Шабе льники село в Україні в Золотоніському районі Черкаської області входить до складу Піщанської сільської громади Роз

Шабе́льники — село в Україні, в Золотоніському районі Черкаської області, входить до складу Піщанської сільської громади. Розташоване на березі Кременчуцького водосховища, поблизу річки Супій, за 28 км від районного центру — міста Золотоноші, за 15 км від залізничної станції Гладківщина та за 12 км від пристані Прохорівка. Населення 699 осіб (на 2001 рік).

село Шабельники
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район	Золотоніський
Громада	Піщанська сільська громада
Облікова картка	Шабельники
Основні дані
Засноване	30-ті 40-ві роки 17 століття
Населення	699 (на 2001 рік)
Поштовий індекс	19753
Телефонний код	+380 4737
Географічні дані
Географічні координати	49°41′19″ пн. ш. 31°46′14″ сх. д. / 49.68861° пн. ш. 31.77056° сх. д. / 49.68861; 31.77056Координати: 49°41′19″ пн. ш. 31°46′14″ сх. д. / 49.68861° пн. ш. 31.77056° сх. д. / 49.68861; 31.77056
Середня висота над рівнем моря	82 м
Водойми	Дніпро, Супієць, Супій
Відстань до обласного центру	34,6 (фізична) км
Відстань до районного центру	28 км
Найближча залізнична станція	Гладківщина
Відстань до залізничної станції	15 км


Місцева влада
Адреса ради	с. Піщане, вул. Шеремета Руслана, 98а
Сільський голова	Семенюта Руслан Святославович
Карта
Шабельники
Шабельники
Мапа

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Шабельники.

Історія

Історія села почалася у 30-40-х роках XVII століття. На карті французького інженера Боплана назва позначена в перекрученому вигляді «Чабельнік» (Czabelnik). Село належало до Піщанської сотні спочатку Черкаського, а згодом Переяславського полку.

Назва села походить від першого поселенця — якогось Шабельника^[]. Очевидно, хтось із його роду займався виготовленням шабель, був зброярем. Таке прізвище (Шабельник, Шабельниченко) досить поширене в козацьких реєстрах XVII-XVIII століть.

З 1779 року у селі церква Сави Освященного.

Станом на 1781 рік у селі був 71 двір із населенням 223 мешканця. У Шабельниках тоді проживало 2 різночинці, 2 церковники, 27 виборних козаків, 15 козаків-підпомічників, 29 посполитих і козацьких підсусідків. Як відзначено в документі того часу, землі села належали «разного звания казенным людям, казакам и владельцу секунд-майору Федору Иваненко».

Село є на мапі 1812 року.

За даними на 1859 рік у власницькому та козацькому селі Золотоніського повіту Полтавської губернії, мешкало 593 особи (284 чоловічої статі та 309 — жіночої), налічувалось 156 дворових господарств, існувала православна церква.

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Піщанської волості мешкало 740 осіб, налічувалось 133 дворових господарства, існували православна церква, школа, постоялих будинок, 2 водяних і 2 вітряних млини, винокурний завод.

1889 року в селі у невеликій сільській хаті було відкрито парафіяльну школу^[], 1911 року на кошти земства побудовано шкільний будинок.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1166 осіб (597 чоловічої статі та 569 — жіночої), з яких 1147 — православної віри.

В 1910 році кількість дворів збільшилася до 269. Населення тоді склало 1484 особи. За подвірно-господарським переписом у 1910 року в селі налічувалося 212 письменних чоловіків і 29 жінок.

На території села працював колгосп «Шлях Ілліча». 1930 року організовано лікнепи. 1937 року — відкрито семирічну школу.

215 селян брали участь у радянсько-німецькій війні, з них 106 нагороджено бойовими орденами та медалями. На вшанування пам'яті про 106 загиблих у боях проти нацистів односельців встановлено обеліск Слави.

1943 року відновилося навчання в семирічній школі. 1960 року школу реорганізовано у восьмирічну.

Після війни виник колгосп ім. Горького, який мав в користуванні 2,1 га тисячу сільськогосподарських угідь, в тому числі 1,3 тисячі га орної землі. Господарство вирощувало зернові і технічні культури (м'ята, коноплі). Працювали 2 млини, лісопильня, кузня.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 972 чоловіка, працювали восьмирічна школа, філія музичної школи, клуб на 240 місць, бібліотека з фондом 9,2 тисячі книг, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла, стаціонарна кіноустановка, радіовузол, ощадна каса, швейна майстерня.

У січні 1977 року колгосп було приєднано до колгоспу «Більшовик» села Дмитрівка. Наприкінці 1988 року роз'єдналися із колгоспом «Більшовик» і утворився в Шабельниках колгосп «Зоря», який згодом було реорганізовано у СТОВ «Зоря», пізніше — СТОВ «Шабельники», з 2006 року — ТОВ «АГРО-КОЛОС-05».

Сучасність

Сьогодні^[] у селі діють Шабельниківський навчально-виховний комплекс, Будинок культури на 240 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, радіовузол, два приватні магазини, два магазини райСТ, відділення зв'язку.

Джерела

Шабельники у сестринських Вікіпроєктах
	Портал
	Означення у Вікісловнику^?
	Теми у Вікіджерелах^?

Примітки

maps.vlasenko.net [ 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
. freemap.com.ua. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 7 березня 2021.
(укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
(PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 10 квітня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 975)
Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-177. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)

Література

Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.

Посилання

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] s.vlasenko.net [ 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)

[2] . freemap.com.ua. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 7 березня 2021.

[3] (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.

[4] (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 10 квітня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.

[5] . www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.

[6] рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 975)

[7] Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

[8] Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-177. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)