Тарас Мельничук

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Мельничук.

|Lib= |Член КПРС=

Тарас Юрійович Мельничук
Народився	20 серпня 1938(1938-08-20) с. Уторопи, Станиславівське воєводство, Польська республіка
Помер	29 березня 1995(1995-03-29) (56 років) Коломия, Івано-Франківська область, Україна
Країна	СРСР  Україна
Національність	українець (гуцул)
Діяльність	поет
Мова творів	українська
Жанр	вірш
Премії
Висловлювання у Вікіцитатах

Тара́с Ю́рійович Мельничу́к (20 серпня 1938, с. Уторопи — 29 березня 1995, Коломия; похований у рідному селі на рідному обійсті) — український поет-дисидент, в'язень радянських таборів та жертва репресивної психіатрії.

Лауреат Шевченківської премії (1992).

Життєпис

Після закінчення десятирічки Тарас Мельничук працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії.

1958 — вступив до Чернівецького державного університету. На третьому курсі покинув навчання і поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю.

1964 — поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство.

Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська.

1967 — у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті».

1967 — вступив на заочне відділення Московського літературного інституту.

Здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки.

Квітень 1979 — через спровокований КДБ інцидент, за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність^[]) Тарас Мельничук був арештований на 4 роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.

1982 — у видавництві «Смолоскип» в Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із-за ґрат».

Після повернення із тюрми, Тарас Мельничук почав багато пити. Попри застереження друзів та їх намагання допомогти, урешті-решт він потрапив на курс лікування до спеціальної лікарні в Джурові. За припущенням, таким чином КДБ розраховувало звести нанівець авторитет поета та одночасно підірвати стан його здоров'я через ліки. 1985 року після його втечі з Джурова, Мельничука було запроторено до психлікарні в Підмихайлівцях. Звільнений він був лише 27 квітня 1986, одразу після Чорнобильської аварії. Поету повідомили, що на нього тоді готувалося нове ув'язнення, але увагу радянських спецорганів було відвернуто техногенною катастрофою.

1990 — вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Велика Британія) та «Князь роси» (Київ, видавництво «Молодь»).

1990 — вступив до Спілки письменників України.

1992 — за книжку «Князь роси» вдостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Останні роки прожив у Коломиї.

1994 — у Коломийській друкарні ім. Шухевича побачила світ збірка поезій «Чага» (завдяки директорові друкарні Михайлові Андрусяку).

Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Щороку 19 серпня, на День міста в Коломиї вручають міську літературну премію імені Тараса Мельничука.

З 2018 р. діє віртуальна сторінка Тараса Мельничука, де розміщені рукописи поета, світлини та інші матеріали, пов'язані з його творчістю.

Бібліографія

Прижиттєві видання

• (— Ужгород: Карпати, 1967. — 42 с.)
• Із-за ґрат (— Торонто: Смолоскип, 1982. — 84 с.)
• Строфи із Голгофи (Велика Британія, 1990) — тривають дискусії чи ця книжка справді була видана.
• Князь роси (— Київ: Молодь, 1990. — 152 с.)
• Чага (— Коломия: Вік, 1994. — 175 с.)

Посмертні видання

• Твори в трьох томах. (Коломия: Вік, 2003)
• Князь роси: вибране. (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. — 288 с. — )
• Моє ліплення оленя. (Брустурів: Дискурсус, 2018)
• Юнак милується автоматом. (Брустурів: Дискурсус, 2019)

Про нього

Савчук Микола. "Тарас Мельничук: «Я — іскорка Його» // Вісник Коломиї. — 1991. — 17 серпня. — С. 6.

Савчук Микола. Про того, що прийшов з неба і в небо повернувся // Молодь України. — 1995. — 20 квітня. — С. 3.

• Гусар Ю. Тарас — «Князь роси»: [Про Тараса Мельничука] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2010. — 3 березня (№ 16). — С. 4.
• Курищук Галина. Встати! Суд іде!.. (Косів, 1998; 110 с.) — авторка є двоюрідною племінницею поета.
• Машталер Галина. Вивчення творчості Тараса Мельничука в школі (Тернопіль, 2004; 47 с.)
• Попадюк Манолій, Максимчук Віктор (упор.) Літературний музей Тараса Мельничука (Вижниця: Черемош, 2006; 47 с.)
• Попадюк Манолій, Максимчук Віктор (упор.) Князь вільного слова: Спогади про Т. Мельничука (Вижниця: Черемош, 2008; 262 с.)
• Зелененька Ірина. «Чиї це ілюзії стенають плечима якого народу?»: Тарас Мельничук і літературний процес 60-х — 90-х років 20 століття (Вінниця, 2008; 115 с.)
• Ярош Ярослав. Залізний Зек або Зимна Зелень (Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008; 56 с.) — драма про Тараса Мельничука і його першу дружину Марію.
• Бурлака: спогади про Тараса Мельничука / упоряд: Є. Баран, М. Лазарук. — Івано-Франкувськ: Місто НВ, 2018. — 247 с. — (Серія «Бібліотека Івано-Франківської організації Національної спілки письменників України» ; вип. 9 / ідея серії Є. Баран).

Відеографія

• Тарас Мельничук. Доля i слово (документальний телевізійний фільм; цикл «Лицарі духу», К.: Укртелефільм, 1992)
• Виступ Тараса Мельничука на врученні Шевченківської премії (1992) [ 19 вересня 2016 у Wayback Machine.]

Вплив на сучасність

Іменем Тараса Мельничука названо дві літературні премії:

• Коломийська міська Літературна премія імені Тараса Мельничука
• (заснована товариством «Плин» та «Буковинським журналом»)

Також, 14 жовтня 2009 в Івано-Франківську було започатковано щорічний Літературний фестиваль імені Тараса Мельничука «Покрова».

Пам'ять про Тараса Мельничука

• Біля школи в селі Уторопи з 2012 року діє літераторатурно-меморіальний музей Тараса Мельничука.
• Пам'ятник Тарасові Мельничуку в Уторопах біля його музею та школи.
• Меморіальна дошка на Коломийській дитячій бібліотеці № 2 названій його іменем. Там же діє кімната-музей.
• Меморіальна дошка на школі, де навчався Мельничук, у Яблунові.
• Меморіальна дошка у Косові на будівлі редакції газети, в якій працював поет.
• Вулиця Тараса Мельничука у Коломиї.

Примітки

1. Овсієнко В. В. Про Тараса Мельничука // Інтерв'ю: Гриньків Дмитро Дмитрович [ 2 червня 2010 у Wayback Machine.] — Музей дисидентського руху, 8.02.2000
2. 70 років «Князю роси» — Тарасові Мельничуку [ 29 серпня 2009 у Wayback Machine.] — Радіо «Свобода», 21.08.2009
3. Десять сонць — за одну Україну // Газета «Буковина», 23.09.2008
4. На Косівщині відкрили музей Тараса Мельничука — НТК, 17.10.2012.
5. У Коломиї вшановують Тараса Мельничука — НТК, 30.03.2010^{[недоступне посилання з липня 2019]}
6. . Архів оригіналу за 27 лютого 2015. Процитовано 30 квітня 2010.

Посилання

•  — про автора, вибрані поезії.
• Автограф Тараса Мельничука // Укрінформ. — 2009. — 14 серп.
• Савчук М. Тарас Мельничук: «Я — іскорка Його» // Вісник Коломиї. — 1991. — 17 серпня.
• Савчук М. Про того, що прийшов з неба і в небо повернувся // Молодь України. — 1995. — 20 квітня.  
• Олександр Пасічник. Поезія Тараса Мельничука [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Гуцульщина. — 1998. — Ч. 53. — С. 6–7.
• Наталія Осипчук. Князь Роси // Перевал, з якого далеко видно [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Демократична Україна. — 2008. № 42. — Про журнал «Німчич» та Тараса Мельничука.
• Ніна Гнатюк. Тарас Мельничук: Крім честі мені нічого не лишилось // День. — 1998. — 20 серп.
• Фещук Наталія. Відкрили меморіальну дошку Тарасу Мельничуку // Чернівці. — 2015. — 26 берез. — С. 11.