Юхименко Іван Якович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юхименко.

Іва́н Я́кович Юхи́менко (2 (14) жовтня 1892(18921014), Харків — 6 лютого 1943, Казань) — український актор, режисер і педагог. Заслужений артист УРСР (1935).

Юхименко Іван Якович
Народився	14 жовтня 1892(1892-10-14) Харків
Помер	6 лютого 1943(1943-02-06) (50 років) Казань
Громадянство	СРСР  Російська імперія
Діяльність	актор
Вчителі	Алексєєв Володимир Сергійович
Дружина	Тимошенко Клеопатра Василівна
Нагороди та премії
Заслужений артист України

Біографія

Родом з Харкова; там дебютував 1914 на сцені міського театру.

Працював у «Молодому театрі» Леся Курбаса.

31 серпня 1922 року в Харкові утворено молодіжний драматичний театр «Наш шлях» з етнографічним ухилом, фундатором став Юхименко — головний режисер Українського державного драматичного театру ім. І. Франка.

Згодом викладач Харківського музично-драматичного інституту (1925—1927) і режисер Театру для дітей (1924—1925), режисер Полтавського театру української драми імені І. П. Котляревського (1926—1928), далі в Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка (1928—1930), Харківському театрі Ленінського Комсомолу (1931), Одеському (1933—1937) і Харківському (1937—1938) театрах Революції.

З 1940 року — художній керівник Чернівецького державного українського драматичного театру.

Там разом з дружиною й іншими акторами відвідав Ольгу Кобилянську. Іван Якович розповів письменниці про творчі плани театру.

З початком нацистсько-радянської війни разом з театром переїхав у Харків, а пізніше евакуйований далі на схід. З 1943 року у Єлабузі (Татарська АРСР).

Репресований. Помер у Казані. За іншими даними, Іван Юхименко разом з дружиною і дітьми був спалений живцем разом з іншими політичними в'язнями Харківської в'язниці під час відступу з міста частин Червоної армії у 1941 році.. Натомість, за словами доньки Ярослави, що проживає зараз у Харкові, Іван Якович помер у Казані у 1943 році, а не був спалений з жінкою та дітьми у 1941 році у харківській в'язниці (уточнення обставин смерті внесені за проханням доньки. 28.03.2019).

Творчість

Вистави:

• «По зорі» Володимира Ґжицького (1924),
• «Павло Греков» і (1931),
• «Диктатура» Івана Микитенка (1929),
• «Загибель ескадри» Олександра Корнійчука (1933),
• «Республіка на колесах» Якова Мамонтова,
• «Отелло» Вільяма Шекспіра,
• «Сорочинський ярмарок» за Миколою Гоголем та інші.

Примітки

1. Василь Василько. Театру віддане життя. — К.: Мистецтво, 1984. — с. 152.
2. Науковий вісник Чернівецького університету. — 2004. — с. 166
3. . Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
4. Спалені живцем / В.Кисиленко // Газета «Главное». 2012. 10 брезеня. Архів оригіналу за 8 липня 2012. Процитовано 22 березня 2012.

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Юхименко Іван Якович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — . — С.671.

Посилання

• Інститут історії України, 31 серпня

Література

• Юхименко І. Я. — Пройдений шлях. — У кн.: Перший драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. — Харків: Літ. і мистецтво, 1931. — с. 8.
• Голота В. В. Творче кредо Івана Юхименка // Театральна культура: Щорічник. — 1984. — № 10