Рене Сержан фр René Sergent 4 липня 1865 Кліші 22 серпня 1927 французький архітектор зламу 19 20 ст представник історизм

Рене Сержан (фр. René Sergent 4 липня, 1865, Кліші — 22 серпня, 1927) — французький архітектор зламу 19-20 ст, представник історизму в архітектурі.

Рене Сержан
фр. René Sergent фр. René Sergent
фотопортрет архітектора Рене Сержана
Народження	4 липня 1865(1865-07-04) Кліші, Франція
Смерть	22 серпня 1927(1927-08-22) (62 роки) Париж
Поховання	Батіньйоль
Країна	Франція
Навчання	^d
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Париж, Версаль, Буенос-Айрес
Архітектурний стиль	класицизм і неокласицизм
Найважливіші споруди	замок-палац Ніссім-де-Камондо, готель Тріанон (Версаль, Франція), палац Сан Сусі (Аргентина), ^[es] (Аргентина)
Рене Сержан у Вікісховищі

Біографія, ранні роки

Народився в Кліші. Мав проте походження, батько був пекарем.

Архітектурну теорію та практику опановував в Архітектурній школі, де старанно вивчав досвід французьких архітекторів 18 століття та їх надбання. Серед іноземців, що приваблювали архітектора початківця, був також уславлений британський (шотландський) архітектор Роберт Адам, представник англійського класицизму і дизайнер інтер'єрів палацового типу в стилі класицизм. Його керівники в школі архітектури — Франсуа Тьєрі-Ладранж та Еміль Трель.

Праця в бюро Ернеста Сансона

1884 року він отримав диплом при закінченні навчання. Того ж року він влаштувався на працю до архітектурне бюро Ернеста Сансона. Економічне піднесення Франції в другій половині 19 ст. збіглося зі справжнім захопленням історичними стилями. Низка французьких архітекторів звернулась до історичних стилів в їх стилістичних варіантах — неоготика, неоренесанс, неокласицизм. Рене Сержан захопився проектами французьких архітекторів 17 — 18 століття, серед котрих були Анж Жак Ґабріель, Александр-Теодор Броньяр, Жуль Ардуен-Мансар.

Серед замов бюро Сансона був палацового типу особняк на авеню Фош, котрий створювали в стилі еклектика. Рене Сержан в свою чергу бував на будівництві і брав у ньому участь. В бюро він працюватиме п'ятнадцять років.

Заснування власного архітектурного бюро

Приблизно у 1899—1900 рр. від заснував і відкрив власне архітектурне бюро у Парижі. Доволі швидко він почав реалізовувати власні проекти в стилі французького класицизму 17-18 ст. Великий кошторис цих споруд не зупиняв новітніх і амбітних багатіїв, що стануть головними клієнтами його архітектурного бюро. Серед творів цього періоду — особняк на авеню Фош біля палацу Роза, резиденція для модельєра Жана-Філіпа Ворса, палац для володаря пивоварного заводу Отто Бемберга.

Серед відвертих стилізацій під палаци 18 ст. — нинішній музей Ніссім-де-Камондо з курдонером і бічними спорудами, що облямовували палацовий двір і відокремлювали його від міського, незграбного оточення доби дикого капіталізму. Серед відвертих стилізацій під старовину — приміщення для паризьких антикварів, братів Дюве на Вандомській площі в Парижі.

Згодом він почав отримувати замови на модернізацію давніх паризьких готелів, котрі почали перебудовувати і насичувати комунікаціями, що підвищували їх розкіш та рівень комфорту для надзвичайно багатих візітерів та клієнтів. Так, Рене Сержан облаштовував та підвищував рівень комфорту в паризькому готелі Савой, в готелі Палас Тріанон у Версалі. Його запросили перебудувати готель Кларідж у Лондоні, Бреннерс-Парк готель на буржуазному курорті в місті Баден-Баден, Німеччина.

Можливість заробити великі гроші примусила взяти низку замов на побудову таунхаусів в місті Буенос-Айрес, де замовниками французького архітектора стануть амбітні місцеві багатії. Споруди палацового типу в Аргентині відрізнялись зовнішньою привабливістю і вишуканою елегантністю, зразки котрої постачала Франція та Париж для багатіїв всього світу. Вузька спеціалізація (палаци і резиденції для багатіїв) примусила раз у раз звертатися до історичних французьких стилів. І лише іноді архітектор звертався до елементів, що були вироблені в стилі сецесія.

Стан справ в європейській і світовій архітектурі

Палацова стилістика споруд Рене Сержана була консервативною за власним спрямуванням і не сприяла пошуку нових засобів і форм архітектури. Всі ці непрості завдання взяли на себе бельгійські, французькі, італійські, іспанські майстри нового напрямку, котрий отримав назву модерн (або сецесія) та співіснував з тим напрямком історизму, представником котрого і був Рене Сержан. Криза цього напрямку відкривалась дедалі більше через надзвичайно експериментальний характер архітектури всесвітніх виставок. Народились стилі північний модерн, ар-деко, функціоналізм. Спроби будувати виставкові павільйони в стилістиці історизму в тому ж Парижі дедалі більше ставали актами анахронізму, їх відомі приклади — Малий палац, Вокзал і готель д'Орсе, низка житлових і торговельних споруд буржуазного Парижа. Але стилістика Рене Сержана була би на місці в реставраційному відновленні історичних споруд.

В Російській імперії подібної стилістики дотримувався обдарований архітектор Петро Бойцов, автор низки замків-палаців і садиб в історичних стилях.

Останні роки

В останні роки до архітектурного бюро Рене Сержана були прийняті архітектори Леон Фаньє (фр. Léon Fagnen) та Рене Бетурн (фр. René Bétourné). Вони продовжили працю бюро і після смерті Рене Сержана у 1927 році.

Вибрані твори (неповний перелік)

Готель Тріанон, Версаль. Франція
Музей Ніссім-де-Камондо, Париж
^[en]. Аргентина
^[es], Буенос-Айрес, Аргентина (нині Національний музей декоративно-ужиткового мистецтва)
Палац Сан Сусі для Карлоса Марії Альвеара, Аргентина
Готель Савой, перебудова, Париж

Вибрані твори (галерея фото)

Рене Сержан. Готель Тріанон, Версаль. Франція
Рене Сержан. Музей Ніссім де Камондо, Париж, внутрішній дворик
Рене Сержан. Національний музей декоративно-ужиткового мистецтва, Буенос-Айрес. Аргентина
Рене Сержан. Палац Еррасуріс. Аргентина

Див. також

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рене Сержан

Джерела

Gilles Ragot: Archives d'architecture du XXe siècle. Mardaga, Liège 1991, .
Gérard Rousset-Charny: Les palais parisiens de la Belle Epoque. Délégation à l'Action Artistique de la Ville de Paris, Paris 1990, .
Michel Steve: René Sergent et le néo-classicisme 1900. Dissertation, Paris 1993.