Султанат Маскат і Оман араб سلطنة مسقط وعمان трансліт Salṭanat Masqaṭ wa Umān низка територій в Африці та на Аравійськом

Султанат Маскат і Оман (араб. سلطنة مسقط وعمان‎, трансліт. Salṭanat Masqaṭ wa-‘Umān) — низка територій в Африці та на Аравійському півострові які в XVII—XX століттях перебували в залежності від султанату Маскат і Оман і разом з останнім називались Оманською імперією.

Султанат Маскат і Оман
араб. سلطنة مسقط وعمان‎
Salṭanat Masqaṭ wa-‘Umān

De jure суверенна держава
(1856–1970)
De facto британський протекторат
(1872–1920)

1856 – 1970


Прапор	Державна емблема

Гімн
Немає (до 23 липня 1970)
З 23 липня 1970:
نشيد السلام السلطاني
"as-Salām as-Sultānī"
"Привітання султану"

Маскат і Оман: історичні кордони на карті

Султанат Маскат і Оман у 1870

Столиця

Маскат

Мови

арабська, перська, турецька, англійська

Релігії

іслам (офіційна)

Форма правління

Абсолютна монархія

Президент

Кабус бен Саид Аль Саид

Історія

- Відділення від Занзібару

1856

- повстання Дофар

1962

- Засідка на Саїд бен Таймур

- Ліквідовано

1970

Валюта

оманський дирхам (1856–1892)
індійська рупія (1892–1959)
Рупія Перської затоки (1959–1970)
Саїдський ріал (1970)

Сьогодні є частиною

Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Маскат і Оман

Історія

Виникнення

Протягом 1507—1515 років флот Португальської імперії на чолі з Афонсу де Албукеркі успішно захопив Королівство Ормуз і підлеглі йому міста на узбережжі східної Аравії і суміжної Персії, включаючи Маскат, Сухар і Ормуз, що дозволило португальцям встановити над ними свій військовий і торговий контроль. До кінця XVI ст. португальці оволоділи також східним узбережжям Африки, ставши найсильнішою морською силою регіону. Однак в 1650 році панування Португальської імперії в західній частині Індійського океану було покладено край: португальці були вибиті з Маската, що став столицею Оманської імперії, а також протягом короткого терміну втратили на користь неї всі свої опорні пункти на північ від Мозамбіку.

В першій половині XVIII ст. а Оманській імперії тривала громадянська війна між ворогуючими прихильниками різних течій ісламу. Зрештою вона призвела у 1743 році до інтервенції в Оман з боку шахської Персії Однак вже невдовзі в Омані вибухнуло повстання внаслідок якого владу в свої руки взяла династія Бусаїдів, представники якої правлять Оманом і сьогодні.

Розквіт

У 1783 році перед смертю Ахмада ібн Саїда згідно особливого маніфесту монарша родина була розділена надвоє — правлячий в Маскаті султан з номінальним контролем над всією територією країни, а фактично тільки її узбережжям, і імамат, влада якого була поширена на внутрішні регіони (власне Оман). Період правління Аль-Саідів, що консолідували таким чином націю при збереженні широкої автономії історичних частин держави і проводили політику терпимості до іноземців в межах своєї імперії, вважається її «золотим віком».

У цей час до володінь Оману крім східного узбережжя Аравійського півострова входили також Бахрейн та Дофар в Аравії, Ормуз в Персії та значна територія на східному узбережжі Африки від Африканського рогу до Північного Мозамбіку, частина Мадагаскару, Сейшели та інші острови в Індійському Океані.

Правителі Оману в цей період підписали угоди про дружбу і торгівлю з Нідерландами, Королівством Великої Британії (1798) а пізніше і з США (відносини встановлені у 1833 році) та Королівством Франція (у 1841 році). Оман направляв своїх офіційних представників в Європу з метою взаємного визнання заморських володінь і погодження кордонів та сфер.

Занепад

З 1853 року князівства «піратського берега» отримали назву Trucial Oman — Договірний Оман. На його території були створені британські військові бази, а політичну владу здійснював британський політичний агент. Проте встановлення британського протекторату не привело до руйнування традиційної для регіону патріархальної системи. Місцеві жителі в силу своєї нечисленності і постійних міжусобиць прийняли новий порядок.

У цей же час відбулась фатальна для Оману подія — заборона в 1848—1873 роках работоргівлі. Одночасно (1869) був відкритий Суецький канал, в результаті чого порти Оману опинилися осторонь від багатьох торгових шляхів, поступившись Адену. За двадцять років з 1850 по 1870 рік населення столиці — Маскату скоротилося з 55 доо 8 тис., багато жителів були змушені мігрувати на Занзібар. У 1837 році султан Саїд бін Султан переніс на цей острів столицю своєї держави і резиденцію. Іноді період 1820—1860-х називають Маскат-Занзібарською імперією.

Смерть султана Саїда в 1856 році спричинила новий розділ імперії між його синами. На Занзібарі був утворений султанат Занзібар, під владою якого виявилося і Східноафриканське узбережжя. На чолі цього султанату встав Маджид ібн Саїд. Континентальна аравійська ж частина, названа султанатом Маскату і Оману, перейшла в руки його брата , убитого сином в 1866 році.

Після цього в країні почались усобиці, які зрештою призвели до остаточного перетворення Оману на Британський протекторат у 1890 р.

Примітки

"Oman and the West: State Formation in Oman since 1920" (PDF). [Архівовано 15 December 2021 у Wayback Machine.] Francis Carey Owtram (1999). University of London. Retrieved 31 October 2020.

Див. також

Література

Васильев, Леонид История Востока: Учеб. по спец. «История». Том 1. [Архівовано 1 грудня 2011 у Wayback Machine.] — М.:Высшая школа. — 1994.
Bhacker, Reda M. Trade and Empire in Muscat and Zanzibar: Roots of British Domination. — Routledge. — 1992.

Це незавершена стаття з історії Азії.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] "Oman and the West: State Formation in Oman since 1920" (PDF). [Архівовано 15 December 2021 у Wayback Machine.] Francis Carey Owtram (1999). University of London. Retrieved 31 October 2020.