Софія Нелепинська-Бойчук

Софія Олександрівна Налепинська-Бойчук (30 липня 1884, Лодзь — 11 грудня 1937, тюрма НКВД СРСР) — українська художниця-графік. Дружина художника Михайла Бойчука. Представниця Розстріляного відродження. Учасниця міжнародних виставок у Відні, Лондоні, Берліні, Стокгольмі, Венеції (Італія), Цюриху (Швейцарія).

Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна
Народилася	30 липня 1884(1884-07-30) Лодзь, Петроковська губернія, Варшавське генерал-губернаторство, Російська імперія
Померла	11 грудня 1937(1937-12-11) (53 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	художниця
Відомі учні	Зоря Галина Денисівна, Костянтин Козловський, Компанієць-Киянченко Надія Дмитрівна, Стеценко Василь Кіндратович і Киянченко Георгій Васильович
Заклад	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
У шлюбі з	Бойчук Михайло Львович^[1]
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Дівчата з книжкою. Папір, дереворит. 1927

Життєпис

Народилась в місті Лодзь (нині в складі Польщі). Батько її був поляком, мати мала французьке походження. Мистецьку освіту здобула в художній школі Я. Ціонглінського в Петербурзі і в студії Ш. Холоші в Мюнхені (1908). Потім навчалась в ^[fr] в Парижі (1909, викладачі Ф. Валлотон і М. Дені).

Також у Парижі одружилася з М. Бойчуком.

Згодом С. Налепинська-Бойчук разом із М. Бойчуком та М. Касперовичем повернулася в Україну. 1918 року в пари народився син Петрусь.

Освоювала основи темперного живопису та фрески, з 1917–1918 років — у майстерні монументального малярства М. Бойчука в УАМ у Києві. Потім улаштувалася на роботу в Національний музей у Львові.

З 1919 року викладала в Миргородській художній школі, з 1922 року очолювала ксилографічну майстерню Київського інституту пластичних мистецтв. У 1925–1929 роках викладала у Київському художньому інституті. Серед учнів — К. Гаккебуш, В. Гнивенко, О. Рубан.

1925 — член Асоціації революційного мистецтва України;

У 1937 році за справою М. Бойчука була засуджена до смертної кари і розстріляна.

Освіта

• Санкт-Пе­тер­бурзька школа заохочування мистецтв Я. Ционглінського (1905);
• Мюнхенська художньо-промислова школа В. Дебліца (Німеччина, 1908; викл. Ш. Голлоші);
• Мюнхенська академія образотворчих мистецтв (1906–1907; професор Гейднер);
• Академія мистецтв Рансона в Парижі (1908–1909 викладачі М. Дені, П. Серюзьє, Ф. Валлотон);
• школа-майстерня М. Бойчука (1909–1910; м. Париж).

Творчість

Працювала в галузі станкової та книжкової графіки, переважно в техніці гравюри на дереві.

У творчості художниця дотримувалася засад «бойчукізму».

Твори

• «В. Еллан-Блакитний» (1920-і рр.), «Гітаристка» (1921), «Молодий робітник» (1920-ті),
• «Фабзаєць» (1925),
• «Мені тринадцятий минало…», «Молотьба», «Малашка», «На вакаціях» (усі — 1926),
• «Студентка», «Дівчата з книжкою», «Голодні діти»,  «Перед іспитом», «Перед наступом білих» (усі — 1927);
• «Викрили шкідника» (1930-і рр.),
• «Пацифікація Західної України» (1930),
• «Робітфаківки» (1931),
• «Виконали план», «Геть шкідника», «Не дамо куркулям згноїти насіння» (обидва — 1932) та ін.

Ілюстрації – до книжок:

• «Катерина» Т. Шевченка, «Приймак» А. Маміна-Сибіряка (обидві – 1929),
• «Олив’яний перстень» С. Васильченка (1930; усі — Харків; Київ),  «Ніч перед Різдвом» і «Страшна помста» М. Гоголя;
• «Анна Каренина» Л. Толстого (Москва, 1935, т. 1–2).

Виконала тематичну композицію до поезії Шевченка «N. N. — Мені тринадцятий минало»

Художниця є автором нереалізованих проектів паперових грошей та інших державних паперів доби української революції 1917–1921, які експонувалися на «Виставці сучасної української графіки» Асоціації незалежних українських митців (Львів, червень 1932): банкноти 25 карбованців з обох сторін, судових пошлин 50 шагів, 3 гривні, 5 ескізів паперових грошей і цінних паперів.

Роботи С. Налепинської 1920-х — 1930-х років вражають не лише талантом, але й соціальною спрямованістю. Дереворити «Голод», «Пацифікація України 1932 року» – гострі, політичні роботи, які показують поневіряння українців під різними владами.

Смерть

Софію Налепинську-Бойчук заарештували 12 червня 1937 року (її чоловіка, Михайла Бойчука набагато раніше — у листопаді 1936 р.). Співробітники НКВС висунули їй звинувачення в тому, що вона «була членом контрреволюційної української націонал-фашистської організації і проводила шпигунську роботу на користь іноземних розвідок».

Софія Налепинська-Бойчук не підтвердила звинувачень та не надала слідству зізнань. Допитували її одночасно двоє — начальник ІІІ відділення IV відділу (боротьба з антирадянськими елементами) УДБ НКВС ст. лейтенант і начальник райвідділення сержант Миненко.

Мучили її півроку, але зізнань від С. Налепинської-Бойчук чекісти не отримали. Обвинувачення склали на підставі показів свідків і вже 6 грудня 1937 року Софію Олександрівну Налепинську-Бойчук рішенням вищої двійки було засуджено до вищої міри покарання.

Софію Налепинську-Бойчук розстріляли 11 грудня 1937 року в Києві. Реабілітували у 1988 році.

Пам'ять

• Ім'я Софії Налепинської-Бойчук є одним з понад 40 інших імен, викарбуваних на Пам'ятнику репресованим митцям, відкритому у 1996 році у сквері Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Див. також

• Бойчукізм

Примітки

1. Енциклопедія України в Інтернеті / O. Havrylyshyn, F. Sysyn, M. Moser et al. — CIUS, 2001.
   d:Track:Q12135541d:Track:Q87193076d:Track:Q4212096d:Track:Q12131753
2. В джерелах зустрічається варіант прізвища Нелепинська-Бойчук [1] [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] та Налепінська-Бойчук.
3. Дмитрієнко М. Ф. Налепинська С. О. [Архівовано 25 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2010. — 728 с.: іл.
4. НАЛЕПИНСЬКА-БОЙЧУК Софія Олександрівна. Тернопільщина (укр.). Процитовано 21 травня 2022.
5. Шевелєва, Мар'яна (30 липня 2021). Софія Налепинська-Бойчук – українська мисткиня без жодної краплі української крові. Український інтерес. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
6. Д. О. Горбачов. Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
7. Андрій Сидоренко. Монументальні розписи бойчукістів у національній академії образотворчого мистецтва і архітектури^{[недоступне посилання з липня 2019]} // Сучасне мистецтво. — 2010, випуск 7. — с. 154
8. Сторінками Биківнянського мартиролога: Софія Налепинська-Бойчук - Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили". ua.bykivnya.org. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 21 травня 2022.
9. Галина Скляренко. Пам'ятник репресованим митцям // Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 2.: М-С. — с. 866—867

Джерела та література

• М. Ф. Дмитрієнко. Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 164. — .
• Білокінь, Сергій. Смерть Софії Налепінської-Бойчук / Сергій Білокінь // Образотворче мистецтво. — 1997. — Число 1. — С. 46–49.

Посилання

• Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // ЕСУ
• Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 427-428.
• Налепінська-Бойчук Софія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1071. — 1000 екз.
• Серій Білокінь. Смерть Софії Налепінської-Бойчук