Синиця південна source source Охоронний статус Найменший ризик МСОП 3 1 Біологічна класифікація Домен Еукаріоти Eukaryot

Синиця південна

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина:	Синицеві (Paridae)
Рід:	Melaniparus
Вид:	Синиця південна

Біноміальна назва

Melaniparus niger
(Vieillot, 1818)

Ареал виду

Підвиди

(Див. текст)

Синоніми

Parus niger

Посилання

Вікісховище:	Melaniparus niger
Віківиди:	Melaniparus niger
МСОП:	103762456
NCBI:	1356385

Синиця південна (Melaniparus niger) — вид горобцеподібних птахів родини синицевих (Paridae). Мешкає на сході Південної Африки.

Опис

Південні синиці є порівняно великими представниками своєї родини. Вони досягають довжини 15-16 см при вазі в 17,2-26 г. Забарвлення птаха майже повністю чорне, за винятком кількох білих ділянок на крилах і хвості. Очі карі, дзьоб чорний, лапи сірі, темно-сірі або сизі. У самців забарвлення дещо синювате, у самиць тьмяне, їх живіт може бути темно-сірий. У молодих птахів спина темно-коричнева. У представників підвиду M. n. ravidus білі кінчики крил ширші, наж у представників номінативного підвиду, забарвлення самиць світліше, нижня частина тіла у них сиза. У представників підвиду M. n. xanthostomus нижня частина тіла світліша, ніж у представників номінативного підвиду.

Підвиди

Виділяють три підвиди:

M. n. ravidus (Clancey, 1964) — поширений від східної Замбії до центрального Мозамбіку та до північного сходу ПАР;
M. n. xanthostomus (Shelley, 1892) — поширений від південно-східної Анголи до центральної Замбії і південно-західної Танзанії, а також до північно-східної Намібії, Ботсвани і півночі ПАР;
M. n. niger (Vieillot, 1818) — поширений на півдні Мозамбіку та на сході ПАР.

Поширення і екологія

Південні синиці живуть в сухих саванах і сухих тропічних лісах, зокрема в міомбо, а також в парках і садах. Зустрічаються на висоті до 1070 м над рівнем моря. Є поширеним видом птахів в межах свого ареалу, зокрема в Зімбабве щільність розселення птахів досягає 50 особин на км².

Поведінка

Південні синиці живуть невеликими зграйками, в негніздовий період приєднуються до змішаних зграй птахів. Вони є переважно комахоїдними, однак також доповнюють свій раціон нектаром Aloe barberae і Aloe ferox, плодами фікусів і омел. Південні синиці далеко кочують в пошуках їжі, і можуть долати відстань до 10 км в день. Шукають здобич в кронах і на гілках дерев.

Південні синиці гніздяться з серпня по січень. Вони є моногамними. Самиця будує гніздо з рослинних волокон, лишайників і шерсті, яке розміщується в дуплі дерева, на висоті 2-5 м над землею. Часто синиці гніздяться в покинутих дуплах дятлів і лібій. В кладці 4-5 яєць, інкубаційний період триває 14-15 днів. Насиджує лише самиця. Пташенята покидають гніздо через два тижні. Батьки прожовжують піклуватися про них ще 9 місяців. Південні синиці часто стають жертвами гніздового паразитизму з боку великих воскоїдів.

Галерея

Примітки

BirdLife International (2016). . Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
MacLean, Gordon; Roberts’ Birds of Southern Africa (Sixth Edition); p. 481.
Newman; Kenneth; Newman's Birds of Southern Africa^[недоступне посилання]; p. 328.
Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). . IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 08 жовтня 2021.
Chittenden, H. та ін. (2012). Roberts geographic variation of southern African birds. Cape Town: JVBBF. с. 128—129. ISBN .
Skutch; Alexander Frank (author) and Gardner, Dana (illustrator) Helpers at birds' nests: a worldwide survey of cooperative breeding and related behavior pp. 139-142. Published 1987 by University of Iowa Press.
Wiggins, David A. (2001). Low reproductive rates in two Parus species in southern Africa. Ibis. 143 (3): 677—680. doi:10.1111/j.1474-919x.2001.tb04897.x.
Peach, Will J.; Hanmer, Dale B.; Oatley, Terence B. (2001). Do southern African songbirds live longer than their European counterparts?. Oikos. 93 (2): 235—249. doi:10.1034/j.1600-0706.2001.930207.x.

Посилання

Southern Black Tit - Species text in The Atlas of Southern African Birds [ 21 жовтня 2012 у Wayback Machine.].

Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] BirdLife International (2016). . Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.

[2] Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .

[3] MacLean, Gordon; Roberts’ Birds of Southern Africa (Sixth Edition); p. 481.

[Newman-4] Newman; Kenneth; Newman's Birds of Southern Africa^[недоступне посилання]; p. 328.

[ioc-5] Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). . IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 08 жовтня 2021.

[geo-6] Chittenden, H. та ін. (2012). Roberts geographic variation of southern African birds. Cape Town: JVBBF. с. 128—129. ISBN .

[Helpers-7] Skutch; Alexander Frank (author) and Gardner, Dana (illustrator) Helpers at birds' nests: a worldwide survey of cooperative breeding and related behavior pp. 139-142. Published 1987 by University of Iowa Press.

[8] Wiggins, David A. (2001). Low reproductive rates in two Parus species in southern Africa. Ibis. 143 (3): 677—680. doi:10.1111/j.1474-919x.2001.tb04897.x.

[9] Peach, Will J.; Hanmer, Dale B.; Oatley, Terence B. (2001). Do southern African songbirds live longer than their European counterparts?. Oikos. 93 (2): 235—249. doi:10.1034/j.1600-0706.2001.930207.x.