Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу (італ. Contea palatina di Cefalonia e Zante) — державне утворення, що існувало з 1185 по 1479 роки як фактичного чи номінального васалу норманського Сицилійського королівства, Венеційської республіки та латинського Ахейського князівства. Розташовувалось на захоплених у Візантійської імперії Іонічних островах Кефалонія та Закінф. На відміну від численних латинських державних утворень на території Візантійської імперії, було створено не після захоплення Константинополя в 1204 році, а ще у 1185 році, коли ці острови були захоплені сицилійським адміралом Маргаритом да Бриндізі, а сицилійський король Вільгельм II Добрий у винагороду за його службу надав Маргариту право на управління цими територіями і відповідний титул.
| Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу | |||||||||||
| Васальна держава, де-факто автономна | |||||||||||
| |||||||||||
|
Герб | |||||||||||
 | |||||||||||
| Столиця | Кефалонія | ||||||||||
| Форма правління | монархія | ||||||||||
| Історичний період | Пізнє Середньовіччя | ||||||||||
| - Засновано | 1185 | ||||||||||
| - Розділ держави між Османською імперією та Венеційською республікою | 1479 | ||||||||||
| |||||||||||
Після Маргарита, до 1325 року графство потрапило під головування гілки родини Орсіні, після чого на короткий час перейшло до Анжуйського дому, і, пізніше, у 1357 році, до родини Токко. Останні використовували графство як плацдарм для здобуття володінь в континентальній Греції, та в 1411 році змогли отримати контроль над Епірським деспотатом. Проте, зіткнувшись з наступом Османської імперії, династія поступово втрачала континентальні володіння і графство знову скоротилось до свого початкового розміру. Утримувалось Токко до 1479 року, коли внаслідок османського, а згодом венеційського завоювання, ці територій було розділено між османами та Венецією.
Історія
Норманське завоювання і заснування пфальцграфства (1185)
Початок латинського правління на островах був пов'язаний з корсаром та адміралом сицилійського флоту Маргаритом да Бриндізі, відомим хронікерам пізнього XII століття. Він розвинув бурхливу діяльність на службі у Вільгельма II Доброго, норманського короля Сицилії. В латинських документах 1192 та 1193 років в Греції він був підписаний як Margaritoni Admiral Count Melitios (адмірал-граф Маргарітоні Мелітос). Незважаючи на незрозуміле походження Маргарита, після норманського завоювання земель Візантії в 1185 році Вільгельм II передав йому ці острови в Іонічному морі в обмін на послуги, які він надавав сицилійським норманам.
Володіння Орсіні (1195-1335)
Через 10 років, в 1195 році, Маттео (Майо) Орсіні, ймовірно, представник гілки роду пфальцграфів Риму, успадкував Маргарита як правитель Іонічних островів. Щоб закріпити своє становище, Майо визнав суверинітет над островами Венеції та Папи Римського, а пізніше князя Ахейського. В той же час православне єпископство островів було скасовано, єпископські престоли були зайняті латинянами і введено в дію феодальну систему. Наступник Майо, Ріккардо Орсіні, "найблагородніший граф та владика Кефалонії, Закінфу та Ітаки", надав у 1264 році маєтки Латинському єпископству Кефалонії. Під час правління цього правителя Кефалонія стала прихистком для піратів.
Сім'я Орсіні не лише керувала Іонічними островами, а й на початку XIV століття завоювала Епір, завдяки чому вони також отримали титул деспота Епіру. Деякі члени сім'ї приймали православну віру та одружувались на гречанках. Після смерті Джованні II Орсіні в 1335 році, острови були окуповані анжуйцями з Сицилійського королівства, які, як правителі Ахеї, з цього часу утримували їх під своїм сюзеренітетом.
Володіння Токко (1357-1479)
Анжуйська окупація закінчилась в 1357 році, коли Роберт Тарентський передав Кефалонію, Закінф та Ітаку сину неаполітанського губернатора Корфу Леонардо I Токко, у винагороду за допомогу в звільненні Роберту з угорського полону. Рід Токко володів цими грецькими територіями понад століття і забезпечував єдність в управлінні цими трьома іонічними островами.
Після розширення свого панування на Лефкаду, Леонардо I Токко намагався закріпити свої позиції у суперечках з Венецією, папою Римським, сицилійськими анжуйцями, але в основному з албанцями Епіру і вступив в сімейні стосунки з старовинною флорентійською родиною Аччаюолі. Ця політика дозволила Токко посилити свій вплив, який досяг свого апогею в XV столітті з експансією на континентальне узбережжя, а саме після того, як Карло I Токко завоював Яніну (1411) та Арту (1416). Він отримав титул деспота Епіру від візантійського імператора Мануїла II Палеолога і дотримувався візантійських традицій. І на островах Іонічного моря, і на материкових територіях у Центральній Греції династія Токко намагалася завоювати прихильність населення шляхом поступок сеньйорам, згідно з літописом Токко, за рахунок "спадщин", "маєтків", "кратімат" і "пронойя". Дотримуючись аналогічної політики на релігійному фронті, Леонардо III (1448–1481), останній з династії Токко, відновив православний єпископський престол Кефалонії, який був скасований Орсіні.
Османське завоювання і ліквідація пфальцграфства (1479)
На початку 1479 року Османська імперія уклала мирний договір з Венеційською республікою, який поклав край довгій 14-літній Першій османсько-венеційській війні. Укладання мирної угоди з венеційцями і забезпечення їх нейтралітету в можливих конфліктах, розв'язало руки Мехмеду II в його експансіоністських планах в Егейському та Адріатичних морях. Влітку 1479 року османський флот з 29 кораблів на чолі з беєм Валони Гедик Ахмед-пашею захопив Пфальцграфство Кафалонії і Закінтфу і аннексував острови Лефкада, Кефалонія, Закінф та Ітака до складу Османської імперії. Ще до приходу османського флоту, останній правитель пфальцграфства Леонардо III Токко покинув володіння і втік до Неаполітанського королівства.
Спроба повернення Токко і розподіл островів між Венецією і Османською імперією
В 1481 році, відразу після смерті султана Махмеда II, скориставшись тим, що вся увага османів зосередилась на внутрішніх суперечках за престол, брати Леонардо і Антоніо Токко здійснили за допомогою армії неаполітанських і каталанських найманців, наданих їм королем Неаполю Фердинандом, успішну спробу вибити невеликі османські залоги, залишені на островах Кефалонія і Закінф і повернути собі владу над ними. Леонардо зробив брата Антоніо Токко співправителем пфальцграфства Кефалонії та Закінфу.
Проте вже у 1482 році венеційці, незадоволені перспективою об'єднання обох берегів на виході з Адріатичного моря в руках Неаполітанського королівства, вибили загони Токко спочатку з Закінфу, а в 1483 році — також і з Кефалонії. Антоніо був вбитий внаслідок заколоту власних каталонських найманців в замку Св.Георргія на Кефалонії, а Леонардо в черговий раз втік зі свого колишнього володіння і перебрався до Риму, де отримав від папи римського Сікста IV пенсіон в 2 тис. дукатів. Помер Леонардо III Токко 1503 року в Римі (за іншими відомостями це сталося 1495/1496 або 1499 року).
За договором 1484 року, венеційці поділили захоплені у Токко острови з Османською імперією, залишивши Закінф собі і передавши Кефалонію османам. Незабаром, у 1550 році, під час Другої османсько-венеційської війни, венеційці остаточно захоплили Кефалонію та Ітаку у османів і завершили об'єднання колишніх територій пфальцграфства Закінф і Кефалонія під владою Венеційської республіки, яка володіла цими островами аж до моменту ліквідації республіки в 1797 році Наполеоном Бонапартом.
Пфальцграфи Кефалонії та Закінфу
Поза династіями
- Маргарит з Бриндізі (1185—1195)
Династія Орсіні
- Матвій I (1195—1238)
- Матвій II (1238—1259)
- Річард (1259—1304)
- Іоанн I (1304—1317)
- Миколай (1317—1323)
- Іоанн II (1323—1325)
Анжуйці
- Іоанн (1325–1336)
- Роберт Тарентський (1336–1357)
Династія Токко
- Леонардо I (1357–1376)
- Карло I (1376–1429)
- Леонардо II (1376—1399)
- Карло II (1429–1448)
- Леонардо III (1448–1479)
- захоплено османами
- Антоніо (1481—1484)
Джерела
- Fine, John Van Antwerp (1994) [1987]. The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. Ann Arbor, Michigan: University of Michigan Press. ISBN .
- Nicol, Donald M. (1984) [1957]. (вид. 2. expanded). Cambridge University Press. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 2 серпня 2020.
- (1993). The Last Centuries of Byzantium, 1261–1453 (вид. Second). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN .
- Zečević, Nada (2014). . Belgrade: Makart. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.
Примітки
- . www.hri.org. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 23 травня 2017.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Pfalcgrafstvo Kefaloniyi ta Zakinfu ital Contea palatina di Cefalonia e Zante derzhavne utvorennya sho isnuvalo z 1185 po 1479 roki yak faktichnogo chi nominalnogo vasalu normanskogo Sicilijskogo korolivstva Venecijskoyi respubliki ta latinskogo Ahejskogo knyazivstva Roztashovuvalos na zahoplenih u Vizantijskoyi imperiyi Ionichnih ostrovah Kefaloniya ta Zakinf Na vidminu vid chislennih latinskih derzhavnih utvoren na teritoriyi Vizantijskoyi imperiyi bulo stvoreno ne pislya zahoplennya Konstantinopolya v 1204 roci a she u 1185 roci koli ci ostrovi buli zahopleni sicilijskim admiralom Margaritom da Brindizi a sicilijskij korol Vilgelm II Dobrij u vinagorodu za jogo sluzhbu nadav Margaritu pravo na upravlinnya cimi teritoriyami i vidpovidnij titul Pfalcgrafstvo Kefaloniyi ta ZakinfuVasalna derzhava de fakto avtonomna1185 1479 GerbPfalcgrafstvo Kefaloniyi ta Zakinfu istorichni kordoni na kartiGrafstvo Kefaloniyi ta ZakinfuStolicya KefaloniyaForma pravlinnya monarhiyaIstorichnij period Piznye Serednovichchya Zasnovano 1185 Rozdil derzhavi mizh Osmanskoyu imperiyeyu ta Venecijskoyu respublikoyu 1479Poperednik NastupnikVizantijska imperiya Osmanska imperiyaVenecijska respublika Pislya Margarita do 1325 roku grafstvo potrapilo pid golovuvannya gilki rodini Orsini pislya chogo na korotkij chas perejshlo do Anzhujskogo domu i piznishe u 1357 roci do rodini Tokko Ostanni vikoristovuvali grafstvo yak placdarm dlya zdobuttya volodin v kontinentalnij Greciyi ta v 1411 roci zmogli otrimati kontrol nad Epirskim despotatom Prote zitknuvshis z nastupom Osmanskoyi imperiyi dinastiya postupovo vtrachala kontinentalni volodinnya i grafstvo znovu skorotilos do svogo pochatkovogo rozmiru Utrimuvalos Tokko do 1479 roku koli vnaslidok osmanskogo a zgodom venecijskogo zavoyuvannya ci teritorij bulo rozdileno mizh osmanami ta Veneciyeyu IstoriyaNormanske zavoyuvannya i zasnuvannya pfalcgrafstva 1185 Pochatok latinskogo pravlinnya na ostrovah buv pov yazanij z korsarom ta admiralom sicilijskogo flotu Margaritom da Brindizi vidomim hronikeram piznogo XII stolittya Vin rozvinuv burhlivu diyalnist na sluzhbi u Vilgelma II Dobrogo normanskogo korolya Siciliyi V latinskih dokumentah 1192 ta 1193 rokiv v Greciyi vin buv pidpisanij yak Margaritoni Admiral Count Melitios admiral graf Margaritoni Melitos Nezvazhayuchi na nezrozumile pohodzhennya Margarita pislya normanskogo zavoyuvannya zemel Vizantiyi v 1185 roci Vilgelm II peredav jomu ci ostrovi v Ionichnomu mori v obmin na poslugi yaki vin nadavav sicilijskim normanam Volodinnya Orsini 1195 1335 Cherez 10 rokiv v 1195 roci Matteo Majo Orsini jmovirno predstavnik gilki rodu pfalcgrafiv Rimu uspadkuvav Margarita yak pravitel Ionichnih ostroviv Shob zakripiti svoye stanovishe Majo viznav suverinitet nad ostrovami Veneciyi ta Papi Rimskogo a piznishe knyazya Ahejskogo V toj zhe chas pravoslavne yepiskopstvo ostroviv bulo skasovano yepiskopski prestoli buli zajnyati latinyanami i vvedeno v diyu feodalnu sistemu Nastupnik Majo Rikkardo Orsini najblagorodnishij graf ta vladika Kefaloniyi Zakinfu ta Itaki nadav u 1264 roci mayetki Latinskomu yepiskopstvu Kefaloniyi Pid chas pravlinnya cogo pravitelya Kefaloniya stala prihistkom dlya pirativ Sim ya Orsini ne lishe keruvala Ionichnimi ostrovami a j na pochatku XIV stolittya zavoyuvala Epir zavdyaki chomu voni takozh otrimali titul despota Epiru Deyaki chleni sim yi prijmali pravoslavnu viru ta odruzhuvalis na grechankah Pislya smerti Dzhovanni II Orsini v 1335 roci ostrovi buli okupovani anzhujcyami z Sicilijskogo korolivstva yaki yak praviteli Aheyi z cogo chasu utrimuvali yih pid svoyim syuzerenitetom Volodinnya Tokko 1357 1479 Volodinnya Karlo I Tokko Anzhujska okupaciya zakinchilas v 1357 roci koli Robert Tarentskij peredav Kefaloniyu Zakinf ta Itaku sinu neapolitanskogo gubernatora Korfu Leonardo I Tokko u vinagorodu za dopomogu v zvilnenni Robertu z ugorskogo polonu Rid Tokko volodiv cimi greckimi teritoriyami ponad stolittya i zabezpechuvav yednist v upravlinni cimi troma ionichnimi ostrovami Pislya rozshirennya svogo panuvannya na Lefkadu Leonardo I Tokko namagavsya zakripiti svoyi poziciyi u superechkah z Veneciyeyu papoyu Rimskim sicilijskimi anzhujcyami ale v osnovnomu z albancyami Epiru i vstupiv v simejni stosunki z starovinnoyu florentijskoyu rodinoyu Achchayuoli Cya politika dozvolila Tokko posiliti svij vpliv yakij dosyag svogo apogeyu v XV stolitti z ekspansiyeyu na kontinentalne uzberezhzhya a same pislya togo yak Karlo I Tokko zavoyuvav Yaninu 1411 ta Artu 1416 Vin otrimav titul despota Epiru vid vizantijskogo imperatora Manuyila II Paleologa i dotrimuvavsya vizantijskih tradicij I na ostrovah Ionichnogo morya i na materikovih teritoriyah u Centralnij Greciyi dinastiya Tokko namagalasya zavoyuvati prihilnist naselennya shlyahom postupok senjoram zgidno z litopisom Tokko za rahunok spadshin mayetkiv kratimat i pronojya Dotrimuyuchis analogichnoyi politiki na religijnomu fronti Leonardo III 1448 1481 ostannij z dinastiyi Tokko vidnoviv pravoslavnij yepiskopskij prestol Kefaloniyi yakij buv skasovanij Orsini Osmanske zavoyuvannya i likvidaciya pfalcgrafstva 1479 Na pochatku 1479 roku Osmanska imperiya uklala mirnij dogovir z Venecijskoyu respublikoyu yakij poklav kraj dovgij 14 litnij Pershij osmansko venecijskij vijni Ukladannya mirnoyi ugodi z venecijcyami i zabezpechennya yih nejtralitetu v mozhlivih konfliktah rozv yazalo ruki Mehmedu II v jogo ekspansionistskih planah v Egejskomu ta Adriatichnih moryah Vlitku 1479 roku osmanskij flot z 29 korabliv na choli z beyem Valoni Gedik Ahmed pasheyu zahopiv Pfalcgrafstvo Kafaloniyi i Zakintfu i anneksuvav ostrovi Lefkada Kefaloniya Zakinf ta Itaka do skladu Osmanskoyi imperiyi She do prihodu osmanskogo flotu ostannij pravitel pfalcgrafstva Leonardo III Tokko pokinuv volodinnya i vtik do Neapolitanskogo korolivstva Sproba povernennya Tokko i rozpodil ostroviv mizh Veneciyeyu i Osmanskoyu imperiyeyu V 1481 roci vidrazu pislya smerti sultana Mahmeda II skoristavshis tim sho vsya uvaga osmaniv zoseredilas na vnutrishnih superechkah za prestol brati Leonardo i Antonio Tokko zdijsnili za dopomogoyu armiyi neapolitanskih i katalanskih najmanciv nadanih yim korolem Neapolyu Ferdinandom uspishnu sprobu vibiti neveliki osmanski zalogi zalisheni na ostrovah Kefaloniya i Zakinf i povernuti sobi vladu nad nimi Leonardo zrobiv brata Antonio Tokko spivpravitelem pfalcgrafstva Kefaloniyi ta Zakinfu Prote vzhe u 1482 roci venecijci nezadovoleni perspektivoyu ob yednannya oboh beregiv na vihodi z Adriatichnogo morya v rukah Neapolitanskogo korolivstva vibili zagoni Tokko spochatku z Zakinfu a v 1483 roci takozh i z Kefaloniyi Antonio buv vbitij vnaslidok zakolotu vlasnih katalonskih najmanciv v zamku Sv Georrgiya na Kefaloniyi a Leonardo v chergovij raz vtik zi svogo kolishnogo volodinnya i perebravsya do Rimu de otrimav vid papi rimskogo Siksta IV pension v 2 tis dukativ Pomer Leonardo III Tokko 1503 roku v Rimi za inshimi vidomostyami ce stalosya 1495 1496 abo 1499 roku Za dogovorom 1484 roku venecijci podilili zahopleni u Tokko ostrovi z Osmanskoyu imperiyeyu zalishivshi Zakinf sobi i peredavshi Kefaloniyu osmanam Nezabarom u 1550 roci pid chas Drugoyi osmansko venecijskoyi vijni venecijci ostatochno zahoplili Kefaloniyu ta Itaku u osmaniv i zavershili ob yednannya kolishnih teritorij pfalcgrafstva Zakinf i Kefaloniya pid vladoyu Venecijskoyi respubliki yaka volodila cimi ostrovami azh do momentu likvidaciyi respubliki v 1797 roci Napoleonom Bonapartom Pfalcgrafi Kefaloniyi ta ZakinfuPoza dinastiyami Margarit z Brindizi 1185 1195 Dinastiya Orsini Matvij I 1195 1238 Matvij II 1238 1259 Richard 1259 1304 Ioann I 1304 1317 Mikolaj 1317 1323 Ioann II 1323 1325 Anzhujci Ioann 1325 1336 Robert Tarentskij 1336 1357 Dinastiya Tokko Leonardo I 1357 1376 Karlo I 1376 1429 Leonardo II 1376 1399 Karlo II 1429 1448 Leonardo III 1448 1479 zahopleno osmanami Antonio 1481 1484 DzherelaFine John Van Antwerp 1994 1987 The Late Medieval Balkans A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest Ann Arbor Michigan University of Michigan Press ISBN 0 472 08260 4 Nicol Donald M 1984 1957 vid 2 expanded Cambridge University Press Arhiv originalu za 10 chervnya 2016 Procitovano 2 serpnya 2020 1993 The Last Centuries of Byzantium 1261 1453 vid Second Cambridge Cambridge University Press ISBN 978 0 521 43991 6 Zecevic Nada 2014 Belgrade Makart Arhiv originalu za 14 serpnya 2020 Procitovano 2 serpnya 2020 Primitki www hri org Arhiv originalu za 14 travnya 2021 Procitovano 23 travnya 2017