Руський Каганат

«Ру́ський кагана́т» — умовна назва держави, що, на думку деяких істориків, могла існувати у IX сторіччі на теренах Східної Європи.

Руський Каганат
IX століття
Столиця	Київ
Мови	Давньоруська мова
Релігії	Язичництво?
Державний устрій	Не вказано
Історичний період	Раннє Середньовіччя
- Засновано	~ 830
- Ліквідовано	~ 882—899
Сьогодні є частиною	Росія  Україна

Гіпотеза спирається на розрізнені фрагменти з різних історичних джерел, мало пов'язаних між собою.

Першою згадкою про «руського кагана» вважають повідомлення Бертинських анналів про прибуття у 839 році до західного імператора Людовика I (814—840) посольства візантійского імператора Феофіла (829—842).

Останній «прислав також… деяких людей, які стверджували, що вони і народ їхній, називаються Рос (Rhos), а їхній король (rex) має титул хакана (chacanus)». Феофіл просив імператора франків допомогти їм повернутися додому, оскільки найближчі шляхи для них були перерізані «скопищами варварів, досить нелюдських і диких племен». Розпитавши послів, Людовик I визначив їх як «свеонів» (Sueones), які прибули до нього з ціллю розвідки.

Втім, у повідомленні не міститься ніяких свідчень, що посли росів не могли вважати своїм володарем хозарського кагана як це робили «руси», згадані Ібн Фадланом у 922 році.

В листі іншого західного імператора Людовика ІІ до візантійського володаря Василя І Македонянина, датованому 871 роком, поруч з аварським каганом згадані володарі хозарів, болгар та якогось «північного народу» (Nortmanno).

Щоправда, сам Людовик ІІ наголошує, що називати цих володарів каганами не бачить ніяких підстав. Але враховуючи, що хозарський правитель іменувався саме каганом, окремі дослідники впевнені, що каганом був і володар «північного народу», який вони ототожнюють з літописною Руссю.

Згадка про «кагана русів», що живе на болотяному острові посеред озера, міститься в творах Ібн-Русте та . Проте вони не повідомляють ані імені цього кагана, ані точне розташування острова, що дозволяє ототожнювати Русь Ібн Русте і з дельтою Кубані, і з островами на Дніпрі, і з озером Ільмень.

Митрополит Іларіон у памʼятці «Слово про закон і благодать» називав каганом князя Володимира Великого.

В київському Софійському соборі довгий час зберігався напис «Спаси, Господи, кагана нашого», в якому, на думку дослідників, йшлося про онука Володимира Святославича — Святослава Ярославича.

Чимало дослідників, однак, піддають концепцію «Руського каганату» сумніву, оскільки згадки про нього надто фрагментарні, а сам тюркський титул каган передбачав, що його носій належить до роду Ашина, що у випадку володарів Русі є вочевидь малоймовірним. Зокрема Володимир Баран прямо вказував що «Руський каганат» є фальсифікацією Валентина Сєдова з метою створення етнотворчого міфу з претензіями РФ на виключне право щодо спадщини Київської Русі.

Примітки

1. Magocsi, Paul Robert (2010). A History of Ukraine: A Land and Its Peoples. Toronto: University of Toronto Press. с. 66.
2. Magocsi, Paul Robert (2010). A History of Ukraine: A Land and Its Peoples. Toronto: University of Toronto Press. с. 62.
3. The citation combines sources from David Herlihy article «Medieval Demography» in the (see Bibliography this article), and from Josiah C. Russell, «Population in Europe» [ 29 жовтня 2014 у Wayback Machine.], in Carlo M. Cipolla, ed., The Fontana Economic History of Europe, Vol. I: The Middle Ages, (Glasgow: Collins/Fontana, 1972), 25–71
4. Ибн Русте «Книга дорогих ценностей». Древняя Русь в свете зарубежных источников. Хрестоматия (рос.). Т. 3. Восточные источники. Москва. 2009. с. 47—48.
5. Слово про закон і благодать // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 637. — .
6. «Слово про Закон і Благодать» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 411.
7. «Слово о законі і благодаті» митрополита київського Іларіона середини XI ст. у списку XV ст. // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 33. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х — ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
8. Высоцкий С. А. Древнерусские надписи Софии Киевской XI—XIV вв.. — Київ, 1966. — С. 49—52.
9. В. Баран Етнокультурні процеси в період київсько-руської держави (с. 7-8) «Матеріали до української етнології» N13 (16) НАНУ ІМФЕ ім. Рильського К; 2014
10. Баран В. Д., Баран Я. В. Історичні витоки українського народу. — К.:Генеза, 2005—208 с. (192 с.)

Джерела та література

• О. П. Толочко. Руський Каганат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 400. — .

Посилання

• (англ.)
• Pritsak on the Origins of the Rus' [ 14 квітня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
• Rus' in the Hudud al-Alam [ 19 квітня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
• Waugh, Daniel C. «Suggested Chronology of Events in the Pre-Kievan and Early Kievan Periods». [ 10 квітня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
• «Себе, тобто свій народ, називали рос… Їх король іменується хаканом…»: Руське посольство 838—839 років до Візантії та імперії франків — важлива віха міжнародного визнання Київської держави та початків формування української державності / О. Щодра // Княжа доба: історія і культура. — 2018. — Вип. 12. — С. 9—24.