Барельє ф фр bas relief від bas низький і relief або плоскорізьба джерело один з різновидів художнього рельєфу скульптур

Барельє́ф (фр. bas-relief, від bas — «низький» і relief) або плоскорізьба^[] — один з різновидів художнього рельєфу, скульптурна композиція, виконана на площині і пов'язана з тлом. Барельєфом називають рельєф, випуклість (цебто, висота над тлом) якого не перевищує половини об'єму скульптури. Цим барельєф відрізняється від високого рельєфу, або горельєфу, що випинається більше ніж наполовину.

Рельєф буває й поліхромований; переважно застосовується в архітектурній декорації і в мистецькому промислі.

Художній рельєф в Україні

В Україні пам'ятки рельєфу відомі з палеоліту.

З I століття до Різдва Христового збереглися цікаві рельєфи із зображенням скіфських царів з Неаполя Скіфського.

Техніка рельєфу була поширена у Херсонесі, Ольвії та інших містах Криму (Гераклові подвиги та ін.).

З 1 тисячоліття походить унікальний рельєф на скелі з села Буші (Вінниччина).

Заборона у християнській Київській державі круглої скульптури («кумиротворення») сприяло розвиткові рельєфу. Збережені шиферні рельєфи з київських храмів: Михайлівського Золотоверхого («Святі їздці»), Печерського монастиря (рельєфи з Гераклом і Кібелою) і Ірининської церкви (фрагмент рельєфу з воїном) усі з 11 ст., з Борисоглібського собору в Чернігові (собако-птаха) та Успенського в Галичі (рельєф — фриз у романському стилі) з 12 ст.

Були поширені кам'яні, металеві й деревʼяні іконки, нерідко з рельєфним зображенням святих воїнів (11-14 ст.) і великі кам'яні ікони — барельєфи святий Юрій з Маріуполя 14-15 століття, Оранта та Антоній і Феодосій Печерські у Лаврській дзвіниці з 1470).

Визначні пам'ятки орнаментального й фігурального рельєфу доби ренесансу, ампіру, класицизму збереглися переважно у Львові в декорації житлових будинків і церковних будівель роботи головно німецьких майстрів.

Високої майстерності в добу бароко досягла високорельєфна і барельєфна різьба іконостасів та архітектурних деталей дерев'яних будинків, палаців, меблів тощо.

У декоративио-рельєфній пластиці при оздобленні монастирів, церков, палаців наприкінці 18-го — поч. 19 століття працювали народні митці у Києві, Полтаві, Ніжині, Миргороді, Переяславі, Глухові, але їх творчість недостатньо досліджена.

Рельєфи-плакети на постаментах монументів дали І. Мартос (на пам'ятнику Рішельє в Одесі), Василь Демут-Малиновський і П. Клодт (барельєф на постаменті пам'ятника Володимиру Великому у Києві), Л. Позен (барельєфи на пам'ятнику І. Котляревському в Полтаві) та ін.

Низку рельєфів для будинків Києва на початку 20 століття виконав Ф. Балавенський та його учні. У 1930-х роках в оздобній скульптурі працювали К. Бульдин, А. Дараган (рельєфи фриз «Оборона Луганського», 1935), Я. Ражба (барельєф для Робітничого театру у Дніпрі, горельєф «З поля») та ін.

У 1945—1970 декоративними рельєфами прикрашено близько 100 будинків у Києві, Горлівці, Донецьку, Кадіївці, Кропивницькому, Новій Каховці та інших містах, роботи переважно молодих митців, станції метрополітену в Києві — «Вокзальна» (карбування на бронзі О. Мизіна) і «Арсенальна» (рельєфи у мармурі І. Макогона, А. Німенка), декоративно оформлено концертну залу в Запоріжжі, палац піонерів у Києві (В. Бородай), стели з рельєфами обабіч монументу І.Франка у Львові та на постаментах численних монументів Леніна, радянських «знатних» людей та історичних подій.

У рельєфі працюють також народні майстри: П. Берна з Жмеринки («Енеїда», 1948), В. Свида («Опришки»), І. Барна (рельєф-стела «Олекса Довбуш», 1960) з Закарпаття, лемківські майстри: В. Одрехівський (рельєф-портрети), А. Фіґоль (барельєф «Гуралі»), І. і В. Кіщаки та інші.

На еміграції рельєф-стели поряд з пам'ятниками Т.Шевченкові у Вашингтоні (США) і в Буенос-Айресі (Аргентина) створив Л. Молодожанин, а у Вінніпезі — А. Дараган.

Рельєфи-зображення українських історичних портретів на медальйонах (64) виконав В. Масютин.

Інші види рельєфу

Горельєф (фр. haut-relief — «високий рельєф») — різновид скульптури, в котрому обʼємне зображення виступає над площиною фону більше ніж на половину власного обʼєму. Один з класичних прикладів горельєфу — Пергамський вівтар. Горельєфи використовують як архітектурні прикраси.
Контррельєф (лат. contra — «проти» і «рельєф») — різновид заглибленого рельєфу, «негатива» барельєфа.

Література

Барельєф [ 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] / УРЕ
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
Пластика. Види рельєфів: основи ліплення / А. А. Яцуненко. — Львів: ЗУКЦ, 2012. — 80 с. : іл. —

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Барельєф