Звіринецьке кладовище

Звірине́цьке кладови́ще — невеликий некрополь у Києві, розташований на Звіринці, на височині між Неводницьким (Наводницьким) яром та бульваром Миколи Міхновського. Площа кладовища — 5,6 га (з них 3,3 га вільні від поховань). Нині кладовище напівзакрите (ховають тільки на резервних місцях).

Звіринецьке кладовище
головний вхід кладовища
Інформація про цвинтар
^H G O
Країна	Україна
Розташування	Київ Печерський район Звіринець
Відкрито	початок 18 століття
Статус	напівзакрите
Площа	5,6 гектар
Адреса: вул. Верхня, 21
Звіринецьке кладовище Звіринецьке кладовище (Київ)
Звіринецьке кладовище у Вікісховищі

Історія

Звіринецький цвинтар веде початок від цвинтаря церкви Різдва Іоанна Предтечі (заснована між 1715 та 1729 роками, існувала до 1930-х років) — парафіяльного храму Звіринця. Тривалий час тут ховали лише мешканців цього київського передмістя. Кладовище набуло загальноміського значення у 1930-ті роки, коли сюди було перенесено деякі поховання зі зруйнованого кладовища на Аскольдовій могилі — письменника Андрія Івановича Подолинського, ученого та громадського діяча Сергія Андрійовича Подолинського, меценатів Василя Васильовича Тарновського-старшого та Василя Васильовича Тарновського-молодшого. Тут було перепоховано засновника Троїцького монастиря отця Іону та засновницю Введенського монастиря Мотрону Єгорову (Димитру) (тепер їхні мощі повернуто в монастирські храми).

Меморіал загиблим під час Другої світової війни

У 1974 році біля входу на кладовище було створено меморіал загиблим під час Другої світової війни. Після війни було відокремлено спеціальну ділянку для померлих робітників заводу «Арсенал», які брали участь у збройному заколоті 1917—1918 років. Після закриття Лук'янівського кладовища тут до 1990-х роках ховали священників та ченців.

На кладовищі поховані

Головна категорія: (42)

• громадські та культурні діячі, аматори української старовини, меценати Василь Васильович Тарновський-старший та Василь Васильович Тарновський-молодший (останки було перепоховано зі зруйнованого кладовища на Аскольдовій могилі).
• письменник Андрій Іванович Подолинський та його син, учений та громадський діяч Сергій Андрійович Подолинський (останки було перепоховано зі зруйнованого кладовища на Аскольдовій могилі).
• зоолог та краєзнавець Микола Васильович Шарлемань (8 ділянка).
• гігієніст і епідеміолог академік Овксентій Васильович Корчак-Чепурківський (могила не збереглася).
• історик-медієвіст Володимир Костянтинович Піскорський (1 ділянка, 1 ряд).
• історик Володимир Іванович Щербина.
• український письменник та кіносценарист Микола Михайлович Ятко.
• оперна співачка та педагог Марія Едуардівна Донець-Тессейр.
• оперний співак Анатолій Юрійович Мокренко.
• Герої Радянського Союзу Андрій Якович Ворончук та Михайло Олександрович Грєхов.
• колишній артист цирку, хлопчик-вундеркінд Володимир Степанович Зубрицький.
• мати Леоніда Черновецького Просків'я Гаврилівна.
• батьки, тесть і теща Петра Порошенка, а також його старший брат Михайло.
• священик Вознесенського храму Флорівського жіночого монастиря митрофорний протоієрей Микола Запорожець.
• архімандрит Російської православної церкви, намісник Києво-Печерської лаври Кронід (у миру Кіндрат Сергійович Сакун).
• єпископ Українського екзархату Російської православної церкви, єпископ Чернігівський і Ніжинський Нестор (у миру Микита Арсентійович Тугай).
• письменниця, літературознавиця, перекладачка, педагог, член Національної спілки письменників України Ганна Георгіївна Ігнатенко.
• науковець-хімік Микола Максимович Ситий (8 ділянка).
• воїн Армії УНР Софроній Андрійович Костира. Загинув у сутичці з більшовиками. Похований священником Миколою Смирновим, імовірно, на Монастирському секторі. Розташування могили та її збереженість невідомі.
• українська співачка та акторка, Народна артистка Української РСР, Герой України Ніна Митрофанівна Матвієнко.

Галерея

Інші кладовища Звіринця

На Звіринці було ще кілька невеликих некрополів, знищених у 1920-ті роки Там, де тепер південно-західна частина Ботанічного саду, були кладовища: єврейське (засноване 1796 року), караїмське та мусульманське для військовополонених турків, які з'явилися у Києві після війни 1877—1878 років. У 1878 році на Верхній Теличці було засновано (Госпітальне кладовище) для поховання нижніх чинів, що померли у київських шпиталях. На місці сучасного Інституту проблем міцності НАН України у 1915 році було утворено Братське кладовище, де ховали воїнів, загиблих у Першій світовій війні. Від нього залишився лише недобудований храм-меморіал, який почали споруджувати 1916 року.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 17 лютого 2011. Процитовано 7 липня 2011.

Джерела

• Жадько В. У пам'яті Києва.-К.,2007.- 468 с.
• Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр.
• Проценко П. Історія київського некрополя. — К., 1995
• Квитницкий-Рыжов Ю. Некрополи Киева. — К., 1993
• Ритуальна служба спеціалізоване комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування». [ 26 лютого 2018 у Wayback Machine.]