Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Гіпотетична п ята планета гігант додаткова планета яку деякі фізики теоретики додають в останніх версіях так званої моде

Гіпотетична п'ята планета-гігант

Гіпотетична п'ята планета-гігант

Гіпотетична п'ята планета-гігант — додаткова планета, яку деякі фізики-теоретики додають в останніх версіях так званої моделі Ніцци, намагаючись усунути явні недоліки теорії формування Сонячної системи. Передбачається, що на початкових етапах існування Сонячної системи планет-гігантів у ній було не чотири, як зараз (Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун), а п'ять, і що п'яту газову планету було виштовхнуто із Сонячної системи внаслідок гравітаційних збурень між Юпітером і Сатурном. Додання п'ятого газового гіганта в числових моделях початкових етапів існування Сонячної системи дало змогу збільшити імовірність подібності результатів моделювання до фактичної сучасної структури Сонячної системи.

Підґрунтя

Сучасні теорії формування планетної системи не передбачають утворення шляхом акреції таких планет, як Уран і Нептун, на їхніх нинішніх позиціях. Протопланетний диск був надто розріджений: за розрахунками, великі газові планети «не встигають» утворитися до того, як цей диск розсіється. З числових моделей випливає, що процес акреції мав припинитися вже в той час, коли утворилися планетезималі розміром із Плутон.

Після моделювання вченими США еволюції орбіт планет у часи становлення Сонячної системи виявилося, що Юпітер перебував на набагато більшій відстані від Сонця, ніж зараз. Переміститися ближче газовий гігант міг би лише за рахунок виштовхування малих тіл за межі системи. Такий варіант подій призвів би до зіткнення Землі з Марсом або Венерою. Юпітер міг переміститися й іншим способом (стрибком), одночасно виштовхуючи за межі системи Уран або Нептун.

Модель Ніцци

Основна стаття: Модель Ніцци

Наразі вважається загальновизнаним, що на початкових етапах свого існування Сонячна система була компактнішою і що зовнішні планети мігрували на свої орбіти з її внутрішніх областей. Уперше процес міграції зовнішніх планет на етапі планетезималей було описано в роботі «Деякі аспекти динаміки акреції Урана й Нептуна». Цей процес зумовлено обміном моментом імпульсу між планетами й планетезималями. Розробники перших динамічних моделей виходили з припущення, що така міграція відбувалася поступово. Окрім обґрунтування положення поточних орбіт зовнішніх планет, ці моделі пояснювали існування об'єктів з орбітальними резонансами, ексцентриситет орбіти Плутона, нахили орбіт класичних об'єктів поясу Койпера і факт існування розсіяного диска, а також зменшення загальної маси й положення зовнішнього краю поясу Койпера поблизу орбіт із резонансом 2:1 з Нептуном. Утім, ці моделі не давали змогу пояснити ексцентриситети орбіт зовнішніх планет: із них випливало, що наприкінці процесу міграції їхні ексцентриситети мали бути дуже малими.

Розробникам вихідної моделі Ніцци вдалося розв'язати цю проблему шляхом розташування орбіт Юпітера й Сатурна у резонансі 2:1. У моделі, після певного періоду поступової міграції, коли досягався резонанс 2:1, ексцентриситети орбіт цих двох планет-гігантів збурюються. Це спричиняє дестабілізацію в зовнішніх областях Сонячної системи і низку гравітаційних зіткнень, унаслідок яких Уран і Нептун виштовхуються у планетезимальний диск. Опинившись там, вони, своєю чергою, збурюють орбіти великої кількості планетезималей, виштовхуючи їх усередину системи, у бік Сонця, і прискорюючи міграцію планет. Збурення орбіт планетезималей і пертурбації резонансів у поясі астероїдів спричиняють бомбардування внутрішніх планет. Окрім пояснення положень і ексцентриситетів внутрішніх планет, модель Ніцци в її вихідній формі пояснює:

Утім, вихідною моделлю Ніцци вдалося пояснити не все. Під час поступової міграції Юпітера й Сатурна збурюються вікові резонанси планет внутрішньої частини Сонячної системи. У міру того, як віковий резонанс чинить вплив на внутрішні планети, збільшуються ексцентриситети їхніх орбіт, через що дестабілізується внутрішня область Сонячної системи. Особливо серйозну проблему становить наближення Юпітера й Сатурна до резонансу 2:1, оскільки, за даними числових обчислень, у певний момент орбіта Марса починає перетинати орбіту однієї з інших планет, що призводить до їх зіткнення або викидання Марса із Сонячної системи. Суттєво змінюються також орбіти астероїдів: змінюються ексцентриситети й нахили їхніх орбіт. Пояс астероїдів, який утворюється в розрахунках, складається з більшої частки об'єктів із великими нахилами, ніж наразі спостерігається.

Аби ексцентриситети орбіт внутрішніх планет залишилися невеликими, а ексцентриситети й нахили астероїдів були порівнянні зі спостережуваними, потрібно, щоб міграція планет-гігантів відбувалася швидше, ніж це випливає з моделей міграції планетезималей. Для розв'язання цієї проблеми теоретики висунули ідею, що в міграції Юпітера й Сатурна домінувала взаємодія «планета — планета». Зокрема, одного з крижаних гігантів внаслідок гравітаційної зустрічі із Сатурном було виштовхнуто всередину Сонячної системи на орбіту, яка перетинає орбіту Юпітера, а потім — назовні, теж унаслідок гравітаційної зустрічі, цього разу з Юпітером. У результаті орбіти Юпітера й Сатурна швидко змінювалися. Таку еволюцію орбіт планет-гігантів, подібну до процесів, описаних дослідниками екзопланет, називають .

Сонячна система з п'ятьма планетами-гігантами

Здійснивши численні емуляції розвитку системи із чотирма планетами-гігантами, дослідники з'ясували, що сценарій стрибаючого Юпітера майже не дає змоги «отримати» Сонячну систему в її сучасному вигляді. Внутрішній крижаний гігант часто виштовхується із системи внаслідок взаємодії з Юпітером, якщо в розрахунках використовуються маси поясу планетезималей, типові для моделі Ніцци. І хоча з'ясувалося, що збільшення маси поясу планетезималей збільшує імовірність збереження цього крижаного гіганта в системі, воно водночас призводить до надмірного віддалення Сатурна від Юпітера.

Аби усунути цю невідповідність, Девід Несворни (David Nesvorný) із [en] висунув ідею, що на етапі формування у Сонячній системі було не чотири, а п'ять планет-гігантів; додаткову планету, маса якої приблизно дорівнює масі Нептуна, він «розташував» між Сатурном і Ураном. Здійснивши тисячі емуляцій із різноманітними початковими умовами, він дійшов висновку, що система з п'ятьма планетами-гігантами в 10 разів частіше перетворюється на подібну до сучасної Сонячної. Аналогічні результати дали ретельніші дослідження з використанням ще більшого діапазону початкових умов, зокрема систем із шістьма планетами-гігантами. З'ясувалося також, що найскладніше було «отримати» систему, у якій орбіта Юпітера набувала б «належного» ексцентриситету.

Найкращі результати давали емуляції, у яких Нептун встигав мігрувати на кілька астрономічних одиниць назовні до того, як починалося гравітаційне зіткнення між крижаними гігантами та Юпітером. У таких випадках значна частка планетезимального диска виштовхувалася до того, як відбувалася «гравітаційна сутичка» Юпітера й крижаного гіганта, унаслідок якої ексцентриситет орбіти Юпітера зменшувався, а рештки маси диска викидалися із системи.

Емуляції, під час яких відбувалася повільна міграція Нептуна скрізь планетезимальний диск, теж спричинювали змінення нахилів об'єктів поясу Койпера у широкому діапазоні. Під час міграції Нептуна багато планетезималей виштовхуються назовні, а ексцентриситети й нахили їхніх орбіт збурюються через вплив гравітації Нептуна. Повільність міграції Нептуна «забезпечує» достатньо часу для того, щоб згодом частина цих об'єктів осіла на стабільних орбітах. Після потрапляння в орбітальний резонанс у деяких із них унаслідок ефекту Козаї ексцентриситети орбіт зменшуються, а нахили — збільшуються. У міру того як Нептун мігрує далі, об'єкти із малими значеннями ексцентриситету невдовзі переходять із резонансних орбіт на стабільні, відтак перетворюючись на класичні об'єкти поясу Койпера.

Емуляції розвитку планетних систем з участю чотирьох і п'яти планет-гігантів здійснювали також Костянтин Батигін, Майкл Браун і Гейден Беттс (Hayden Betts). Використовуючи різні критерії визначення «вдалих» емуляцій, вони виявили, що обидва типи систем — із чотирма, і з п'ятьма планетами-гігантами — із достатньою ймовірністю дають змогу «створити» зовнішні області Сонячної системи і що збереження вихідного поясу об'єктів потребує виштовхування додаткової планети протягом 10 000 років.

Таким чином, можна припустити, що на етапі зародження Сонячної системи газових планет було не чотири, а п'ять. Саме цей «додатковий» гігант і був витиснутий Юпітером: він або перейшов на дуже віддалену орбіту, або опинився поза межами Сонячної системи. На користь цієї гіпотези свідчить також недавнє відкриття десяти планет-сиріт, яке підтверджує, що виштовхування планет за межі системи не є звичайною подією. Утім, місцезнаходження гіпотетичної п'ятої планети-гіганта невідомо. З п'ятою планетою-гігантом корелюють непідтверджені гіпотези про планети Тіхе, Нібіру або якою-небудь іншу Планету X.

Обговорення назви

Як повідомляє Девід Несворни, його колеги запропонували кілька назв гіпотетичного п'ятого крижаного гіганта:

Див. також

Примітки

  1. Nesvorný, David (2011). (PDF). The Astrophysical Journal Letters. 742 (2): L22. arXiv:1109.2949. Bibcode:2011ApJ...742L..22N. doi:10.1088/2041-8205/742/2/L22. Архів оригіналу (PDF) за 29 липня 2016. Процитовано 20 листопада 2015.
  2. Levison, Harold F.; Stewart, Glen R. (2001). . Icarus. 153 (1): 224—228. Bibcode:2001Icar..153..224L. doi:10.1006/icar.2001.6672. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 20 листопада 2015.
  3. Thommes, E. W.; Duncan, M. J.; Levison, Harold F. (2002). (PDF). The Astronomical Journal. 123 (5): 2862—2883. arXiv:astro-ph/0111290. Bibcode:2002AJ....123.2862T. doi:10.1086/339975. Архів оригіналу (PDF) за 24 жовтня 2019. Процитовано 20 листопада 2015.
  4. Kenyon, Scott J.; Bromley, Benjamin C. (2008). Variations on Debris Disks: Icy Planet Formation at 30-150 AU for 1-3 Msolar Main-Sequence Stars (PDF). The Astrophysical Journal Supplement Series. 179 (2): 451—483. arXiv:0807.1134. Bibcode:2008ApJS..179..451K. doi:10.1086/591794.
  5. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 листопада 2015.
  6. Levison, Harold F.; Morbidelli, Alessandro (2005). Interaction of planetesimals with the giant planets and the shaping of the trans-Neptunian belt. Dynamics of Populations of Planetary Systems, Proceedings of IAU Colloquium #197: 303—316. doi:10.1017/S1743921304008798.
  7. Fernandez, J. A.; Ip, W. H. (1984). . Icarus. 58 (1): 109—120. Bibcode:1984Icar...58..109F. doi:10.1016/0019-1035(84)90101-5. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 20 листопада 2015.
  8. Levison, Harold F.; Morbidelli, Alessandro; Gomes, Rodney S.; Backman, D. (2007). . Protostars and Planets V. B. Reipurth, D. Jewitt, and K. Keil (eds.), University of Arizona Press: pp.669—684. Архів оригіналу за 8 лютого 2016. Процитовано 20 листопада 2015. {{}}: |pages= має зайвий текст ()
  9. Gomes, Rodney S.; Morbidelli, Alessandro; Levison, Harold F. (2004). . Icarus. 170 (2): 492—507. Bibcode:2004Icar..170..492G. doi:10.1016/j.icarus.2004.03.011. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 20 листопада 2015.
  10. Hahn, Joseph M.; Malhotra, Renu (1999). Orbital Evolution of Planets Embedded in a Planetesimal Disk (PDF). The Astronomical Journal. 117 (6): 3041—3053. arXiv:astro-ph/9902370. Bibcode:1999AJ....117.3041H. doi:10.1086/300891.
  11. Malhotra, Renu (1995). The Origin of Pluto's Orbit: Implications for the Solar System Beyond Neptune (PDF). Astronomical Journal. 110: 420. arXiv:astro-ph/9504036. Bibcode:1995AJ....110..420M. doi:10.1086/117532.
  12. Gomes, Rodney S. (2003). . Icarus. 161 (2): 404—418. Bibcode:2003Icar..161..404G. doi:10.1016/S0019-1035(02)00056-8. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 20 листопада 2015.
  13. Levison, Harold F.; Morbidelli, Alessandro (2003). . Nature. 426 (6965): 419—421. Bibcode:2003Natur.426..419L. doi:10.1038/nature02120. PMID 14647375. Архів оригіналу за 11 червня 2009. Процитовано 20 листопада 2015.
  14. Morbidelli, Alessandro; Brasser, Ramon; Tsiganis, Kleomenis; Gomes, Rodney S.; Levison, Harold F. (2006). (PDF). Astronomy and Astrophysics. 507 (2): 1041—1052. Bibcode:2009A&A...507.1041M. doi:10.1051/0004-6361/200912876. Архів оригіналу (PDF) за 6 травня 2021. Процитовано 20 листопада 2015.
  15. Tsiganis, Kleomenis; Gomes, Rodney S.; Morbidelli, Alessandro; Levison, Harold F. (205). . Nature. 435 (7041): 459—461. Bibcode:2005Natur.435..459T. doi:10.1038/nature03539. PMID 15917800. Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 20 листопада 2015.
  16. Morbidelli, Alessandro; Levison, Harold F.; Tsiganis, Kleomenis; Gomes, Rodney S. (2005). . Nature. 435 (7041): 462—465. Bibcode:2005Natur.435..462M. doi:10.1038/nature03540. PMID 15917801. Архів оригіналу за 29 березня 2017. Процитовано 20 листопада 2015.
  17. Nesvorný, David; Vokrouhlický, David (2009). Chaotic Capture of Neptune Trojans. The Astronomical Journal. 137 (6): 5003—5011. Bibcode:2009AJ....137.5003N. doi:10.1088/0004-6256/137/6/5003.
  18. Nesvorný, David; Vokrouhlický, David; Morbidelli, Alessandro (2007). Capture of Irregular Satellites during Planetary Encounters. The Astronomical Journal. 133 (5): 1962—1976. Bibcode:2007AJ....133.1962N. doi:10.1086/512850.
  19. Levison, Harold F.; Morbidelli, Alessandro; Van Laerhoven, Christa; Gomes, Rodney S.; Tsiganis, Kleomenis (2008). (PDF). Icarus. 196 (1): 258—273. arXiv:0712.0553. Bibcode:2008Icar..196..258L. doi:10.1016/j.icarus.2007.11.035. Архів оригіналу (PDF) за 7 травня 2021. Процитовано 20 листопада 2015.
  20. Gomes, Rodney S.; Levison, Harold F.; Tsiganis, Kleomenis; Morbidelli, Alessandro (2005). . Nature. 435 (7041): 466—469. Bibcode:2005Natur.435..466G. doi:10.1038/nature03676. PMID 15917802. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 20 листопада 2015.
  21. Agnor, Craig B.; Lin, D. N. C. (2012). (PDF). The Astrophysical Journal. 745 (2): 143. arXiv:1110.5042. Bibcode:2012ApJ...745..143A. doi:10.1088/0004-637X/745/2/143. Архів оригіналу (PDF) за 21 липня 2020. Процитовано 20 листопада 2015.
  22. Brasser, Ramon; Morbidelli, Alessandro; Gomes, Rodney S.; Tsiganis, Kleomenis; Levison, Harold F. (2009). (PDF). Astronomy and Astrophysics. 504 (2): 1053—1065. arXiv:0909.1891. Bibcode:2009A&A...507.1053B. doi:10.1051/0004-6361/200912878. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2018. Процитовано 20 листопада 2015.
  23. Morbidelli, Alessandro; Brasser, Ramon; Gomes, Rodney S.; Levison, Harold F.; Tsiganis, Kleomenis (2010). (PDF). The Astronomical Journal. 140 (5): 1391—1401. arXiv:1009.1521. Bibcode:2010AJ....140.1391M. doi:10.1088/0004-6256/140/5/1391. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2018. Процитовано 20 листопада 2015.
  24. Fassett, Caleb I.; Minton, David A. (2013). Impact bombardment of the terrestrial planets and the early history of the Solar System. Nature Geoscience. 6 (7): 520—524. Bibcode:2013NatGe...6..520F. doi:10.1038/ngeo1841.
  25. Stuart, Colin. . Physics World. Архів оригіналу за 18 січня 2014. Процитовано 16 січня 2014.
  26. Nesvorný, David; Morbidelli, Alessandro (2012). (PDF). The Astronomical Journal. 144 (4): 17. arXiv:1208.2957. Bibcode:2012AJ....144..117N. doi:10.1088/0004-6256/144/4/117. Архів оригіналу (PDF) за 18 листопада 2017. Процитовано 20 листопада 2015.
  27. Nesvorný, David. The Evidence for Slow Migration of Neptune from the Inclination Distribution of Kuiper Belt Objects. arXiv:1504.06021.
  28. Batygin, Konstantin; Brown, Michael E.; Betts, Hayden (2012). (PDF). The Astrophysical Journal Letters. 744 (1): L3. arXiv:1111.3682. Bibcode:2012ApJ...744L...3B. doi:10.1088/2041-8205/744/1/L3. Архів оригіналу (PDF) за 18 серпня 2016. Процитовано 20 листопада 2015.
  29. . Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 20 листопада 2015.
  30. A New Name for an Old Planet: New Scientist: 01.10.2011: 15, https://www.newscientist.com/article/dn20952-missing-planet-explains-solar-systems-structure/ [ 22 листопада 2020 у Wayback Machine.]

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Gipotetichna p yata planeta gigant dodatkova planeta yaku deyaki fiziki teoretiki dodayut v ostannih versiyah tak zvanoyi modeli Nicci namagayuchis usunuti yavni nedoliki teoriyi formuvannya Sonyachnoyi sistemi Peredbachayetsya sho na pochatkovih etapah isnuvannya Sonyachnoyi sistemi planet gigantiv u nij bulo ne chotiri yak zaraz Yupiter Saturn Uran Neptun a p yat i sho p yatu gazovu planetu bulo vishtovhnuto iz Sonyachnoyi sistemi vnaslidok gravitacijnih zburen mizh Yupiterom i Saturnom Dodannya p yatogo gazovogo giganta v chislovih modelyah pochatkovih etapiv isnuvannya Sonyachnoyi sistemi dalo zmogu zbilshiti imovirnist podibnosti rezultativ modelyuvannya do faktichnoyi suchasnoyi strukturi Sonyachnoyi sistemi PidgruntyaSuchasni teoriyi formuvannya planetnoyi sistemi ne peredbachayut utvorennya shlyahom akreciyi takih planet yak Uran i Neptun na yihnih ninishnih poziciyah Protoplanetnij disk buv nadto rozridzhenij za rozrahunkami veliki gazovi planeti ne vstigayut utvoritisya do togo yak cej disk rozsiyetsya Z chislovih modelej viplivaye sho proces akreciyi mav pripinitisya vzhe v toj chas koli utvorilisya planetezimali rozmirom iz Pluton Pislya modelyuvannya vchenimi SShA evolyuciyi orbit planet u chasi stanovlennya Sonyachnoyi sistemi viyavilosya sho Yupiter perebuvav na nabagato bilshij vidstani vid Soncya nizh zaraz Peremistitisya blizhche gazovij gigant mig bi lishe za rahunok vishtovhuvannya malih til za mezhi sistemi Takij variant podij prizviv bi do zitknennya Zemli z Marsom abo Veneroyu Yupiter mig peremistitisya j inshim sposobom stribkom odnochasno vishtovhuyuchi za mezhi sistemi Uran abo Neptun Model NicciOsnovna stattya Model Nicci Narazi vvazhayetsya zagalnoviznanim sho na pochatkovih etapah svogo isnuvannya Sonyachna sistema bula kompaktnishoyu i sho zovnishni planeti migruvali na svoyi orbiti z yiyi vnutrishnih oblastej Upershe proces migraciyi zovnishnih planet na etapi planetezimalej bulo opisano v roboti Deyaki aspekti dinamiki akreciyi Urana j Neptuna Cej proces zumovleno obminom momentom impulsu mizh planetami j planetezimalyami Rozrobniki pershih dinamichnih modelej vihodili z pripushennya sho taka migraciya vidbuvalasya postupovo Okrim obgruntuvannya polozhennya potochnih orbit zovnishnih planet ci modeli poyasnyuvali isnuvannya ob yektiv z orbitalnimi rezonansami ekscentrisitet orbiti Plutona nahili orbit klasichnih ob yektiv poyasu Kojpera i fakt isnuvannya rozsiyanogo diska a takozh zmenshennya zagalnoyi masi j polozhennya zovnishnogo krayu poyasu Kojpera poblizu orbit iz rezonansom 2 1 z Neptunom Utim ci modeli ne davali zmogu poyasniti ekscentrisiteti orbit zovnishnih planet iz nih viplivalo sho naprikinci procesu migraciyi yihni ekscentrisiteti mali buti duzhe malimi Rozrobnikam vihidnoyi modeli Nicci vdalosya rozv yazati cyu problemu shlyahom roztashuvannya orbit Yupitera j Saturna u rezonansi 2 1 U modeli pislya pevnogo periodu postupovoyi migraciyi koli dosyagavsya rezonans 2 1 ekscentrisiteti orbit cih dvoh planet gigantiv zburyuyutsya Ce sprichinyaye destabilizaciyu v zovnishnih oblastyah Sonyachnoyi sistemi i nizku gravitacijnih zitknen unaslidok yakih Uran i Neptun vishtovhuyutsya u planetezimalnij disk Opinivshis tam voni svoyeyu chergoyu zburyuyut orbiti velikoyi kilkosti planetezimalej vishtovhuyuchi yih useredinu sistemi u bik Soncya i priskoryuyuchi migraciyu planet Zburennya orbit planetezimalej i perturbaciyi rezonansiv u poyasi asteroyidiv sprichinyayut bombarduvannya vnutrishnih planet Okrim poyasnennya polozhen i ekscentrisitetiv vnutrishnih planet model Nicci v yiyi vihidnij formi poyasnyuye pohodzhennya troyanskih asteroyidiv Yupitera i Neptuna pohodzhennya neregulyarnih suputnikiv Saturna Urana j Neptuna pohodzhennya chislennih riznovidiv transneptunovih ob yektiv TNO potuzhnist a za pravilnih vihidnih umov chasovi ramki piznogo vazhkogo bombarduvannya Utim vihidnoyu modellyu Nicci vdalosya poyasniti ne vse Pid chas postupovoyi migraciyi Yupitera j Saturna zburyuyutsya vikovi rezonansi planet vnutrishnoyi chastini Sonyachnoyi sistemi U miru togo yak vikovij rezonans chinit vpliv na vnutrishni planeti zbilshuyutsya ekscentrisiteti yihnih orbit cherez sho destabilizuyetsya vnutrishnya oblast Sonyachnoyi sistemi Osoblivo serjoznu problemu stanovit nablizhennya Yupitera j Saturna do rezonansu 2 1 oskilki za danimi chislovih obchislen u pevnij moment orbita Marsa pochinaye peretinati orbitu odniyeyi z inshih planet sho prizvodit do yih zitknennya abo vikidannya Marsa iz Sonyachnoyi sistemi Suttyevo zminyuyutsya takozh orbiti asteroyidiv zminyuyutsya ekscentrisiteti j nahili yihnih orbit Poyas asteroyidiv yakij utvoryuyetsya v rozrahunkah skladayetsya z bilshoyi chastki ob yektiv iz velikimi nahilami nizh narazi sposterigayetsya Abi ekscentrisiteti orbit vnutrishnih planet zalishilisya nevelikimi a ekscentrisiteti j nahili asteroyidiv buli porivnyanni zi sposterezhuvanimi potribno shob migraciya planet gigantiv vidbuvalasya shvidshe nizh ce viplivaye z modelej migraciyi planetezimalej Dlya rozv yazannya ciyeyi problemi teoretiki visunuli ideyu sho v migraciyi Yupitera j Saturna dominuvala vzayemodiya planeta planeta Zokrema odnogo z krizhanih gigantiv vnaslidok gravitacijnoyi zustrichi iz Saturnom bulo vishtovhnuto vseredinu Sonyachnoyi sistemi na orbitu yaka peretinaye orbitu Yupitera a potim nazovni tezh unaslidok gravitacijnoyi zustrichi cogo razu z Yupiterom U rezultati orbiti Yupitera j Saturna shvidko zminyuvalisya Taku evolyuciyu orbit planet gigantiv podibnu do procesiv opisanih doslidnikami ekzoplanet nazivayut Sonyachna sistema z p yatma planetami gigantamiZdijsnivshi chislenni emulyaciyi rozvitku sistemi iz chotirma planetami gigantami doslidniki z yasuvali sho scenarij stribayuchogo Yupitera majzhe ne daye zmogi otrimati Sonyachnu sistemu v yiyi suchasnomu viglyadi Vnutrishnij krizhanij gigant chasto vishtovhuyetsya iz sistemi vnaslidok vzayemodiyi z Yupiterom yaksho v rozrahunkah vikoristovuyutsya masi poyasu planetezimalej tipovi dlya modeli Nicci I hocha z yasuvalosya sho zbilshennya masi poyasu planetezimalej zbilshuye imovirnist zberezhennya cogo krizhanogo giganta v sistemi vono vodnochas prizvodit do nadmirnogo viddalennya Saturna vid Yupitera Abi usunuti cyu nevidpovidnist Devid Nesvorni David Nesvorny iz en visunuv ideyu sho na etapi formuvannya u Sonyachnij sistemi bulo ne chotiri a p yat planet gigantiv dodatkovu planetu masa yakoyi priblizno dorivnyuye masi Neptuna vin roztashuvav mizh Saturnom i Uranom Zdijsnivshi tisyachi emulyacij iz riznomanitnimi pochatkovimi umovami vin dijshov visnovku sho sistema z p yatma planetami gigantami v 10 raziv chastishe peretvoryuyetsya na podibnu do suchasnoyi Sonyachnoyi Analogichni rezultati dali retelnishi doslidzhennya z vikoristannyam she bilshogo diapazonu pochatkovih umov zokrema sistem iz shistma planetami gigantami Z yasuvalosya takozh sho najskladnishe bulo otrimati sistemu u yakij orbita Yupitera nabuvala b nalezhnogo ekscentrisitetu Najkrashi rezultati davali emulyaciyi u yakih Neptun vstigav migruvati na kilka astronomichnih odinic nazovni do togo yak pochinalosya gravitacijne zitknennya mizh krizhanimi gigantami ta Yupiterom U takih vipadkah znachna chastka planetezimalnogo diska vishtovhuvalasya do togo yak vidbuvalasya gravitacijna sutichka Yupitera j krizhanogo giganta unaslidok yakoyi ekscentrisitet orbiti Yupitera zmenshuvavsya a reshtki masi diska vikidalisya iz sistemi Emulyaciyi pid chas yakih vidbuvalasya povilna migraciya Neptuna skriz planetezimalnij disk tezh sprichinyuvali zminennya nahiliv ob yektiv poyasu Kojpera u shirokomu diapazoni Pid chas migraciyi Neptuna bagato planetezimalej vishtovhuyutsya nazovni a ekscentrisiteti j nahili yihnih orbit zburyuyutsya cherez vpliv gravitaciyi Neptuna Povilnist migraciyi Neptuna zabezpechuye dostatno chasu dlya togo shob zgodom chastina cih ob yektiv osila na stabilnih orbitah Pislya potraplyannya v orbitalnij rezonans u deyakih iz nih unaslidok efektu Kozayi ekscentrisiteti orbit zmenshuyutsya a nahili zbilshuyutsya U miru togo yak Neptun migruye dali ob yekti iz malimi znachennyami ekscentrisitetu nevdovzi perehodyat iz rezonansnih orbit na stabilni vidtak peretvoryuyuchis na klasichni ob yekti poyasu Kojpera Emulyaciyi rozvitku planetnih sistem z uchastyu chotiroh i p yati planet gigantiv zdijsnyuvali takozh Kostyantin Batigin Majkl Braun i Gejden Betts Hayden Betts Vikoristovuyuchi rizni kriteriyi viznachennya vdalih emulyacij voni viyavili sho obidva tipi sistem iz chotirma i z p yatma planetami gigantami iz dostatnoyu jmovirnistyu dayut zmogu stvoriti zovnishni oblasti Sonyachnoyi sistemi i sho zberezhennya vihidnogo poyasu ob yektiv potrebuye vishtovhuvannya dodatkovoyi planeti protyagom 10 000 rokiv Takim chinom mozhna pripustiti sho na etapi zarodzhennya Sonyachnoyi sistemi gazovih planet bulo ne chotiri a p yat Same cej dodatkovij gigant i buv vitisnutij Yupiterom vin abo perejshov na duzhe viddalenu orbitu abo opinivsya poza mezhami Sonyachnoyi sistemi Na korist ciyeyi gipotezi svidchit takozh nedavnye vidkrittya desyati planet sirit yake pidtverdzhuye sho vishtovhuvannya planet za mezhi sistemi ne ye zvichajnoyu podiyeyu Utim misceznahodzhennya gipotetichnoyi p yatoyi planeti giganta nevidomo Z p yatoyu planetoyu gigantom korelyuyut nepidtverdzheni gipotezi pro planeti Tihe Nibiru abo yakoyu nebud inshu Planetu X Obgovorennya nazviYak povidomlyaye Devid Nesvorni jogo kolegi zaproponuvali kilka nazv gipotetichnogo p yatogo krizhanogo giganta Ayid Hades u davnogreckij mifologiyi bog pidzemnogo carstva mertvih i nazva vlasne carstva mertvih Liber Liber u rimskij mifologiyi bog vinogradarstva j vina rodyuchosti j voli Mefitis Mefitis u rimskij mifologiyi boginya shkidlivih pidzemnih vipariv Shtuchka Odin Thing 1 personazh kazki Kit u kapelyusi Div takozhNibiru Tihe Planeti poza Neptunom Transneptunovij ob yekt Poyas Kojpera Dev yata planetaPrimitkiNesvorny David 2011 PDF The Astrophysical Journal Letters 742 2 L22 arXiv 1109 2949 Bibcode 2011ApJ 742L 22N doi 10 1088 2041 8205 742 2 L22 Arhiv originalu PDF za 29 lipnya 2016 Procitovano 20 listopada 2015 Levison Harold F Stewart Glen R 2001 Icarus 153 1 224 228 Bibcode 2001Icar 153 224L doi 10 1006 icar 2001 6672 Arhiv originalu za 24 veresnya 2015 Procitovano 20 listopada 2015 Thommes E W Duncan M J Levison Harold F 2002 PDF The Astronomical Journal 123 5 2862 2883 arXiv astro ph 0111290 Bibcode 2002AJ 123 2862T doi 10 1086 339975 Arhiv originalu PDF za 24 zhovtnya 2019 Procitovano 20 listopada 2015 Kenyon Scott J Bromley Benjamin C 2008 Variations on Debris Disks Icy Planet Formation at 30 150 AU for 1 3 Msolar Main Sequence Stars PDF The Astrophysical Journal Supplement Series 179 2 451 483 arXiv 0807 1134 Bibcode 2008ApJS 179 451K doi 10 1086 591794 Arhiv originalu za 5 bereznya 2016 Procitovano 20 listopada 2015 Levison Harold F Morbidelli Alessandro 2005 Interaction of planetesimals with the giant planets and the shaping of the trans Neptunian belt Dynamics of Populations of Planetary Systems Proceedings of IAU Colloquium 197 303 316 doi 10 1017 S1743921304008798 Fernandez J A Ip W H 1984 Icarus 58 1 109 120 Bibcode 1984Icar 58 109F doi 10 1016 0019 1035 84 90101 5 Arhiv originalu za 24 veresnya 2015 Procitovano 20 listopada 2015 Levison Harold F Morbidelli Alessandro Gomes Rodney S Backman D 2007 Protostars and Planets V B Reipurth D Jewitt and K Keil eds University of Arizona Press pp 669 684 Arhiv originalu za 8 lyutogo 2016 Procitovano 20 listopada 2015 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite journal title Shablon Cite journal cite journal a pages maye zajvij tekst dovidka Gomes Rodney S Morbidelli Alessandro Levison Harold F 2004 Icarus 170 2 492 507 Bibcode 2004Icar 170 492G doi 10 1016 j icarus 2004 03 011 Arhiv originalu za 24 veresnya 2015 Procitovano 20 listopada 2015 Hahn Joseph M Malhotra Renu 1999 Orbital Evolution of Planets Embedded in a Planetesimal Disk PDF The Astronomical Journal 117 6 3041 3053 arXiv astro ph 9902370 Bibcode 1999AJ 117 3041H doi 10 1086 300891 Malhotra Renu 1995 The Origin of Pluto s Orbit Implications for the Solar System Beyond Neptune PDF Astronomical Journal 110 420 arXiv astro ph 9504036 Bibcode 1995AJ 110 420M doi 10 1086 117532 Gomes Rodney S 2003 Icarus 161 2 404 418 Bibcode 2003Icar 161 404G doi 10 1016 S0019 1035 02 00056 8 Arhiv originalu za 24 veresnya 2015 Procitovano 20 listopada 2015 Levison Harold F Morbidelli Alessandro 2003 Nature 426 6965 419 421 Bibcode 2003Natur 426 419L doi 10 1038 nature02120 PMID 14647375 Arhiv originalu za 11 chervnya 2009 Procitovano 20 listopada 2015 Morbidelli Alessandro Brasser Ramon Tsiganis Kleomenis Gomes Rodney S Levison Harold F 2006 PDF Astronomy and Astrophysics 507 2 1041 1052 Bibcode 2009A amp A 507 1041M doi 10 1051 0004 6361 200912876 Arhiv originalu PDF za 6 travnya 2021 Procitovano 20 listopada 2015 Tsiganis Kleomenis Gomes Rodney S Morbidelli Alessandro Levison Harold F 205 Nature 435 7041 459 461 Bibcode 2005Natur 435 459T doi 10 1038 nature03539 PMID 15917800 Arhiv originalu za 25 travnya 2011 Procitovano 20 listopada 2015 Morbidelli Alessandro Levison Harold F Tsiganis Kleomenis Gomes Rodney S 2005 Nature 435 7041 462 465 Bibcode 2005Natur 435 462M doi 10 1038 nature03540 PMID 15917801 Arhiv originalu za 29 bereznya 2017 Procitovano 20 listopada 2015 Nesvorny David Vokrouhlicky David 2009 Chaotic Capture of Neptune Trojans The Astronomical Journal 137 6 5003 5011 Bibcode 2009AJ 137 5003N doi 10 1088 0004 6256 137 6 5003 Nesvorny David Vokrouhlicky David Morbidelli Alessandro 2007 Capture of Irregular Satellites during Planetary Encounters The Astronomical Journal 133 5 1962 1976 Bibcode 2007AJ 133 1962N doi 10 1086 512850 Levison Harold F Morbidelli Alessandro Van Laerhoven Christa Gomes Rodney S Tsiganis Kleomenis 2008 PDF Icarus 196 1 258 273 arXiv 0712 0553 Bibcode 2008Icar 196 258L doi 10 1016 j icarus 2007 11 035 Arhiv originalu PDF za 7 travnya 2021 Procitovano 20 listopada 2015 Gomes Rodney S Levison Harold F Tsiganis Kleomenis Morbidelli Alessandro 2005 Nature 435 7041 466 469 Bibcode 2005Natur 435 466G doi 10 1038 nature03676 PMID 15917802 Arhiv originalu za 17 listopada 2015 Procitovano 20 listopada 2015 Agnor Craig B Lin D N C 2012 PDF The Astrophysical Journal 745 2 143 arXiv 1110 5042 Bibcode 2012ApJ 745 143A doi 10 1088 0004 637X 745 2 143 Arhiv originalu PDF za 21 lipnya 2020 Procitovano 20 listopada 2015 Brasser Ramon Morbidelli Alessandro Gomes Rodney S Tsiganis Kleomenis Levison Harold F 2009 PDF Astronomy and Astrophysics 504 2 1053 1065 arXiv 0909 1891 Bibcode 2009A amp A 507 1053B doi 10 1051 0004 6361 200912878 Arhiv originalu PDF za 21 listopada 2018 Procitovano 20 listopada 2015 Morbidelli Alessandro Brasser Ramon Gomes Rodney S Levison Harold F Tsiganis Kleomenis 2010 PDF The Astronomical Journal 140 5 1391 1401 arXiv 1009 1521 Bibcode 2010AJ 140 1391M doi 10 1088 0004 6256 140 5 1391 Arhiv originalu PDF za 21 listopada 2018 Procitovano 20 listopada 2015 Fassett Caleb I Minton David A 2013 Impact bombardment of the terrestrial planets and the early history of the Solar System Nature Geoscience 6 7 520 524 Bibcode 2013NatGe 6 520F doi 10 1038 ngeo1841 Stuart Colin Physics World Arhiv originalu za 18 sichnya 2014 Procitovano 16 sichnya 2014 Nesvorny David Morbidelli Alessandro 2012 PDF The Astronomical Journal 144 4 17 arXiv 1208 2957 Bibcode 2012AJ 144 117N doi 10 1088 0004 6256 144 4 117 Arhiv originalu PDF za 18 listopada 2017 Procitovano 20 listopada 2015 Nesvorny David The Evidence for Slow Migration of Neptune from the Inclination Distribution of Kuiper Belt Objects arXiv 1504 06021 Batygin Konstantin Brown Michael E Betts Hayden 2012 PDF The Astrophysical Journal Letters 744 1 L3 arXiv 1111 3682 Bibcode 2012ApJ 744L 3B doi 10 1088 2041 8205 744 1 L3 Arhiv originalu PDF za 18 serpnya 2016 Procitovano 20 listopada 2015 Arhiv originalu za 8 travnya 2013 Procitovano 20 listopada 2015 A New Name for an Old Planet New Scientist 01 10 2011 15 https www newscientist com article dn20952 missing planet explains solar systems structure 22 listopada 2020 u Wayback Machine

Дата публікації:
Топ