Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Жовтий гіпергігант це масивна зоря з розширеною атмосферою спектральних класів від пізнього A до раннього K Початкова ма

Жовтий гіпергігант

Жовтий гіпергігант

Жовтий гіпергігант — це масивна зоря з розширеною атмосферою, спектральних класів від пізнього A до раннього K. Початкова маса таких зір була 20-50 мас Сонця, але у процесі еволюції вони втратили до половини маси. Жовті гіпергіганти є одними з найяскравіших зір в оптичному діапазоні, з абсолютною зоряною величиною (MV) бл. −9, але також і одними з найрідкісніших — на цей час у нашій Галактиці виявлено лише з десяток. Їх деколи називають холодними гіпергігантами у порівнянні з зорями спектральних класів від O до B, а деколи — гарячими гіпергігантами при порівнянні з червоними надгігантами.

image
Основні типи змінних зір на діаграмі Герцшпрунга—Рассела. Жовті гіпергіганти розташовані над жовтими надгігантами (тобто, вони яскравіші) та смугою нестабільності цефеїд.

Класифікація

Хоча деякі з жовтих гіпергігантів, видимих неозброєним оком, давно вважались цікавими зорями, сам термін «жовті гіпергіганти» має відносно недавнє походження. Термін «гіпергігант» використовувався з 1929 року, але не для зір, які ним позначають зараз. Клас світності 0 визначався як продовження спектральних класів світності, запропонованих Морганом та Кінаном, для світності, вищої за яскравий надгігант (Ia). Таке визначення було створено для врахування зорі класу M VV Цефея. У 1979 році назву «гіпергігант» було запропоновано використовувати для окремих дуже яскравих гарячих зір, які досить швидко втрачали масу. До більш схожих більш холодних зір термін не застосовувався до 1991, коли Ро Кассіопеї чітко назвали жовтим гіпергігантом. Як окремий клас зір жовті гіпергіганти обговорювались на семінарі 1992 року «Solar physics and astrophysics at interferometric resolution».

У цілому термін гіпергігант частково формалізований, але все ще не дуже чіткий. Часто до нього відносять зоря з яскравістю 0, але також використовують і альтернативи — Ia-0 та Ia+. Яскравість визначається за різними спектральними характеристиками, які чутливі до поверхневої гравітації, наприклад шириною лінії Hβ у спектрі гарячих зір або величиною стрибка Бальмера у холодних зорях. Нижча поверхнева гравітація означає більший розмір зорі, а отже — вищу яскравість. Для холодніших зір, ширина таких ліній як OI (777,4 нм) може бути прямо пов'язана з яскравістю зорі.

Одним з підходів, який точно визначає належність зорі до жовтих гіпергігантів, є критерій Кінана-Смолінські: лінії поглинання мають бути дуже розширеними, більше ніж максимум для яскравих надгігантів, тобто, вказувати на значну втрату маси, та має бути наявний принаймні один розширений компонент Hα. Лінії Hα у жовтих гіпергігантах мають складні профілі — часто (але не завжди) сильна емісія супроводжується компонентами поглинання.

Характеристики

Художнє зображення жовтого гіпергіганта HR 5171.

На діаграмі Герцшпрунга—Рассела жовті гіпергіганти розташовані над смугою нестабільності, на ділянці, де перебуває відносно небагато зір і більшість із них нестабільна. Їх спектральні класи перебувають в межах ~A0-K0, а температури — ~4000—8000K. Ділянка жовтих гіпергігантів обмежена з боку високих температур т.зв. «жовтим еволюційним провалом» (англ. Yellow Evolutionary Void), в якому зорі такої яскравості стають надзвичайно нестабільними та втрачають багато маси. Цей провал чітко відділяє жовтих гіпергігантів від яскравих блакитних змінних. На нижньому боці температурного діапазону жовті гіпергіганти та червоні надгіганти розділені не так чітко; наприклад, (4 500K, 555 000 L☉) має характеристики обох цих типів зір.

Жовті гіпергіганти мають яскравість між 300 000 L☉ (напр. V382 Кіля — 316 000 L☉) та лімітом Гампфрі-Девідсона у ~600 000 L☉. Максимум їхньої світності припадає на середину видимого діапазону, тому вони є дуже яскравими зорями видимого діапазону із зоряними величинами бл. −9 чи −10.

Це великі та дещо нестабільні зорі з дуже низькою поверхневою гравітацією. Там де, жовті надгіганти мають поверхневу гравітацію (log g) трохи нижче 2, жовті гіпергіганти мають log g бл. 0, деколи навіть від'ємну. Крім того, вони нерегулярно пульсують, з невеликими змінами у температурі та яскравості. Наслідком є високі коефіцієнти втрати маси і вони часто оточені туманностями. Час від часу трапляються більші викиди речовини, які можуть тимчасово затемнити зорю.

Маса таких зір становить більше M☉[], але можливо існує верхня межа маси жовтих гіпергігантів, оскільки наймасивніші з виявлених не перевищують 70 M☉.

За хімічним складом, більшість жовтих гіпергігантів мають підвищений поверхневий вміст азоту, натрію та деяких важчих елементів. Вуглець та кисень вироджені, а гелій підвищений, що очікувано для зорі після головної послідовності.

Еволюція

Вважається, що жовті гіпергіганти є зорями після головної послідовності, які вичерпали водень у ядрі. При цьому більшість із них перебувають на стадії після червоного надгіганта та еволюціонують у блакитному напрямку, а стабільніша та менш яскрава меншість навпаки — вперше еволюціонує у стадію червоних надгігантів. Однак існують досить сильні докази хімічного складу та поверхневої гравітації, що найяскравіший з жовтих гіпергігантів — зоря HD 33579, зараз еволюціонує з блакитного надгіганта у червоний.

Рідкісність цих зір має дві причини — вони розвиваються з масивних, гарячих зір головної послідовності спектрального класу O масою більше 15 мас Сонця та перебувають у смузі нестабільності («жовтому провалі») усього декілька тисяч років. Простими моделями зоряної еволюції важко пояснити навіть незначну кількість жовтих гіпергігантів, яку є можливість спостерігати, у порівнянні з червоними надгігантами схожої світності. Найяскравіші з червоних надгігантів можуть проходити через неодноразові «блакитні петлі», коли вони скидають більшу частину своєї атмосфери, але не досягають фази блакитного надгіганта; кожна з таких «петель» триває максимум кілька десятків років. І навпаки, деякі на вигляд жовті гіпергіганти можуть бути гарячішими зорями, як от «відсутні» яскраві блакитні змінні, захованими за холодною псевдо-фотосферою.

Останні відкриття блакитних надгігантів-кандидатів у наднові також викликали і питання, чи можуть зорі вибухати, перебуваючи на стадії жовтого гіпергіганта. Було відкрито декілька жовтих надгігантів — кандидатів у наднові, але всі вони мають відносно малу масу та світність, щоб бути гіпергігантами.  — наднова типу IIb, чию зорю-попередник спостерігали безпосередньо та чітко. Вона була розвиненою зорею з температурою ~8000 K, яка демонструвала екстремальну втрату маси — речовини з високим вмістом гелію та азоту. І хоча її яскравість до вибуху не відома, такі характеристики мають лише яскраві блакитні змінні в період спалахів або жовті гіпергіганти.

Сучасні моделі припускають, що зорі певного діапазону мас та швидкості обертання можуть спалахувати як наднові без повторного переходу у стадію блакитних надгігантів, але багато з них врешті-решт подолають «жовтий провал» та стануть після цього яскравими блакитними змінними низької маси та світності, а потім — і зорями Вольфа—Райє. Тобто, масивніші зорі з досить високим коефіцієнтом втрати маси через обертання або високу металічність через стадію жовтих гіпергігантів еволюціонують до вищих температур, а пізніше — до колапсу ядра.

Будова

Згідно з сучасними фізичними моделями будови зір, жовтий гіпергігант повинен мати конвективне ядро, оточене зоною променевого перенесення енергії. Така будова є зворотньою до зір сонячного розміру, які мають ядро з променевим перенесенням, оточене конвективною зоною. Через свою дуже високу яскравість та внутрішню будову, такі гіпергіганти мають високі коефіцієнти втрати маси та, як правило, оточені оболонками викинутої речовини. Наочний приклад такої туманності можна побачити довкола зорі (її називають «Яєчня»), яка викинула речовину масою декілька мас Сонця лише за декілька сотень років.

Жовті гіпергіганти вважають проміжною стадією еволюції масивних зір: на шляху від дуже яскравого червоного надгіганта в блакитному напрямку. Але вони можуть бути й зорями іншого типу, а саме: під час спалахів, яскраві блакитні змінні мають такі сильні зоряні вітри, що вони формують псевдо-фотосферу, яка видається більшою та холоднішою зорею, а всередині ховається практично незмінний блакитний надгігант. Такі зорі за спостереженнями мають дуже вузький діапазон температур — близько 8000 K. У момент стрибка бістабільності (англ. bistability jump), який відбувається при температурах близько 21 000 K, зоряний вітер блакитного надгіганта стає у декілька разів щільнішим і це може мати наслідком утворення ще холоднішої псевдо-фотосфери. На ділянці яскравості трохи нижче місця, де стрибок бістабільності перетинає смугу нестабільності S Золотої Риби (не плутати зі смугою нестабільності цефеїд) не спостерігається яскравих блакитних змінних, хоча за висунутою теорією вони там існують, але маскуються за псевдо-фотосферами у жовті гіпергіганти.

Відомі жовті гіпергіганти

image
На фото чітко видно викинуту речовину, яка ймовірно оточує всі жовті гіпергіганти
image
Жовтий гіпергігант HR 5171 A — яскрава жовта зоря в центрі фото

У нашій галактиці:

В інших галактиках:

Див. також

Примітки

  1. Gesicki, K. (1992). A Modelling of Circumstellar BAII Lines for the Hypergiant Rho-Cassiopeiae. Astronomy and Astrophysics. 254: 280. Bibcode:1992A&A...254..280G.
  2. Lobel, A.; De Jager, K.; Nieuwenhuijzen, H. (2013). Long-term Spectroscopic Monitoring of Cool Hypergiants HR 8752, IRC+10420, and 6 Cas near the Yellow Evolutionary Void. 370 Years of Astronomy in Utrecht. Proceedings of a conference held 2–5 April. 470: 167. Bibcode:2013ASPC..470..167L.
  3. Humphreys, Roberta M.; Davidson, Kris; Grammer, Skyler; Kneeland, Nathan; Martin, John C.; Weis, Kerstin; Burggraf, Birgitta (2013). Luminous and Variable Stars in M31 and M33. I. The Warm Hypergiants and Post-Red Supergiant Evolution. arXiv:1305.6051v1 [astro-ph.SR].
  4. Keenan, Philip C. (1942). Luminosities of the M-Type Variables of Small Range. Astrophysical Journal. 95: 461. Bibcode:1942ApJ....95..461K. doi:10.1086/144418.
  5. Llorente De Andres, F.; Lamers, H. J. G. L. M.; Muller, E. A. (1979). Line Blocking in the Near Ultraviolet Spectrum of Early-Type Stars - Part Two - the Dependence on Spectral Type and Luminosity for Normal Stars. Astronomy and Astrophysics Supplement. 38: 367. Bibcode:1979A&AS...38..367L.
  6. Zsoldos, E.; Percy, J. R. (1991). Photometry of yellow semiregular variables - Rho Cassiopeiae. Astronomy and Astrophysics (ISSN 0004-6361). 246: 441. Bibcode:1991A&A...246..441Z.
  7. De Jager, Cornelis; Nieuwenhuijzen, Hans (1992). Yellow hypergiant interferometry: A clue to understanding evolutionary instability. In ESA. 344: 109. Bibcode:1992ESASP.344..109D.
  8. Achmad, L.; Lamers, H. J. G. L. M.; Nieuwenhuijzen, H.; Van Genderen, A. M. (1992). A photometric study of the G0-4 Ia(+) hypergiant HD 96918 (V382 Carinae). Astronomy and Astrophysics (ISSN 0004-6361). 259: 600. Bibcode:1992A&A...259..600A.
  9. Napiwotzki, R.; Schoenberner, D.; Wenske, V. (1993). On the determination of effective temperature and surface gravity of B, A, and F stars using Stromgren UVBY beta photometry. Astronomy and Astrophysics (ISSN 0004-6361). 268: 653. Bibcode:1993A&A...268..653N.
  10. Arellano Ferro, A.; Giridhar, S.; Rojo Arellano, E. (2003). A Revised Calibration of the MV-W(O I 7774) Relationship using Hipparcos Data: Its Application to Cepheids and Evolved Stars. Revista Mexicana de Astronomía y Astrofísica Vol. 39. 39: 3. Bibcode:2003RMxAA..39....3A.
  11. De Jager, C. (1998). The yellow hypergiants. Astronomy and Astrophysics Review. 8 (3): 145—180. Bibcode:1998A&ARv...8..145D. doi:10.1007/s001590050009.
  12. Lobel, A; Israelian, G; de Jager, C; Musaev, F; Parker, J. W.; Mavrogiorgou, A (1998). The spectral variability of the cool hypergiant rho Cassiopeiae. Astronomy and Astrophysic. 330: 659—675. Bibcode:1998A&A...330..659L.Lobel, A.; Israelian, G.; De Jager, C.; Musaev, F.; Parker, J. Wm.; Mavrogiorgou, A. (1998). The spectral variability of the cool hypergiant rho Cassiopeiae. Astronomy and Astrophysics. 330: 659. Bibcode:1998A&A...330..659L.
  13. Lobel; Stefanik; Torres; Davis; Ilyin; Rosenbush (2003). Spectroscopy of the Millennium Outburst and Recent Variability of the Yellow Hypergiant Rho Cassiopeiae. Stars as suns : activity. 219: 903. Bibcode:2004IAUS..219..903L. {{}}: Проігноровано невідомий параметр |class= ()
  14. Stothers, R. B.; Chin, C. W. (2001). Yellow Hypergiants as Dynamically Unstable Post–Red Supergiant Stars. The Astrophysical Journal. 560 (2): 934. Bibcode:2001ApJ...560..934S. doi:10.1086/322438.
  15. Nieuwenhuijzen, H; de Jager, C (2000). Checking the yellow evolutionary void. Three evolutionary critical Hypergiants: HD 33579, HR 8752 & IRC +10420. Astronomy and Astrophysic. 353: 163—176. та Nieuwenhuijzen, H.; De Jager, C. (2000). Checking the yellow evolutionary void. Three evolutionary critical Hypergiants: HD 33579, HR 8752 & IRC +10420. Astronomy and Astrophysics. 353: 163. Bibcode:2000A&A...353..163N.
  16. Langer, N.; Norman, C. A.; De Koter, A.; Vink, J. S.; Cantiello, M.; Yoon, S. -C. (2007). Pair creation supernovae at low and high redshift. Astronomy and Astrophysics. 475 (2): L19. arXiv:0708.1970. Bibcode:2007A&A...475L..19L. doi:10.1051/0004-6361:20078482.
  17. Georgy, C. (2012). Yellow supergiants as supernova progenitors: An indication of strong mass loss for red supergiants?. Astronomy & Astrophysics. 538: L8—L2. arXiv:1111.7003. Bibcode:2012A&A...538L...8G. doi:10.1051/0004-6361/201118372.
  18. Maund, J. R.; Fraser, M.; Ergon, M.; Pastorello, A.; Smartt, S. J.; Sollerman, J.; Benetti, S.; Botticella, M. -T.; Bufano, F.; Danziger, I. J.; Kotak, R.; Magill, L.; Stephens, A. W.; Valenti, S. (2011). The Yellow Supergiant Progenitor of the Type II Supernova 2011dh in M51. The Astrophysical Journal. 739 (2): L37. arXiv:1106.2565. Bibcode:2011ApJ...739L..37M. doi:10.1088/2041-8205/739/2/L37.
  19. Early-time spectra of supernovae and their precursor winds. The luminous blue variable/yellow hypergiant progenitor of SN 2013cu. doi:10.1051/0004-6361/201424852.
  20. Smith, N.; Vink, J. S.; De Koter, A. (2004). The Missing Luminous Blue Variables and the Bistability Jump. The Astrophysical Journal. 615: 475. arXiv:astro-ph/0407202. Bibcode:2004ApJ...615..475S. doi:10.1086/424030.
  21. Chieffi, Alessandro; Limongi, Marco (2013). Pre-Supernova Evolution of Rotating Solar Metallicity Stars in the Mass Range 13-120M☉And Their Explosive Yields. The Astrophysical Journal. 764: 21. Bibcode:2013ApJ...764...21C. doi:10.1088/0004-637X/764/1/21.
  22. Fadeyev, Y. A. (2011). Pulsational instability of yellow hypergiants. Astronomy Letters. 37 (6): 403—413. arXiv:1102.3810. Bibcode:2011AstL...37..403F. doi:10.1134/S1063773711060016.
  23. Langer, Norbert; Heger, Alexander; García-Segura, Guillermo (1998). Reinhard E. Schielicke (ред.). Massive Stars: The Pre-Supernova Evolution of Internal and Circumstellar Structure. Reviews in Modern Astronomy 11: Stars and Galaxies. Hamburg. 11: 57. Bibcode:1998RvMA...11...57L.
  24. Dinh-v-Trung; Muller, S. B.; Lim, J.; Kwok, S.; Muthu, C. (2009). Probing the Mass-Loss History of the Yellow Hypergiant IRC+10420. The Astrophysical Journal. 697: 409. arXiv:0903.3714. Bibcode:2009ApJ...697..409D. doi:10.1088/0004-637X/697/1/409.
  25. Lagadec, E.; Zijlstra, A. A.; Oudmaijer, R. D.; Verhoelst, T.; Cox, N. L. J.; Szczerba, R.; Mékarnia, D.; Van Winckel, H. (2011). A double detached shell around a post-red supergiant: IRAS 17163-3907, the Fried Egg nebula. Astronomy & Astrophysics. 534: L10. arXiv:1109.5947. Bibcode:2011A&A...534L..10L. doi:10.1051/0004-6361/201117521.
  26. Benaglia, P.; Vink, J. S.; Martí, J.; Maíz Apellániz, J.; Koribalski, B.; Crowther, P. A. (2007). Testing the predicted mass-loss bi-stability jump at radio wavelengths. Astronomy and Astrophysics. 467 (3): 1265. arXiv:astro-ph/0703577. Bibcode:2007A&A...467.1265B. doi:10.1051/0004-6361:20077139.
  27. Nieuwenhuijzen, H.; De Jager, C.; Kolka, I.; Israelian, G.; Lobel, A.; Zsoldos, E.; Maeder, A.; Meynet, G. (2012). The hypergiant HR 8752 evolving through the yellow evolutionary void. Astronomy & Astrophysics. 546: A105. doi:10.1051/0004-6361/201117166.
  28. Clark, J. S.; Negueruela, I.; González-Fernández, C. (2013). IRAS 18357-0604 – an analogue of the galactic yellow hypergiant IRC +10420?. Astronomy & Astrophysics. 561: A15. doi:10.1051/0004-6361/201322772.
  29. Davies, Ben; Figer, Don F.; Law, Casey J.; Kudritzki, Rolf‐Peter; Najarro, Francisco; Herrero, Artemio; MacKenty, John W. (2008). The Cool Supergiant Population of the Massive Young Star Cluster RSGC1. The Astrophysical Journal. 676 (2): 1016. Bibcode:2008ApJ...676.1016D. doi:10.1086/527350.
  30. Clark, J. S.; Negueruela, I.; Crowther, P. A.; Goodwin, S. P. (2005). On the massive stellar population of the super star cluster Westerlund 1. Astronomy and Astrophysics. 434 (3): 949. arXiv:astro-ph/0504342. Bibcode:2005A&A...434..949C. doi:10.1051/0004-6361:20042413.
  31. Humphreys, R. M.; Weis, K.; Davidson, K.; Bomans, D. J.; Burggraf, B. (2014). LUMINOUS AND VARIABLE STARS IN M31 AND M33. II. LUMINOUS BLUE VARIABLES, CANDIDATE LBVs, Fe II EMISSION LINE STARS, AND OTHER SUPERGIANTS. The Astrophysical Journal. 790: 48. doi:10.1088/0004-637X/790/1/48.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Zhovtij gipergigant ce masivna zorya z rozshirenoyu atmosferoyu spektralnih klasiv vid piznogo A do rannogo K Pochatkova masa takih zir bula 20 50 mas Soncya ale u procesi evolyuciyi voni vtratili do polovini masi Zhovti gipergiganti ye odnimi z najyaskravishih zir v optichnomu diapazoni z absolyutnoyu zoryanoyu velichinoyu MV bl 9 ale takozh i odnimi z najridkisnishih na cej chas u nashij Galaktici viyavleno lishe z desyatok Yih dekoli nazivayut holodnimi gipergigantami u porivnyanni z zoryami spektralnih klasiv vid O do B a dekoli garyachimi gipergigantami pri porivnyanni z chervonimi nadgigantami Osnovni tipi zminnih zir na diagrami Gercshprunga Rassela Zhovti gipergiganti roztashovani nad zhovtimi nadgigantami tobto voni yaskravishi ta smugoyu nestabilnosti cefeyid KlasifikaciyaHocha deyaki z zhovtih gipergigantiv vidimih neozbroyenim okom davno vvazhalis cikavimi zoryami sam termin zhovti gipergiganti maye vidnosno nedavnye pohodzhennya Termin gipergigant vikoristovuvavsya z 1929 roku ale ne dlya zir yaki nim poznachayut zaraz Klas svitnosti 0 viznachavsya yak prodovzhennya spektralnih klasiv svitnosti zaproponovanih Morganom ta Kinanom dlya svitnosti vishoyi za yaskravij nadgigant Ia Take viznachennya bulo stvoreno dlya vrahuvannya zori klasu M VV Cefeya U 1979 roci nazvu gipergigant bulo zaproponovano vikoristovuvati dlya okremih duzhe yaskravih garyachih zir yaki dosit shvidko vtrachali masu Do bilsh shozhih bilsh holodnih zir termin ne zastosovuvavsya do 1991 koli Ro Kassiopeyi chitko nazvali zhovtim gipergigantom Yak okremij klas zir zhovti gipergiganti obgovoryuvalis na seminari 1992 roku Solar physics and astrophysics at interferometric resolution U cilomu termin gipergigant chastkovo formalizovanij ale vse she ne duzhe chitkij Chasto do nogo vidnosyat zorya z yaskravistyu 0 ale takozh vikoristovuyut i alternativi Ia 0 ta Ia Yaskravist viznachayetsya za riznimi spektralnimi harakteristikami yaki chutlivi do poverhnevoyi gravitaciyi napriklad shirinoyu liniyi Hb u spektri garyachih zir abo velichinoyu stribka Balmera u holodnih zoryah Nizhcha poverhneva gravitaciya oznachaye bilshij rozmir zori a otzhe vishu yaskravist Dlya holodnishih zir shirina takih linij yak OI 777 4 nm mozhe buti pryamo pov yazana z yaskravistyu zori Odnim z pidhodiv yakij tochno viznachaye nalezhnist zori do zhovtih gipergigantiv ye kriterij Kinana Smolinski liniyi poglinannya mayut buti duzhe rozshirenimi bilshe nizh maksimum dlya yaskravih nadgigantiv tobto vkazuvati na znachnu vtratu masi ta maye buti nayavnij prinajmni odin rozshirenij komponent Ha Liniyi Ha u zhovtih gipergigantah mayut skladni profili chasto ale ne zavzhdi silna emisiya suprovodzhuyetsya komponentami poglinannya Harakteristiki source source source source source source source source Hudozhnye zobrazhennya zhovtogo gipergiganta HR 5171 Na diagrami Gercshprunga Rassela zhovti gipergiganti roztashovani nad smugoyu nestabilnosti na dilyanci de perebuvaye vidnosno nebagato zir i bilshist iz nih nestabilna Yih spektralni klasi perebuvayut v mezhah A0 K0 a temperaturi 4000 8000K Dilyanka zhovtih gipergigantiv obmezhena z boku visokih temperatur t zv zhovtim evolyucijnim provalom angl Yellow Evolutionary Void v yakomu zori takoyi yaskravosti stayut nadzvichajno nestabilnimi ta vtrachayut bagato masi Cej proval chitko viddilyaye zhovtih gipergigantiv vid yaskravih blakitnih zminnih Na nizhnomu boci temperaturnogo diapazonu zhovti gipergiganti ta chervoni nadgiganti rozdileni ne tak chitko napriklad 4 500K 555 000 L maye harakteristiki oboh cih tipiv zir Zhovti gipergiganti mayut yaskravist mizh 300 000 L napr V382 Kilya 316 000 L ta limitom Gampfri Devidsona u 600 000 L Maksimum yihnoyi svitnosti pripadaye na seredinu vidimogo diapazonu tomu voni ye duzhe yaskravimi zoryami vidimogo diapazonu iz zoryanimi velichinami bl 9 chi 10 Ce veliki ta desho nestabilni zori z duzhe nizkoyu poverhnevoyu gravitaciyeyu Tam de zhovti nadgiganti mayut poverhnevu gravitaciyu log g trohi nizhche 2 zhovti gipergiganti mayut log g bl 0 dekoli navit vid yemnu Krim togo voni neregulyarno pulsuyut z nevelikimi zminami u temperaturi ta yaskravosti Naslidkom ye visoki koeficiyenti vtrati masi i voni chasto otocheni tumannostyami Chas vid chasu traplyayutsya bilshi vikidi rechovini yaki mozhut timchasovo zatemniti zoryu Masa takih zir stanovit bilshe M utochniti ale mozhlivo isnuye verhnya mezha masi zhovtih gipergigantiv oskilki najmasivnishi z viyavlenih ne perevishuyut 70 M Za himichnim skladom bilshist zhovtih gipergigantiv mayut pidvishenij poverhnevij vmist azotu natriyu ta deyakih vazhchih elementiv Vuglec ta kisen virodzheni a gelij pidvishenij sho ochikuvano dlya zori pislya golovnoyi poslidovnosti EvolyuciyaVvazhayetsya sho zhovti gipergiganti ye zoryami pislya golovnoyi poslidovnosti yaki vicherpali voden u yadri Pri comu bilshist iz nih perebuvayut na stadiyi pislya chervonogo nadgiganta ta evolyucionuyut u blakitnomu napryamku a stabilnisha ta mensh yaskrava menshist navpaki vpershe evolyucionuye u stadiyu chervonih nadgigantiv Odnak isnuyut dosit silni dokazi himichnogo skladu ta poverhnevoyi gravitaciyi sho najyaskravishij z zhovtih gipergigantiv zorya HD 33579 zaraz evolyucionuye z blakitnogo nadgiganta u chervonij Ridkisnist cih zir maye dvi prichini voni rozvivayutsya z masivnih garyachih zir golovnoyi poslidovnosti spektralnogo klasu O masoyu bilshe 15 mas Soncya ta perebuvayut u smuzi nestabilnosti zhovtomu provali usogo dekilka tisyach rokiv Prostimi modelyami zoryanoyi evolyuciyi vazhko poyasniti navit neznachnu kilkist zhovtih gipergigantiv yaku ye mozhlivist sposterigati u porivnyanni z chervonimi nadgigantami shozhoyi svitnosti Najyaskravishi z chervonih nadgigantiv mozhut prohoditi cherez neodnorazovi blakitni petli koli voni skidayut bilshu chastinu svoyeyi atmosferi ale ne dosyagayut fazi blakitnogo nadgiganta kozhna z takih petel trivaye maksimum kilka desyatkiv rokiv I navpaki deyaki na viglyad zhovti gipergiganti mozhut buti garyachishimi zoryami yak ot vidsutni yaskravi blakitni zminni zahovanimi za holodnoyu psevdo fotosferoyu Ostanni vidkrittya blakitnih nadgigantiv kandidativ u nadnovi takozh viklikali i pitannya chi mozhut zori vibuhati perebuvayuchi na stadiyi zhovtogo gipergiganta Bulo vidkrito dekilka zhovtih nadgigantiv kandidativ u nadnovi ale vsi voni mayut vidnosno malu masu ta svitnist shob buti gipergigantami nadnova tipu IIb chiyu zoryu poperednik sposterigali bezposeredno ta chitko Vona bula rozvinenoyu zoreyu z temperaturoyu 8000 K yaka demonstruvala ekstremalnu vtratu masi rechovini z visokim vmistom geliyu ta azotu I hocha yiyi yaskravist do vibuhu ne vidoma taki harakteristiki mayut lishe yaskravi blakitni zminni v period spalahiv abo zhovti gipergiganti Suchasni modeli pripuskayut sho zori pevnogo diapazonu mas ta shvidkosti obertannya mozhut spalahuvati yak nadnovi bez povtornogo perehodu u stadiyu blakitnih nadgigantiv ale bagato z nih vreshti resht podolayut zhovtij proval ta stanut pislya cogo yaskravimi blakitnimi zminnimi nizkoyi masi ta svitnosti a potim i zoryami Volfa Rajye Tobto masivnishi zori z dosit visokim koeficiyentom vtrati masi cherez obertannya abo visoku metalichnist cherez stadiyu zhovtih gipergigantiv evolyucionuyut do vishih temperatur a piznishe do kolapsu yadra BudovaZgidno z suchasnimi fizichnimi modelyami budovi zir zhovtij gipergigant povinen mati konvektivne yadro otochene zonoyu promenevogo perenesennya energiyi Taka budova ye zvorotnoyu do zir sonyachnogo rozmiru yaki mayut yadro z promenevim perenesennyam otochene konvektivnoyu zonoyu Cherez svoyu duzhe visoku yaskravist ta vnutrishnyu budovu taki gipergiganti mayut visoki koeficiyenti vtrati masi ta yak pravilo otocheni obolonkami vikinutoyi rechovini Naochnij priklad takoyi tumannosti mozhna pobachiti dovkola zori yiyi nazivayut Yayechnya yaka vikinula rechovinu masoyu dekilka mas Soncya lishe za dekilka soten rokiv Zhovti gipergiganti vvazhayut promizhnoyu stadiyeyu evolyuciyi masivnih zir na shlyahu vid duzhe yaskravogo chervonogo nadgiganta v blakitnomu napryamku Ale voni mozhut buti j zoryami inshogo tipu a same pid chas spalahiv yaskravi blakitni zminni mayut taki silni zoryani vitri sho voni formuyut psevdo fotosferu yaka vidayetsya bilshoyu ta holodnishoyu zoreyu a vseredini hovayetsya praktichno nezminnij blakitnij nadgigant Taki zori za sposterezhennyami mayut duzhe vuzkij diapazon temperatur blizko 8000 K U moment stribka bistabilnosti angl bistability jump yakij vidbuvayetsya pri temperaturah blizko 21 000 K zoryanij viter blakitnogo nadgiganta staye u dekilka raziv shilnishim i ce mozhe mati naslidkom utvorennya she holodnishoyi psevdo fotosferi Na dilyanci yaskravosti trohi nizhche miscya de stribok bistabilnosti peretinaye smugu nestabilnosti S Zolotoyi Ribi ne plutati zi smugoyu nestabilnosti cefeyid ne sposterigayetsya yaskravih blakitnih zminnih hocha za visunutoyu teoriyeyu voni tam isnuyut ale maskuyutsya za psevdo fotosferami u zhovti gipergiganti Vidomi zhovti gipergigantiNa foto chitko vidno vikinutu rechovinu yaka jmovirno otochuye vsi zhovti gipergiganti Zhovtij gipergigant HR 5171 A yaskrava zhovta zorya v centri foto U nashij galaktici Ro Kassiopeyi V509 Kassiopeyi HR 8752 yaka za sposterezhennyami v ostannye desyatirichchya pochala prohoditi zhovtij proval V1302 Orla HR 5171A V382 Kilya u skupchenni Westerlund 1 W4 W8a W12a W16a W32 W265 V inshih galaktikah R45 u Malij Magellanovij Hmari HD 33579 u Velikij Magellanovij Hmari R117 u Velikij Magellanovij Hmari R150 u Velikij Magellanovij Hmari R59 u Velikij Magellanovij Hmari Variable A u M33 B324 u M33 Div takozhGipergigant Nadgigant Zhovtij nadgigantPrimitkiGesicki K 1992 A Modelling of Circumstellar BAII Lines for the Hypergiant Rho Cassiopeiae Astronomy and Astrophysics 254 280 Bibcode 1992A amp A 254 280G Lobel A De Jager K Nieuwenhuijzen H 2013 Long term Spectroscopic Monitoring of Cool Hypergiants HR 8752 IRC 10420 and 6 Cas near the Yellow Evolutionary Void 370 Years of Astronomy in Utrecht Proceedings of a conference held 2 5 April 470 167 Bibcode 2013ASPC 470 167L Humphreys Roberta M Davidson Kris Grammer Skyler Kneeland Nathan Martin John C Weis Kerstin Burggraf Birgitta 2013 Luminous and Variable Stars in M31 and M33 I The Warm Hypergiants and Post Red Supergiant Evolution arXiv 1305 6051v1 astro ph SR Keenan Philip C 1942 Luminosities of the M Type Variables of Small Range Astrophysical Journal 95 461 Bibcode 1942ApJ 95 461K doi 10 1086 144418 Llorente De Andres F Lamers H J G L M Muller E A 1979 Line Blocking in the Near Ultraviolet Spectrum of Early Type Stars Part Two the Dependence on Spectral Type and Luminosity for Normal Stars Astronomy and Astrophysics Supplement 38 367 Bibcode 1979A amp AS 38 367L Zsoldos E Percy J R 1991 Photometry of yellow semiregular variables Rho Cassiopeiae Astronomy and Astrophysics ISSN 0004 6361 246 441 Bibcode 1991A amp A 246 441Z De Jager Cornelis Nieuwenhuijzen Hans 1992 Yellow hypergiant interferometry A clue to understanding evolutionary instability In ESA 344 109 Bibcode 1992ESASP 344 109D Achmad L Lamers H J G L M Nieuwenhuijzen H Van Genderen A M 1992 A photometric study of the G0 4 Ia hypergiant HD 96918 V382 Carinae Astronomy and Astrophysics ISSN 0004 6361 259 600 Bibcode 1992A amp A 259 600A Napiwotzki R Schoenberner D Wenske V 1993 On the determination of effective temperature and surface gravity of B A and F stars using Stromgren UVBY beta photometry Astronomy and Astrophysics ISSN 0004 6361 268 653 Bibcode 1993A amp A 268 653N Arellano Ferro A Giridhar S Rojo Arellano E 2003 A Revised Calibration of the MV W O I 7774 Relationship using Hipparcos Data Its Application to Cepheids and Evolved Stars Revista Mexicana de Astronomia y Astrofisica Vol 39 39 3 Bibcode 2003RMxAA 39 3A De Jager C 1998 The yellow hypergiants Astronomy and Astrophysics Review 8 3 145 180 Bibcode 1998A amp ARv 8 145D doi 10 1007 s001590050009 Lobel A Israelian G de Jager C Musaev F Parker J W Mavrogiorgou A 1998 The spectral variability of the cool hypergiant rho Cassiopeiae Astronomy and Astrophysic 330 659 675 Bibcode 1998A amp A 330 659L Lobel A Israelian G De Jager C Musaev F Parker J Wm Mavrogiorgou A 1998 The spectral variability of the cool hypergiant rho Cassiopeiae Astronomy and Astrophysics 330 659 Bibcode 1998A amp A 330 659L Lobel Stefanik Torres Davis Ilyin Rosenbush 2003 Spectroscopy of the Millennium Outburst and Recent Variability of the Yellow Hypergiant Rho Cassiopeiae Stars as suns activity 219 903 Bibcode 2004IAUS 219 903L a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a Proignorovano nevidomij parametr class dovidka Stothers R B Chin C W 2001 Yellow Hypergiants as Dynamically Unstable Post Red Supergiant Stars The Astrophysical Journal 560 2 934 Bibcode 2001ApJ 560 934S doi 10 1086 322438 Nieuwenhuijzen H de Jager C 2000 Checking the yellow evolutionary void Three evolutionary critical Hypergiants HD 33579 HR 8752 amp IRC 10420 Astronomy and Astrophysic 353 163 176 ta Nieuwenhuijzen H De Jager C 2000 Checking the yellow evolutionary void Three evolutionary critical Hypergiants HD 33579 HR 8752 amp IRC 10420 Astronomy and Astrophysics 353 163 Bibcode 2000A amp A 353 163N Langer N Norman C A De Koter A Vink J S Cantiello M Yoon S C 2007 Pair creation supernovae at low and high redshift Astronomy and Astrophysics 475 2 L19 arXiv 0708 1970 Bibcode 2007A amp A 475L 19L doi 10 1051 0004 6361 20078482 Georgy C 2012 Yellow supergiants as supernova progenitors An indication of strong mass loss for red supergiants Astronomy amp Astrophysics 538 L8 L2 arXiv 1111 7003 Bibcode 2012A amp A 538L 8G doi 10 1051 0004 6361 201118372 Maund J R Fraser M Ergon M Pastorello A Smartt S J Sollerman J Benetti S Botticella M T Bufano F Danziger I J Kotak R Magill L Stephens A W Valenti S 2011 The Yellow Supergiant Progenitor of the Type II Supernova 2011dh in M51 The Astrophysical Journal 739 2 L37 arXiv 1106 2565 Bibcode 2011ApJ 739L 37M doi 10 1088 2041 8205 739 2 L37 Early time spectra of supernovae and their precursor winds The luminous blue variable yellow hypergiant progenitor of SN 2013cu doi 10 1051 0004 6361 201424852 Smith N Vink J S De Koter A 2004 The Missing Luminous Blue Variables and the Bistability Jump The Astrophysical Journal 615 475 arXiv astro ph 0407202 Bibcode 2004ApJ 615 475S doi 10 1086 424030 Chieffi Alessandro Limongi Marco 2013 Pre Supernova Evolution of Rotating Solar Metallicity Stars in the Mass Range 13 120M And Their Explosive Yields The Astrophysical Journal 764 21 Bibcode 2013ApJ 764 21C doi 10 1088 0004 637X 764 1 21 Fadeyev Y A 2011 Pulsational instability of yellow hypergiants Astronomy Letters 37 6 403 413 arXiv 1102 3810 Bibcode 2011AstL 37 403F doi 10 1134 S1063773711060016 Langer Norbert Heger Alexander Garcia Segura Guillermo 1998 Reinhard E Schielicke red Massive Stars The Pre Supernova Evolution of Internal and Circumstellar Structure Reviews in Modern Astronomy 11 Stars and Galaxies Hamburg 11 57 Bibcode 1998RvMA 11 57L Dinh v Trung Muller S B Lim J Kwok S Muthu C 2009 Probing the Mass Loss History of the Yellow Hypergiant IRC 10420 The Astrophysical Journal 697 409 arXiv 0903 3714 Bibcode 2009ApJ 697 409D doi 10 1088 0004 637X 697 1 409 Lagadec E Zijlstra A A Oudmaijer R D Verhoelst T Cox N L J Szczerba R Mekarnia D Van Winckel H 2011 A double detached shell around a post red supergiant IRAS 17163 3907 the Fried Egg nebula Astronomy amp Astrophysics 534 L10 arXiv 1109 5947 Bibcode 2011A amp A 534L 10L doi 10 1051 0004 6361 201117521 Benaglia P Vink J S Marti J Maiz Apellaniz J Koribalski B Crowther P A 2007 Testing the predicted mass loss bi stability jump at radio wavelengths Astronomy and Astrophysics 467 3 1265 arXiv astro ph 0703577 Bibcode 2007A amp A 467 1265B doi 10 1051 0004 6361 20077139 Nieuwenhuijzen H De Jager C Kolka I Israelian G Lobel A Zsoldos E Maeder A Meynet G 2012 The hypergiant HR 8752 evolving through the yellow evolutionary void Astronomy amp Astrophysics 546 A105 doi 10 1051 0004 6361 201117166 Clark J S Negueruela I Gonzalez Fernandez C 2013 IRAS 18357 0604 an analogue of the galactic yellow hypergiant IRC 10420 Astronomy amp Astrophysics 561 A15 doi 10 1051 0004 6361 201322772 Davies Ben Figer Don F Law Casey J Kudritzki Rolf Peter Najarro Francisco Herrero Artemio MacKenty John W 2008 The Cool Supergiant Population of the Massive Young Star Cluster RSGC1 The Astrophysical Journal 676 2 1016 Bibcode 2008ApJ 676 1016D doi 10 1086 527350 Clark J S Negueruela I Crowther P A Goodwin S P 2005 On the massive stellar population of the super star cluster Westerlund 1 Astronomy and Astrophysics 434 3 949 arXiv astro ph 0504342 Bibcode 2005A amp A 434 949C doi 10 1051 0004 6361 20042413 Humphreys R M Weis K Davidson K Bomans D J Burggraf B 2014 LUMINOUS AND VARIABLE STARS IN M31 AND M33 II LUMINOUS BLUE VARIABLES CANDIDATE LBVs Fe II EMISSION LINE STARS AND OTHER SUPERGIANTS The Astrophysical Journal 790 48 doi 10 1088 0004 637X 790 1 48

Дата публікації:
Топ