Дорогі товариші історична драма режисера Андрія Кончаловського присвячений розстрілу протестувальників в Новочеркаську Р

«Дорогі товариші!» — історична драма режисера Андрія Кончаловського, присвячений розстрілу протестувальників в Новочеркаську (Ростовська область, РСФСР) 1962 року. Він вийшов в прокат 12 листопада 2020 року. Картина була включена в основну конкурсну програму 77-го Венеціанського кінофестивалю і отримала спеціальний приз журі. Номінована від Росії на премію «Оскар».

Дорогі товариші!
рос. Дорогие товарищи
Жанр	історичний фільм і драматичний фільм
Режисер	Андрій Кончаловський
Продюсер	Андрій Кончаловський
Сценарист	Андрій Кончаловський
У головних ролях	Висоцька Юлія Олександрівна, Гусєв Андрій Федорович, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d і ^d
Тривалість	120 хв.
Мова	російська
Країна	Росія
Рік	2020
IMDb	ID 10796286

Сюжет

Фільм розповідає про розстріл демонстрації робітників у Новочеркаську в 1962 році. Людмила (Юлія Висоцька) — партійна працівниця місцевого міськкому, переконана комуністка, колишня фронтовичка, одинока мати, у якої в результаті військово-польового роману в 1944 році народилася єдина дочка Світлана. Людмила живе з дочкою і батьком. Повертаючись вранці додому від коханця, першого секретаря того самого міськкому, вона забігає в гастроном, де народ штовхається в черзі за кефіром. Її проводять в підсобку, де видають номенклатурний дефіцит: кульок цукерок, банку шпротів і шматок ковбаси на бутерброди, а також імпортний лікер.

Під час страйку робітників на «Новочеркаському електровозобудівному заводі» (НЕВЗ), що почався після хрущовського підвищення цін на молоко і м'ясо з 1 червня 1962 року, Людмила з іншими членами міськкому і першим секретарем обкому Басовим А. В. опинилась в пастці: заводоуправління оточує натовп, від якої керівників міста і області переховують в підвалі. Через кілька годин очікування їх звідти виводять через підземний колектор бійці спецназу. Місто блокують військові підрозділи і бронетехніка.

На наступний день на нараді в міськкомі партії за участю прибулих з Москви членів Президії ЦК КПРС Козлова і Мікояна Людмила закликає застосовувати до повстанців жорсткі заходи. Тим часом натовп демонстрантів рухається від селища НЕВЗ до центру міста з портретами Леніна і гаслами, серед яких виділяється «Хрущова на ковбасу!». Військові їм не перешкоджають. Члени Політбюро ледь встигають виїхати з міськкому, а будівлю починає штурмувати натовп. Керівникам міста пропонують теж покинути будівлю. Затримавшись на сходах, Людмила помічає невідомого зі снайперською гвинтівкою в футлярі від віолончелі, що пробирається на горище. Вийшовши в безпечне місце, вона тривожиться за дочку і відправляється назад до міськкому на пошуки дівчини. У цей час на площі перед міськкомом починається стрілянина і паніка. Людмила стає свідком загибелі десятків невинних людей.

Прибула з Москви урядова комісія на чолі з Козловим і Мікояном наказує приховати факт масового страйку в СРСР і загибелі людей.

Під час розстрілу на площі пропадає дочка Світлана. Людмила заявляє офіцеру КДБ Віктору, що вона сама приведе доньку, коли вона з'явиться. Батько Людмили дістає з старої скрині православну ікону і козацьку форму. Він читає дочці лист, в якому описується червоний терор проти козаків, і одягається в форму, а ікону ставить на чільне місце.

Світлана не повернулась, тож, вранці Людмила кидається на пошуки. Вона йде в лікарню, де з усіх співробітниць беруть підписку про нерозголошення інформації, а деяких заарештовують на місці за участь у заворушеннях. Літній доктор в морзі показує їй убитих, в числі яких лише одна дівчина, і це не Світлана. І каже, що деякі тіла були вивезені і поховані за межами міста. У пошуках несподівано починає допомагати той самий офіцер місцевого відділення КДБ, Віктор. Він вивозить Людмилу на своїй машині із заблокованого міста.

В одній з станиць Віктор, погрожуючи пістолетом літньому місцевому дільничному міліціонеру, який теж дав підписку про нерозголошення, домагається, щоб той показав безіменні поховання. В одній з могил імовірно похована дівчина, чиї прикмети збігаються з прикметами Світлани. Людмила кидається розкопувати могилу, Віктор її зупиняє. Вони відправляються назад в Новочеркаськ, Людмила плаче і дивується, як це поховали людей, у яких на могилах навіть пам'ятника не буде. Віктор привозить вбиту горем матір додому, а в місті готується організований комсомолом вечір танців. Віктор висловлює надію на нову зустріч з Людмилою, але та не звертає увагу і йде додому. Там виявляється, що Світлана жива. Мати знаходить її на даху будинку і втішає зі словами «Ми станемо краще».

У ролях

Юлія Висоцька — Людмила Данилівна Сьоміна, завідуюча сектором відділу промисловості Новочеркаського міськкому КПРС
Андрій Гусєв — Віктор, старший оперуповноважений Новочеркаського УКДБ
Сергій Ерліш — дід
Юлія Бурова — Світлана, дочка Людмили Сьомін
Анатолій Петрунин — генерал МВС
Олександр Маскелайн — професор Оводів
Владислав Комаров — Олег Миколайович Логінов, 1-й секретар Новочеркаського міськкому КПРС
Дмитро Костяев — Олександр Басов, 1-й секретар Ростовського обкому КПРС
Олег Цветановіч — генерал армії Ісса Плієв, командувач військами Північно-Кавказького військового округу
Петро Ольов — Фрол Козлов, член Президії ЦК КПРС, секретар ЦК КПРС
Георгій Піпінашвілі — Анастас Мікоян, член Президії ЦК КПРС, перший заступник Голови Ради міністрів СРСР
Роман Калькаев — Леонід Іллічов, секретар ЦК КПРС голова Ідеологічною комісії ЦК КПРС
В'ячеслав Пигарев — Борис Курочкін, директор заводу
Артем КРИСІН — Борис Семашкін
Ксенія Комарова — Тамарка
Єгор Гордієнко — слідчий
Ольга Васильєва — продавщиця Валя
Юрій Гришин — дільничний Гусєв

Створення

Зйомки фільму проходили на місці подій, в Ростовській області, а також в павільйоні в Лужниках. Головну роль зіграла дружина режисера Юлія Висоцька, яка народилася в Новочеркаську; в зйомках було зайнято безліч непрофесійних акторів. У масових сценах брало участь близько 500 осіб. Зйомки закінчилися у вересні 2019 року. Прем'єра фільму була запланована на травень 2020, але була відкладена через пандемію коронавіруса. Перший показ відбувся 7 вересня 2020 року в рамках 77-го Венеціанського кінофестивалю. 18 вересня 2020 року картину закривала 31-й Кінотавр. 10 жовтня фільм був показаний в Ризі на фестивалі " Балтійська перлина ". Прем'єра фільму призначена на 9 листопада 2020 року. Вихід в російський прокат — 12 листопада 2020 року.

Нагороди

2020 року — Спеціальний приз журі Венеціанського кінофестивалю
2020 року — Приз за кращу режисуру Міжнародного кінофестивалю в Чикаго

Цитати

8 лютого 2021 року в інтерв'ю Ксенії Собчак, режисер фільму Андрій Кончаловський зазначив: «Це радянський фільм радянського режисера!»

Примітки

. Baltic Pearl. Кинофестиваль "Балтийская жемчужина". 25 вересня 2020. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 13 листопада 2020.
(Російська) . 8.02.2021. Архів оригіналу за 12 лютого 2021. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()

Посилання

Dear Comrades on IMDb

[1] . Baltic Pearl. Кинофестиваль "Балтийская жемчужина". 25 вересня 2020. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 13 листопада 2020.

[2] (Російська) . 8.02.2021. Архів оригіналу за 12 лютого 2021. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()