муммій був таким невігласом, що коли після взяття Коринфу завантажував для відправки до Італії статуї та картини, створені руками видатних майстрів, він велів попередити супроводжуючих, що якщо вони їх загублять, то мають повернути нові. Полібій описував, що консул виставив на огляд в храмі Цецери одну із робіт Арістіда, яка зображала Діоніса (згодом згоріла під час пожежі в ), а більшість предметів з Коринфа потрапили до Риму і сусідніх міст, оскільки Муммій, будучи більше великодушною людиною, ніж поціновувачем мистецтва, легко віддавав предмети тим, хто просив його про це. Так, наприклад, він простив Лукуллу неповернуті статуї, які потім прикрасили , оскільки зовсім не цікавився ними. А Пліній Старший повідомляє, що іноземні картини вперше отримали широке визнання саме завдяки Луцію Муммію. Справа в тому, що коли під час розпродажу здобичі цар купив картину Арістіда «Отець Лібер» за 600 тис. динаріїв, Муммій, вражений ціною, запідозрив у картині якесь достоїнство, саме йому не відоме, вимагав повернути її, незважаючи на скарги Атала, і виставив її в храмі Цецери. Це, певно, була перша іноземна картина, виставлена в Римі для загального огляду. 

Коринф за прямим приказом сенату було знищено (можливо, через те, що був єдиним крупним центром на Балканах, який міг конкурувати з римськими купцями), всі союзи (ахейський, локридський, беотійський, евбейський) були розпущені. Міські общини ізолювались. Демократичні конституції скасовувалися і запроваджувався цензовий устрій. Більша частина Греції перетворилася на частину Македонської провінції. Розправа над містом як головною цитаделлю спротиву була показовим репресивним мірою заходом, щоб назавжди відбити у греків бажання бунтувати  проти Риму. Безпосередня участь Луція Муммія в цій трагедії не підтверджена, але й не спростована істориками. 

Останні роки

У 145 р. до н.е. Луцій Муммій повернувся до Риму, де відсвяткував свій другий тріумф та на якому було пронесено безліч картин, бронзових та мармурових статуй. На честь своєї перемоги Луцій Муммій отримав агномен «Ахаїк». У 142 р. до н.е. його разом із Корнелієм Сципіоном Еміліаном обирають цензорами. Діяльність їх на цьому посту була вкрай складною, оскільки обидва цензори діяли кожен у власних інтересах. Так, Цицерон зазначав, що коли Сципіон розжалував Азелла із патриціїв в ерарії (заможних римлян), то Муммій повернув йому колишнє достоїнство. Можна сказати, що відносини між ними були «не дуже». 

Термін цензури закінчився 141 року до н.е., і після 140 року до н.е. про Муммія нічого не згадується в джерелах, швидше за все він незабаром помер після завершення повноважень.

Оцінки

Цицерон у трактаті «Брут» визначає Луція Муммія як другорядного, простого і «старомодного» оратора серед сучасників Лелія та Гальби. 

Секст Аврелій Віктор називав Луція дуже обережною людиною, а Сципіон сказав про нього: «Що мені дали колегу, що ні, все одно».

Нащадки

У Плінія Старшого згадується дочка Луція. У «Римській історії» Аппіана згадується людина на ім’я Муммій, легат Красса— можливо, нащадок завойовника Греції. По жіночій лінії з роду Мумміїв походить імператор 68-69 рр. Сервій Спульцій Гальба. 

Джерела

1. Аппиан Александрийский. Римская история. http://ancientrome.ru

2. Диодор Сицилийский. Исторический сайт «Симпосий».

3. Павсаний. Описание Эллады http://ancientrome.ru 

4. Веллей Патеркул. Римская история . – Воронеж: Издательство Воронежского университета,1985. – 211 с.

5. Юстин. Эпитома. Исторический сайт «Симпосий».

6. Плиний Старший. Естественная история http://www.ancientrome.ru.

7. Полибий. Всеобщая история. - М.: Олма-Пресс Инвест, 2004 – с.10 – ISBN 5-94848-201-4.

8. Страбон. География.-М.: Наука, 1964 – с.363, 23.

9. Марк Тулий Цицерон. Об ораторском исскустве. – М.: Наука, 1972 – с.268-269.

10. Марк Тулий Цицерон. Брут. – М.: Наука, 1972 – 22, 25.

11. Секст Аврелий Виктор. О знаменитых людях // Римские историки IV века. – М.:  "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН), 1997. — 414 с. LVII.

12. Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. М.: Наука, 1993 – Кн.7 – 3.  

13. Fasti Capitolini. Сайт «История Древнего Рима».

• André Piganiol, La conquête romaine, P.U.F., 1967, p. 327.

Література

1.     Brougton R. Magistrates of the Roman Republic. — New York, 1951. — Vol. I. р.448-455.

2.    Sumner G. Orators in Cicero's Brutus: prosopography and chronology. — Toronto: University of Toronto Press, 1973. — 197 с. — ISBN 9780802052810.

3.    Симон Г. Войны Рима в Испании. СПб.: Гуманитарная Академия,2008. – с.32-34. – ISBN 978-5-93762-023-1.

4.    Петров Н.И. Археология, учебное пособие. СПбКО, 2008. – 232 с.

5.    Ковалев С.И. История Рима. СПб.: Издательство Ленинградского университета, 1986. – с.281-283.

6.     Беккер К.Ф. История древнего мира: Древний Рим. М.: Олма-Пресс Инвест, 2001 – с.195. 

Примітки

1. Nationalencyklopedin — 1999.
   d:Track:Q1165538
2. Digital Prosopography of the Roman Republic
   d:Track:Q100166489
3. http://www.strachan.dk/family/mummius.htm
4. Broughton, R. (1951). Magistrates of the Roman Republic. New York. с. с.451. {{}}: |pages= має зайвий текст ()
5. Fasti Capitoli. Сайт «История Древнего Рима». Архів оригіналу за 16 квітня 2013.
6. Broughton, R. (1951). Magistrates of the Roman Republic. New York. с. с.448. {{}}: |pages= має зайвий текст ()
7. Патеркул, Веллей (1985). Римская история. Воронеж: Издательство Воронежского университета. с. І.2, 13.
8. Sumner, G. (1973). Orators in Cicero's Brutus: prosopography and chronology. Toronto: University of Toronto Press. с. с.45. ISBN . {{}}: |pages= має зайвий текст ()
9. Broughton, R. (1951). Magistrates of the Roman Republic. New York. с. с.452. {{}}: |pages= має зайвий текст ()
10. . Архів оригіналу за 27 травня 2005. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()
11. . Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()
12. Simon, H. (2008). Войны Рима в Испании. СПб: Гуманитарная Академия. с. с.32-34. ISBN . {{}}: |pages= має зайвий текст ()
13. Sumner, G. (1973). Orators in Cicero's Brutus. Toronto: University of Toronto Press. с. с.46. ISBN . {{}}: |pages= має зайвий текст ()
14. Brougton, R. (1951). Magistrates of the Roman Republic. New York. с. c.455.
15. . Исторический сайт «Симпосий». Архів оригіналу за 31 серпня 2019. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()
16. . Архів оригіналу за 27 травня 2005. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()
17. . Архів оригіналу за 27 травня 2005. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()
18. Всеобщая история. М.: Олма-Пресс Инвест. 2004. с. с.10. ISBN . {{}}: |first= з пропущеним |last= (); |pages= має зайвий текст ()
19. Патеркул, Веллей (1985). Римская история. Воронеж: Издательство Воронежского университета. с. I, 13, 4.
20. География. М.: Наука. 1964. с. с.363, 23. {{}}: |first= з пропущеним |last= (); |pages= має зайвий текст ()
21. Петров, Н.И. (2008). Археология, учебное пособие. СПб: КО. с. 232 с.
22. . Архів оригіналу за 23 червня 2022. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()
23. Ковалев, С.И. (1986). История Рима. СПб.: Издательство Ленинградского университета. с. с.282-283. {{}}: |pages= має зайвий текст ()
24. Бекккер, К.Ф. (2001). История древнего мира: Древний Рим. М.: Олма-Пресс Инвест. с. с.195. {{}}: |pages= має зайвий текст ()
25. Цицерон, Марк Тулий (1972). Об ораторском исскустве. М.: Наука. с. с.268-269. {{}}: |pages= має зайвий текст ()
26. Цицерон, Марк Тулий (1972). Брут. М.: Наука. с. 22.
27. Виктор, Секст Аврелий (1997). О знаменитых людях. М.: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН). с. 414 с. LVII.
28. . Архів оригіналу за 23 червня 2022. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()
29. Транквилл, Гай Светоний (1993). Жизнь двенадцати цезарей. М.: Наука. с. Кн.7—3.

Посилання

• Список В.Литвинова «Словник імен і назв до трактатів Ціцерона» [ 13 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
• Греко-Римська(Ахейська) війна (рос) з Военная энциклопедия под ред. В. Ф. Новицкого и др. — СПб.: Т-во И. Д. Сытина, 1911–1915.^{[недоступне посилання з липня 2019]}