Рухомовський Ізраїль Хацкелевич

Ізра́їль Хацке́левич Рухомо́вський (1860, Мозир — 1936, Булонь-Біянкур) — ювелір, письменник, автор багатьох унікальних ювелірних творів, серед яких: скринька у вигляді саркофага з мініатюрним золотим скелетом із 167 рухомими кістками, твори юдаїки, вази, композиції на міфологічні теми. Всесвітньо прославився як автор тіари Сайтаферна. На думку колекціонера А. Н. Іванова — «найбільший ювелір всіх часів і народів».

Рухомовський Ізраїль Хацкелевич
Народився	2 жовтня 1860(1860-10-02)^[1] Мозир, Мінська губернія, Російська імперія
Помер	17 березня 1936(1936-03-17)^[1] (75 років) Булонь-Біянкур
Поховання	Баньє (цвинтар)^[2]
Країна	Російська імперія
Діяльність	ювелір, chaser
Знання мов	їдиш, російська і французька
Magnum opus	Тіара Сайтаферна
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Ізраїль (Ісроел-Бер) Рухомовський народився 1860 року в місті Мозирі (нині Гомельська область, Республіка Білорусь). Батьки хотіли, щоб він став рабином, тож у дитинстві він отримав релігійну освіту. Проте Ізраїль обрав ювелірну справу і сам вивчився ювелірному і граверному ремеслу. Починав як різьбяр печаток. У 17 років одружився. В середині 1880-х років він переїхав до Києва, де мав нагоду працювати в провідних ювелірних майстерень. Юний талант спочатку залишався маловідомим, хоча його послугами користувалися чимало заможних клієнтів. Наприклад, Йосип Маршак постійно замовляв у Рухомовського свої твори. Потім, в 1892 році, Рухомовський переїхав до Одеси, де мешкав за адресою Успенська, № 36. Його майстерня не мала вивіски.

Згодом Рухомовський створив чимало цікавих і унікальних ювелірних робіт. Протягом дев'яти років І. Рухомовський працював над однією з найкращих своїх робіт — невеликою скринькою у вигляді труни-саркофага розміром 10 см завдовжки та 4 см заввишки. Під кришкою саркофага знаходився мініатюрний золотий кістяк, у якого рухаються 167 кісток.

«Тіара Сайтаферна»

Одними із замовників І. Рухомовського були брати Шепсель і Лейба Гохмани, купці третьої гільдії. Вони замовили у І. Рухомовського в 1895 році «Тіару Сайтаферна», а потім видали її за роботу майстрів причорноморського античного грецького міста Ольвії, яку ті зробили в подарунок скіфському царю Сайтаферну як викуп. 1896 року тіару під виглядом оригіналу продали в Лувр за 200 000 франків (50 000 рублів). Рухомовському купці дали тільки 1800 рублів. Робота була зроблена настільки майстерно, що всі провідні фахівці, зокрема і директор Лувру, керівник відділу античного мистецтва та інші, визнали виріб оригіналом. Через велику ціну для покупки тіари потрібно було спеціальний дозвіл і субсидії парламенту Франції.

23 березня 1903 року в одній із паризьких газет у відкритому листі ювеліра з Парижа Ліфшиця було сказано, що автором тіари є Ізраїль Рухомовський. Йому не повірили, проте тіара була прибрана в запасник, а уряд створив комісію на чолі з Клермон-Ганно, членом Академії наук. Через два дні з Одеси в паризьку газету дали телеграму, що Ізраїль Рухомовський заявив, що він справді є автором тіари. Через тиждень, 5 квітня 1903 року, Рухомовський вперше в житті прибув до Парижа. Там він зміг легко довести, що є автором (показав креслення і зробив ідентичну копію її частини). На прохання назвати ім'я організаторів афери Ізраїль Рухомовський розповів дуже неправдоподібну історію про купця з Керчі. Про Гохманів він скромно промовчав.

Потім І. Рухомовський повернувся в Одесу. Дуже довго збирав кошти на отримання статусу купця третьої гільдії, однак зібрати потрібну суму він так і не зміг. Все, що зібрав, — насилу покрило вартість квитків для нього і його сім'ї в Париж в один кінець. Певний час І. Рухомовський працював в Луврі реставратором.

Останні три десятиліття Ізраїль Рухомовський провів з дружиною і дітьми в Парижі, де створював роботи для заможних парижан на кшталт барона Едмона Ротшильда. Діти Рухомовського теж стали відомими ювелірами, художниками і літераторами.

Ізраїль Рухомовський був знайомий з Максом Нордау, Теодором Герцлем. У Макса Нордау був жетон роботи Рухомовського, який йому подарували «Сини Сіону». А у Герцеля від одеситів була вітальна адреса, яку зробив Соломон, син Ізраїля Рухомовського.

Помер Рухомовський в Булонь-Біянкурі в 1936 році в злиднях. Похований на цвинтарі Баньйо (ділянка 16).

Родина

Троюрідний небіж — режисер Ізраїль Цуріелевич Пікман.

Вибрані твори

Всього відомо менше 160 творів. Деякі з творів :

• Саркофаг з мініатюрним кістяком (1893—1902);
• Тіара Сайтаферна (1895—1896; вісім місяців);
• Кольє з міфологічними сценами ;
• Статуетка «Ахіллес і Мінерва» ;
• Золота ваза, з якої два скіфи п'ють вино ;
• Композиції на міфологічні теми ;
• «Шадай» для дочки Ротшильда Міріам ;
• Мезузи у вигляді трубочки — дванадцять міліметрів завдовжки та чотири в діаметрі, в ній три менші трубочки, одна в іншій, остання трубочка завершується маленькою рукою. У трубочках викарбувано молитву «Шма» і десять заповідей. Всього на мезузі 1311 літер;
• Ритон — ріг, всуціль прикрашений рельєфом з життя скіфів;
• Кольє — головна сцена — спокушання Геркулеса сиреною;
• Пляшка для парфумів, виготовлена з близько 40000 кульок;
• Медальйон «Десять заповідей»;
• Медальйон, зроблений в подарунок директору фабрики Жако в Одесі;
• Жетон «Стіна скорботи». Одна сторона — картина «Стіна скорботи» (євреї плачуть і моляться), на іншій стороні — 10 заповідей, «щит Давида» і напис: «Слухай Ізраїль, Господь Бог наш, Господь один»;
• Кулон у вигляді тіари царя Сайтафарнеса;
• Золоті статуетки богині Ніки і Ерота, що сидять верхи на кентаврі;
• Брелок «Золотий кістяк»;
• Залізний щит, карбований і інкрустований під твори епохи Відродження;
• Брошка з зображенням жіночої голівки;
• Золоті книжечки з десятьма заповідями і футлярчики з золота і срібла.

Відомі місця збережених робіт:

• Лувр ;
• Ермітаж ;
• Один виріб — Музей декоративного мистецтва в Парижі ;
• Два вироби — Всеросійський музей декоративно-прикладного та народного мистецтва ;
• Два вироби — Російський національний музей ;
• Музей Фаберже
• приватні колекції.

Роботи також виставляються на престижних аукціонах Лондона і Парижа.

Увічнення пам'яті

• На фасаді будинку № 6 на вулиці Осипова (колишньої Ремісничої), з ініціативи Олександра Гуна 22 квітня 2014 року з'явилася меморіальна дошка, скульптор Олександр Князик.

Публікації

• Рухомовский И. Моя жизнь, моя работа = (מײַן לעבן און מײַן אַרבעט). — 1-е изд. — Париж, 1928. (їдиш)

Примітки

1. http://consultation.archives.hauts-de-seine.net/mdr/index.php/docnumViewer/calculHierarchieDocNum/713565/367506:396213:408623:408626:713565/768/1366 — С. 29.
2. http://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMTktMTEtMTAiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6MjU7czo0OiJyZWYyIjtpOjIyNjU0O3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=161%2C64&uielem_islocked=0&uielem_zoom=145&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F — С. 27.
3. Иванов, 2002, с. 15.
4. Лейбельман М. (6 листопада 2003). «Тиара скифского царя» (рос.). Kackad.com. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
5. Пикман Б., Эренбург И. Рассказ инженера Пикман из Мозыря (Записал Илья Эренбург) (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
6. Фальшивая тиара Сайтоферна (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
7. Гений, которого знал весь мир (рос.). Viktorbagley.wix.com. Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
8. Рухомовский, 1928.
9. Иванов, 2002, с. 19.
10. Тиара скифского царя ювелира Рухомовского (рос.). Тайный Мир Анубиса. 2011. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
11. Иванов, 2002, с. 27.
12. Сапожников, 1903.
13. Лейбельман М. (20 листопада 2003). Тиара скифского царя (рос.). Kackad.com. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
14. Иванов, 2002, с. 28.
15. (рос.). Фонд Ави Хай. 2011. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 31 травня 2016. {{}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archiveurl= (); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archivedate= ()
16. Робулец С. (16 березня 2016). Очаков — Париж. Афера тысячелетия (рос.). Очаковсий портал. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
17. Нехамкин С. (7 грудня 2011). Корона скифского царя. Аргументы Недели. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 27 травня 2016.
18. (рос.). Reading-hall.ru/. 2011. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 31 травня 2016.
19. Archives de Paris, registres journaliers d'inhumation, Bagneux, 1936, numéro 1131 (vue 27 sur 30).
20. Иванов, 2002, с. 20.
21. Иванов, 2002, с. 26.
22. Три произведения Израиля Рухомовского в Музее Фаберже (рос.). Баден-Баден: Музей Фаберже. Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 1 червня 2016. {{}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archiveurl= (); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archivedate= (); Недійсний |deadlink=видозмінений ()
23. Иванов, 2002, с. 44.
24. Иванов, 2002, с. 45.
25. Иванов, 2002, с. 46.
26. Иванов, 2002, с. 47.
27. Иванов, 2002, с. 48.
28. Фельдман В. С. Рухомовский Израиль (1880—1936) — ювелир (рос.). Всемирный клуб одесситов. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.

Література

• Либман М. Островский Г. Поддельные шедевры. — М. : Советский художник, 1966. — 112 с. — (Страницы истории искусств)

• Брашинский И. Б. В поисках скифских сокровищ / Отв. ред. Б. Б. Пиотровский. — Л : Наука, 1979. — 144 с.
• Гун А. А. Тайна золотой тиары. — Од. : Печатный дом, 2012. — 202 с. — .
• Сапожников Б. Израиль Рухомовский и его работы. — Одеса : Коммерческая типография Б. Сапожникова, 1903.

Посилання

• «Українська правда»: Французький сором, або Як одесити продали Лувру підроблену корону скіфського царя (Євген Руденко, 5.03.2021) [ 5 березня 2021 у Wayback Machine.] (укр.)
• Ярослав Острич: Тіара скіфського царя або Як в Одесі шедевр мастирили [ 27 лютого 2021 у Wayback Machine.] (укр.)
• Олена Раскіна, Володимир Нікольський: Історія про одну тіару і п'ятьох шахраїв