Бандуристи діаспори або в Українській діаспорі це стаття про соціокультурне походження багатьох відомих представників ба

Бандуристи діаспори або в Українській діаспорі - це стаття про соціокультурне походження багатьох відомих представників бандурного мистецтва української діаспори. Виокремлені персоналії митців — бандуристів діаспори, уродженців Галичини та їх здобутки у контексті актуалізації потреби вивчення трансляції виконавської традиції, збереження ознак виконавської школи тощо.

Історія

Перша згадка бандури в західній українській діаспорі — це листівка від київського майстра А. Паплинського до бандуриста В. Шевченка яка була написана в 1914 р. в Москві, що в цей час майстер вислав дві бандури та підручники гри на бандурі в Канаду.^[]

Після поразки у Визольних змаганнях в 1918 рр. кількість українців в західній діаспорі значно збільшилася. В. Ємець видав у Берліні свою працю «Кобза та кобзарі», а в Калуші (Польща), де з 1921 року були інтерновані воїни УНР, були створені перші бандурні гуртки. В Чехословаччині в 1922-23 рр. була створена майстерня та школа гри на бандурі, яка пізніше переросла в другу капелу бандуристів, що існувала в ті роки, і створилася саме коли подібної капели не було в Україні. В цій майстерні були зроблені понад 100 бандур. В школі гри на бандурі в Празі та Подебрадах вивчали гру на бандурі понад 60 осіб, в час, коли в Україні подібних курсів та класів гри на бандурі не існувало зовсім. Варто також згадати, що перший збірник творів для бандури був виданий в Празі в 1926 р., коли подібних збірників нот для бандури в Україні не існували.

В Польщі та в Америці в 30-их роках вийшли кілька платівок зі фонозаписами гри на бандурі В. Ємця та М. Теліги. Численні концерти різних бандуристів по Європі та Північній Америці також поширили популярність бандури в Західній діаспорі.

Див. також

(Австралія),
(США).

Бандуристи

Майстри бандури

Ансамблі

Примітки

Джерела

Гордійчук М. М. Бандура діаспори // Під срібний дзвін бандур. [Вип.] 1 : З репертуару Капели бандуристів ім. Т. Г. Шевченка та Дівочої капели бандуристок м. Детройт, США. — Київ : Музична Україна, 1993. — С. 6—9.
Горняткевич А. Українські народні інструменти в Канаді // Міграційні рухи з Західної України до Західної Канади = Migrations from Western Ukraine to Western Canada : матеріали спільних онференцій / ред. Олександр Макар, Радомир Білаш. — Едмонтон, 2002. — С. 306—312.
Дутчак В. Збереження, реконструкція і трансформація традиційного кобзарського репертуаоу в творчості бандуристів української діаспори кінця ХХ — початку ХХІ століття / Віолетта Дутчак // Актуальні питання сучасного виконавства на традиційних кобзарських інструментах : матеріали наукової конференції. — Київ, 2018. — С. 64—73.
Карась Г. Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ століття : монографія / Ганна Василівна Карась. — Івано-Франківськ, 2012. — 1164 с.
Мішалов В. Ю. Харківська бандура // Культурологічно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на українському народному інструменті — Харків ; Торонто, 2013. — 368 с. — (Серія «Слобожанський світ»).
Панасенко Й. До історії розвитку Капели бандуристів ім. Т. Шевченка (1923—1963) // Вісті. —1963 — № 7, Грудень. — С.14—20
Самчук У. Живі струни. — Детройт (США), 1976. — 468 с.

Це незавершена стаття про українського музиканта чи музикантку.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про українську діаспору.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

Dutchak, Violetta (26 червня 2019). . Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Музичне мистецтво (укр.). Т. 2, № 1. с. 102—116. doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171794. ISSN 2617-4030. Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.

[1] Dutchak, Violetta (26 червня 2019). . Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Музичне мистецтво (укр.). Т. 2, № 1. с. 102—116. doi:10.31866/2616-7581.2.1.2019.171794. ISSN 2617-4030. Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.