Христофор Мікаєлян

Христофор Мікаєлян (вірм. Քրիստափոր Միքայելյան (1859 — 4 березня 1905) — громадсько-політичний діяч, засновник, лідер і теоретик партії Дашнакцутюн .

Христофор Мікаєлян вірм. Քրիստափոր Միքայելյան
Народження:	18 жовтня 1859(1859-10-18)^[1] ^d, ^d, Еріванська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Смерть:	1 березня 1905(1905-03-01) (45 років) Софія, Болгарія
Поховання:	Пантеон Ходживанка
Країна:	Російська імперія
Партія:	Дашнакцутюн
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився у 1859 р в с. Верхні Акуліси (), .

Закінчив Олександрівський інститут в Тифлісі .

Засновник, лідер і теоретик партії Дашнакцутюн.

У 1880—1885 — учителював у Верхньому Агулісі Нахічеванського повіту, а також у Тифлісі.

У 1885 — у зв'язку із закриттям царським урядом вірменських шкіл, висловив свій протест (написав листівку «Вірменським братам і вірменським сестрам»).

З початку 1880-х — брав активну участь у діяльності народницьких гуртків.

Під впливом ідеології народництва, ідей Раффі і Г. Арцруни сформувався світогляд Мікаєляна. Він не порвав повністю зв'язків із народницькими організаціями, у 1889 почав сприяти організації «Ерітасард Айастан» («Молода Вірменія»), виробляти програму об'єднання вірменських революційних сил у єдину партію Союз вірменських революціонерів. На установчому з'їзді партії Дашнакцутюн зумів усунути серйозні ідейні розбіжності і об'єднати діячів з різними поглядами у єдину партію (1890).

Поділяючи ідеали демократії і соціалізму, вважав, що для вірменського народу, всіх його соціальних верств першочерговим завданням є досягнення нац. незалежності. Заради цієї мети він закликав до солідарності представників усіх класів вірменського суспільства. Визнаючи національно-визвольний рух вірменського народу історичною закономірністю, вказуючи на його справедливий і прогресивний характер, вважав, що не погроми вірменів породжені їх національно-визвольною боротьбою, а, навпаки, національно-визвольна боротьба вірменського народу є природною відповіддю на переслідування і різанину вірменів. Був прихильником революційних методів боротьби, вважав національно-визвольний рух вірменського народу «тривалою боротьбою», а її засобами демонстрації, дії бойових груп, пропаганду в Європі на користь рішення Вірменського питання.

За свою революційну діяльність був заарештований, засланий у Кишинів.

У 1898 — відправився до Женеви для посилення в Європі пропаганди на користь Вірменського питання.

Сучасна медаль з профілями Христофора Мікаєлян, Степана Зоряна (Ростома) і Семена Заварьяна, засновників Дашнакцутюн в 1890 році

Встановив зв'язк з Ж. Жоресом , Ж. Клемансо, А. Франсом, Ф. де Пресансе, П. Кіяром та ін. видатними діячами, взяв участь у виданні в Парижі з 1900 газету «Про Арменіа» (франц. мовою).

У 1902 — у Німеччині зустрівся з видатним діячем німецького робочого руху Августом Бебелєм, радився з ним щодо Вірменського питання (в результаті А. Бебель зробив запит в рейхстазі Німеччини, який, проте, був відкинутий).

У 1905 — став готувати замах на Абдул Гаміда II — ката вірменського народу, який вирішив здійснити особисто.

Загинув 4 березня, під час випробування вибухового пристрою.

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. . Архів оригіналу за 8 березня 2019. Процитовано 1 березня 2019.
3. . Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 6 квітня 2022.

Джерела

• Mihran Kurdoghlian, Badmoutioun Hayots, C. Hador (translators from the Armenian), Armenian History, volume III, p. 34, Athens, Greece: 1996
• The Book of The Tashnagtsagan Badanee Volume I., p 58-61, Los Angeles: 2007
• Գաբրիէլ Լազեան, Յեղափոխական Դէմքեր (Մտաւորականներ, Հայդուկներ), էջ 3-15, Մոնթէպէլլօ, Քալիֆորնիայ: Հ.Յ.Դ. «Դրօ» Կոմիտէութիւն, 1994
• (Kapriel Lazian, Revolutionary Figures (Intellectuals, Freedom Fighters), p. 3-15, Montebello, CA: A.R.F. «Tro» Chapter, 1994)