Сапіга Іван Семенович

Іва́н Семе́нович Сапі́га (або Сопіга, бл. 1430 — 4 грудня 1519) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського, дипломат. Писар господарський (з 1483), канцлер королеви Олени Московської (з 1500), маршалок господарський (з 1504), воєвода (намісник) вітебський (1508—1514, з 1511 — воєвода), воєвода підляський (1513—1517). Родоначальник коденьської гілки Сапіг. Брат (Богдана Сапіги).

Сапіга Іван Семенович
Народження:	1450
Смерть:	4 грудня 1517^[1] (Морди), Республіка Польща або (Дубно), Ґміна Боцькі, Більський повіт, Білостоцьке воєводство, Польська Республіка^[1]
Поховання:	^d і (Ботьки)^[1]
Країна:	Велике князівство Литовське
Релігія:	католицтво^[2]
Рід:	Сапіги
Батько:	^d^[1]
Мати:	^d^[1]
Шлюб:	^d^[1] і ^d^[1]
Діти:	Павло Сапіга^[1], ^d^[3], ^d^[3], ^d^[1], ^d^[1], ^d^[3] і ^d^[3]
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сапіга.

Біографія

2-ий син та Настаськи. Роки життя Івана Сопіги (саме так він писав тоді своє прізвище) досить точно виводяться з його посмертного портрета, де роком його відходу в засвіти вказано 1519, а вік — 89 років, себто народитися він мав бл. 1430 р.

З 1488 року був писарем господарським великого князя литовського й короля польського, Казимира IV Ягеллончика.

У 1497, 1498 і 1499 був послом у Москву, у 1501 р. вирушив до Рима у складі посольства, яке просило від папи затвердження митрополита (Йосифа I Болгариновича), дотримувався Флорентійської унії.

З 1501 року був канцлером великої княгині Олени Іванівни. У 1502 році був послом до магістра Лівонського ордену. Того ж року отримав браславське староство. Наступного року був послом до Москви, у якій уклав шестирічне перемир'я, що завершило Московсько-литовську війну, і за яким до Московської держави відійшла значна частина Литовської держави з Черніговом, Брянськом, Стародубом, Карачевом, Білою та іншими містами.

1504 року став маршалком господарським. Після обрання на трон Сигізмунда І Старого титулувався найвищим секретарем Великого князівства.

У 1505 знову був послом до Москви, однак продовжити термін перемир'я йому не вдалось.

У 1508—1514 роках намісник Вітебський. 1508 року уклав мир, який завершив чергову Московсько-литовську війну.

У 1512 році вів переговори в Польщі з коронною радою про допомогу в новій війні з Московією.

З 1514 року — воєвода підляський.

Заклав основи латифундій коденьської гілки Сапіг. У 1504 році заснував місто Іказнь та Іказненський замок, збудував Кодень з замками. Через війни з Москвою втратив смоленські маєтки, але натомість отримав нові на Підляшші та Берестейщині.

Сім'я й діти

Іван Сапіга залишив з першого шлюбу з Анною трьох синів і три дочки. Діти:

• Павло, одружений спершу з Оленою, княгинею Гольшансько-Дубровицькою, а потім з Олександрою (Оленою) Ходкевич, дочкою Олександра
• Михайло, одружений з Ядвігою Софією Глебович, дочкою Яна
• Фридерик (Федір), одружений з Анною Забжезинською, дочкою воєводи троцького Яна і Софії з Радзивиллів
• Доброхна, жінка Яна Тенчинського з Красника
• Богдана Ганна, жінка (Яна Петровича Немировича), прозваного Яном П'єньком, старости черкаського й канівського, намісника вітебського, правнука Яна Немири з Уселюба
• Марина, про яку нічого невідомо.

З другою дружиною, Ельжбетою з Глебовичів, дочкою Станіслава, воєводи полоцького, дітей не мав.

Примітки

1. Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 85. — 586 с. —
   d:Track:Q19720386d:Track:Q122382124
2. Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 211. —
   d:Track:Q11686050d:Track:Q122406341
3. Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 86. — 586 с. —
   d:Track:Q19720386d:Track:Q122382124
4. Jan Sapieha h. Lis [w:] Wielka Genealogia Minakowskiego http://wielcy.pl/wgm/?m=NG&t=PN&n=7.690.129^{[недоступне посилання з липня 2019]} (польська)

Джерела та література

• Грицкевіч А. Сапегі / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — С. 547. .
• Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 6. Кн. 1: Пузыны — Усая / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Менск: БелЭн, 2001. — 591 с.: іл. .