Іспа нські Нідерла нди ісп Países Bajos Españoles нід Spaanse Nederlanden фр Pays Bas espagnols назва Габсбурзьких Нідер

Іспа́нські Нідерла́нди (ісп. Países Bajos Españoles, нід. Spaanse Nederlanden, фр. Pays-Bas espagnols) — назва Габсбурзьких Нідерландів з 1556 року до розподілу Північних та Південних Нідерландів у 1585 році. Між 1543 і 1581 роками до цієї геополітичної одиниці також застосовували назву Сімнадцять провінцій.

Іспанські Нідерланди
Прапор	Герб

Дата створення / заснування	1581

Участь у військовому конфлікті	Вісімдесятирічна війна
Континент	Європа
Країна	Іспанська імперія
Столиця	^d
Розташовується в межах сучасної адміністративної одиниці	Бельгія і Нідерланди
У межах природно-географічного об'єкта	Південні Нідерланди
Форма правління	Губернаторство
Валюта	гульден
Попередник	Габсбурзькі Нідерланди
Наступник	Голландська республіка і Австрійські Нідерланди
Замінений на	Австрійські Нідерланди
На заміну	Сімнадцять провінцій і Габсбурзькі Нідерланди
Мова комунікації	німецька
Час/дата припинення існування	1714

Іспанські Нідерланди у Вікісховищі

Історія Нижніх Земель
Австразія				Фризія бл. 600–734
Імперія Каролінгів (800–843)
	графство Фландрія IX століття – 1384	Лотарингія, потім Нижня Лотарингія 855–954–977 рр.
Князівство-єпископство Льєж + Князівство Stavelot- Malmedy + Герцогство Бульйонське X століття – 1795	графство Фландрія IX століття – 1384	Інші феодальні держави	Графство Люксембург 963–1384	X–XIV століття
	Бургундські Нідерланди		Герцогство Люксембург 1384–1443	1384–1482

	Габсбурзькі Нідерланди 1482–1795 (Сімнадцять провінцій, )
	Іспанські (Південні) Нідерланди 1549–1713
				Голландська республіка 1581–1795
	Австрійські Нідерланди 1713–95
єпископство Льєж (революція) 1789–92	Бельгійські сполучені штати 1790

Перша французька республіка 1795–1804				Батавська республіка 1795–1806
Перша Французька імперія 1804–15				Батавська республіка 1795–1806
Перша Французька імперія 1804–15				Королівство Нідерланди 1806–10

Об’єднане королівство Нідерланди (з 1815 року)

Королівство Бельгія з 1830 року			Люксембург з 1839 року	Нідерланди

Іспанські Нідерланди належали герцогам Бургундії, діставшись у спадок від Габсбургів в особі імператора Священної Римської імперії, короля Іспанії Карла V. Свою «бургундську спадщину» — отримані 1516 року від свого батька Філіпа Красивого Бургундію та Нідерланди — він заповів своєму сину Філіпу II, королю Іспанії. Ці князівства були в іспанському володінні упродовж XVI—XVIII століть.

Нині Іспанські Нідерланди приблизно відповідають Бельгії (за винятком князівства Льєж), Люксембургу, нинішнім Нідерландам, а також північній частині Па-де-Кале.

Нідерланди Габсбургів стали цілковито іспанськими відповідно до Прагматичної санкції 1549 року та зреченням імператора й короля Карла V 16 січня 1556 року іспанської корони з передачею іспанського престолу та Нідерландів своєму сину Філіпу II.

Політична історія

Докладніше: Історія Нідерландів

Утворення держави

Докладніше: Імперський округ

Нідерланди у Священній Римській імперії за Карла V

Перш ніж опинитись під контролем Іспанії, Нідерландські провінції були об'єднані під однією короною герцогів Бургундських, а потім Карла V. У 1516 році він прийняв іспанську корону як Карл I, а у 1519 році став імператором Священної Римської імперії. В результаті під владою Габсбургів опинились величезні території — Німеччина, Австрія, Нідерланди, частина Італії, Іспанія та її колонії в Америці. Правителем Сімнадцяти провінцій Карл V був у період 1515—1555 років.

В адміністративній структурі округів Священної Римської імперії землі Нідерландів входили до складу . У 1548 році Карл змінив статус цієї адміністративної одиниці, щоб більш тісно об'єднати різні його землі. На імперському сеймі в Аугсбурзі Бургундський округ (включаючи Фрисландію та низку інших земель, приєднаних за Карла V до нідерландських володінь Габсбургів) був оголошений єдиним неподільним комплексом земель у складі 17 провінцій. Округ отримав незалежність, зокрема, від імперського рейхстагу, рішення якого перестали бути для нього обов'язковими.

Наступного, 1549 року Карл V видав едикт «Прагматичну санкцію», за якою Нідерланди стали окремою державою, незалежною від Священної Римської імперії й Королівства Франції. Вищий суверенітет над Нідерландами було передано володарям з Габсбурзького дому. Управління Нідерландами було передано наміснику (генеральний штатгальтер, статхаудер), при якому існувала Державна рада. Більшість у цій раді належала місцевій, нідерландській аристократії. Найвищим станово-представницьким органом стали Генеральні штати. Більша частина центральних органів управління Нідерландів була зосереджена у Брюсселі. Пізніше, у 1581 році він став фактичною столицею держави.

«З точки зору міжнародного права Нідерланди стали незалежною державою, залишаючись пов'язаними з іншими державами у володіннях дому Габсбургів тільки у сфері зовнішньої політики.»

Для Карла V це не було самоціллю. Затверджуючи Прагматичну санкцію на Генеральних штатах, імператор був упевнений, що контроль над Сімнадцятьма провінціями залишиться в руках дому Габсбургів. У порівнянні з іспанською короною вони представляли набагато більшу цінність. За правління Карла з 5 мільйонів золотих річного прибутку всього королівства 2 мільйони надходило з нідерландських провінцій, у той час як Америка та Іспанія окремо забезпечували тільки по 1 мільйону, тобто, вчетверо менше.

Царювання Філіпа II

Докладніше: Філіп II (король Іспанії)

Від свого суверенітету над неавстрійськими володіннями, включаючи Нідерланди, Карл V відмовився 25 жовтня 1555 року на користь свого сина Філіпа. 16 січня 1556 він аналогічно передав йому й іспанську корону. В результаті розділу імперії Філіп II отримав Іспанію, Королівство обох Сицилій, Нідерланди, Франш-Конте, Мілан, володіння в Америці та Африці. Посилюючи вертикаль влади (абсолютизм), Філіп позбавив Арагон і Кастилію, а також Каталонію — економічно найважливіші для імперії регіони — значної частини середньовічних вольностей.

У той час, як Карл V був уродженцем Нідерландів, Філіп II був для цієї країни іноземцем, вихованим в Іспанії. До цього додався конфлікт з централізованим урядом та релігійний розкол, в якому король як католик почав рішучу боротьбу з «протестантською єрессю». Ця політика Філіпа II спричинила невдоволення, а потім і виступи опозиційно налаштованих шарів нідерландського дворянства й аристократії. В опозицію королю стали принц Вільгельм Оранський, граф Егмонт, та інші.

Опозиція організувалась в Союз згоди («Компроміс»), від імені якого 5 квітня 1566 в Брюсселі іспанській намісниці Маргариті Пармській було вручено петицію з вимогами припинити релігійні переслідування, відбирати історичні «вольності» і скликати для розв'язання проблем Генеральні штати. В маніфесті у відповідь 25 серпня 1566 року намісниця пішла на ряд поступок. Вона пообіцяла амністію членам союзу дворян. Вони цілком прийняли її умови, розпустили свій союз, й разом з урядовими військами приступили до збройного придушення повстання, прагнучи вислужитись за попередні «гріхи». 25 серпня принц Оранський доповідав у листі Маргариті Пармській, що за його наказом на ринковому майдані були повішені два іконоборці, а ще дванадцятьох було покарано інакше.

Тим не менше, царювання Філіпа II було відзначено низкою масових заворушень — почалась Нідерландська революція:

У серпні 1566 року у Фландрії почалось .
Влітку 1567 року до Нідерландів вступили іспанські війська під командуванням герцога Альби (Фернандо Альварес де Толедо).
У 1568 й 1572 роках Вільгельм Оранський, що втік до Німеччини, спираючись на допомогу німецьких протестантських князів та французьких гугенотів, двічі вторгався до Нідерландів з військами. В обох акціях принц зазнав поразки.
1 квітня 1572 року після взяття морськими гезами міста Брілле почалось загальне повстання в Голландії й Зеландії. Влітку того ж року, зібравшись у Дордрехті, представницькі органи (штати) цих провінцій, що повстали, прийняли низку важливих рішень з організації влади.
Восени 1572 року Вільгельму Оранському була вручена вища виконавча влада й верховне воєнне командування. Оборона Харлема в грудні 1572 — липні 1573 року, Алкмара у 1573 році й Лейдена в жовтні 1573 — жовтні 1574 року завершились поразками від іспанської армії. Однак 1573 року іспанський уряд був змушений відкликати Альбу з Нідерландів.
У 1574 році в Дордрехті відбулось засідіння синоду, який заклав міцні організаційні основи кальвіністської церкви на півночі країни. Кальвінізм став духовним стягом, під яким розгорнулась боротьба за ліквідацію іспанського панування й феодального свавілля.
Після переможного антиіспанського повстання 4 вересня 1576 року в Брюсселі центр антиіспанського руху перемістився на південні провінції.
Восени 1576 року було скликано Генеральні штати усіх нідерландських провінцій, і 8 листопада 1576 року було оприлюднено Гентське умиротворення (фр. la Pacification de Gand, див. Нідерландська революція) — угода між північною (кальвіністською) та південною (католицькою) провінціями.
12 лютого 1577 року Генеральні штати уклали з новим іспанським намісником доном Хуаном Австрійським — угоду про примирення з іспанським королем на умовах визнання ним Гентського умиротворення.
Однак вже 24 червня 1577 року дон Хуан захопив фортецю Намюр і став збирати сили для придушення нідерландської революції.
У вересні 1577 року до Брюсселя з Голландії прибув Вільгельм Оранський, якого обрали рувардом (правителем) Брабанту. Керівництво політичним життям країни перейшло до його рук.
В жовтні 1578 року помер іспанський намісник дон Хуан, якого змінив умілий політик і полководець Алессандро Фарнезе.
Восени 1578 року каральні акції Вільгельма спричинили повстання провінції Геннегау, яке очолили католицькі дворяни. До них приєднались дворяни Артуа, Дуе й Орші. 6 січня 1579 вони уклали між собою й фактично відокремились від повсталих протестантських провінцій.
У відповідь на це провінції Півночі підписали 23 січня 1579 року Утрехтську унію, до якої пізніше долучились протестантські міста Фландрії та Брабанту.
17 травня 1579 року уклали сепаратну угоду з Філіпом II.
15 червня 1580 Філіп II видав указ, що оголошував принца Оранського поза законом.
26 липня 1581 року Генеральні штати відповіли на це зустрічним актом про скинення Філіпа II й оголосили Нідерланди незалежними від Іспанії.

Примітки

P.J.F. Koop, De rechtshistorische betekenis van het Keizerschap van Karel V voor de Nederlandse staatsvorming, Amsterdam 1998,
Чистозвонов А. Н., Нидерландская буржуазная революция XVI в., М-1958 (рос.)
Wils Lode, Histoire des nations belges, page 64.
Чистозвонов А. Н., Нидерландская буржуазная революция 16 века, М-1974 (рос.)

Література

Лаворіні М., Carlo V. Il Sovrano Di Tre Continenti

[Koop-1] P.J.F. Koop, De rechtshistorische betekenis van het Keizerschap van Karel V voor de Nederlandse staatsvorming, Amsterdam 1998,

[Ч_54_56-2] Чистозвонов А. Н., Нидерландская буржуазная революция XVI в., М-1958 (рос.)

[3] Wils Lode, Histoire des nations belges, page 64.

[БСЭ-4] Чистозвонов А. Н., Нидерландская буржуазная революция 16 века, М-1974 (рос.)