Галюциноген

Галюциногени — речовини хімічного або природного походження, вживання яких викликає у людини зорові або слухові галюцинації. Часто такі стани супроводжуються змінами настрою — від депресії до невиправданої агресивності. Викликають більше психологічну залежність ніж фізичну, оскільки людині починає не вистачати яскравих відчуттів у буденному житті. Точніший термін — «препарати, що змінюють свідомість», оскільки часто вони не викликають галюцинацій, а спотворюють самовідчуття наркомана, і він відчуває зміненим не тільки оточуючий світ, а й себе. У групу галюциногенів входять дуже різні за хімічним складом продукти, деякі з них натурального виробництва. У наркоманів більшість галюциногенів носить об'єднуючу назву «кислота» (англ. acid).

Хімічні галюциногени

• ЛСД
• РСР (читається ’’пі-сі-пі’’), він же фенциклідин. Зустрічається рідко, як і подібні до нього препарати, переважно у вигляді порошку. Деколи вводиться внутрішньовенно. Якщо вживається з алкоголем — викликає ретроградну амнезію. Всі препарати групи галюциногенів надзвичайно згубні для психічного здоров'я.
• 2C-B та інші похідні фенілетиламіну

Природні галюциногени

Саме природні галюциногени, на відміну від інших наркотиків, протягом тисячоріч використалися для одержання магічного досвіду, досвіду спілкування з вищими силами й трансцендентним пізнанням. Мерлін Добкін Де Ріос, відомий американський етнограф, у своїй монографії «Рослинні галюциногени», описала ритуальне використання галюциногени в одинадцятьох традиційних культурах Північної, Центральної, Південної Америки, Азії, Африки, Сибіру, Австралії, Нової Гвінеї у зв'язку із системами їхніх вірувань, космогонічних подань, анімістичними міфами, концепціями шаманства, тотемізмом, ієрархією суспільного устрою й т.д. Незважаючи на глибоку стародавність цих рослин, при ритуальному використанні не виявляється скільки-небудь значного зловживання ними. Почуття самозбереження, а також особливого благоговіння перед магічними речовинами вберігає племена від наркоманії. Дослідження 247 суспільних утворень показало відсутність усякого зловживання й наркоманії серед їхніх членів. Однак ритуальне вживання відрізняється від «дикого» європейського наркотизму рядом аспектів: мотивами, організацією, наявністю «режисера» і «провідника» і т. д.

• Галюциногенні гриби:
  • Гриби роду Psilocybe містять псилоцин і псилоцибін. На сьогодні, мабуть, один з найпоширеніших галюциногенних препаратів на території України. Доступні тільки в кінці літа. Виглядають як маленькі коричневі на тонкій ніжці, шапка має фіолетовий відтінок.
  • Гриби лат. Amanita muscaria або червоний мухомор. Містить алкалоїди мускарин, , мусцимол. Використовується у шаманських практиках народів сибіру. В Україні розповсюджений по всій території. Викликає посилення сприйняття та різноманітні образи. Аклалоїд накопичується в сечі, тому сеча людини, що вживала мухомор, має такі самі наркотичні властивості. Цей фокус часто використовувався сибірськими шаманами.
• Кактуси пейотль, або пейот, — містить сильний галюциноген мескалін. М'ясисті стебла кактуса спочатку засушують, а потім розжовують. Має виразно гіркий смак.
• Лісова ліана лат. Banisteriopsis caapi використовується для приготування священного напою південноамериканських індіанців. Залежно від племені має назви натема, каапі, йаге, аяхуаска. Містить алкалоїди та гармін, що викликають галюцинації у вигляді фантастичних подорожей.
• Західноафриканська рослина лат. Tabernanthe iboga, з кореня якої готують сильний наркотичний напій, що викликає абсолютно реальні образи людей або вже пережитих ситуацій. Містить ібогаїн. У 1910 році були заборонені усі дослідження по ібозі.

Виправдання галюциногенів

До тяжких наркотиків, таких як опіум або барбітурати, сучасне людство сформувало безумовно негативне ставлення, і боротьба із героїном не викликає почуття протесту в жодної нормальної людини.

Галюциногени-психоделіки дотепер не отримали однозначної негативної оцінки, більше того, час від часу ті або інші представники освіченого людства привселюдно виступають на їх захист.

Так, американський антрополог Карлос Кастанеда, під керівництвом свого наставника, індіанця племені яки , створив цілу школу вживання пейотля для досягнення мудрості й вищого знання. Відомий літератор Олдос Хакслі, описуючи у книжці «Двері сприйняття» свої досвіди із мескаліном — синтетичним аналогом активного алкалоїду пейотля, закликає використовувати мескалін із терапевтичною метою людям, які не здатні до вільного споглядання, не можуть самостійно зійти із «торованої колії повсякденного сприйняття», звільнитися від влади дискурсу, слів і понять, що визначають усі сфери людської життєдіяльності. Мескалін, за його переконанням, допомагає побачити світ таким, який він є, безпосередньо й, безумовно, у його органічній цілісності й вищій єдності.

Тімоті Лірі, професор психології, визнаний науковий авторитет, призивав до вживання галюциногенів, зокрема ЛСД, для розширення свідомості й цілісного пізнання Всесвіту й свого місця в ньому, знаходження духовного просвітління. Разом з Олдосом Хакслі, Лірі став ідеологом і наставником руху хіпі у 60-ті роки.

Причини неоднозначного ставлення до галюциногенів:

• наявності багатовікових культурних традицій вживання галюциногенів різними народами;
• їх здатності розширювати свідомість і дарувати особливо гострі езотеричні відчуття;
• відсутність фізичної й абстинентного синдрому у більшості випадків.

Див. також

• Психоделіки
• Пейотна пісня