Піктська мова

Піктська мова — мертва мова, якою до 12 століття говорили племена піктів, котрі населяли східну та північну частини теперішньої Шотландії. Мову не вдається точно класифікувати, оскільки майже не існує писемних пам'яток, за якими її можна було б віднести до певної мовної групи. Теоретично як джерело для вивчення піктської мови розглядають географічні назви (напр. Абердин), особові імена та короткі написи, виконані огамом та латиницею (приблизно 30), які були знайдені на території, що контролювалась Королівством піктів. Уцілілі написи погано збереглися, а тому ледве піддаються читанню. Більшість дослідників, спираючись на ці джерела, відносять піктську до бритських мов кельтської мовної групи. Піктська мова була витіснена гельськими мовами на території Шотландії та германськими мовами на островах. Процес зникнення мови почався під час правління шотландського короля Костянтина ІІ (900 - 943) та продовжився під час правління його наступників. На думку більшості дослідників, піктська ідентичність серед населення повністю зникла на початку 11 століття.

піктська мова
Піктський текст на камені
Поширена в	Шотландське королівство
Регіон	Шотландія.
Носії	0 (зникла в 12 столітті)
Писемність	огам^[1]
Класифікація	Індоєвропейська Кельтська? Бритські мови?
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-3	xpi

Класифікація

Існує кілька більш або менш переконливих теорій щодо походження та класифікації піктської мови.

• Піктська є гілкою бритських мов. Найбільш поширена на сьогодні теорія.
• Належить до гойдельських мов. Теорія панувала в 19 столітті.
• Мова була германською і є предком сучасної шотландської германської мови. Теорія переважала у 18 столітті.
• Доіндоєвропейська теорія. Була популярною в середині та кінці 20 століття.

На сьогодні більшість учених схиляється до думки, що піктська мова належить до бритських. Значний вплив на піктську мала староірландська мова, яка належить до гойдельських. Вважають, що піктська вплинула на розвиток шотландської гельської мови. Юлій Цезар вважав піктів народом, близьким до іберів. З огляду на це піктів можна розглядати як народ, близький до басків, тобто доіндоєвропейського населення Європи.

Місце серед кельтських мов

Особові імена правителів піктських земель Римського періоду, зокрема Кальгака, мали кельтське походження

Аналіз географічних назв та власних імен показав, що кельтська мова, яка була поширена на території Королівства піктів, була близькою до бритських зі значним гойдельським впливом. У 1582 році шотландський історик та гуманіст Джордж Б'юкенен уперше висунув теорію про те, що піктська мова була бритською, яка тісно контактувала зі староірландською. Подібну думку висловив Джордж Чалмерс у 19 столітті, який ототожнював піктську з спільнобритською. Свою теорію він мотивував тим, що орфографія бритських мов збігається з орфографією географічних назв та особистих імен Королівства піктів.

Кельтолог Вітлі Стоукс у своєму філологічному дослідженні ірландських хронік твердив, що піктська мова була близькою до валлійської. Цю думку так само висловив філолог Александр Макбейн, який проаналізував назви племен і місцевостей у праці 2 століття «Географія», автором якої був Птолемей.

Ретельне дослідження шотландських назв місцевостей типолога Вільяма Вотсона беззаперечно доводило, що p-кельтська мова панувала на історичних теренах піктів. Він, зокрема, твердив, що піктська була північним предком спільнобритської мови, водночас твердив, що саме остання пізніше була витіснена староірландською. 

Вільям Форбс Скін твердив, що піктська мова була гойдельською, предком шотландської гельської. Він також твердив, що місіонер Колумба потребував перекладача не через різницю між піктською та староірландською, а через те, що він проголошував промови латиною. Думка набула популярності в 19 столітті, проте на сьогодні її ставлять під сумнів.

Приблизно у 5 століття пікти жили під політичним, суспільним та мовним гнітом з боку Дал Ріади. Під кінець існування королівства пікти вже говорили шотландською гельською. Кетрін Форсайт вважає, що двомовність піктів на периферії Королівства піктів тривала кілька поколінь. Шотландська гельська, на відміну від ірландської (включаючи староірландську), має великий пласт бритських запозичень. Що цікаво, має систему дієслів, побудовану на тих же основах, що і валлійська.

Неіндоєвропейська теорія

1892 року валлійський кельтолог Джон Ріс висунув теорію, що піктська мова була неіндоєвропейською. Його теорія спиралась на незрозумілість огамічних написів, знайдених на колишніх теренах Королівства піктів. Подібну тезу озвучив Гайнріх Ціммер, який твердив, що екзотичні звичаї піктів (татуювання та матрилінійність) вказують на те, що мова була неіндоєвропейською. Теорія досить позитивно сприймалась до 20 століття.

Оновлена версія цієї ж теорії була презентована Кеннетом Джексоном, який у 1955 році зробив доповідь про цю мову. Джексон висунув версію, що існувало дві піктські мови:

• мова p-кельтська, яка могла мати некельтський субстрат;
• друга мова могла використовуватись для ритуальних цілей і використовуватись на письмі.

Гіпотеза Джексона спиралась на теорію, що бритська еліта, знана як «будівельники Броху» прийшла з півдня Британії на територію піктів та стала панувати там.. Джексон тим самим намагався пояснити незрозумілість огамічних написів, вважаючи, що мова піктів була p-кельтською, а написи на каменях зроблені писемною мовою еліти.

Пізніше завдяки дослідженням, результатами яких стало краще розуміння огамічного письма, було доведено, що мова на каменях є кельтською. Крім того, у 2012 році Ерік Гамп також висунув теорію, що піктська мова була неіндоєвропейською.

Спростовані теорії

Британія та Ірландія в перші століття нашої ери до прибуття англів та саксів.

   Переважно гойдельські землі

   Переважно піктські землі

   Переважно бритські землі.

Побутувала думка, що пікти прибули в Шотландію зі Скіфії, регіону, яким називали степову територію від України до Середньої Азії. Б'юкенен шукав кандидатів на предків піктів серед кельтських племен Центральної та Східної Європи, сконцентрувавшись на згадуваних Тацітом котінах. Роберт Сіббальт у 1710 році, продовживши теорію Б'юкенена, ототожнив котінів з готами. В 1789 році Джон Пінкертон заявив, що піктська мова є попередником скотсу. Його аргументи мали хаотичний і часто дивний характер, зводячись до думки, що пікти були германцями, а кельти були нижчою расою людей. На сьогодні ця теорія є повністю спростованою.

Топоніми

Важливим джерелом для дослідження піктської мови є топоніми частини Шотландії, колись населеною піктами. Найбільш характерними топонімами цієї місцевості є назви з префіксами Aber- «лагуна, затока», Lhan- «цвинтар, погост», Pit- «господарство, ферма», Fin- «пагорб» (?). Наприклад: Aberdeen або Aberdon (Абердин «лагуна річки Дон»), ^[en] (Ланбрайд «погост святого Брайда»), Pitmedden (Пітмедден), Pittodrie (Піттодрі), Findochty (Фінехті). Префікс Pit- є унікальним для цієї місцевості, на відміну від Aber-, аналоги якого можна знайти і в інших бритських мовах, наприклад: Aberystwyth (Абериствіт), Abertawe (Суонсі) — в Уельсі, Aberfala (Фалмут) — в графстві Корнуолл, Aber Wrac'h (Абер Урах) — в Бретані. Деякі піктські елементи в топонімах, як, наприклад, префікс Pit-, сформувалися вже після падіння Королівства піктів і могли з'явитися завдяки легендам та переказам.. Іншими характерними елементами топонімії колишніх земель піктів є pert «ярмарок» (Перт), carden - «бур'ян, кущ» (^[en], ^[en]), pevr - «діамант» (^[en], Пефері).

Завдяки топонімам також можна прослідкувати просування гойдельських мов на територію піктів. Таким топонімом є, приміром, ^[en] (староірл. Ath-fhotla «Нова Ірландія»), область у центральній Шотландії. Назва відома з 8 століття. На території колишнього піктського королівства Фортріу також зафіксовані топоніми, які мали гойдельське походження.

Топонім Peanfahel (суч. Kinneil House) містить бритські та гойдельські елементи (бритське penn «кінець», гойдельське fal «стіна, мур»).

Огамічні написи, які вважають піктськими

Існує 32, до кінця не розшифрованих, написи, які вважаються піктськими.

Місце знахідки	Текст латиницею	Окремі зрозумілі слова
Abernethy	qmi
Aboyne	nehhtvrobbaccennevv maqqotalluorrh	Нехтан … син Талорка
Altyre	ammaqqtallv lv bahhrrassudds	..син Талорка …
Auquhollie	vuunon itedovob b
Birsay 1	(m)onnorranrr
Birsay 2	bqi a b
Brandsbutt	irataddoarens
Bressay	crroscc: nahhtvvddadds: dattr: ann bennises: meqqddrroann	хрест ………… донька …… син Дростана
Brodie A	von…ecco..
Brodie B	rginngchqodtosombs
Brodie C	eddarrnonn… tti… gng..	Pidarnoin …
Buckquoy	1) старий варіант прочитання: (e)tmiqavsallc 2) новий: ENDDACTANIM	Згідно з Forsyth читається як Benddact Anim L. - благословіння на душу когось гельською.
Burrian	idbmirrhannurractkevvcerroccs	……………………(c(e)rroccs — хрест ?)
^[en] 1	iru
Cunningsburgh 2	..ehteconmors …dov …ddrs
Cunningsburgh 3	etteca… ..v: dattua …rtt..
Dunadd	hcsd.t..v.nh.t l….vqrrhmdnhq
Golspie	allhhallorreddmaqqnuuvvhrre.rr	… син такого-то …
Gurness Broch:	ineittemen mats
Inchyra A	ttlietrenoiddors ..uhtuoaged…
Inchyra B	inehhetestieq…inne
Keiss Bay	nehtetri
Latheron	duv nodnnatmaqqnahhto…	… син Нехтана
Logie Elphonstone	caltchu
^[en]	ettecuhetts: ahehhttannn: hccvvevv: nehhtons	… Нехтан Vincent (1896) твердив, що «камінь зведений ірландськими монахами не раніше 580 року н. е.» і наводить більш ранню транскрипцію: eattuicheatts maheadttannn hccffstff ncdtons.
Newton	iddarqnnnvorrenn iku(a) iosie
North Uist	m..quntenac..t
^[en]	(…)besmeqqnanammovvez	… син …
Scoonie	eddarrnonn	Pidarnoin
Weeting 1	ulucuvute
Weeting 2	gedevem…dos
Whiteness	…vndar

Написи латиницею

Існує всього 7 написів латиницею.

Silver ^[en] з острова Святого Нініана

Resad jili Spusscio

або:

resad fili spusscio

The Saint Vigeans Stone, біля м. Арброт, Форфаршир.

drosten ipe uoret ett forcus

The Fordoun Stone, Кінкардіншир

pidarnoin

Примітки

1. Крістал Д. The Cambridge Encyclopedia of Language — Видавництво Кембриджського університету, 1987. — С. 203. —
   d:Track:Q471550d:Track:Q912887d:Track:Q23306977
2. Forsyth 2006, p. 1447; Forsyth 1997; Fraser 2009, pp. 52–53; Woolf 2007, pp. 322–340
3. Forsyth 2006, p. 1447; Woolf 2007, pp. 322–340
4. «Scotland’s Ogham inscriptions» [ 28 січня 2018 у Wayback Machine.] University of California, Riverside. Retrieved 12 July 2009. This paper quotes a 1969 radio talk by Douglas Gifford of the Department of Spanish of St. Andrew’s University, who said that Guiter had «twisted the evidence», but also suggested that the Basque connection was worth a further look.
5. Stokes 1890, p. 392
6. MacBain 1892
7. Watson 1926
8. Skene 1837, pp. 67–87; Fraser 1923
9. Skene 1837, pp. 71–72
10. Jackson 1955, p. 131; Forsyth 1997, p. 6
11. Forsyth 2006, p. 1447
12. Forsyth 1995a
13. Greene 1966, p. 135
14. Rhys 1892; Rhys 1898
15. Zimmer 1898; see Woolf 1998 for a more current view of Pictish matriliny
16. For example: MacNeil 1938-1939; MacAlister 1940
17. Jackson 1955
18. See, for example, Piggot 1955
19. For a general view, see Jackson 1955
20. See Armit 1990 for an up-to-date view of the development of proto-Pictish culture and Brochs as an indigenous development; Forsyth 1998 gives a general review of the advances in understanding of Ogham.
21. Hamp 2013
22. See for example Bede HE I:1; Forsyth 2006 suggests this tradition originated from a misreading of Servius' fifth century AD commentary on Virgil's Aeneid: Aeneid 4:146 reads: Cretesque Dryopesque fremunt pictique Agathyrsi. Servius' commentary states: Pictique Agathyrsi populi sunt Scythiae, colentes Apollinem hyperboreum, cuius logia, id est responsa, feruntur. 'Picti' autem, non stigmata habentes, sicut gens in Britannia, sed pulchri, hoc est cyanea coma placentes. Which actually states that the Scythian Agathyrsi did not "bear marks" like the British, but had blue hair.
23. Sibbald 1710
24. Pinkerton 1789
25. For a discussion of Sibbald's misunderstanding and of Pinkerton's thesis, see Ferguson 1991
26. Watson, Celtic Place Names
27. Barrow, "Pre-Feudal Scotland."
28. Glanville Price, "Pictish", p.128.
29. Watson, Celtic Place Names
30. «LTING/1» [ 16 грудня 2017 у Wayback Machine.] Forsyth, K. (1996) «The Ogham Inscriptions of Scotland: An Edited Corpus». Unpublished PhD. Harvard University. Retrieved 12 July 2009.
31. Rhys, J (1892), (PDF), Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland, 26: 263—351, архів оригіналу (PDF) за 11 червня 2007, процитовано 31 січня 2018 (англ.)
32. чтение профессора Кеннета Джексона
33. The archaeology of late Celtic Britain and Ireland, c. 400—1200 AD. p. 52 [ 31 січня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)

Джерела

• Piotr Stalmaszczyk, Stanowisko języka kumbryjskiego i piktyjskiego w podgrupie brytańskiej języków celtyckich, Biuletyn Polskiego Towarzystwa Językoznawczego 53, 1997, s. 81-93.
• Armit, Ian (1990), Beyond the Brochs: Changing Perspectives on the Atlantic Scottish Iron Age, Edinburgh: Edinburgh University Press
• , Ecclesiastical History of England Book 1, retrieved 18 December 2012
• Chalmers, George (1807). Caledonia: or a historical and topographicalaccount of North Britain, from the most ancient to the present times with a dictionary of places chorographical and philological 1 (new ed.). Paisley: Alex. Gardner.
• Cowan, E.J. (2000), "The invention of Celtic Scotland", in Cowan, E.J.; McDonald, R.A., Alba: Celtic Scotland in the Medieval era, East Linton, Scotland: Tuckwell Press Ltd, pp. 1–23
• Ferguson, William (1991), "George Buchanan and the Picts", Scottish Tradition XVI: 18–32, retrieved 16 December 2012
• , K. (1995a), Nicoll, E.H.; Forsyth, K., eds., "Language in Pictland: spoken and written", A Pictish panorama: the story of the Picts (Brechin, Scotland: Pinkfoot Press), retrieved 13 December 2012
• , K. (1995b), "The ogham-inscribed spindle-whorl from Buckquoy: evidence for the Irish language in pre-Viking Orkney?", Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland 125: 677–96, retrieved 13 December 2012
• , K. (1997), Language in Pictland : the case against 'non-Indo-European Pictish, Utrecht: de Keltische Draak, retrieved 4 February 2010
• , K. (1998), "Literacy in Pictish", in Pryce, H., Literacy in medieval Celtic societies, Cambridge: Cambridge University Press, retrieved 13 December 2012
• Forsyth, K. (2006), Koch, John T., ed., "Pictish Language and Documents", Celtic culture: A historical encyclopedia, Volume 1 (Santa Barbara, California: ABC-CLIO, Inc.)
• Fraser, J. (1923), History and etymology : an inaugaral lecture delivered before the University of Oxford on 3 March 1923, Oxford: Clarendon Press
• Fraser, James E. (2009), "From Caledonia to Pictland: Scotland to 795", The New Edinburgh History of Scotland (Edinburgh University Press) 1
• Greene, D (1966), "The Making of Insular Celtic", Proceedings of the Second International Congress of Celtic Studies (Cardiff: University of Wales Press): 123–136
• Hamp, Eric P. (2013), "The Expansion of the Indo-European Languages: An Indo-Europeanist’s Evolving View", Sino-Platonic Papers 239: 6–14, retrieved 8 February 2014
• Jackson, K. (1955), "The Pictish Language", in Wainwright, F.T., The Problem of the Picts, Edinburgh: Nelson, pp. 129–166
• Jackson, Kenneth (1977), "The ogam inscription on the spindle whorl from Buckquoy, Orkney", Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland 108: 221–222, retrieved 13 December 2012
• Koch, John T. (1983), "The Loss of Final Syllables and Loss of Declension in Brittonic", The Bulletin of the Board of Celtic Studies (University of Wales Press.) XXX
• Macalister, R.A.S. (1940), "The Inscriptions and Language of the Picts", in Ryan, J, Essays and Studies Presented to Professor Eoin MacNeill (Feil-Sgribhinn Edin mhic Neill), Dublin, pp. 184–226
• MacBain, Alexander (1892), "Ptolemy's geography of Scotland", Transactions of the Gaelic Society of Inverness 18: 267–288, retrieved 14 December 2012
• MacNeill, E. (1938-9), "The Language of the Picts", Yorkshire Celtic Studies 2: 3–45
• Nicolaisen, W.F.H. (2001), Scottish Place-Names, Edinburgh: John Donald
• Okasha, E. (1985), "The Non-Ogam Inscriptions of Pictland", Cambridge Medieval Celtic Studies 9: 43–69
• Piggot, S (1955), "The Archaeological Background", in Wainwright, F.T., The Problem of the Picts, Edinburgh: Nelson, pp. 54–65
• Pinkerton, John (1789), An enquiry into the history of Scotland: preceding the reign of Malcolm III or the year 1056 including the authentic history of that period (new (1814) ed.), Edinburgh: James Ballantyne and co., retrieved 8 February 2010
• Price, G (2000), Languages in Britain and Ireland, Oxford: Blackwell,retrieved 3 February 2010
• Rhys, J (1892), "The inscriptions and language of the Northern Picts", Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland 26: 263–351
• Rhys, J (1898), "A revised account of the inscriptions of the Northern Picts", Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland 32: 324–398
• Servius, Servii Grammatici in Vergilii Aeneidos Librum Quartum Commentarius, retrieved July 14, 2014
• Sibbald, Robert (1710), The history, ancient and modern, of the Sheriffdoms of Fife and Kinross., retrieved 17 December 2012
• Skene, W.F. (1836), The Highlanders of Scotland, their origin, history and antiquities; with a sketch of their manners and customs and an account of the clans into which they were divided and the state of society which existed among them 1, London: John Murray
• Smyth, Alfred P. (1984), "Warlords and Holy Men", New History of Scotland (Edinburgh: Edward Arnold (Publishers) Ltd.)
• Stokes, W. (1890), "On the Linguistic Value of the Irish Annals", Transactions of the Philological Society of London 21: 365–433, retrieved 8 February 2010
• Virgil, Aeneid, retrieved July 14, 2014
• Watson, W.J. (1926), Celtic Place Names of Scotland, Birlinn (2004 reprint)
• Williams, I. (1961), Y Gododdin, Cardiff: University of Wales Press
• Woolf, Alex (1998), "Pictish matriliny reconsidered", The Innes Review 49: 147–167, retrieved 17 December 2012
• Woolf, Alex (2007), "From Pictland to Alba 789 - 1070", The New Edinburgh History of Scotland (Edinburgh University Press) 2
• Zimmer, H. (1898), "Matriarchy among the Picts", in Henderson, G., Leabhar nan Gleann, Edinburgh: Norman Macleod, retrieved 4 February 2010