Струхманчук Яків Михайлович

Я́ків Миха́йлович Струхманчу́к (10 серпня 1884, Росохуватець, нині Тернопільського району Тернопільської області — 2 грудня 1937, Соловки, Росія) — український графік, карикатурист і портретист.

Струхманчук Яків Михайлович
Народження	10 серпня 1884(1884-08-10) Росохуватець
Смерть	2 грудня 1937(1937-12-02) (53 роки)
	Соловки
Національність	українець
Країна	СРСР
Жанр	графіка, карикатура, портрет
Навчання	Краківська академія мистецтв,
Діяльність	карикатурист
Струхманчук Яків Михайлович у Вікісховищі

Життєпис

Народився у селі Росохуватець, нині Тернопільського району Тернопільської області. Батьки помітили хист хлопчика до малювання і віддали на навчання в Бережанську гімназію. Потому навчався у .

Припускають, що його першим учителем був Іван Труш. У 1903—1908 роках студіював у Краківській академії мистецтв (клас Теодора Аксентовича), а в 1909—1912, отримавши стипендію від митрополита Андрея Шептицького — у Паризькій.

Співробітник сатирично-гумористичних львівських журналів «Зеркало», «Жало» та інших.

Ілюстрації

• до «Історії України» Миколи Аркаса (1908),
• до сатири «Ревун» Осипа Маковея (1910),
• до творів Петра Козланюка та інші.

У часі Першої світової війни Яків Струхманчук — старшина Легіону Січових Стрільців. За хоробрість на австрійсько-російському фронті в Карпатах у 1915 році отримав медаль.

Під час Визвольних змагань — ад'ютант Командувача УГА генерала Мирона Тарнавського.

Після переведення Першої бригади Червоної УГА до Умані, Яків Струхманчук організовує роботу гарнізонного клубу і малює серію портретів акторів у ролях: дружини Курбаса — Валентини Чистякової (поема «Гайдамаки» Шевченка), матері Курбаса — Ванди Яновичевої («Гайдамаки»), Любові Гаккебуш («Макбет» Шекспіра, «Гріх» Винниченка), Володимира Калина («Макбет») та інших.

Від 1924 у Києві. Член літературно-мистецької групи і співробітник її однойменного органу. Виконав портрети й шаржі письменників цієї групи (Василя Атаманюка, Дмитра Загула, Мелетія Кічури, Михайла Козоріса, Миколи Марфієвича, Агати Турчинської та інших).

Яків Струхманчук — автор статей на мистецькі теми в «Ділі» (1909—1912) і в журналі «Світ» (1926—1929), спогадів (у збірнику «Західна Україна») та інших.

У 1921—1924 роках працював завучем Вищих педагогічних курсів ім. Т. Шевченка в Тальному.

У 1920-х роках брав участь у кількох мистецьких виставках, зокрема, в Першій Всеукраїнській художній виставці (1927). Був науковим працівником, а згодом заступником директора Українського історичного музею ім. Т. Шевченка.

Арешт і загибель

Репресований і загинув за . Розстріляний за вироком трійки НКВС Карельської АРСР від 20 листопада 1933 року.

У 1964 році за клопотанням академіка Миколи Бажана художника реабілітовано «за відсутністю складу злочину».

Нагороди

• 10 листопада 1914 нагороджений Медаллю за Хоробрість 2-го класу.

Пам'ять

На початку 1990-х років у рідному селі Якову Струхманчуку споруджено пам'ятник, а згодом^[] на його честь перейменували і саму вулицю.

Примітки

1. Якель Роман. Талант, знищений кулею [ 30 жовтня 2005 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. — 2004. — № 32.

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .. Словникова частина.
• Лазарович М. Струхманчук Яків Михайлович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. Т. 3: П - С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 535-537.
• Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 568.
• Медведик П. Яків Струхманчук [ 1 червня 2006 у Wayback Machine.] // Образотворче мистецтво. — 1985 — № 3. — С. 31—32.
• Рубльов О. С. Струхманчук Яків Михайлович [ 2 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 872. — .
• Шатайло О. Спадкоємці козацької сили. — Дрогобич, 2009. — С. 12.
• Якель Роман. // Дзеркало тижня. — 2004. — № 32.