Табори переміщених осіб або Табори Ді-Пі (з англ. Displaced Persons, скорочено: D.P., а в трансліті: Ді-Пі) — табори біженців, що існували з 1945 до початку 1950-х років для переміщених осіб на території Західної Німеччини, Австрії та Італії, зайнятих американськими, британськими й французькими військами. В таборах утримувалися іноземні примусові робітники і в'язні концентраційних таборів, виявлені переважно на території Німеччини та Австрії після краху нацистської Німеччини, а також військові та цивільні біженці від Червоної Армії та партизансько-комуністичних сил зі Східної, Центральної та Південно-Східної Європи.
Табір переміщених осіб | |
---|---|
Табір переміщених осіб у Вікісховищі |
1947 року в таких таборах у реквізованих військових казармах, воєнних робітничих оселях, школах тощо перебувало 1,6 млн біженців (здебільшого зі Східної і Південно-Східної Європи) — в тому числі близько 200 000 українців.
Структура й адміністрація
До липня 1945 табори Ді-Пі підлягали компетенції Найвищої Головної Кватири Експедиційних (альянтських) військ (SHAEF), з доручення якої ними відав відповідальний за цивільні справи відділ DP Branche G — 5; потім компетенції окремих окупаційних армій з координуючим осередком в СДРХ (Екзекутива для Ді-Пі), до якого входили представники американських, британських та французьких армій і Міжнародного Комітету для біженців у Женеві.
Адміністрація і матеріальна опіка таборів Ді-Пі була у заряді допомогових організацій при ООН з доручення окупаційної влади: з 1945 до липня 1947 це були UNRRA (англ. United Nations Relief and Reparation Administration), а згодом — IRO (англ. International Refugee Organization). По закінченні переселення Ді-Пі та включення їх у німецьку (закон 25. 4. 1951) та австрійську економіку та установи цих країн, правну опіку над залишенцями перебрав Високий Комісар ООН для справ втікачів у Женеві. Число таборів Ді-пі постійно зменшувалося: з 493 у 1946 до 223 у 1950; у 1956 — 58 вони перестали існувати, а їх мешканців переведено в новозбудовані оселі або приватні помешкання.
Українці в таборах Ді-Пі
Українські біженці 1946 р. перебували у 125 таборах, 1949— у 110 таборах Ді-Пі (близько 80 з них були заселені виключно або переважно українцями). Найбільші українські табори (від 2000 до 5000 осіб) містилися в американській зоні у Мюнхені (Карлсфельд, Варнер-Касерне), Аугсбурзі (Соме-Касерне), Міттенвальді (ЄґерКасерне), (Реґенсбурзі) (Ґанґгофер-Зідлюнґ), Ашаффенбурзі, Берхтесгадені («Орлик»), Байройті (Леопольд Касерне); у британській зоні в Ганновері та Гайденав; у французькій зоні в Штуттґарті; в Австрії — у Зальцбурзі.
В українських таборах Ді-Пі вже у 1945 постало місцеве українське самоуправління, однак воно не мало ніякого впливу на адміністрацію самого табору, яка була повнотою в руках УНРРА. Щойно з 1947 (де юре — з 1948, розпорядження Головної Кватири ІРО в Женеві 15 червня 1948) українські таборові самоуправління співпрацювали в управі таборів Ді-Пі, при чому в адміністративних справах підлягали органам ІРО, по громадській лінії — Центральному Представництву Української Еміграції (ЦПУЕ).
Життя в українських таборах Ді-Пі
В українських таборах Ді-Пі впродовж кількох років їхнього існування жваво розвинулося суспільно-громадське, політичне, культурно-освітнє, релігійне, господарське, літературно-мистецьке життя та видавнича діяльність. Про це свідчать числа на 1948, коли в таких таборах працювало 102 народні школи, 35 гімназій, 12 інших середніх шкіл, 43 фахові школи, виходило 232 періодичні видання і з'явилося 818 книжкових видань.
Примітки
- Marica Karakaš Obradov. Depoi špijuna i terorista. Saveznički logori za raseljene osobe u Italiji, Austriji i Njemačkoj (хорватською) . Hrvatski Institut Za Povijest, Zagreb. Процитовано 27 грудня 2022.
- Микола Тимошик. Вояки Української Національної Армії в італійському таборі «Ріміні»: як виживали і стверджували себе на чужині. https://ounuis.info. Архів ОУН. Процитовано 27 грудня 2022.
Див. також
- (Табір інтернованих)
- (Орлик (часопис))
Посилання
- Табори українських переміщених осіб на території Німеччини (1945—1955)
- Чужиною: Двотижневик табору Корнберг. — Корнберґ: Культурно-освітній відділ табору, 1946. — Рік 1:
- Іван Багряний. Антон Біда — Герой труда: повість про Ді-Пі (сатирична поема, Новий Ульм, 1947)
- Наука на еміграції в 1945—1946 роках. — Авгсбург: УВАН, 1947. — 11 с.
- Мартинець В. Шляхом таборів D.P. (Rudolstadt, Coburg, Dachau, Karlsfeld). Спогади із скитальщини. — Вінніпег: Новий шлях, 1950. — 385 с.
- «Говорить Реґенсбург» // «Свобода». — 1980. — Ч. 229 (28 жовтня). — С. 3.
- Барагура В. Монографія-збірник «Реґенсбурґ»-мікрокосм українського скитальства // «Свобода». — 1986. — Ч. 48 (13 березня). — С. 2.
- Ликтей Я. «Спомин про хор гімназії в таборі „Леопольд Касерне“, Байройт» // «Свобода», ч. 4, 22 січня 2010, с. 19
Джерела
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет