Вакар Микола Платонович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Вакар.

Микола Платонович Вакар (26 травня 1894 — 18 липня 1970) — російський політичний і громадський діяч, спеціаліст з російської філології, совєтології і історії, журналіст, публіцист, перекладач, письменник і художник . Доктор філології, магістр Гарвардського університету, професор Бостонського і Паризького університетів.

Вакар Микола Платонович
Народився	26 травня 1894(1894-05-26) Тульчин, Брацлавський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер	18 липня 1970(1970-07-18) (76 років) Сарасота, Флорида, США
Країна	Російська імперія  Франція  США
Діяльність	перекладач, історик
Alma mater	^d
Галузь	філологія
Заклад	Гарвардський університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор наук і магістр
Партія	Конституційно-демократична партія
Діти	^d ^d
Нагороди

Учасник Першої світової і Громадянської воєн. Член ЦК кадетської партії, заступник П. Мілюкова по газеті «Последние новости». Організатор антибільшовицького підпілля в Києві . Разом з І. П. Демидовим у Франції входив до керівництва підривної антирадянської організації «Всеросійський національний центр». Член Бюро по зв'язках преси з Президією Російського Закордонного з'їзду в Парижі. Член Спілки російських письменників і журналістів в Парижі. Голова ревізійної комісії Асоціації іноземної преси у Франції. Один з організаторів Товариства вивчення народів Росії. Один з ініціаторів відновлення масонських лож в еміграції . Автор критичних публікацій про український та білоруський національний рух.

Біографія

Народився 26 травня 1894 в родині дійсного статського радника Платона Модестовича Вакара і Євгенії Давидівни Лагутиної.

З 1910 року навчався на юридичних факультетах Московського і Київського університетів. У 1914 році на початку Першої світової війни був мобілізований в Російську імператорську армію.

Участь у Першій світовій війні

З 20 вересня 1914 року доброволець 5-ї батареї 1-й Запасний артилерійської бригади. У 1915 році підвищений до звання прапорщика. У 1917 році наказом по Армії і флоту проведений в підпоручника — «За відзнаку в справах проти ворога». З 1917 року служив в артилерійських частинах, дослужився до поручника . За героїзм на фронті був нагороджений орденами Святого Станіслава і Святої Анни 3 ступеня з мечами і бантом і Георгіївськими хрестами 3-й і 4-го ступеня.

Участь в Білому русі

З кінця 1917 р. учасник Громадянської війни, служив в Добровольчій армії у розвідувальному відділі. Кур'єр «Азбуки».

З 1919 року він стає членом Всеросійського національного центру і організатором антибільшовицького підпілля в Києві. У грудні 1919 року Вакар і колишній член Державної Думи Ігор Платонович Демідов виїхали громадською делегацією від імені головнокомандувача Збройними Силами Півдня Росії генерал-лейтенанта Антона Івановича Денікіна в Польщу.

У 1920 році емігрував до Франції, жив в Парижі. Був одним з ініціаторів відновлення масонських лож в еміграції. Працював на механічному заводі. Водночас відвідував лекції юридичного факультету Сорбонни. Допомагав Союзу Великої ложі Франції відправляти речові посилки в Росію. З 1920 року входив до керівництва підривної антирадянської організації «Центр дії», редагував журнал «Новь», що призначався для переправлення в СРСР.

У квітні 1922 року перейшов польсько-радянський кордон і пробрався до Києва, де розгорнув діяльність з підготовки нової, «національної революції», приступивши до створення мережі підпільних збройних осередків. Влітку 1923 року паризький «Центр дії» розпався, а київська організація була розкрита органами Державного політичного управління НКВС СРСР і ліквідована.

З 1924 по 1940 роки постійний співробітник видання «Последние новости» Павла Миколайовича Мілюкова, завідував відділом інформації, був секретарем редакції, регулярно публікував судові звіти, зокрема у справі викрадення генералів РОВС Євгена Карловича Міллера і Олександра Павловича Кутепова. Переклав на російську мову понад 50 романів французьких і англійських авторів.

З 1926 року обирався членом Бюро по зв'язках преси з Президією Російського Закордонного з'їзду в Парижі, членом Союзу російських письменників і журналістів в Парижі, головою ревізійної комісії Асоціації іноземної преси у Франції. У 1937 році виступив з доповіддю на зборах Республікансько-демократичного об'єднання. З 1938 року був одним з організаторів Товариства вивчення народів Росії і стежив за діяльністю українських та білоруських національних рухів за кордоном.

Наукова діяльність

У 1940 році після поразки Франції у Другій світовій війні Вакар емігрував в США, викладав в університеті Бостона.

У 1945 році закінчив Гарвардський університет, захистив там докторську дисертацію по відділу слов'янської філології. Викладав російську і білоруську мови в Гарвардському та Бостонському університетах. Співпрацював з американськими журналами «Новоселье», «Новый журнал», газетах «Новое русское слово» і «Новая заря». Опублікував книги з російської філології, радянології і історії Білорусі. Після відставки у 1960 р. — професійний художник.

Помер 18 липня 1970 року в місті Сарасота, штат Флорида. Похований у Уотертауні, штат Міссісіпі, США.

Сім'я

Був одружений із перекладачкою Гертрудою Павлівною Вакар, уродженою Клафтон (1904—1973). Старша дочка Катерина народилася в 1927 році, молодша Анна — в 1929 році. У 1940 році обидві дівчинки були евакуйовані з Франції в США . Молодша дочка, Анна Вакар, влаштувалася в Канаді і є одним з провідних канадських хайдзінов .

Примітки

1. Платон Вакар на www.geni.com
2. «Краткая записка о службе 16-го Отдельного Полевого Тяжёлого Артиллерийского дивизиона подпоручика Николая Платоновича Вакара. 15 мая 1917 года». РГВИА
3. {{{Заголовок}}}. — .
4. (рос.). rustracker.xyz. Архів оригіналу за 18 березня 2018. Процитовано 17 березня 2018.
5. N. Brozan. War Refugees Honor Their Deliverer [ 11 травня 2021 у Wayback Machine.] // The New York Times, December 10, 1990. (англ.)
6. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 вересня 2020. Процитовано 28 червня 2019.

Література

• Вакар Николай Платонович [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. // Российское зарубежье во Франции 1919—2000 годы. Биографический словарь в 3-х тт. / М. Авриль, Т. Гладкова, В. Лосская. — 2008.
• Вакар Николай Платонович [ 7 травня 2016 у Wayback Machine.]. // Русские в Северной Америке. Биографический словарь. / Е. А. Александров. — 2005. — 599 с.
• Николай Вакар. Мемуары.^{[недоступне посилання з серпня 2019]}
• Нина Берберова «Люди и ложи. Русские масоны 20 столетия», Биографический словарь [ 15 червня 2019 у Wayback Machine.]
• Автограф Милюкова — Вакару. [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Участники Белого движения, «В» [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.].