Сінґалевич Володимир

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сінгалевич.

Володи́мир Теодо́р Якович Сінгале́вич (13 січня 1875, Москалівка (Косів), Івано-Франківська область — 7 листопада 1945, Брегенц, (Австрія) — український громадсько-політичний діяч у Галичині, правник.

Сінгалевич Володимир
Народився	13 січня 1875(1875-01-13)^[1] Косів, Косівський повіт^[d], Австро-Угорщина
Помер	7 листопада 1945(1945-11-07)^[1] (70 років) Брегенц, Австрія
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР
Діяльність	політик, суддя
Alma mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Знання мов	українська, латина, німецька і польська
Посада	посол до Галицького сейму^[d] і ^d
Партія	Українська національно-демократична партія
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився у Москалівці Косівського повіту в сім'ї Якова Сінгалевича, греко-католицького священика, та Юлії Валерії з роду Сіменович. Походив з німецького роду Шиллінгів.

У 1893 закінчив правничий ф-тет Львівського ун-ту. Працював у судових установах Кам'янки Струмилової, Перемишлян та Глинян.

Діяч Української національно-демократичної партії У 1911—1918 — посол до австрійської Державної ради у Відні, у 1913—1914 — посол до Галицького сойму. З вересня 1914 — заступник голови Бойової управи Українських Січових Стрільців у Відні.

Брав участь у підготовці Листопадового чину 1918 у Львові. Організатор встановлення української влади у Стрийському та сусідніх повітах. Член УНРади ЗУНР 1918–1919. В її станіславських сесіях участі не брав — перебував у Відні, де працював у австрійській Ліквідаційній комісії. З квітня 1919 обіймав посаду дипломатичного представника ЗО УНР у Відні.

1 серпня 1920 року призначений уповноваженим Диктатора ЗУНР Є.Петрушевича у справах фінансів, торгівлі та промислу, в 1922 — уповноваженим для внутрішніх справ. У 1930—1939 — директор Земельного банку у Львові. У січні 1931 став членом-засновником Українського католицького союзу.

Восени 1939 емігрував до Австрії. Помер у м. Бреґенц (земля Форарльберґ, Австрія).

Примітки

1. https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/wlodzimierz-teodor-singalewicz
2. Петро Хмельовський. Володмир Сінгалевич. // ЗУНР 1918—1923. Уряди. Постаті (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 квітня 2016. Процитовано 5 серпня 2012.
3. Volodymyr Singalevych von Schilling // Annales Ecclesiae Ucrainae. Архів оригіналу за 4 квітня 2011. Процитовано 11 липня 2010.
4. Павлишин О. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад-грудень 1918 року). Архів оригіналу за 25 грудня 2007. Процитовано 18 березня 2013. [Архівовано 2007-12-25 у Wayback Machine.]

Джерела та література

• Соляр І., Павлишин О. Сінґалевич Володимир-Теодор Якович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 3: П — С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 432.
• Соляр І. Я. Сінгалевич Володимир [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 582. — .

Література

• В. І. Головченко. Сінгалевич Володимир // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — .

Посилання

• Сінгалевич Володимир // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.187-188
• Сінґалевич Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1745. — 1000 екз.