Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Яничáри (тур. yeniçeri — дослівно нове військо) — регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у XIV–XIX століттях, створена султаном Мурадом І.
| Яничари | |
| Дата створення / заснування | 1363 |
|---|---|
 | |
| Лояльність | Османи |
| Участь у військовому конфлікті | Битва на Косовому полі |
| Збройні сили | піхота |
| Країна | Османська імперія |
| Місце розташування | Едірне |
| Розташування штаб-квартири | Едірне |
| Час/дата припинення існування | 1826 |
 Яничари у Вікісховищі | |
Історія
Яничари спершу набиралися з полонених, потім поповнювалася примусовим набором дітей християн підданих (сербів, болгар та інших). Після переходу на іслам яничари виховувалися в дусі релігійного фанатизму й сліпого послуху; творили дисциплінований корпус, іноді чисельністю до 40 тисяч, з агою на чолі.
Яничарам було заборонено одружуватися (до 1566 року) та займатися господарством, вони стали підпорою влади османських султанів, знаряддям османського абсолютизму. З XVII століття почалося розкладання яничар, вони втручалися в державні справи, робили державні перевороти. Військо яничар було ліквідоване 1826 року наказом султана Махмуда II.
В українській мові назва «яничари» вживалася переносно на означення ренегатів, що вірно і завзято служили чужій владі, лютих карателів, катів, поневолювачів.
Яничарський корпус в османському війську існував на постійній основі, починаючи десь з 1362 р. й закінчуючи 1826 р. Яничари стали своєрідним прикладом для заснування регулярних армій Європи у Ранньомодерну добу світової історії. Вони мали свою ідеологію, пов'язану з релігійним вченням. Вона була заснована на проповідях мусульманського проповідника Хаджи Бекташа (1208 — 1270 рр.). Постулати Бекташа були засвоєні швидко «воїнами султана» насамперед через те, що дозволяли сприймати ісламську релігію у простішій формі, адже це вчення звільняло від втомливих п'ятиразових щоденних молитов, від посту у місяць Рамазан, паломництва до Мекки тощо. Навіть в османських хроніках яничари означувалися саме як «товариство Бекташи», а яничарських командирів називали «ага бекташи».
Яничари були лише окремим піхотним військовим формуванням у структурі регулярної армії Османської імперії. Воїни, які служили на постійній основі султанові й отримували за це відповідну плату, мали загальну назву «капикулу» й поділялися на шість підрозділів — «аджемі», «яничари», «джебеджі», «топчу», «топ арабаджі» і «капикулу сюварі».
Якщо у XV–XVI ст. кількість яничар становила близько 12 000 воїнів, то вже на початку XVII ст. — 37 000, наприкінці того ж століття — близько 70 000, а на початку XVIII століття — 100 000 осіб. Саме з яничар формувалися військові гарнізони найважливіших міст і фортець Османської імперії, в тому числі на Європейському континенті, зокрема українських землях. У другій половині XVII ст. із загальної кількості військ капикулу (94 979 чол.) яничари становили 54 222 воїнів, з них у фортецях служили 21 428 осіб. Наприкінці XVII ст. найбільші яничарські гарнізони розташовувалися в Багдаді, Басрі, Дамаску, Єрусалимі, Алеппо, Каїрі, Єрзерумі, Вані, Ханіі, Коринфі, Фесалоніках, Белграді, Сараєві, Видіні, Будапешті, Браїлові, Бендерах, Кафі, Очакові та Кам'янці-Подольському. Зокрема в столиці османської провінції на Західному Поділлі нараховувалося 3 600 яничар. Для порівняння — у Багдаді відбувало службу 3 800 осіб, а молдавських Бендерах (Тягині) — 470 яничар. Гарнізонні яничари називалися «небетчі». Яничари брали участь майже у всіх великих війнах та менших військових конфліктах, що проводилися на теренах Європи між мусульманським та християнським табором. Згідно з османськими джерелами, яничари складали майже четверту частину османських військ під час облоги української столиці Чигирина у 1677 р. та 1678 р., а також австрійської столиці Відня у 1683 р.
Набір та вишкіл
Основу регулярного війська Османської імперії складали полонені, а потім набрані за спеціальним законом «девшірме» хлопчики, підлітки та юнаки віком від 8 до 20 років із завойованих османами територій християнських країн. Спочатку протягом 7–8 років полонені християни проживали у селянських сім'ях Анатолії, де знайомилися з тюркськими та мусульманськими традиціями, після чого їх зараховували до корпусу «аджемі» й називали «аджемі огланами» (тобто, новачками). Тут вони впродовж 8 років навчалися військової справи, а також використовувалися під час різноманітних, головним чином будівельних, робіт. Лише після такого довголітнього вишколу хлопець чи юнак з України, або ж Сербії, Болгарії чи Боснії, потрапляв до найбільш елітного корпусу яничар. Набраних у християнській частині Європи огланів відправляли служити головним чином в азійську частину Османської імперії — до Анатолії, а тих, що походили з Азії, направляли служити до Європи.
Султан Мурад І Гази (1359 — 1389 рр.) віддав наказ заснувати підрозділи постійного війська відразу ж після завоювання Адріанополя. При цьому він вторував на існування подібних інститутів у попередніх тюрксько-ісламських державах — сельджуків і мамлюків. Спочатку був започаткований військовий підрозділ під назвою аджемі. Саме до нього направляли полонених, які після відповідного виховання у османських родинах та військового навчання ставали яничарами. Підрозділи аджемі існували в Стамбулі та в Галіполі[], а перші казарми безпосередньо для яничар були збудовані в Едірне (Адріанополі). Османські урядовці складали спеціальні реєстри, куди вписувалися імена яничар. Відомо, що ці османські воїни спочатку були неодруженими та постійно проживали у спеціальних казармах. Хоча вже за правління Мурада ІІІ (1574 — 1595 рр.) яничарам дозволено було одружуватися, а їхніх дітей (т. зв. кулагланів) зараховували до підрозділу аджемі.
Структура
Яничарський корпус складався з 3 підрозділів, які називалися «джемаат» («орта яябаши»), «бьолюк секбанів» та «ага». У свою чергу вони поділялися на 196 загонів-«орт», які окремі дослідники порівнюють з європейськими ротами. До яничарського «джемаату» (зборів) входило 101 піхотинських рот, які називалися «орта». Очолював орту османський офіцер «чорбаджи». Його замісниками були «векільхардж» (відповідав за господарську частину, скарбник), «байракдар» (хорунжий, прапороносець), «баш-аскер» (підхорунжий) та «ашчи» (кухар, здобувач провіанту). Рядового яничара називали «йолдашем», при цьому рядовий склад Яничарського корпусу поділявся на три категорії — «молодих», «середніх» та «старих», які в свою чергу також ділилися на різні категорії. Наприклад, старші яничари, яких звали «іхтіярами», мали поділ на «коруджи», «оту раків» та «мютеффериків». Згідно з функціональними обов'язками ці роти мали різні спеціальні назви. Зокрема, 92 рота османських мушкетерів називалася «тюфекчи», 82 «орта» арбалетників — «земберекчи», а 60, 61, 62 та 63 роти «джемаату» були вишколеною султанською охороною — «солаками». Офіцерська ієрархія від нижчого до вищого у цій піхотній яничарській частині була такою: «яябаши», «деведжи», «башдеведжи», «хасекі», «башхасекі», «турнаджибаши», «саксонджубаши», «загарджибаши», «секбанбаши» та «ага». З 1451 року до Яничарського корпусу було включено близько 6 000 воїнів-«секбанів», які на початковому етапі свого існування обслуговували мисливські лови султанів Османської імперії. Найбільш привілейованою частиною «бьолюка» (підрозділу) секбанів були кіннотники. У тому ж році султан Мегмед Фатіх заснував ще одну нову яничарську частину — «бьолюк аги». Він складався з 61 «орти» на чолі з «міралем агою». У битві яничарські піхотинці стріляли шеренгами по черзі, що називалося «синдик серпме» («розсипати горішки)».
Одяг
Разом із мушкетами, що були впроваджені у XVI ст., османськими воїнами використовувалися традиційні луки і стріли. У походах при собі кожен з яничарів завжди мав щит, сокиру, арбалет, кинджал, а також лопату і кирку для викопування шанців. У мирний час яничари зазвичай носили на поясі кривий кинджал, а з часом великий ніж. Одяг «воїнів Ісламу» складався з верхнього головного убору-«кече»), кафтана-«долама мокмалу», сорочки -«мокмали», штанів-«шароварів» та двох поясів-«кушаків». Вищий офіцерський склад яничар, окрім «кече», носив на голові спеціальні тюрбани-«мюджевезе», а також підбиті хутром кафтани, парчові пояси та червоні чоботи.
Грошове забезпечення
Платня яничарам видавалася 4 рази на рік у жовтих шкіряних мішечках. При цьому частину плати завжди видавали новими монетами, щойно викарбуваними на монетному дворі. За військові та інші заслуги представники яничарського підрозділу отримували надбавку до основної плати (т. зв. мукаррер), а під час військових кампаній та сходження на престол нового султана ще й нагородні — «бакшиш». Одночасно з останньою річною платою яничар отримував гроші на купівлю зброї. Також йому видавалася певна сума на закупівлю одягу та їжі. При вступі до яничарського підрозділу видавалося 1 000 акче. Новачку платили 2 акче, а рядовому яничару видавали 5 акче на день. Для порівняння, яничарський ага отримував 450–500 акче в день. Окрім цього він отримував великий річний прибуток від закупівлі овець для потреб Стамбулу, а також мав у долині річки Дунаю велику земельну ділянку з прибутком 50 000 акче в рік — «зіамет». Зазвичай командири рот («орта») отримували 24 акче на день. Командири «бьолюків секбанів» окрім поденної плати отримували земельні ділянки («тіамари») з прибутком 15 000 акче в рік. Рядові яничарські «секбани» додатково мали «тіамари», з яких збиралося 10 000 акче.
Уніформа та озброєння
Відмінною особливістю яничар були вуса і голена борода, що було нехарактерно для традиційного мусульманського населення. Від решти військовослужбовців їх відрізняв білий повстяний ковпак (берк, або юскюф) з висячим ззаду шматком матерії, що нагадує за формою рукав султанського халата або парадну шапку запорізького козака зі шликом. Одяг яничар був скроєний з вовни. Уніформа старших офіцерів була облямована хутром. Статус власника підкреслювали ремені і паси-кушаки.
На початковому етапі свого розвитку яничари користувалися луками, а через деякий час озброїлися аркебузами, які перейняли у балканських народів. Відомо, що Далмація імпортувала вогнепальну зброю з Італії, починаючи з 1351 р., а в болгарських джерелах аркебузи згадуються від початку XV ст. Яничарів навчали володіти різними видами зброї. На стрільбищах вони практикувалися стрільбі з лука та мушкета, а також метанні дротика і фехтуванні. Очевидці стверджували, що османські піхотинці були дуже вправними у стрільбі з мушкетів, яку могли вести навіть при місячному світлі. Вже на початку XVII ст. яничари мали на озброєнні ґнотові, а потім і т. зв. ударно-кременеві мушкети, ятагани і кинджали, що носили за поясом разом з пістолетами. Яничарські мушкети, знані в Польщі та Україні як «яничарки», були трохи довші за європейські. Їхні стволи виготовляли з високої якості сталі, що потребувало високоякісного пороху. Стрільба яничарів була влучнішою, але менш швидкострільною, порівняно із австрійською, польською чи українською піхотою[].
Тактика
Під час бою провідна роль у наступі відводилася кінноті. У її завдання входив прорив ворожої лінії. За цих обставин яничари, вистріливши з рушниць, шикувалися клином і йшли в атаку, використовуючи мечі та іншу зброю. На перших порах існування корпусу противник, особливо якщо він не мав численну дисципліновану піхоту, як правило, не витримував подібної атаки. Яничари не стріляли залпами, віддаючи перевагу прицільній стрільбі. Серед яничар були особливі ударні підрозділи, що називалися серденгетчі (букв. — «ризикують головою») чисельністю близько 100 добровольців. Під час облоги Відня обложені відзначали, що ці загони були розбиті на більш дрібні підрозділи чисельністю по 5 яничарів. До складу такого загону входили мечоносець, воїн з гранатами, лучник і 2 воїни з рушницями. Під час бою яничари часто використовували табір (загородження з великих возів). Під час облоги Відня чудово проявили себе яничарські інженери.
Див. також
Джерела
- . Архів оригіналу за 27 червня 2012. Процитовано 5 вересня 2012.
Література
- Галенко О. Яничари [ 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 744. — .
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Яничари |
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
- Чухліб Тарас. Козаки та Яничари. Україна у християнсько-мусульманському протистоянні 1500-1700 рр. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2010.
- Срібняк Ігор. Яничарський корпус османської армії (1362 р. – кінець XVI ст.) // Україна у Центрально-Східній Європі. К.: Ін-т історії НАН України, 2010. Вип.9-10. С.26-41. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/62850 [ 11 грудня 2019 у Wayback Machine.]; http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe [ 14 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Срібняк Ігор. Гвардія османських султанів у XIV-XVII ст. (уніформа і озброєння вояків, емблеми і прапори частин) // Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархів України, УНДІАСД; [редкол.: С.Г.Кулешов (голов. ред.) та ін.]. К., 2010. Т.18. С.134-137. http://nbuv.gov.ua/UJRN/sasd_2010_18_22
- Nicolle, David. The Janissaries. London: Osprey Publishing. 1995
- Петросян И.Е. Янычары в Османской империи. Государство и войны (XV — начало XVII в.). — СПб.: Наука, 2019. — 604 с.
Посилання
- Яничари // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2125-2126. — 1000 екз.
- Яничари // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Yanichari tur yeniceri doslivno nove vijsko regulyarna pihota v Osmanskij imperiyi sho diyala u XIV XIX stolittyah stvorena sultanom Muradom I YanichariData stvorennya zasnuvannya1363LoyalnistOsmaniUchast u vijskovomu konfliktiBitva na Kosovomu poliZbrojni silipihotaKrayinaOsmanska imperiyaMisce roztashuvannyaEdirneRoztashuvannya shtab kvartiriEdirneChas data pripinennya isnuvannya1826 Yanichari u VikishovishiIstoriyaYanichari spershu nabiralisya z polonenih potim popovnyuvalasya primusovim naborom ditej hristiyan piddanih serbiv bolgar ta inshih Pislya perehodu na islam yanichari vihovuvalisya v dusi religijnogo fanatizmu j slipogo posluhu tvorili disciplinovanij korpus inodi chiselnistyu do 40 tisyach z agoyu na choli Yanicharam bulo zaboroneno odruzhuvatisya do 1566 roku ta zajmatisya gospodarstvom voni stali pidporoyu vladi osmanskih sultaniv znaryaddyam osmanskogo absolyutizmu Z XVII stolittya pochalosya rozkladannya yanichar voni vtruchalisya v derzhavni spravi robili derzhavni perevoroti Vijsko yanichar bulo likvidovane 1826 roku nakazom sultana Mahmuda II V ukrayinskij movi nazva yanichari vzhivalasya perenosno na oznachennya renegativ sho virno i zavzyato sluzhili chuzhij vladi lyutih karateliv kativ ponevolyuvachiv Yanicharskij korpus v osmanskomu vijsku isnuvav na postijnij osnovi pochinayuchi des z 1362 r j zakinchuyuchi 1826 r Yanichari stali svoyeridnim prikladom dlya zasnuvannya regulyarnih armij Yevropi u Rannomodernu dobu svitovoyi istoriyi Voni mali svoyu ideologiyu pov yazanu z religijnim vchennyam Vona bula zasnovana na propovidyah musulmanskogo propovidnika Hadzhi Bektasha 1208 1270 rr Postulati Bektasha buli zasvoyeni shvidko voyinami sultana nasampered cherez te sho dozvolyali sprijmati islamsku religiyu u prostishij formi adzhe ce vchennya zvilnyalo vid vtomlivih p yatirazovih shodennih molitov vid postu u misyac Ramazan palomnictva do Mekki tosho Navit v osmanskih hronikah yanichari oznachuvalisya same yak tovaristvo Bektashi a yanicharskih komandiriv nazivali aga bektashi Yanichari buli lishe okremim pihotnim vijskovim formuvannyam u strukturi regulyarnoyi armiyi Osmanskoyi imperiyi Voyini yaki sluzhili na postijnij osnovi sultanovi j otrimuvali za ce vidpovidnu platu mali zagalnu nazvu kapikulu j podilyalisya na shist pidrozdiliv adzhemi yanichari dzhebedzhi topchu top arabadzhi i kapikulu syuvari Polski yanichariYanicharskij aga 1768 Yaksho u XV XVI st kilkist yanichar stanovila blizko 12 000 voyiniv to vzhe na pochatku XVII st 37 000 naprikinci togo zh stolittya blizko 70 000 a na pochatku XVIII stolittya 100 000 osib Same z yanichar formuvalisya vijskovi garnizoni najvazhlivishih mist i fortec Osmanskoyi imperiyi v tomu chisli na Yevropejskomu kontinenti zokrema ukrayinskih zemlyah U drugij polovini XVII st iz zagalnoyi kilkosti vijsk kapikulu 94 979 chol yanichari stanovili 54 222 voyiniv z nih u fortecyah sluzhili 21 428 osib Naprikinci XVII st najbilshi yanicharski garnizoni roztashovuvalisya v Bagdadi Basri Damasku Yerusalimi Aleppo Kayiri Yerzerumi Vani Hanii Korinfi Fesalonikah Belgradi Sarayevi Vidini Budapeshti Brayilovi Benderah Kafi Ochakovi ta Kam yanci Podolskomu Zokrema v stolici osmanskoyi provinciyi na Zahidnomu Podilli narahovuvalosya 3 600 yanichar Dlya porivnyannya u Bagdadi vidbuvalo sluzhbu 3 800 osib a moldavskih Benderah Tyagini 470 yanichar Garnizonni yanichari nazivalisya nebetchi Yanichari brali uchast majzhe u vsih velikih vijnah ta menshih vijskovih konfliktah sho provodilisya na terenah Yevropi mizh musulmanskim ta hristiyanskim taborom Zgidno z osmanskimi dzherelami yanichari skladali majzhe chetvertu chastinu osmanskih vijsk pid chas oblogi ukrayinskoyi stolici Chigirina u 1677 r ta 1678 r a takozh avstrijskoyi stolici Vidnya u 1683 r Nabir ta vishkilOsnovu regulyarnogo vijska Osmanskoyi imperiyi skladali poloneni a potim nabrani za specialnim zakonom devshirme hlopchiki pidlitki ta yunaki vikom vid 8 do 20 rokiv iz zavojovanih osmanami teritorij hristiyanskih krayin Spochatku protyagom 7 8 rokiv poloneni hristiyani prozhivali u selyanskih sim yah Anatoliyi de znajomilisya z tyurkskimi ta musulmanskimi tradiciyami pislya chogo yih zarahovuvali do korpusu adzhemi j nazivali adzhemi oglanami tobto novachkami Tut voni vprodovzh 8 rokiv navchalisya vijskovoyi spravi a takozh vikoristovuvalisya pid chas riznomanitnih golovnim chinom budivelnih robit Lishe pislya takogo dovgolitnogo vishkolu hlopec chi yunak z Ukrayini abo zh Serbiyi Bolgariyi chi Bosniyi potraplyav do najbilsh elitnogo korpusu yanichar Nabranih u hristiyanskij chastini Yevropi oglaniv vidpravlyali sluzhiti golovnim chinom v azijsku chastinu Osmanskoyi imperiyi do Anatoliyi a tih sho pohodili z Aziyi napravlyali sluzhiti do Yevropi Sultan Murad I Gazi 1359 1389 rr viddav nakaz zasnuvati pidrozdili postijnogo vijska vidrazu zh pislya zavoyuvannya Adrianopolya Pri comu vin vtoruvav na isnuvannya podibnih institutiv u poperednih tyurksko islamskih derzhavah seldzhukiv i mamlyukiv Spochatku buv zapochatkovanij vijskovij pidrozdil pid nazvoyu adzhemi Same do nogo napravlyali polonenih yaki pislya vidpovidnogo vihovannya u osmanskih rodinah ta vijskovogo navchannya stavali yanicharami Pidrozdili adzhemi isnuvali v Stambuli ta v Galipoli dzherelo a pershi kazarmi bezposeredno dlya yanichar buli zbudovani v Edirne Adrianopoli Osmanski uryadovci skladali specialni reyestri kudi vpisuvalisya imena yanichar Vidomo sho ci osmanski voyini spochatku buli neodruzhenimi ta postijno prozhivali u specialnih kazarmah Hocha vzhe za pravlinnya Murada III 1574 1595 rr yanicharam dozvoleno bulo odruzhuvatisya a yihnih ditej t zv kulaglaniv zarahovuvali do pidrozdilu adzhemi StrukturaYanicharskij korpus skladavsya z 3 pidrozdiliv yaki nazivalisya dzhemaat orta yayabashi bolyuk sekbaniv ta aga U svoyu chergu voni podilyalisya na 196 zagoniv ort yaki okremi doslidniki porivnyuyut z yevropejskimi rotami Do yanicharskogo dzhemaatu zboriv vhodilo 101 pihotinskih rot yaki nazivalisya orta Ocholyuvav ortu osmanskij oficer chorbadzhi Jogo zamisnikami buli vekilhardzh vidpovidav za gospodarsku chastinu skarbnik bajrakdar horunzhij praporonosec bash asker pidhorunzhij ta ashchi kuhar zdobuvach proviantu Ryadovogo yanichara nazivali joldashem pri comu ryadovij sklad Yanicharskogo korpusu podilyavsya na tri kategoriyi molodih serednih ta starih yaki v svoyu chergu takozh dililisya na rizni kategoriyi Napriklad starshi yanichari yakih zvali ihtiyarami mali podil na korudzhi otu rakiv ta myutefferikiv Zgidno z funkcionalnimi obov yazkami ci roti mali rizni specialni nazvi Zokrema 92 rota osmanskih mushketeriv nazivalasya tyufekchi 82 orta arbaletnikiv zemberekchi a 60 61 62 ta 63 roti dzhemaatu buli vishkolenoyu sultanskoyu ohoronoyu solakami Oficerska iyerarhiya vid nizhchogo do vishogo u cij pihotnij yanicharskij chastini bula takoyu yayabashi devedzhi bashdevedzhi haseki bashhaseki turnadzhibashi saksondzhubashi zagardzhibashi sekbanbashi ta aga Z 1451 roku do Yanicharskogo korpusu bulo vklyucheno blizko 6 000 voyiniv sekbaniv yaki na pochatkovomu etapi svogo isnuvannya obslugovuvali mislivski lovi sultaniv Osmanskoyi imperiyi Najbilsh privilejovanoyu chastinoyu bolyuka pidrozdilu sekbaniv buli kinnotniki U tomu zh roci sultan Megmed Fatih zasnuvav she odnu novu yanicharsku chastinu bolyuk agi Vin skladavsya z 61 orti na choli z miralem agoyu U bitvi yanicharski pihotinci strilyali sherengami po cherzi sho nazivalosya sindik serpme rozsipati gorishki OdyagRazom iz mushketami sho buli vprovadzheni u XVI st osmanskimi voyinami vikoristovuvalisya tradicijni luki i strili U pohodah pri sobi kozhen z yanichariv zavzhdi mav shit sokiru arbalet kindzhal a takozh lopatu i kirku dlya vikopuvannya shanciv U mirnij chas yanichari zazvichaj nosili na poyasi krivij kindzhal a z chasom velikij nizh Odyag voyiniv Islamu skladavsya z verhnogo golovnogo uboru keche kaftana dolama mokmalu sorochki mokmali shtaniv sharovariv ta dvoh poyasiv kushakiv Vishij oficerskij sklad yanichar okrim keche nosiv na golovi specialni tyurbani myudzheveze a takozh pidbiti hutrom kaftani parchovi poyasi ta chervoni choboti Groshove zabezpechennyaPlatnya yanicharam vidavalasya 4 razi na rik u zhovtih shkiryanih mishechkah Pri comu chastinu plati zavzhdi vidavali novimi monetami shojno vikarbuvanimi na monetnomu dvori Za vijskovi ta inshi zaslugi predstavniki yanicharskogo pidrozdilu otrimuvali nadbavku do osnovnoyi plati t zv mukarrer a pid chas vijskovih kampanij ta shodzhennya na prestol novogo sultana she j nagorodni bakshish Odnochasno z ostannoyu richnoyu platoyu yanichar otrimuvav groshi na kupivlyu zbroyi Takozh jomu vidavalasya pevna suma na zakupivlyu odyagu ta yizhi Pri vstupi do yanicharskogo pidrozdilu vidavalosya 1 000 akche Novachku platili 2 akche a ryadovomu yanicharu vidavali 5 akche na den Dlya porivnyannya yanicharskij aga otrimuvav 450 500 akche v den Okrim cogo vin otrimuvav velikij richnij pributok vid zakupivli ovec dlya potreb Stambulu a takozh mav u dolini richki Dunayu veliku zemelnu dilyanku z pributkom 50 000 akche v rik ziamet Zazvichaj komandiri rot orta otrimuvali 24 akche na den Komandiri bolyukiv sekbaniv okrim podennoyi plati otrimuvali zemelni dilyanki tiamari z pributkom 15 000 akche v rik Ryadovi yanicharski sekbani dodatkovo mali tiamari z yakih zbiralosya 10 000 akche Uniforma ta ozbroyennyaMustafa Kemal Atatyurk v tradicijni uniformi yanichar Golovnij ubir simvolizuye rukav propovidnika Vidminnoyu osoblivistyu yanichar buli vusa i golena boroda sho bulo neharakterno dlya tradicijnogo musulmanskogo naselennya Vid reshti vijskovosluzhbovciv yih vidriznyav bilij povstyanij kovpak berk abo yuskyuf z visyachim zzadu shmatkom materiyi sho nagaduye za formoyu rukav sultanskogo halata abo paradnu shapku zaporizkogo kozaka zi shlikom Odyag yanichar buv skroyenij z vovni Uniforma starshih oficeriv bula oblyamovana hutrom Status vlasnika pidkreslyuvali remeni i pasi kushaki Na pochatkovomu etapi svogo rozvitku yanichari koristuvalisya lukami a cherez deyakij chas ozbroyilisya arkebuzami yaki perejnyali u balkanskih narodiv Vidomo sho Dalmaciya importuvala vognepalnu zbroyu z Italiyi pochinayuchi z 1351 r a v bolgarskih dzherelah arkebuzi zgaduyutsya vid pochatku XV st Yanichariv navchali voloditi riznimi vidami zbroyi Na strilbishah voni praktikuvalisya strilbi z luka ta mushketa a takozh metanni drotika i fehtuvanni Ochevidci stverdzhuvali sho osmanski pihotinci buli duzhe vpravnimi u strilbi z mushketiv yaku mogli vesti navit pri misyachnomu svitli Vzhe na pochatku XVII st yanichari mali na ozbroyenni gnotovi a potim i t zv udarno kremenevi mushketi yatagani i kindzhali sho nosili za poyasom razom z pistoletami Yanicharski mushketi znani v Polshi ta Ukrayini yak yanicharki buli trohi dovshi za yevropejski Yihni stvoli vigotovlyali z visokoyi yakosti stali sho potrebuvalo visokoyakisnogo porohu Strilba yanichariv bula vluchnishoyu ale mensh shvidkostrilnoyu porivnyano iz avstrijskoyu polskoyu chi ukrayinskoyu pihotoyu dzherelo TaktikaPid chas boyu providna rol u nastupi vidvodilasya kinnoti U yiyi zavdannya vhodiv proriv vorozhoyi liniyi Za cih obstavin yanichari vistrilivshi z rushnic shikuvalisya klinom i jshli v ataku vikoristovuyuchi mechi ta inshu zbroyu Na pershih porah isnuvannya korpusu protivnik osoblivo yaksho vin ne mav chislennu disciplinovanu pihotu yak pravilo ne vitrimuvav podibnoyi ataki Yanichari ne strilyali zalpami viddayuchi perevagu pricilnij strilbi Sered yanichar buli osoblivi udarni pidrozdili sho nazivalisya serdengetchi bukv rizikuyut golovoyu chiselnistyu blizko 100 dobrovolciv Pid chas oblogi Vidnya oblozheni vidznachali sho ci zagoni buli rozbiti na bilsh dribni pidrozdili chiselnistyu po 5 yanichariv Do skladu takogo zagonu vhodili mechonosec voyin z granatami luchnik i 2 voyini z rushnicyami Pid chas boyu yanichari chasto vikoristovuvali tabir zagorodzhennya z velikih voziv Pid chas oblogi Vidnya chudovo proyavili sebe yanicharski inzheneri Div takozhDevshirme Mamelyuki Branka AdzhemiDzherela Arhiv originalu za 27 chervnya 2012 Procitovano 5 veresnya 2012 LiteraturaGalenko O Yanichari 13 bereznya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2013 T 10 T Ya S 744 ISBN 978 966 00 1359 9 Vikishovishe maye multimedijni dani za temoyu YanichariEnciklopediya ukrayinoznavstva Slovnikova chastina v 11 t Naukove tovaristvo imeni Shevchenka gol red prof d r Volodimir Kubijovich Parizh Nyu Jork Molode zhittya 1955 1995 ISBN 5 7707 4049 3 Chuhlib Taras Kozaki ta Yanichari Ukrayina u hristiyansko musulmanskomu protistoyanni 1500 1700 rr K Vid dim Kiyevo Mogilyanska akademiya 2010 Sribnyak Igor Yanicharskij korpus osmanskoyi armiyi 1362 r kinec XVI st Ukrayina u Centralno Shidnij Yevropi K In t istoriyi NAN Ukrayini 2010 Vip 9 10 S 26 41 http dspace nbuv gov ua handle 123456789 62850 11 grudnya 2019 u Wayback Machine http www irbis nbuv gov ua cgi bin irbis nbuv cgiirbis 64 exe 14 listopada 2020 u Wayback Machine Sribnyak Igor Gvardiya osmanskih sultaniv u XIV XVII st uniforma i ozbroyennya voyakiv emblemi i prapori chastin Studiyi z arhivnoyi spravi ta dokumentoznavstva Derzhkomarhiv Ukrayini UNDIASD redkol S G Kuleshov golov red ta in K 2010 T 18 S 134 137 http nbuv gov ua UJRN sasd 2010 18 22 Nicolle David The Janissaries London Osprey Publishing 1995 Petrosyan I E Yanychary v Osmanskoj imperii Gosudarstvo i vojny XV nachalo XVII v SPb Nauka 2019 604 s PosilannyaYanichari Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1967 T 8 kn XVI Literi Ush Ya S 2125 2126 1000 ekz Yanichari Universalnij slovnik enciklopediya 4 te vid K Teka 2006