Тоналізм напрямок в образотворчому мистецтві живопису Сполучених Штатів на зламі XIX та XX століть Для тоналізму характе

Тоналізм — напрямок в образотворчому мистецтві живопису Сполучених Штатів на зламі XIX та XX століть. Для тоналізму характерне домінування в зображенні тонів повітряного простору або туману.

Джеймс Вістлер. Ноктюрн в чорному і золотому — падаюча ракета. 1872—1877

Історія

Пейзажний живопис, як модний напрямок, що мав попит, успішно розвивала низка художників Сполучених Штатів. В напрямку були відчутні впливи барбізонської школи. Але згодом художники почали використовувати тьмяні, зближені тони і значне узагальнення в малюванні навіть при створенні в живопису інтер'єрів (Томас Девін). Цьому сприяла також свідома фіксація лише на ефектах вечірнього освітлення та туманах, часто присутніх в картинах. З кінця 1890-х років художні критики надали їм назву тоналізм.

Напрямок охопив період з 1880-х до 1910-х років. В живопису Сполучених Штатів тоналізм відбився в сільському пейзажі та в краєвидах великих, урбанізованих міст. Він співіснував з американським імпресіонізмом і згодом поступився йому. Значні узагальнення форм та неяскраві фарби в картинах тоналістів та ефекти освітлення і туманів навіть дали підстави художнім критикам називати тоналізм попередником абстракціонізму 20-му століття, хоча це перебільшення. В тоналізмі форми цілком впізнавальні. Точнішими були вказівки на спорідненість тоналізму з пізнім американським академізмом.

Швидкий розвиток фотографії в країні сприяв звертанню фотографів до ефектів атмосферного освітлення та туманів. Сприяли цьому і докори критиків щодо документальної точності і різкої праматичності готових фото. Ефекти атмосферного освітлення та тумани наближали готові фото до картин і графіки напрямку тоналістів. Згодом американських фотографів (Едвард Стайхен, Кларенс Вайт, Альфред Штигліц) також зарахували до тоналістів, а картини на виставках експонують разом із фото.

Після перерви тоналізм зберіг привабливість для художників країні і низка митців повернулась до його стилістики. Митців називають прихильниками нео-тоналізму.

Головні представники

Едвард Стайхен, «Флет Айрон білдинг», фото 1904 року

Джордж Іннес (1825—1894)
Джеймс Вістлер (1834—1903)
(1871—1935)
Леон Дабо (1870?—1960)
(1869—1943)
(1860—1945)
(1851—1938)
(1833—1901)
Джон Генрі Твахтман (1853—1917)
Едвард Стайхен (1879—1973), художник і фотограф
Джон Мерфі (1953—1921)
(1858—1916)
(1860—1945)
(1857—1937)
(1844—1903)
Вільям Кейт (1838—1911)
(1847—1917) та ін.

Вибрані твори

Джон Генрі Твахтман. «Пейзаж в Голландії», пастель, 1885 р.
Томас Девін. «В саду», до 1894 р.
Джордж Іннес. «Вересень», 1894 р.
Гренвілл Редмонд. «Буря на узбережжі», 1905 р.
Гренвілл Редмонд. «Поле з жовтими каліфорнійськими маками», 1911 р.
Томас Девін. «Спілкування», 1900 р.
Леон Дабо, «Річка Гудзон в сутінках», 1911 р.
Вільям Кейт. «Долина Йосеміті», до 1910 р.

Див. також

Джерела і посилання

http://www.tfaoi.com/newsm1/n1m555.htm [ 3 квітня 2005 у Wayback Machine.]
Tonalism - An American Experience, Diana Dimodica Sweet, Robert R. Preato, William H. Gerdts, Grand Central Art Galleries, 1982. (англ.)
The Poetic Vision: American Tonalism, Ralph Sessions, Ira Spanierman Gallery, 200 р., 2005, . (англ.)
Intimate Landscapes: Charles Warren Eaton And The Tonalist Movement In American Art, 1880-1920: Tonalism in American Painting, David Adams Cleveland, Antique Collectors' Club, 112 р., 2007, . (англ.)
American tonalism: Selections from the Metropolitan Museum of Art and the Montclair Art Museum, Kevin J. Avery, The Museum, 40 р., 1999, . (англ.)
Color of Mood: American Tonalism, 1880-1910, Wanda M. Corn, M. H. De Young Memorial Museum, 46 р., 1972. (англ.)