Скота рське село в Воловецькій селищній громаді Мукачівського району Закарпатської області України на річці Вича село Ск

Згідно з радянською офіційною історією перша письмова згадка про село відноситься до 1607 року, а згідно з народними переказами, чи то легендами, колись дуже давно села, як такого не було. Тут лише ґазди з Воловця мали свої землі і випасали на них свою худобу. Далеко було гонити худобу, отож будували зимівки, потім землянки, хижі і так постало село.

З назвою все просто — принаймні, на перший погляд. Скотарі тут розводили скот. Але не слід поспішати з висновками: Скотарське — це гідронім, і назву селу дав потічок — а от там вже безсумнівно скотарі свій скот напували. І були першопоселенцями в селі.

Документи вперше фіксують назву «Скотарське» (Szkotarszka) під 1607 роком.

Угорці називають Скотарське на кшталт — Kisszolyva. Виразно-слов'янський топонім — як невидимий прикордонний стовп: тут здавна мешкали русини-українці, тут наша земля.

Слов'янський-то слов'янський, але угорці транскрибували цю назву як хотіли протягом кількох століть: 1630 р. — маємо Skatarsky. 1645 рік — Skotarski. 1773 рік — Szkotárszka або Skotarska, нарешті, 1913 рік — змадяризована нова назва, Kisszolyva (перенесена з сусіднього села Свалявки (в дослівному перекладі — Мала Свалява), об'єднаного зі Скотарським у 1889 р.).

У ХІХ ст. селище мало свою символіку — печатку з гербом: зображенням ведмедя, що стоїть на задніх лапах, перед яким із землі проростають хлібні колоски. Довкола герба містився угорський напис: "1844. SZKOTARSZKA HELYSEGENEK PECSETJE" («1844. Печатка поселення Скотарське»).

В 1910 р. в Скотарському проживало 1085 жителів, з них 120 були німцями (звідси така впорядкованість і чіткість панорамних видів на сільські вулички), 80 — угорцями, а 885 чоловік — русинами-українцями. З вірою було так: 23 протестанти, 924 греко-католика і 120 юдеїв — отже, село було «майже містечком», завдяки досить численній єврейській громаді.

Крім капусти, картоплі і вівса земля нічого не родила. Одягались в домотканий одяг, взувалися в постоли. Легше стало жити в 1872 році, коли італійці почали будувати залізницю. Тоді жителі села Скотарське одержали роботу. 1872 року церкву почали зводити італійці одночасно з будівництвом штреки.

В селі був магазин. Дехто з селян наймався на роботу до євреїв, яких у селі було не мало і займалися вони переважно гендлярством. По звивистій немов вуж вулиці між горами стояли хижі, криті почорнілою соломою. Серед хижі велика піч займала головне місце, що служила одночасно ліжником, важкий буковий стіл, такі ж лавиці вздовж стіни… Панував патріархальний сімейний уклад, який почав поступово мінятися під впливом будівництва штреки. Адже італійці з німцями принесли в звори гір зовсім іншу, досі небачену культуру…

Це село лежить при залізній лінії Мукачево-Стрий на границі Карпатської України і Галичини серед чудової природи, розкішних гірських перевалів. Частина села й фара і церква стояли на горі по двох боках гірського потока. В цьому потічку і в літі вода була дуже студеною, і я дуже жалував новонароджену дитину, що жалюгідно заходилась від плачу, коли її занурювали в цей потічок. Люди говорили, що студена вода загартує дитину і вона не буде хорувати. В околиці Скотарського були ведмеді і одного весняного вечора на дворі фари з'явився ведмідь, пробрався до курника. На крик котіша і служниці він забрався геть…

Часто бував у нас двоюрідний брат мами Гіядор Стрипський, який був учнем Івана Франка. Мабуть він та галицькі священики, що часто бували у нас, подали думку батькові 1897 року заложити в Скотарському читальню.

18-го серпня 1897 року відбулися установчі збори „Греко-католицької читальні“, на яких було прийнято статут і вибрану раду на чолі з отцем Омеляном Штефаном, заступником голови Василя Скрипаля, секретарем Михайла Луцу.

- писав у своїх спогадах Августин Штефан, парох Скотарського, батько першого Президента Карпатської України Августина Волошина.

Коли Августину було два роки, батька перевели священиком в село Скотарське на Верховину. Його брат Василь був начальником залізничної станції в Лавочному…

Над Скотарським.

У 1895 році Іван Франко заїжджав попутно в це село, їдучи з Будапешту у Львів. Зупинявся на недовгий час у закарпатського письменника Євгена Фенцика, донька якого працювала вчителькою у Скотарському. От, він і приїжджав до миловидної освіченої закарпатки і одночасно ознайомитися з життям Верховинців, чим же воно різниться від життя галичан того боку Бескидів? Ці відвідини Івана Франка описав професор Іван Панькевич…

1897 року біля Волівця, отже і в Скотарськім, лютувала скарлатина. Одного осіннього дня прийшла мати хворої на фару і просила від мами білого борошна для своєї доньки. Вона поклала баревну хустину, сказала, що це любима хустина доньки. Мабуть занесла до нас скарлатину, бо через кілька днів захворів на скарлатину і я.

— згадував свої дитячі роки в Скотарському Августин Штефан у споминах з історії «За правду і волю» в 1973 році у Торонто в Канаді.

Перша школа в селі була збудована з каменю. Навчання проходило русинською і угорськими мовами. Один раз на тиждень читали Закон Божий. Перші вчителі були церковними дяками. З часом в селі було відкрито греко-католицьку народну 8-класну школу. Директором був Грушевський, вчителями були Ольга Кіш-Суєта, Йосип Капишинський, Єлизавета Латинець. Учні навчалися у дві зміни, але дітей невпинно більшало, отож вони зайняли і читальню . Першокласники писали грифельками на бляшці, з одного боку якої було розграфлено клітинку, а з другого — в лінійку. Читанка була одна на три класи. У релігійні свята для батьків у школі діти ставили п'єси.

— писав М. Фітас у 1919 році.

церква у с. Скотарське (споруджена у 1872-1885 рр., світлина 2022 р.

Церква у Скотарському побудована в 1885 році, парафія ж була заснована у 1640 році, а про церкву вперше згадується - в 1692. Скотарське і Свалявка були об'єднані наприкінці XVIII століття і село одержало мадярську назву Кіш сольова. Збереглася довідка, що в селі у 1773 році була простора триповерхова дерев'яна церква св. Михайла, яку збудували 1794 року. Згоріла ця церква у 1860 році. У 1872 році, під час будівництва тунелів для штреки, італійці почали зводити кам'яну церкву, яка стоїть і донині. У 1869-1883 роках парохом у с. Скотарське був Дулишкович Іван.

За радянських часів у Скотарському знаходилась центральна садиба колгоспу імені «XVI з'їзду КП(б)У», який було створено весною 1949 року. Головою колгоспу став М. Мисар. Займались розведенням корів і овець. Вирощували картоплю і капусту, сіяли також овес, пшеницю і жито. Всі роботи виконували вручну. В різні роки колгосп очолювали: Мисар М., Беца М., Петрус І., Дробок Ю., Глухан М., Ковач В., Райчинець І. Останнім головою колгоспу був Балан В.

Сільськими головами були: Лакатош М., Мисар М., Могіш В., Мадяр А., Селехман І., Ігнатишин А., Русин Ф., Шекмар П., Балан І., Фуцур В.

Присілки

Іванфолво

Іванфолво - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Скотарське

Згадки: 1645: Iwan Falwa, 1699: Ivánfalva

Свалявка

Свалявка - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Скотарське

Згадки: 1561: Szvalyavka, 1629: Szvalyovszka, 1645: Swalouszki alias Uyffalu, Kis Zwalyoka, 1773: Szvaloka, Svaloka, 1808: Szvalovka, Szvalyánka, Swaljawka, 1851: Szvalyóka, 1877: Szvalyovka, Szvalyavka, 1888: Szvalyavka, KisSzolyva

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1527 осіб, з яких 769 чоловіків та 758 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1362 особи.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,50 %
російська	0,50 %

Відомі люди

Штефан Омелян - греко-католицький священик, закарпатський освітній і господарський діяч, батько Августина Штефана.
Дулишкович Іван — греко-католицький священик, закарпатський історик.
Мандрик Віра Юріївна - доктор біологічних наук, професорка.
Ігнатишин Руслан Петрович (1986—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Василь Мацовка - солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Олександр Хміль - солдат Збройних сил України, захищав Україну на Донецькому напрямку. Загинув у боях за Бахмут.

Туристичні місця

- Церковна будівля побудована в 1885 році

- залізнична станція

Див. також

• Скотарське (станція)

Примітки

. database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
. database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
. database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
bbodnar813 (11 лютого 2023). Закарпаття сколихнула новина про загибель двох військових: відомі імена Героїв (ФОТО). Закарпатський ДІАЛОГ (укр.). Процитовано 18 лютого 2023.
bbodnar813 (5 березня 2023). Війна забрала життя ще двох молодих закарпатців (ФОТО). Закарпатський ДІАЛОГ (укр.). Процитовано 5 березня 2023.

Посилання

Погода в селі [ 3 липня 2009 у Wayback Machine.]
Скотарське // Замки та храми України
Скотарське // Історія міст і сіл УРСР
Скотарське // karpaty.info

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[населення_1989-1] . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.

[населення_2001-2] . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.

[населення_2001_мова-3] . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.

[4] r813 (11 лютого 2023). Закарпаття сколихнула новина про загибель двох військових: відомі імена Героїв (ФОТО). Закарпатський ДІАЛОГ (укр.). Процитовано 18 лютого 2023.

[5] r813 (5 березня 2023). Війна забрала життя ще двох молодих закарпатців (ФОТО). Закарпатський ДІАЛОГ (укр.). Процитовано 5 березня 2023.