Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Литовська митрополія – православна митрополія у підпорядкуванні Константинопольського патріархату, що існувала в 14-15 ст. у межах Литовсько-Руської держави та прилеглих руських князівств.
| Литовсько-Руська митрополія | |
| Дата створення / заснування | 1299 |
|---|---|
 | |
| Голова | Григорій Цамблак |
| Країна |  Велике князівство Литовське |
| Розташування штаб-квартири | Новогрудок |
| Час/дата припинення існування | 1420 |
Історія митрополії
На початку XIV століття, після того, як більшість українських земель, в тому числі й Київ, увійшли до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського - особливо гостро стало питання окремої митрополії. 1300 року тодішній київський митрополит Максим (грек за походженням) переїхав з Києва до Владимира-на-Клязьмі - столиці підтримуваного татарами Великого князівства Владимиро-Суздальського і таким чином офіційно здійснив те, що до нього неофіційно практикували деякі його попередники. Перенесення митрополичої кафедри, (при цьому залишивши за собою титул «Київського», митрополити підтримували політику північних князів), викликало великі ускладнення в житті православних на Литовсько-Руських землях.
Стараннями Великого князя Литовського Гедиміна, після 1300 року, Константинопольський патріарх Йоанн XIII Добрий (1316-1320) заснував[] Литовсько-Руську митрополію з центром у Новгородку. Точна дата заснування митрополії невідома, деякі джерела вказують на 1302-1305 рр., інші називають 1317 рік. Але точно відомо, що 1329 року Литовсько-Руський митрополит брав участь у патріяршому соборі в Константинополі. Але вже 1330 р. митрополит Київський (Московський), грек Теогност приїздив на Волинь «за спадщиною по митрополитові Теофілові». В каталозі архієрейських кафедр зазначено, що цю кафедру скасовано «через близькість її до Руси, так що руський митрополит легко може нею правити»[]. Після того активними діями того ж Теогноста та[] великого князя Московського Семена Гордого 1347 року було скасовано Галицьку митрополію.
З 1351 по 1354 рік, в Києві правив Митрополит Теодорит. Деякі дослідники вважають, що його підтримував князь Любарт Ґедимінович. Теодорит був офіційно висвячений на Київського митрополита, але рукоположив його не Константинопольський, а болгарський патріарх у Тирнові. Митрополіт Теодорит жив у Києві, де його підтримувало місцеве населення[]. Крім Київщини, нового митрополита визнали Чернігівщина, та деякий час - Твер. Але 1354 року патріарший собор визнав неправомочним призначення Теодорита, і він мусив залишити митрополичу катедру.
У 1353-1354 рр., після смерті Теогноста, за митрополичий престол боролися у Києві та в Константинополі. Майже одночасно до Константинополя приїхали - ставленик Москви Олексій та ставленик Великого князя Ольґерда - Роман.
Питання підлеглости українців Московському митрополитові загострилось через те, що Олексій (син чернігівського боярина, що перейшов до Москви, хрещеник великого князя Івана Калити, близький до всієї великокняжої родини, регент великого князя Дмитра за його дитинства) був речником політики Москви. Основи його політики були: мир зі Сходом, татарами, боротьба з Заходом — Литвою. Ольгерд добре розумів, чим загрожує Литовсько-Руській державі зайняття митрополичої катедри промосковським політиком. Після різних перипетій патріярх іменував у 1353 році Олексія митрополитом «Київським і всея Руси», а в 1354 році Романа — митрополитом Литовським і Малої Русі з єпархіями — Полоцькою, Туровською і катедрою в Новгородку (тепер Білорусь). Цим рішенням відновлювалася Литовсько-Руська митрополія. Так здійснилося прагнення Великого князя Литовського мати окремого митрополита й припинити церковну пов’язаність православної Литви із митрополитом «київським і всієї Руси», що тоді проживав переважно у Москві й підтримував великодержавницькі прагнення московських володарів.
1356 року до Литовсько-руської митрополії офіційно було приєднано Галичину. Однак, як сказано у рішенні константинопольського синоду від 1361 р., Роман «прагнув чогось більшого» - претендував на звання митрополита Київського. Як і Теодорит, він жив у Києві, відправляв там службу Божу на власному престолі, і навіть зумів підпорядкувати собі Брянське єпископство. Проте, 1362 року, після смерті Романа, Константинопольський патріарх не призначив нікого на його місце, і Олексій залишився єдиним митрополитом.
Зусиллями московських князів та митрополита, 1364 року патріарх мав намір підтвердити ліквідацію Литовської митрополії, звівши її до рангу «київського єпископства», підлеглого Олексієві. Однак ця трансформація так ніколи й не була втілена в життя, хоча саму грамоту було внесено до Святого Кодексу (до патріарших архівів).
1370 року польський король Казимир, на прохання православних галицьких князів і бояр, вислав до Константинополя єпископа Антонія з проханням поставити його митрополитом, «аби не пропав закон русинів», нарікав, що «всеруський» митрополит не дбає про православних у його володіннях; він навіть дозволив собі зазначити, що «нині вся ця земля зруйнована і в ній немає закону». Про це писав й Філотей в одній грамоті, де також висловлює жаль, що Олексій не відвідує «велелюдних» земель Литви та «Малої Русі». Більше того, Олексій за союз з Литвою відлучив князів Тверського та Смоленського від Церкви, брав участь у захопленні князя Тверського Михайла, плів політичні інтриги в родині Нижньогородського князя. На випадок відмови патріарха, Казимир попереджав, що тоді «прийдеться христити русинів на латинську віру». Ця загроза вплинула і 1371 року патріарх Філотей відновив Галицьку митрополію. Патріарх поставив Антонія митрополитом, а після його смерти року 1391 (чи 1392), на вимогу Ягайла, поставив митрополитом Івана, єпископа Луцького (1392-1415).
Того ж 1371 року Ольґерд, добивався у Константинополі призначення «іншого» митрополита «Києва, Смоленська, Твері, Малої Русі, Новосілля і Нижнього Новгороду». Патріярхові надсилали скарги на Олексія, і він був примушений призначити слідство, яке доручив архімандритові Кипріянові Цамблакові, що в 1373 р. приїхав до Литви. Через кілька років Константинополь погодився на вимоги Ольґерда, і 1375 року митрополитом Києва, Литви й Малої Русі було призначено Кипріяна.
Патріарх його призначив з тією умовою, що після смерті Олексія він буде митрополитом Києва і всієї Русі. Олексій помер у 1378 році. Проте московські князі намагались поставити своїх митрополитів – Пимена та Діонісія, але вони не були висвячені патріархом. 1386 року Кипріян підпорядкував собі цілу митрополію. А 1401 року його стараннями було підпорядковано та зліквідовано Галицьку митрополію.
1406 року, після смерти Кипріяна, Вітовт просив Константинопольського патріярха висвятити окремого митрополита Київського, але патріярх відмовився і висвятив у 1408 році грека Фотія, як єдиного митрополита. Погодившись на це, Вітовт зажадав від Фотія, щоб він жив у Києві. Але, пробувши недовго до Києва, Фотій переїхав до Москви, забравши з собою багато цінних речей.
Спираючись на православне духовенство, Вітовт вирішив здобути окремого митрополита. У листі, в якому пояснювалось становище Православної Церкви, Вітовт писав, що «московські митрополити лише час від часу приїздили до Києва та Литви, церкви не строїли,... але, побираючи церковні прибутки, виносили ці гроші деінде; позабирали й повиносили церковні речі й святощі: страсті Христові, скіпетр і сандалії Богородиці, святі образи, ковані золотом, та інші дорогоцінні речі, всю церковну красу Київської митрополії, що постаралися й подавали давні князі на честь і пам'ять, не кажучи про золото, срібло й убори церковні …».
Соборами єпископів православної церкви 1415 р. в Новгородку (березень, серпень, листопад) було вирішено поставити митрополитом «Церкви Київської і всієї Русі» Григорія Цамблака. Це поставлення зустріло шалений опір Московського митрополита Фотія та московських князів. Спочатку, з своїм листом та грамотою литовських єпископів Вітовт вирядив до патріярха свого кандидата на митрополита, колишнього ігумена Дечанського монастиря, Григорія Цамблака, небожа митрополита Кипріяна. Однак до патріярха приїхали посли з дарами від Фотія і «відмовили» патріарха та скомпрометували Григорія. Тоді, на другому соборі, Вітовт з єпископами знову звернувся до патріярха з проханням висвятити митрополита, обраного самим патріярхом. Відповіді не одержано.
Тоді, 15 листопада 1415 року, скликав у Новгородку собор єпископів, в якому взяли участь: Полоцький, Чернігівський, Луцький, Володимирський, Смоленський і Туровський єпископи з Литви; Перемиський та Холмський — з Галичини; священики та багато князів, бояр та української шляхти. Собор висвятив на митрополита Григорія Цамблака. В окружній грамоті Собор мотивував його обрання прикладами Клима Смолятича 1147 р., а також подібними прецедентами в Болгарії і Сербії. Таким чином Руська православна церква виявилась фактично розділеною між Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським та Московським князівством. Обрання Цамблака викликало спротив Фотія та, відповідно, обурення патріярха.
Попри це, Литовський митрополит провадив активну діяльність. У 1418 році він був присутнім на соборі у Констанці, де, серед іншого, було подолано результати великого розколу католицької церкви та вирішувалась справа Яна Гуса. Посольство з Литовсько-Руського князівства було уряджене з великою помпезністю. Разом з Цамблаком їхало багато князів та магнатів з Литви, з Волощини, від татарського хана, Великого Новгорода. Ця величезна депутація з кількох сот осіб справила в Констанці велике враження, і її урочисто зустрічав сам цісар Сігізмунд. Григорій Цамблак виголосив привітальну промову папі, в якій висловлював надію на укладення унії Східної та Західної Церков, чого, мовляв, бажають багато православних та володарі Ягайло і Вітовт. Але, — казав він, — провести унію можна тільки через скликання собору з участю видатних богословів і знавців з обох сторін. Такий спосіб укладення унії не відповідав бажанням папи, і на цьому справа закінчилася, але Ягайло та Вітовт були дуже задоволені репрезентацією Цамблака.
Після смерті митрополита Григорія 1419 року (за іншими даними він виїхав з України), 1420 року митрополит Фотій знайшов шлях примиритися з Вітовтом, який визнав його, і до смерти (1431 р.) Фотій був єдиним митрополитом.
1432 року Митрополитом Київським (на Литовсько-Руських землях) було обрано смоленського єпископа Герасима. Майже одночасно собор московських єпископів обрав на митрополита рязанського єпископа Іону. Але прибувши до Константинополя Іона затвердження від патріарха не отримав. Константинопольський патріарх висвятив на Київську кафедру митрополита Ісидора. Проте деякий час (1432-1435 рр.) литовсько-українськими єпархіями управляв митрополит Герасим. Після його смерті владу над митрополією перебрав Ісидор.
У 1448 році Собор московських єпископів без порозуміння з Константинопольским патріархом поставив на митрополита «Київського» - єпископа Рязанського Іону. Ця подія вважається початком окремішності Московської церкви.
Після Флорентійської унії, ще до падіння Константинополя 1453 року, Московська церква, що перебувала в юрисдикції Константинопольської патріархії в складі Київської митрополії, відокремилася. Митрополит Іона, який помер у 1461 році, був останнім митрополитом у Москві, що мав титул «Київського і всія Русі». Наступник його на кафедрі іменується вже Московський і всія Русі. Московська митрополія перебувала в стані невизнаної — до перетворення її в Московську патріархію в 1589 році, тобто 141 рік.
Після фактичного відокремлення Московської митрополії, 1458 року на митрополита Київського, Галицького та всієї Руси було висвячено Григорія ІІ. Таким чином, Константинопольський патріарх надав Київській митрополії новий канонічний статус. Литовська митрополія припинила своє існування, увійшовши до складу Київської. Хоча досить довгий час столицею митрополитів був Новгородок, а згодом – Вільно.
До Київської митрополії увійшли: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемиська, Галицька та Холмська єпархії. Деякий час Київського митрополита визнавав своїм зверхником й Новгородський ієрарх.
В такому складі Київська митрополія діяла, як автономна церква Константинопольського патріархату, аж до приєднання до Московського патріархату наприкінці XVII століття.
Див. також
Джерела
- Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: Свічадо
- Вітовт. Історичний і політичний діяч[недоступне посилання з липня 2019]
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. Луцьк: Вежа, 2000.
- Радянська енциклопедія історії України. К., 1971. т.3.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Litovska mitropoliya pravoslavna mitropoliya u pidporyadkuvanni Konstantinopolskogo patriarhatu sho isnuvala v 14 15 st u mezhah Litovsko Ruskoyi derzhavi ta prileglih ruskih knyazivstv Litovsko Ruska mitropoliyaData stvorennya zasnuvannya1299GolovaGrigorij CamblakKrayina Velike knyazivstvo LitovskeRoztashuvannya shtab kvartiriNovogrudokChas data pripinennya isnuvannya1420Istoriya mitropoliyiNa pochatku XIV stolittya pislya togo yak bilshist ukrayinskih zemel v tomu chisli j Kiyiv uvijshli do skladu Velikogo knyazivstva Litovskogo Ruskogo i Zhemajtijskogo osoblivo gostro stalo pitannya okremoyi mitropoliyi 1300 roku todishnij kiyivskij mitropolit Maksim grek za pohodzhennyam pereyihav z Kiyeva do Vladimira na Klyazmi stolici pidtrimuvanogo tatarami Velikogo knyazivstva Vladimiro Suzdalskogo i takim chinom oficijno zdijsniv te sho do nogo neoficijno praktikuvali deyaki jogo poperedniki Perenesennya mitropolichoyi kafedri pri comu zalishivshi za soboyu titul Kiyivskogo mitropoliti pidtrimuvali politiku pivnichnih knyaziv viklikalo veliki uskladnennya v zhitti pravoslavnih na Litovsko Ruskih zemlyah Starannyami Velikogo knyazya Litovskogo Gedimina pislya 1300 roku Konstantinopolskij patriarh Joann XIII Dobrij 1316 1320 zasnuvav dzherelo Litovsko Rusku mitropoliyu z centrom u Novgorodku Tochna data zasnuvannya mitropoliyi nevidoma deyaki dzherela vkazuyut na 1302 1305 rr inshi nazivayut 1317 rik Ale tochno vidomo sho 1329 roku Litovsko Ruskij mitropolit brav uchast u patriyarshomu sobori v Konstantinopoli Ale vzhe 1330 r mitropolit Kiyivskij Moskovskij grek Teognost priyizdiv na Volin za spadshinoyu po mitropolitovi Teofilovi V katalozi arhiyerejskih kafedr zaznacheno sho cyu kafedru skasovano cherez blizkist yiyi do Rusi tak sho ruskij mitropolit legko mozhe neyu praviti dzherelo Pislya togo aktivnimi diyami togo zh Teognosta ta dzherelo velikogo knyazya Moskovskogo Semena Gordogo 1347 roku bulo skasovano Galicku mitropoliyu Z 1351 po 1354 rik v Kiyevi praviv Mitropolit Teodorit Deyaki doslidniki vvazhayut sho jogo pidtrimuvav knyaz Lyubart Gediminovich Teodorit buv oficijno visvyachenij na Kiyivskogo mitropolita ale rukopolozhiv jogo ne Konstantinopolskij a bolgarskij patriarh u Tirnovi Mitropolit Teodorit zhiv u Kiyevi de jogo pidtrimuvalo misceve naselennya dzherelo Krim Kiyivshini novogo mitropolita viznali Chernigivshina ta deyakij chas Tver Ale 1354 roku patriarshij sobor viznav nepravomochnim priznachennya Teodorita i vin musiv zalishiti mitropolichu katedru U 1353 1354 rr pislya smerti Teognosta za mitropolichij prestol borolisya u Kiyevi ta v Konstantinopoli Majzhe odnochasno do Konstantinopolya priyihali stavlenik Moskvi Oleksij ta stavlenik Velikogo knyazya Olgerda Roman Pitannya pidleglosti ukrayinciv Moskovskomu mitropolitovi zagostrilos cherez te sho Oleksij sin chernigivskogo boyarina sho perejshov do Moskvi hreshenik velikogo knyazya Ivana Kaliti blizkij do vsiyeyi velikoknyazhoyi rodini regent velikogo knyazya Dmitra za jogo ditinstva buv rechnikom politiki Moskvi Osnovi jogo politiki buli mir zi Shodom tatarami borotba z Zahodom Litvoyu Olgerd dobre rozumiv chim zagrozhuye Litovsko Ruskij derzhavi zajnyattya mitropolichoyi katedri promoskovskim politikom Pislya riznih peripetij patriyarh imenuvav u 1353 roci Oleksiya mitropolitom Kiyivskim i vseya Rusi a v 1354 roci Romana mitropolitom Litovskim i Maloyi Rusi z yeparhiyami Polockoyu Turovskoyu i katedroyu v Novgorodku teper Bilorus Cim rishennyam vidnovlyuvalasya Litovsko Ruska mitropoliya Tak zdijsnilosya pragnennya Velikogo knyazya Litovskogo mati okremogo mitropolita j pripiniti cerkovnu pov yazanist pravoslavnoyi Litvi iz mitropolitom kiyivskim i vsiyeyi Rusi sho todi prozhivav perevazhno u Moskvi j pidtrimuvav velikoderzhavnicki pragnennya moskovskih volodariv 1356 roku do Litovsko ruskoyi mitropoliyi oficijno bulo priyednano Galichinu Odnak yak skazano u rishenni konstantinopolskogo sinodu vid 1361 r Roman pragnuv chogos bilshogo pretenduvav na zvannya mitropolita Kiyivskogo Yak i Teodorit vin zhiv u Kiyevi vidpravlyav tam sluzhbu Bozhu na vlasnomu prestoli i navit zumiv pidporyadkuvati sobi Bryanske yepiskopstvo Prote 1362 roku pislya smerti Romana Konstantinopolskij patriarh ne priznachiv nikogo na jogo misce i Oleksij zalishivsya yedinim mitropolitom Zusillyami moskovskih knyaziv ta mitropolita 1364 roku patriarh mav namir pidtverditi likvidaciyu Litovskoyi mitropoliyi zvivshi yiyi do rangu kiyivskogo yepiskopstva pidleglogo Oleksiyevi Odnak cya transformaciya tak nikoli j ne bula vtilena v zhittya hocha samu gramotu bulo vneseno do Svyatogo Kodeksu do patriarshih arhiviv 1370 roku polskij korol Kazimir na prohannya pravoslavnih galickih knyaziv i boyar vislav do Konstantinopolya yepiskopa Antoniya z prohannyam postaviti jogo mitropolitom abi ne propav zakon rusiniv narikav sho vseruskij mitropolit ne dbaye pro pravoslavnih u jogo volodinnyah vin navit dozvoliv sobi zaznachiti sho nini vsya cya zemlya zrujnovana i v nij nemaye zakonu Pro ce pisav j Filotej v odnij gramoti de takozh vislovlyuye zhal sho Oleksij ne vidviduye velelyudnih zemel Litvi ta Maloyi Rusi Bilshe togo Oleksij za soyuz z Litvoyu vidluchiv knyaziv Tverskogo ta Smolenskogo vid Cerkvi brav uchast u zahoplenni knyazya Tverskogo Mihajla pliv politichni intrigi v rodini Nizhnogorodskogo knyazya Na vipadok vidmovi patriarha Kazimir poperedzhav sho todi prijdetsya hristiti rusiniv na latinsku viru Cya zagroza vplinula i 1371 roku patriarh Filotej vidnoviv Galicku mitropoliyu Patriarh postaviv Antoniya mitropolitom a pislya jogo smerti roku 1391 chi 1392 na vimogu Yagajla postaviv mitropolitom Ivana yepiskopa Luckogo 1392 1415 Togo zh 1371 roku Olgerd dobivavsya u Konstantinopoli priznachennya inshogo mitropolita Kiyeva Smolenska Tveri Maloyi Rusi Novosillya i Nizhnogo Novgorodu Patriyarhovi nadsilali skargi na Oleksiya i vin buv primushenij priznachiti slidstvo yake doruchiv arhimandritovi Kipriyanovi Camblakovi sho v 1373 r priyihav do Litvi Cherez kilka rokiv Konstantinopol pogodivsya na vimogi Olgerda i 1375 roku mitropolitom Kiyeva Litvi j Maloyi Rusi bulo priznacheno Kipriyana Patriarh jogo priznachiv z tiyeyu umovoyu sho pislya smerti Oleksiya vin bude mitropolitom Kiyeva i vsiyeyi Rusi Oleksij pomer u 1378 roci Prote moskovski knyazi namagalis postaviti svoyih mitropolitiv Pimena ta Dionisiya ale voni ne buli visvyacheni patriarhom 1386 roku Kipriyan pidporyadkuvav sobi cilu mitropoliyu A 1401 roku jogo starannyami bulo pidporyadkovano ta zlikvidovano Galicku mitropoliyu 1406 roku pislya smerti Kipriyana Vitovt prosiv Konstantinopolskogo patriyarha visvyatiti okremogo mitropolita Kiyivskogo ale patriyarh vidmovivsya i visvyativ u 1408 roci greka Fotiya yak yedinogo mitropolita Pogodivshis na ce Vitovt zazhadav vid Fotiya shob vin zhiv u Kiyevi Ale probuvshi nedovgo do Kiyeva Fotij pereyihav do Moskvi zabravshi z soboyu bagato cinnih rechej Spirayuchis na pravoslavne duhovenstvo Vitovt virishiv zdobuti okremogo mitropolita U listi v yakomu poyasnyuvalos stanovishe Pravoslavnoyi Cerkvi Vitovt pisav sho moskovski mitropoliti lishe chas vid chasu priyizdili do Kiyeva ta Litvi cerkvi ne stroyili ale pobirayuchi cerkovni pributki vinosili ci groshi deinde pozabirali j povinosili cerkovni rechi j svyatoshi strasti Hristovi skipetr i sandaliyi Bogorodici svyati obrazi kovani zolotom ta inshi dorogocinni rechi vsyu cerkovnu krasu Kiyivskoyi mitropoliyi sho postaralisya j podavali davni knyazi na chest i pam yat ne kazhuchi pro zoloto sriblo j ubori cerkovni Soborami yepiskopiv pravoslavnoyi cerkvi 1415 r v Novgorodku berezen serpen listopad bulo virisheno postaviti mitropolitom Cerkvi Kiyivskoyi i vsiyeyi Rusi Grigoriya Camblaka Ce postavlennya zustrilo shalenij opir Moskovskogo mitropolita Fotiya ta moskovskih knyaziv Spochatku z svoyim listom ta gramotoyu litovskih yepiskopiv Vitovt viryadiv do patriyarha svogo kandidata na mitropolita kolishnogo igumena Dechanskogo monastirya Grigoriya Camblaka nebozha mitropolita Kipriyana Odnak do patriyarha priyihali posli z darami vid Fotiya i vidmovili patriarha ta skomprometuvali Grigoriya Todi na drugomu sobori Vitovt z yepiskopami znovu zvernuvsya do patriyarha z prohannyam visvyatiti mitropolita obranogo samim patriyarhom Vidpovidi ne oderzhano Todi 15 listopada 1415 roku sklikav u Novgorodku sobor yepiskopiv v yakomu vzyali uchast Polockij Chernigivskij Luckij Volodimirskij Smolenskij i Turovskij yepiskopi z Litvi Peremiskij ta Holmskij z Galichini svyasheniki ta bagato knyaziv boyar ta ukrayinskoyi shlyahti Sobor visvyativ na mitropolita Grigoriya Camblaka V okruzhnij gramoti Sobor motivuvav jogo obrannya prikladami Klima Smolyaticha 1147 r a takozh podibnimi precedentami v Bolgariyi i Serbiyi Takim chinom Ruska pravoslavna cerkva viyavilas faktichno rozdilenoyu mizh Velikim knyazivstvom Litovskim Ruskim i Zhemajtijskim ta Moskovskim knyazivstvom Obrannya Camblaka viklikalo sprotiv Fotiya ta vidpovidno oburennya patriyarha Popri ce Litovskij mitropolit provadiv aktivnu diyalnist U 1418 roci vin buv prisutnim na sobori u Konstanci de sered inshogo bulo podolano rezultati velikogo rozkolu katolickoyi cerkvi ta virishuvalas sprava Yana Gusa Posolstvo z Litovsko Ruskogo knyazivstva bulo uryadzhene z velikoyu pompeznistyu Razom z Camblakom yihalo bagato knyaziv ta magnativ z Litvi z Voloshini vid tatarskogo hana Velikogo Novgoroda Cya velichezna deputaciya z kilkoh sot osib spravila v Konstanci velike vrazhennya i yiyi urochisto zustrichav sam cisar Sigizmund Grigorij Camblak vigolosiv privitalnu promovu papi v yakij vislovlyuvav nadiyu na ukladennya uniyi Shidnoyi ta Zahidnoyi Cerkov chogo movlyav bazhayut bagato pravoslavnih ta volodari Yagajlo i Vitovt Ale kazav vin provesti uniyu mozhna tilki cherez sklikannya soboru z uchastyu vidatnih bogosloviv i znavciv z oboh storin Takij sposib ukladennya uniyi ne vidpovidav bazhannyam papi i na comu sprava zakinchilasya ale Yagajlo ta Vitovt buli duzhe zadovoleni reprezentaciyeyu Camblaka Pislya smerti mitropolita Grigoriya 1419 roku za inshimi danimi vin viyihav z Ukrayini 1420 roku mitropolit Fotij znajshov shlyah primiritisya z Vitovtom yakij viznav jogo i do smerti 1431 r Fotij buv yedinim mitropolitom 1432 roku Mitropolitom Kiyivskim na Litovsko Ruskih zemlyah bulo obrano smolenskogo yepiskopa Gerasima Majzhe odnochasno sobor moskovskih yepiskopiv obrav na mitropolita ryazanskogo yepiskopa Ionu Ale pribuvshi do Konstantinopolya Iona zatverdzhennya vid patriarha ne otrimav Konstantinopolskij patriarh visvyativ na Kiyivsku kafedru mitropolita Isidora Prote deyakij chas 1432 1435 rr litovsko ukrayinskimi yeparhiyami upravlyav mitropolit Gerasim Pislya jogo smerti vladu nad mitropoliyeyu perebrav Isidor U 1448 roci Sobor moskovskih yepiskopiv bez porozuminnya z Konstantinopolskim patriarhom postaviv na mitropolita Kiyivskogo yepiskopa Ryazanskogo Ionu Cya podiya vvazhayetsya pochatkom okremishnosti Moskovskoyi cerkvi Pislya Florentijskoyi uniyi she do padinnya Konstantinopolya 1453 roku Moskovska cerkva sho perebuvala v yurisdikciyi Konstantinopolskoyi patriarhiyi v skladi Kiyivskoyi mitropoliyi vidokremilasya Mitropolit Iona yakij pomer u 1461 roci buv ostannim mitropolitom u Moskvi sho mav titul Kiyivskogo i vsiya Rusi Nastupnik jogo na kafedri imenuyetsya vzhe Moskovskij i vsiya Rusi Moskovska mitropoliya perebuvala v stani neviznanoyi do peretvorennya yiyi v Moskovsku patriarhiyu v 1589 roci tobto 141 rik Pislya faktichnogo vidokremlennya Moskovskoyi mitropoliyi 1458 roku na mitropolita Kiyivskogo Galickogo ta vsiyeyi Rusi bulo visvyacheno Grigoriya II Takim chinom Konstantinopolskij patriarh nadav Kiyivskij mitropoliyi novij kanonichnij status Litovska mitropoliya pripinila svoye isnuvannya uvijshovshi do skladu Kiyivskoyi Hocha dosit dovgij chas stoliceyu mitropolitiv buv Novgorodok a zgodom Vilno Do Kiyivskoyi mitropoliyi uvijshli Kiyivska Bryanska Smolenska Polocka Turivska Lucka Volodimir Volinska Berestejska Peremiska Galicka ta Holmska yeparhiyi Deyakij chas Kiyivskogo mitropolita viznavav svoyim zverhnikom j Novgorodskij iyerarh V takomu skladi Kiyivska mitropoliya diyala yak avtonomna cerkva Konstantinopolskogo patriarhatu azh do priyednannya do Moskovskogo patriarhatu naprikinci XVII stolittya Div takozhMitropoliti Litovsko Ruski Kiyivska mitropoliya Galicka mitropoliyaDzherelaIstoriya Cerkvi v Ukrayini o Yurij Fedoriv Rik vidannya 2007 Vidavnictvo Svichado Vitovt Istorichnij i politichnij diyach nedostupne posilannya z lipnya 2019 Gajdaj L Istoriya Ukrayini v osobah terminah nazvah i ponyattyah Luck Vezha 2000 Radyanska enciklopediya istoriyi Ukrayini K 1971 t 3