Глухівська хоральна синагога юдейський молитовний будинок у м Глухів Сумської області Побудований у 1867 1870 роках за п

Глухівська хоральна синагога — юдейський молитовний будинок у м. Глухів Сумської області. Побудований у 1867—1870 роках за проєктом Олександра Гросса. За часів радянської влади синагогу було закрито, в 1930-ті роки у ній розмістили міських архів. У вересні 1941 року, напередодні окупації Глухова німцями, архів разом із будівлею було спалено.

Глухівська хоральна синагога

51°40′38″ пн. ш. 33°54′17″ сх. д. / 51.677313° пн. ш. 33.9047869° сх. д. / 51.677313; 33.9047869
Тип споруди	синагога
Розташування	Україна, Глухів
Архітектор	Олександр Гросс
Початок будівництва	1867
Кінець будівництва	1870
Зруйновано	1941
Вартість	3000 рублів сріблом
Стиль	класицизм, історизм
Належність	юдаїзм
Адреса	м.Глухів, вул. Києво-Московська
Глухівська синагога (Україна)

Історія

У другій половині ХІХ сторіччя юдеї складали значну частину населення Глухова (на той час — повітового міста Чернігівської губернії). Так, у 1858 році за десятим народним переписом із 9071 жителів Глухова до єврейського віросповідання належало 2469 осіб, тобто 27,2 % усіх міщан. Відрізок головної вулиці міста, Києво-Московської, від Київських воріт до провулка Шолом-Алейхема (між Києво-Московською вулицею та Пожарним провулком) був населений в основному євреями. Тут стояли будинки Лапіних, Конвисера, Мясежника та Шапіро. В місті працювали єврейські школи: чотири хедера, Талмуд Тора та єшива.

Два наявних у Глухові на початок 1867-го року невеликих юдейських молитовних будинки, один з яких був кам'яним, а інший — дерев'яним, ледве вміщували всіх прихожан, чим і обґрунтовувалася необхідність побудови ще однієї синагоги. Для цього юдейська громада Глухова зібрала добровільні пожертви на суму 3000 рублів сріблом.

У січні 1867-го року громада звернулася до владних органів з проханням дозволити будівництво. Під цим клопотанням, завіреним і скріпленим печаткою рабином глухівської громади Нахимом Шумяцьким, підписалися вісім купців та двадцять міщан. Дозвіл на будівництво було отримано не раніше кінця серпня 1867-го року після узгоджень, зокрема, з Глухівським повітовим управлінням, Чернігівським губернським правлінням і Міністерством внутрішніх справ.

Після цього у тому ж 1867 році було розпочато будівництво мурованого молитовного будинку за проектом глухівського архітектора А. Гроса. Двоповерхова «білокам’яна синагога, купол якої виблискував сусальним золотом», розмістилася з південного боку Києво-Московської вулиці між комплексом Троїцького собору й Київською брамою, на місці, де тепер знаходиться будинок № 59. Будівництво було завершено в 1870-му році.

За радянської влади хоральну синагогу, як і інші синагоги міста, було відібрано у єврейської громади, її закрили як культову споруду. В 1930-ті роки у ній розмістили міських архів. У вересні 1941-го року, напередодні окупації Глухова німцями, архів разом із будівлею було спалено. За свідченнями очевидців архів палав кілька днів. Згідно інших даних, будівлю було підірвано відступаючими радянськими військами.

Сувої Тори з хоральної синагоги, яким більше 130 років, зберігаються в Музеї історії євреїв Глухівщини.

Архітектура

Синагога являла собою кубічну однобанну будівлю, яку було побудовано в перехідних стильових формах від пізнього класицизму до історизму.

Дврповерхова будівля мала розміри приблизно 18 на 24 метри. План синагоги дводільний. Вона складалася з квадратного в плані молитовного залу та прилеглого приміщення. Посеред молитовного залу стояли чотири колони тосканського ордера, які слугували опорою для світлового восьмерика.

Ю. А. Шишкіна, порівнюючи початковий проект синагоги з її фотографіями, зазначає, що при будівництві відійшли від романо-мавританської стилістики, запропонованої архітектором, на користь класицистичної строгості. Замість вікон у вигляді трифоріїв улаштували високі аркові вікна, а замість запроектованих кількох бань влаштували одну, на шести- або восьмигранному світловому підбаннику.

Сферичний купол синагоги був покритий тонким шаром сусального золота, через що її називали золотоверхою.

Примітки

. j-roots.info (рос.). Єврейські корені. Портал з єврейської генеалогії. Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2020.
Ігор Сбітний (3 серпня 2011). . hlukhiv.com.ua (рос.). Місто Глухів — тисячолітня історія. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 25 квітня 2020.
(PDF). dspace.nbuv.gov.ua. Архів оригіналу (PDF) за 15 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2020.
Михайло Часницький (11 січня 2016). «Глухов. Евреи. Память жива». jacos.net (рос.). Процитовано 25 квітня 2020.
. atur.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 25 квітня 2020.

Джерела

Шишкіна Ю. А. З історії єврейського молитовного дому у Глухові [ 1 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — Київ, Глухів. — 2017. — Вип. 10. — С. 83–86.
Історія єврейської громади Глухова [ 3 квітня 2022 у Wayback Machine.]

[:4-1] . j-roots.info (рос.). Єврейські корені. Портал з єврейської генеалогії. Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2020.

[:0-2] Ігор Сбітний (3 серпня 2011). . hlukhiv.com.ua (рос.). Місто Глухів — тисячолітня історія. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 25 квітня 2020.

[:3-3] (PDF). dspace.nbuv.gov.ua. Архів оригіналу (PDF) за 15 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2020.

[:1-4] Михайло Часницький (11 січня 2016). «Глухов. Евреи. Память жива». jacos.net (рос.). Процитовано 25 квітня 2020.

[:2-5] . atur.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 25 квітня 2020.