Дарфур (королівство)

Дарфурський султанат (араб. سلطنة دارفور‎) — султанат, що існував з початку XVI століття до 1916 у західній частині сучасного Судану. Виник на основі султанату Кордофан.

Дарфурський султанат
Прапор
Дата створення / заснування	1603 і 1898
Континент	Африка
Столиця	Ель-Фашир
Форма правління	теократія і абсолютна монархія
Замінений на	^d
Час/дата припинення існування	1874 і 1916

Політичні структури Сахеля XI-XIII ст. Імперія Гана • Канем • Текрур XIII-XVIII ст. Джолоф (Волоф) • Імперія Малі • Імперія Сонгаї Моси • Міста-держави хауса • Багірмі Вадан • Дарфурський султанат • Сеннар Борну • Сокото • Масина • Такедда XIX-XX ст. (Колонії) Британська колонія Нігерія Судан (колонія) • Французька Західна Африка Французька Екваторіальна Африка XX ст. (Незалежні держави) Сенегал • Мавританія • Буркіна-Фасо Малі • Нігерія • Нігер Камерун • Чад • Судан • Еритрея Цей шаблон:

Дарфурський султанат серед сусідніх держав

Історія

У XVI столітті султанат знаходився в залежності від Канем-Борно, потім від Сеннару.

На XVII століття припав період розквіту, коли султанат очолив Сулайман Солонг (1596-1637), представник клану Кейра. Під час його правління іслам був оголошений державною релігією.

Політика Ахмед Бакр (1682-1722) онука Сулаймана, (заохочення імміграції з Канем-Борно та султанату Багірмі), сприяла подальшому економічному процвітанню країни. Тоді кордони султанату на сході розширилися аж до річки Атбара. Такі правителі вели війни з Сеннару та Вадай. В XVIII столітті правителі Дарфуру зробили спробу захопити Фунджі, проте не просунулися далі Омдурману.

У 1799 правитель Адб-ель-Рахман привітав Наполеона Бонапарта з розгромом мамлюкського Єгипту. У відповідь Наполеон попросив султана прислати йому 2 000 міцних чорних рабів-воїнів у віці 16 років.

У 1874 після поразки Ібрагіма Карада султанат опинився під владою Єгипту, що викликало невдоволення широких верств населення. Тільки до 1879 генералу-губернатору Судану Чарльзу Гордону вдалося придушити повстання, запропонувавши відновити правління історичної династії. Однак його обіцянка не була виконана і в 1881 новим генералом-губернатором став Слатін-бей (), який був змушений придушити повстання Махді (1881—1885) на чолі з Мухаммедом Ахмедом.

У 1883—1885 султанат входив до складу махдіської держави.

Після захоплення у вересні 1898 Судану Великою Британією Дарфурський султанат зберігав формальну незалежність. Його правителем був оголошений Алі Динар, який під час махдіського повстання перебував у в'язниці в Омдурмані. Султан виплачував щорічну данину.

У квітні 1915 Алі Дінар оголосив про повну незалежність султанату, проте в травні 1916 його військо було розбите англійцями, а в листопаді 1916 він був убитий. Територія дарфурського султанату в 1916 приєднана до Англо-Єгипетського Судану.

У складі сучасного Судану територія колишнього дарфурського султанату увійшла до складу провінції Дарфур.

Економічний устрій

Дарфурський султанат підтримував торговельні та культурні відносини з державами, як Вадаї, Канем-Борну, Сеннар, Єгипет.

Султани володіли монопольним правом работоргівлі, збирали податки з прибулих торговців та експортні мита з рабів, що продавалися в Єгипті. Деякі домашні раби зуміли зайняти важливі позиції при дворі султана, сформувавши шар нової еліти, що призвело до конфлікту з традиційною елітою народу фур.

Населення

Етнічну основу султанату складав етнос фур. Крім того в Дарфурі жили інші представники групи ніло-сахарських народів: загава, масаліт, а також нащадки арабів, баггара, що арабською значить «пастухи корів».

Див. також

• Дарфурська експедиція

Примітки

1. . Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 3 липня 2014.
2. . Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 3 липня 2014.
3. Гаагский фальстарт//Lenta.ru, 25.10.2009