Шашкевич Антін

Антін Шашкевич (1813, Бичева, Літинський повіт, Подільська губернія — березень 1880, Кунисівці) — український поет І-ї половини XIX ст., автор слів пісні «Там, де Ятрань круто в'ється».

Шашкевич Антін
Народився	1813 Бичева, Качанівська волость, Літинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер	березень 1880 Кунисівці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Країна	Російська імперія  Австро-Угорщина
Діяльність	поет, військовослужбовець, повстанець

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шашкевич.

Родина

Про батька поета Іван Франко писав так:

Його батько Граціян Шашкевич брав участь у повстаню Костюшка і жив у своїм дїдичнім селї Бічовій, Лїтинського повіту, Подільської губернїї. Замолоду авантурник і паливода, він пізнїйше був дуже популярний серед шляхти за свою веселість, був шляхетським маршалком та мировим судією, а на старости літ віддав ся зовсім богомільству. Вмер у піз­ній старости.

Мати — з дому Хлопіцка.

Біографічні відомості

Народився 1813 року в Бичевій. Здобув гарну освіту.

Участь у Польському повстанні

у 18-річному віці розпочав військову кар'єру ад'ютантом командувача кінного відділу містечка Краснополя Кароля Ружицького під час Польського повстання 1830—1831 рр. Шашкевич відзначився відвагою і знанням терену, зробив значний внесок до успіху невеличкого відділку повстанців, який протягом чотирьох тижнів пройшов понад 130 миль із краю, обсадженого російськими військами до Замостя в Королівстві Польському, кілька разів побивши російські військові відділи та набравши чимало воєнної здобичі та бран­ців. Під час цього рейду Шашкевич був поранений у гомілку і відзначений «золотим хрестом».

Остання битва, в якій Шашкевич брав участь, — битва під Ілжавою (9 серпня 1831 р.). Тут він переміг, збивши з коня, російського підполковника Гевеса, але, кинувшись потім у погоню самостійно на цілий «швадрон драгунів», Шашкевич був відрізаний від своїх, оточений ворогами і зазнав тяжкої рани «в карк від вуха до вуха», від якої впав з коня. Його товариші думали, що він загинув, одначе потім знайшли його живого. Кінця повстання він уже не бачив, бо перебував у шпиталі.

Після поразки повстання емігрував до Галичини, де продовжив лікувати рани; потім поїхав до Угорщини, де його приймали з почестями і дали почесний дар — коня в угор­ській збруї.

Ти часом його рідня в Російській імперії за великі кош­ти та завдяки тому, що Антін під час повстання був неповнолітнім, виклопотала йому амністію. 1833 року він повернувся у рідне село, але мусив свій «повстанський героїзм» спокутувати в'язницею в фортеці.

Король «балагулів»

На початку 1840-х Шашкевич став душею — «королем» так званих «балагулів» — шляхетської молоді, яка буянила і викидала всілякі коники на шляхах та ярмарках. У правдивого «балагули» мусила бути проста бричка, обшита лубом і вистелена соломою, і четверо сильних коней, але на вигляд чим гірші, тим оригінальніші. Візником був сам «балагул» з люлькою в зубах, одягнений у гуньку, або свитку, із грубого сукна, підперезаний черкеським поясом і в широких шкіряних штанях. Зимою вдягали баранячу шапку, а влітку шкіряного кашкета, а на тіло, крім шкіряних штанів, — тільки сорочку. «Балагули», протестували проти виключної «францущизни» в панських домах і вживали тільки українську мову. Поширилася «балагульщина» на Поділлі, Волині та правобережній Київщині.

Між своїми товаришами Шашкевич мав прізвисько «Шашка», окрім нього знаними балагулами були «віце-король» Владислав Падлєский і ад'ютант Адам Вилєжиньский.

Польський мемуарист Бобровский так описує зверхню поставу А. Шашкевича:

Зовсім негарний з лиця, дуже сильний і зручний, наді­лений великими вродженими здібностями міг би був певно ро­бити щось ліпше, ніж королювати над балагулами.

Закінчилося Шашкевичеве «королівство» досить несподіваною пригодою. За наказом Київського генерал-губернатора його заарештували і відпровадили до Києва.

Бібіков із грізним виглядом звернувся до Шашкевича: — То це ви король «балагулів»? Шашкевич не знітився, відповів просто, подаючи свою нагайку, яку мав при собі невідступно: — Ваша ексцеленція заволоділи моєю державою. Складаю своє берло до стіп вашого превосходительства. Ця відповідь розвеселила Бібікова, і він звелів звільнити Шашкевича.

Наступні роки

Після того А. Шашкевич оженився і почав таке ж благопристойне життя, проти якого недавно бунтував. Так тяглося до 1863 року. Коли у Варшаві знову вибухнуло повстання, Шашкевич віддав своїх трьох синів генералові Е. Ружицькому, синові того К. Ружицького, під керівництвом якого сам брав участь у повстанні 1831 року, а після його поразки подався за синами в еміграцію, в Галичину, оскільки його власність було конфісковано.

Помер у березні 1880 року в с. Кунисівці біля Городенки (нині — Івано-Франківська область).

Творчість

Свої вірші писав, наслідуючи українські народні пісні.

Уперше пісня його авторства «Там, де Ятрань круто в'ється» з'явилася у збірнику «Руський співаник», укладеному в 1888 році та виданому у Львові.

У 1890 році у Кракові на десятий рік після смерті Антіна Шашкевича вийшла збірка його творів. У цій збірці було вміщено 20 його творів, в тому числі й один із повних варіантів пісні «Над Ятранню». У вступній статті йшлося, що цей вірш Шашкевича і послужив для створення різних варіантів народної пісні.

Джерела

• Франко І. «Король Балаґулів». — Записки НТШ, 1904, т. 57 [ 9 листопада 2020 у Wayback Machine.].
• Клуб поезії. Шашкевич Антін [ 22 лютого 2017 у Wayback Machine.]

Посилання

• Балагули // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.