Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови Можливо вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем який н

Історія М'янми[п]

(11 000–200 до н. е.) П'ю (200 до н. е. — 1050 н. е.) Монські царства (825?—1057) Араканські царства (788?—1406)
Династія Паган (849–1297) Період ворогуючих царств ^[en] (1297–1555) М'їнсайн і Пінья (1297–1364) Сікайн (1315–1364) Ава (1364–1555) П'ї (1482–1542) Раманья (1287–1539, 1550–1552) Шанські князівства (1215–1563) Аракан (1429–1785) Таунгу (1510–1752) Відроджене Хантаваді (1740–1757) Конбаун (1752–1885)
Британська Бірма (1824–1948) Англо-бірманські війни (1824–1885) Націоналістичний рух (1900–1948) Японська окупація (1942–1945)
(Сучасність) (з 1948) ^[en] (1948–1962) (1962–1988) Повстання 8888 Союз М'янми (1988–2010) ^[en] (2011–2012) Військовий переворот 2021 року
^[en] • ^[en] ^[en]

Араканські царства — державні утворення на території сучасної М'янми.

Історична область Аракан простягнулася вузькою смугою уздовж східного узбережжя Бенгальської затоки, а від основної території М'янми відділена Чинськими горами. Це сприяло її більшим зв'язкам з Індією, ніж з основною територією М'янми, і перші державні утворення в Аракані з'явилися під впливом індійської цивілізації. Традиційна історіографія відносить їх зародження до 3325 до н. е., проте ні епіграфіка, ні археологія не можуть підтвердити обґрунтованість цієї дати.

У перші століття нашої ери центром араканської державності було місто Діньяваді в районі сучасного . У 788 році столицею стало місто Вейшалі. Воно залишалося столичним до кінця XI століття, тому й саму середньовічну араканську державу в історіографії також називають Вейшалі.

До теперішнього часу не вдалося відтворити скільки-небудь цілісної картини навіть політичного життя цієї держави. За знахідками медалей і монет вдалося з'ясувати лише імена правителів і періоди їхнього перебування на троні. Написи на монетах зроблені шрифтом деванагарі, назви династій в Діньяваді і Вейшалі також були індіанізовані, правителі зазвичай зображувалися з емблемами Шиви. З перших століть нашої ери в Аракані поширилися також індійські релігії — буддизм і брахманізм.

У араканських хроніках майже не збереглося свідчень про взаємозв'язки з державою Шрикшетра, хоча є згадка про те, що в IX столітті онук араканського царя одружився з принцесою П'ю, і про війни з П'ю в X столітті. Однак, оскільки до цього часу держава Шрикшетра вже перестала існувати, вчені вважають, що швидше в хроніках знайшли відображення спроби завоювання Аракану більш пізньою державою — Паганом. Паган зумів нав'язати данинні відносини лише північній частині Аракана, при цьому його правителі залишилися суверенними.

Після того, як в XIII столітті Паганські царство було розгромлено монголами і розпалося на частини, Аракан став повністю незалежним. Від набігів шанів, котрі вигнали монгольських ставлеників і почали засновувати свої держави, Аракан був позбавлений завдяки тому, що був відділений від центральної рівнини горами, і зайняті міжусобною боротьбою шани не могли виділити сили на настільки важку експедицію. Однак з іншого боку незалежності Аракану погрожував Бенгальський султанат.

За правління араканського царя Мінтхі (1279-1374) відбувся напад на Аракан бенгальського флоту. Араканцям вдалося потопити ворожі судна, перегородивши гирло річки біля Читтагонга, закидавши їх камінням і спустивши на них по річці запалені плоти.

У 1374 році частина араканських правлячих верств звернулася до царя держави Ава - Мінджіу Свасоке - з проханням призначити на вільний араканський трон свого ставленика, що той і зробив. У 1381 році він проголосив царем Аракана свого сина, якого араканці, однак, скинули в 1385 році.

У 1404 році на араканському троні утвердився цар Нарамейхла (Мінсоман), проте через два роки авські війська знову посадили тут свого ставленика. Нарамейхла втік в Бенгалію. Допомога бенгальців дозволила Нарамейхлі в 1430 році проголосити незалежність Аракана. У 1433 році він заснував нову столицю - (Мрохаун). Так з'явилося середньовічна араканська держава.

Джерела

«Історія Сходу» (в 6 т.). Т.II «Схід у середні віки» - Москва: видавнича фірма «Східна література» РАН, 2002.