Олена Іванівна 19 травня 1476 р Москва 20 січня 1513 р Браслав польська королева і велика княгиня литовська дружина коро

Під час підготовки до укладення шлюбу між великим князем Олександром Ягеллончиком і Оленою Іванівною, московський цар Іван III клопотав, щоб таїнство вінчання звершив митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Макарій I. Однак Олександр чинив опір цьому проханню.

У 1494 році писар ВКЛ двічі брав участь в посольствах в Москву з питання збереження православної віри Олени Іванівни.

У січні 1495 року княжна зі свитою виїхала з Москви, її супроводжував величезний потяг з приданим (в тому числі «20 сороков соболів та 20000 білки, і 2000 горностаїв», тканини — «шовкові мізерії», «оксамити Венедицьке», «оксамити бурські», камку, тафту, «різни шовк», коштовності, серед яких «чепь золота», «запанки золота з яхонти і з Лальска зерна новгородськими»).

Укладаючи шлюб, Олександр зобов'язувався не примушувати Олену до переходу в католицизм і зберегти за нею віру її батьків — «грецький закон». Завдяки цьому Олена Іванівна змогла стати покровителькою православних в литовській державі.

У Олени склались добрі стосунки з чоловіком, однак її тверда позиція в питаннях захисту православної віри викликала розчарування серед оточення великого князя Олександра. Княгиню постійно умовляли змінити віру, однак вона була неумолима. Через своє віровизнання Олена навіть не була коронована в Польщі, хоча формально була королевою.

Сприяла укладанню миру з Московською державою у 1503 р. В 1501—1503 рр. отримала від чоловіка численні маєтки у Віленському і Троцькому воєводствах, біля Мінська, Браславля, Гродно, Могилева та ін. Після смерті чоловіка новий великий князь, Сигізмунд І Старий надав Олені Більськ, Сураж і Бранск на Підляшші.

Спроба повернення до Москви і загибель

У 1511 році Олена вирішила таємно повернутись до Московського князівства через Браславль. Однак про її плани дізналось керівництво ВКЛ, і Олену було ув'язнено з конфіскацією усіх маєтків. Нешанобливе поводження з Оленою розлютило Василія III, проте Сигізмунд заявив, що Олена була не арештована, а лише попереджена про те, що перебування поблизу неспокійною кордону небезпечно. Ситуація з Оленою стала одним із приводів для початку чергової московсько-литовської війни 1512—1522 років.

У 1513 році Олена дісталася до Браслава, де і померла незабаром у віці 36 років. Хроніст залишив запис, що Олена була отруєна ключником за наказом зазіхавшого на її багатства Миколи Радзивілла, хоча в інших джерелах такої інформації немає. Згодом, багатства Олени дісталися королеві Барбарі Запольяні. У листі до краківського єпископа Сигізмунд зазначив, що смерть Олени позбавила державу від багатьох турбот.

Олена була розумною, тактовною і самостійною жінкою, яка користувалася повагою при дворі. Своїми коштами вона надавала діяльну підтримку православним, вносячи великі пожертви на церкви і монастирі.

Примітки

Консорт.
Князева Вольга. Алена Іванаўна / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) [і інш.]. — 2005. — 688 с.; іл.
Duczmal М. Jogailaičiai. — Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 2012.
Рудзкі Э. Польскія каралевы [ 2022-03-27 у Wayback Machine.] / Част. пер. з польск. // Спадчына. — 1993. — № 6.

Джерела та література

Рудзкі Э. Польскія каралевы / Част. пер. з польск. // Спадчына. — 1993. — № 6. (біл.)
Тураева-Церетели Е. Ф. Елена Ивановна, великая княгиня литовская, русская, королева польская: биографический очерк в связи с историей того времени. — Спб.: тип. И. Н. Скороходова, 1898 г. — 356 с.
Князева Вольга. Алена Іванаўна / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) [і інш.]. — 2005. — 688 с.; іл.

[:0-1] Консорт.

[2] Князева Вольга. Алена Іванаўна / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) [і інш.]. — 2005. — 688 с.; іл.

[3] Duczmal М. Jogailaičiai. — Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 2012.

[4] Рудзкі Э. Польскія каралевы [ 2022-03-27 у Wayback Machine.] / Част. пер. з польск. // Спадчына. — 1993. — № 6.