Шарія Петро Опанасович

Шарія Петро Опанасович (1902(1902), село , Сухумський округ, тепер Абхазія, Грузія — 1983, тепер Грузія) — радянський партійний і державний діяч, співробітник ЧК-НКВД, комісар державної безпеки 3-го рангу, депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань, професор, доктор філософських наук, академік Академії наук Грузинської РСР.

Шарія Петро Опанасович
Народився	1902^[1] Кутаїська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Помер	1983^[1]
Країна	СРСР
Діяльність	політик
Галузь	марксистська філософія
Alma mater	Тбіліський державний університет
Науковий ступінь	доктор філософських наук
Знання мов	російська^[2]
Заклад	^d
Посада	депутат Верховної ради СРСР^[d]
Військове звання	майор
Партія	КПРС
Нагороди
доцент Комуністичного університету трудящих Сходу імені І. В. Сталіна (вересень 1927 — травень 1928); одночасно — парторг ВКП(б) Інституту філософії Комуністичної академії (1927–1928); доцент Інституту народного господарства імені Г. В. Плеханова (вересень 1928 — червень 1929); завідувач кафедри діалектичного матеріалізму Московського хіміко-технологічного інституту імені Д. І. Менделєєва (лютий — грудень 1929); одночасно вчений секретар Комуністичної академії історії і філософії (червень — грудень 1929), доцент Комуністичного університету імені Я. М. Свердлова та 1-го Московського університету (вересень — грудень 1929). В Грузії У січні 1930 року повернувся до Грузинської РСР: заступник голови Товариства войовничих матеріалістів діалектики в Тифлісі (січень 1930 — травень 1931); професор, завідувач кафедри історії та філософії Тифліського педагогічного інституту (вересень 1930 — березень 1934); завідувач кафедри історії філософії та діалектичного матеріалізму Тифліського державного університету (вересень 1930 — вересень 1931); одночасно завідувач сектору науки Народного комісаріату освіти Грузинської РСР (вересень 1930 — серпень 1931); заступник директора Тифліської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) (березень 1931 — березень 1934). З березня 1934 перейшов на партійну роботу: завідувач культурно-пропагандистського відділу Тифліського міського комітету КП(б) Грузії (березень 1934 — березень 1935); завідувач відділу партійної пропаганди, агітації та друку Тифліського / Тбіліського міського комітету КП(б) Грузії (березень 1935 — травень 1937); завідувач відділу шкіл і науки ЦК КП(б) Грузії (31 травня — 11 листопада 1937); завідувач відділу партійної пропаганди, агітації та друку ЦК КП(б) Грузії (11 листопада 1937 — вересень 1938; з липня 1938 року — відділ партійної пропаганди й агітації); одночасно відповідальний редактор журналу «Більшовик» (Тбілісі) (листопад 1937 — вересень 1938), директор Тбіліської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) (27 грудня 1937 — 1938). Був людиною, близькою до Л. П. Берії, його референтом і консультантом з політичних питань, радником з питань зовнішньої політики. У вересні 1938 року перейшов на роботу до центрального апарату НКВС СРСР. В центральному апараті працював в Центральному архіві НКВС СРСР (вересень — листопад 1938); начальник Секретаріату НКВС СРСР (8 листопада 1938 — 2 серпня 1939); одночасно (з 30 квітня по 2 серпня 1939) — начальник 13-го відділення та заступник начальника V («іноземного») відділу НКВС СРСР; начальник Особливого бюро при НКВС СРСР (2 серпня 1939 — 14 березня 1941); заступник начальника 1-го управління («розвідка») НКВС СРСР (11 серпня 1941 — 16 серпня 1943; з 14 травня 1943 — НКДБ СРСР). З серпня 1943 по 9 червня 1948 року — секретар ЦК КП(б) Грузії з пропаганди та агітації, член Бюро ЦК КП(б) Грузії. Одночасно відповідальний редактор журналу «Більшовик» (Тбілісі) та директор Грузинської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б). У повоєнний час виїжджав до Парижа для переговорів з грузинськими меншовиками як довірена особа Берії і Сталіна, готував пропозиції щодо повернення грузинських емігрантів. З травня 1948 по лютий 1952 року — професор філософського факультету Тбіліського державного університету імені Й. В. Сталіна. 15 лютого 1952 заарештований як один з головних фігурантів справи, спрямованої проти Берії («мінгрельської націоналістичної групи»). Після смерті Й. В. Сталіна Берія негайно припинив справу, і у березні 1953 року Шарія був звільнений, 10 квітня 1953 року реабілітований і призначений помічником першого заступника голови Ради міністрів СРСР (Л. П. Берії). 27 червня 1953 року заарештований; 28 вересня 1954 року Військовою колегією Верховного суду СРСР за статтями 17 і 58-1 «а» КК РРФСР засуджений до 10 років тюремного ув'язнення і 5 років поразки у виборчих правах. Відбував покарання у Володимирській тюрмі. Був звільнений в 1963 році, жив у Тбілісі, працював в Академії наук Грузинської РСР. Основні праці Шарія П. Під прапором Леніна.Тифліс: Держвидав, 1934. Шарія П. Короткий нарис філософії Спінози: Стенограма доповіді. Тифліс: Закгіз, 1933. Шарія П. Гегелівська філософія в оцінці класиків марксизму-ленінізму. Тбілісі: тип. ім. М'ясникова, 1944. Шарія П. Шляхи розвитку грузинської радянської літератури: Стенограма доповіді. Тбілісі, 1946. Шарія П. Найбільший програмний документ комунізму [До 100-річчя « Маніфесту комуністичної партії »]. Тбілісі: Зоря Сходу, 1948. Шарія П. Про деякі питання комуністичної моралі. Москва, 1951. Звання старший майор державної безпеки (28.12.1938) комісар державної безпеки 3-го рангу (14.02.1943) Нагороди орден Леніна (7.01.1944) орден Червоного Прапора (26.04.1940) орден Вітчизняної війни І ст. (24.02.1946) орден Червоної Зірки (20.09.1943) медаль «За оборону Кавказу» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» знак «Заслужений працівник НКВС» (4.02.1942) Примітки Who led the NKVD d:Track:Q125566566 Czech National Authority Database d:Track:Q13550863 Джерела Шарія на сайті «Меморіал» [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.) Шарія на сайті «alexanderyakovlev.org» [ 18 квітня 2018 у Wayback Machine.](рос.) Довідник з історії КПРС [ 17 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)