Валківський повіт

Ва́лківський пові́т — історична адміністративно-територіальна одиниця у складі Харківської губернії в 1780-1923 роках, один з п'ятнадцяти повітів губернії, утвореної в 1780 році. Територія сучасного Валківського району Харківської області. Повітовий центр — місто Валки.

Валківський повіт
Герб повітового центру
Губернія	Харківська губернія
Центр	Валки
Створений	1780
Скасований	1923
Площа	223 271 (2439.2 км²) (1903)
Населення	144 322 осіб (1897)
Густота	59.2 осіб / км²
Наступники	Валківський район

Повіт знаходився на північному заході губернії. Межував з Богодухівським повітом — на півночі, Краснокутським — на північному заході, Харківським — на сході і з Костянтиноградським повітом Полтавської губернії — на півдні.

Історія

25 квітня 1780 році був підписаний Указ імператриці Катерини II «Об учреждении Харьковской Губернии и о составлении оной из 15 уездов». Губернія «складалася» з наступних повітів: Харківського, Чугуївського, Вовчанського, Золочівського, Валківського, Охтирського, Краснокутського, Богодухівського, Сумського, Міропольского, Білопільського, , Недрігайловского, Хотмижського і Ізюмського.

У 1797 році владі повернули колишню назву — Слобідсько-українська губернія, а в 1835—1925 роках — знов назвали Харківською. Остаточно формувалося адміністративне ділення до 1856 року, коли до складу губернії входило вже 13 повітів. У Харкові були зосереджені судова влада і військово-окружне управління для Харківської, Курської, Воронезької, Орловської, Екатерінославської і Тамбовської губернії.

У 1918 році згідно з адміністративно-територіальним поділом Української Народної Республіки частково входив до Землі Полтавщина із земським центром у Полтаві.

Склад

Поділявся на 16 волостей та місто Валки із передмістями Курячий Ріг, Коржівка, Посуньки, Хащинівка та слободою Машурівка.

Валківське повстання

У квітні 1921 року у Валках розпочалося велике народне повстання. Його очолили колишні військові старшини — Джуваго, Макаренко та Сорокін. Сили повстанців становили від 1500 до 3500 вояків, котрі мали гарячу підтримку населення. Повстанці обрали , налагодили зв'язок із повстанськими загонами сусідніх районів. Новітні гайдамаки (половина мала лише коси та вила) відбивали мобілізованих до Червоної армії, роззброювали окупантів, захоплювали зброю та військове спорядження.

30 квітня (чи 1 травня) 1921 року відбувся штурм міста Валки загонами повстанців. Захопивши південні околиці, знекровлені сили гайдамаків відступили, а червоні зібрали свіжі сили. Окупантами керував Роберт Ейдеман. Біля села Ков'яги українські повстанці зазнали поразки, було полонено одного з провідників гайдамацтва — Сорокіна. Проте валківське козацтво продовжувало опір — залишки загонів очолив отаман Білецький, котрий вступив у бій із червоним ворогом поблизу села Сніжків. Отаман боровся проти червоного ворога до 1922 року. Далі український опір було зламано.

7 березня 1923 року за новим територіальним розмежуванням, територія повіту увійшла до складу .

Географія

На початку 20 століття Валківський повіт був найменшим в Харківській губернії — мав площу 2143,4 верст² (223271 десятин).

Населення

За даними перепису 1897 року в повіті проживало 144 322 мешканці (72 043 чоловік та 72 279 — жінок).

Освіта

На межі 19-20 століття в Валках працювало одне з 12 губернських ремісничих училищ.

Див. також

• Губернії України 1835 – 1923 років
• Поділ губерній і областей Російської імперії

Джерела

• Карта губернії [ 17 березня 2015 у Wayback Machine.]
• Харківська губернія в Енциклопедії Брокгауза і Ефрона [ 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
• Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 26 липня 2009.
2. . Архів оригіналу за 25 вересня 2013. Процитовано 11 серпня 2013.