Цукерня

Цукерня або Кондитерська (нім. konditorei, фр. confiserie, пол. cukiernia) — заклад громадського харчування з обслуговуванням офіціантами або крамниця, що пропонує асортимент випічки та десертів, а також фруктові коктейлі, гарячі напої (кава, чай, какао тощо) та сніданки. В таких закладах найчастіше кондитерський цех поєднують з пекарнею або кав'ярнею з морозивом.

Історія

У XIX столітті поряд з «класичними» кав'ярнями з'явилися й нові заклади, в яких подавали насамперед солодощі, а кава була швидше доповненням до них, — цукерні або кондитерські. Цукерні — місця менш серйозні, ніж кав'ярні. Заклади, де не було газет, а натомість удосталь тістечок, вважалися цілком жіночими, тому були популярнішими серед жінок і часто були розраховані саме на них. Хоча траплялися й винятки. Так, цукернями були найпопулярніші серед представників усіх статей київські кав'ярні — «Франсуа», та «Семадені».

Цукерні у Львові були надзвичайно популярними. Посмакувати ласощами могла навіть біднота — рештки з підносів від тортів коштували дешево. Кожна львівська цукерня передвоєнного Львова — це окрема історія. Кількість та популярність цих закладів у тогочасному Львові спонукала до жорсткої конкуренції. Конкурували не лише якістю, але й намагались створити клієнтам домашню атмосферу: цікавились здоров'ям, бавили новинами та жартами.

Одна з найперших у Львові цукерень відкрилася у 1825 році у наскрізному проході між кам'яницею Коритовського (у 1800-х роках — власність Доменіко Андреоллі), що на площі Ринок, 29 та будинком на вулиці Театральній, 12 — це була цукерня швейцарця Домініко Андреоллі. Справи йшли добре, невдовзі цукерня стала модною, а прохід отримав назву пасаж Андреоллі. Близько 1870 року частина цукерні Андреоллі, як і сама кам'яниця перейшли у власність родини Ербарів, які провадили давню цукерню до кінця XIX століття.

У 1850—1894 роках будинку при вул. Театральній, 8 містилася цукерня Міхала Монне. 1896 року кондитер Ян Гефлінґер викупив її у Міхала Монне. Станом на 1901 рік у власності Гефлінґера, крім цукерні на вул. Театральній, було ще щонайменше дві — на вул. Коперника, 2 та вул. Зиблікевича, 49 (нині — вул. Івана Франка). Після смерті Яна цукерня перейшла у спадок його синові Тадеушу Гефлінґерові, котрий розвинув батькову справу, використовував рухому рекламу, брав активну участь у всіх можливих ярмарках та виставах, а також відкрив низку крамничок, де продавалась його продукція. Цукерня припинила своє існування з приходом радянської влади у 1939 році.

У 1885 році Александер Бенецький власну справу у Львові і незабаром цукерня стає однією з найкращих у Львові. Спочатку заклад Бенецького містився у триповерховій кам'яниці на вулиці Кароля Людвіка, 11 (нині проспект Свободи), у тому ж приміщенні, де була колись ще одна уславлена цукерня Ротлендера. Цукерня встановила досі не бачені у Львові години роботи для подібних закладів — клієнтів запрошували з 7:30 до 23;30, вечорами тут грала музика. Важко було знайти вигіднішу місцину, аби файно провести час. Показником якості товару, що пропонував заклад Бенецького, були замовлення з Нью-Йорку, Лондону, Александрії. Після 1918 року цукерня зникла — саме на цій даті уриваються згадки про заклад у пресі, зникає реклама. Згодом, наприкінці 1920-х років, спадкоємець Бенецького відкриває цукерню в будинку на Ягеллонській, 18 (нині вул. Гнатюка), але про колишній успіх він міг лише мріяти.

1930 року на вул. Академічній, 22 (нині — проспект Шевченка, 10) кондитер Людвик Залевський відкрив власну цукерню, яка до початку другої світової війни була візитівкою тогочасного Львова, його називали «шоколадним королем». І недарма, адже смаколики з цукерні щодня відправляли до Варшави, Парижа та Відня. У цукерні Залевського пили каву та куштували солодощі Іван Франко, Михайло Грушевський, Юзеф Пілсудський. Закрився бізнес Залевського у 1939 році. За радянських часів цукерню Залевського «наслідувала» кондитерська крамниця (від 1960-х років — фірмова крамниця кондитерської фабрики «Світоч»), а 1972 року у підвалі «Світоча» відкрили бар «Шоколадний» («Шоколадка»). Від 2011 року — ресторан швидкого харчування мережі «Пузата хата».

Спогадами про поділився у романі «Високий Замок» відомий польський письменник-фантаст Станіслав Лем:

«…Мене найбільше вабила цукерня Залевського на вулиці Академічній. Відтоді, по правді, ніде у світі не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі в мигдалевій масі та чоколяді. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів ринули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивали шинки й риби в галяреті, теж марципанові і з кремовою начинкою. Навіть скибки цитрини, що просвічували крізь галяретку, були витвором цукерничого різьбярства. Пам'ятаю стада рожевих свинок із чоколядовими оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери й скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та чоколяді цілий Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зірки – лискучою глазур'ю…». «Найелегантніша у Львові, добрі тістечка. В полудні та ввечері переповнена», — писав про неї у «Путівнику по Львову» Мечислав Орлович.

Див. також

• Кав'ярня
• Кафетерій
• Ресторан
• Чайхана

Примітки

1. Мустафін О. Напій змін. Як кава створила сучасний світ. — Харків : Фоліо, 2018. — С. 101—112. — .
2. Христина Харчук, Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: Пл. Ринок, 29 — колишня кам'яниця Андріоллі. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. оригіналу за 17 вересня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
3. Ilustrowany skorowidz stołecznego miasta Lwowa z okazyi Powszechnej Wystawy Krajowej roku 1894. — Lwów: nakł. autora; Z drukarni J. Czaińskiego, 1894. — S. 67. (пол.)
4. О. Дудяк Львівські підприємці за даними перепису 1931 року: чисельність, етноконфесійна структура, галузь зайнятості // Вісник Львівського університету. Серія історична. — 2013. Випуск 48. — С. 528. — ISSN 2078-6107.
5. Piotr Paweł Cypla (2019). W blasku gwiazd Lwów Ano Domini 1930 (PDF) (пол.). (PDF) оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 20 лютого 2021.
6. Цукерня Бенецького, або як львівські солодощі до Нью-Йорку та Лондону їздили. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. 20 березня 2015. оригіналу за 31 травня 2023. Процитовано 12 березня 2021.
7. Ігор Мельник. Проєкт «Інтерактивний Львів»: просп. Шевченка, 10 — гранд-клуб «Софія». lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. оригіналу за 30 травня 2023. Процитовано 27 лютого 2021.
8. Лем, 2002, с. 34—35.
9. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie… — S. 4.

Джерела

• Станіслав Лем. Високий Замок / пер. з польської Л. Андрієвська; художнє оформл. А. Бегляров. — Львів : ЛА «Піраміда», 2002. — 164 с. — .
• Anna Gordijewska Czekoladowy Lwów // Kurier Galicyjski. — nr 16 (356). — 1—14 września 2020. — S. 12—13. (пол.)
• Kucharz gastronom: praca zbiorowa. — Warszawa: Wydawnictwo przemysłu lekkiego i spożywczego, 1968. — S. 42. (пол.)
• Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie // Wydanie drugie. — Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — 275 s.: 102 il. z planem miasta (пол.)

Посилання

• Ольга Швагуляк-Шостак (5 березня 2007). . kontrakty.ua. Контракти. Архів оригіналу за 23 листопада 2008. Процитовано 28 листопада 2021.
• Катерина Бортняк. Кав'ярні для чоловіків, цукерні — для жінок. Розваги і торгівля у Львові сто років тому. tvoemisto.tv. Медіа-хаб «Твоє Місто». оригіналу за 6 жовтня 2022. Процитовано 27 лютого 2021.