Приві тне село в Україні у Золотоніському районі Черкаської області у Вознесенській сільській громаді Населення 594 особ

Приві́тне — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області, у Вознесенській сільській громаді. Населення — 594 особи.

село Привітне
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район	Золотоніський район
Громада	Вознесенська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA71040030030078642
Облікова картка	Село на сайті ВРУ
Основні дані
Засноване	1923
Населення	594 (на 2001 рік)
Територія	14,11 км²
Поштовий індекс	19744
Телефонний код	+380 4737904 та 4737952
Географічні дані
Географічні координати	49°48′18″ пн. ш. 32°09′52″ сх. д. / 49.80500° пн. ш. 32.16444° сх. д. / 49.80500; 32.16444Координати: 49°48′18″ пн. ш. 32°09′52″ сх. д. / 49.80500° пн. ш. 32.16444° сх. д. / 49.80500; 32.16444
Середня висота над рівнем моря	119 м
Відстань до обласного центру	41,4 км
Відстань до районного центру	24 км
Найближча залізнична станція	Привітне
Відстань до залізничної станції	1 км


Місцева влада
Адреса ради	с. Вознесенське
Карта
Привітне
Привітне
Мапа

Привітне у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Привітне.

Розташування

Село розташоване на північному сході району за 24 км від районного центру — міста Золотоноша. У його східній частині проходить залізнична ділянка Гребінка - Черкаси - ім. Т. Шевченка. Облаштована залізнична платформа Привітне, де курсують приміські поїзди сполученням Гребінка-Шевченко (через Черкаси).

Історія

На території нинішнього села в 1923 році був заснований відділок «Канівщанський» радгоспу ім. Андрєєва. У 1928 році почали будувати бараки з саману. У той час були побудовані дитячий садок та контора.

В період радянсько-німецької війни боїв не було, проводились розвідки і знаходились військовополонені.

Після війни вирощували зернові, садили висадки, виконували всі сільськогосподарські роботи. В цей час на роботах було багато молоді. Розвивалась художня самодіяльність, постійно здійснювалися перегляди кінофільмів. У 1949 році утворилася профспілкова організація, я кою керував Бойко Іван Федорович. Працював цілодобово дитсадок, де дітей приймали з двох місяців, матері ходили на роботу. Вихователькою була Гордієнко Олександра Григорівна. В дитсадку топили соломою, тримали корову. У 1950 році навесні почали забудовувати село. Першим за будівельником був Бойко Іван Федорович.

В 50-х роках почало розбудовуватися господарство. Збудовано гуртожиток, їдальню, працював клуб. У 1956 році самі виробляли електричний струм, було електрифіковано всю територію радгоспу. У 1956-1957 роках відділок «Канівщанський» відокремлений від радгоспу ім. Андрєєва і приєднаний до Маркизівського фруктового комбінату. У 1961 році відділення «Канівщанське» стало самостійним господарством, підпорядкованим Черкаському консервному комбінату. Першим директором радгоспу став Борис Іванович Ратушний. За час його керівництва побудовано: майстерню, гараж, торговельний центр, контору, чотири будинки, тік.

В 1961-1965 роках на площі 360 га був посаджений сад. Висаджені різні сорти яблунь: «Білий налив», «Антонівка», «Слава переможцям», «Симиренка», «Джонатан», «Боровинка», «Пермен» та інші. Також посаджені сливи, абрикоси, черешні різних сортів, вишні, смородину, кизил. Для роботи в саду були послані на навчання молоді люди з Городищенського технікуму Черкаської області. Радгосп постачався різною технікою — тракторами, автомобілями, сідьськогосподарським інвентарем.

В 1966-1967 роках директором був Байда Олександр Іванович, а з серпня 1967 року – Грязон Іван Іванович, який працював по серпень 1985 року. В цей період радгосп «Канівщанський» мав високі економічні показники. З 1971 року він став насінницьким і належав до «Укрнасіннєовоч» в Києві. Вирощували насінники кропу, редиски, петрушки, , цибулі та інше. Люди отримували високу заробітну плату. Дітей в школу возили в селище Пальмирського цукрового заводу трьома автобусами, так як школи своєї не було. Побудували дорогу з твердим покриттям. Своїм насінництвом та садівництвом радгосп «Канівщанський» славився на весь Радянський Союз.

Як село з назвою Привітне населений пункт затвердили в 1977 році. До створення сільської ради Привітне відносилось до Вознесенської сільської ради. Сільське самоврядування здобуло село в 1989 році. Першим головою сільради став Плис Григорій Федорович.

Привітне було засноване, як курортне село, поблизу будувався аеродром. З 2000 року взяло у своє підпордкування хутір Роздол (нині мертвий).

Промислові підприємства поблизу села: Пальмірський цукровий завод, збудовано 4-й «НІБУЛОН» (Фактично на території Привітного) в Україні. Промисловість перестала розвиватися після розвалу Радянського Союзу.

У 1987 році вперше в селі відкрито початкову школу. В 1999 році в селі було відкрито навчально-виховний комплекс «Привітненська ЗОШ І-ІІ ступенів — дошкільна установа», у якому налічувалося 120 дітей. У 2002 році було проведено розпаювання. Люди розділилися. Частина віддала свої земельні паї СТОВ «Пальмиравігодівля», а частина залишилась в ТОВ «Данко-Агро»

Сучасність

У селі діють магазини: «Людмила», «БАР», «Продукти», ще один будується.

Працює автобус Золотоноша-Привітне, перевізник ПП Мазепа Л. І. (розпорядок роботи — 6:30, 14:00 — із села; 12:30, 17:10 — в село). Також розвинені залізничні шляхи. Проходить залізниця Москва-Одеса. Працює орган місцевого самоврядування Привітненська сільська рада та Фельдшерський пункт

Джерела

Привітне у сестринських Вікіпроєктах
	Портал
	Означення у Вікісловнику^?
	Теми у Вікіджерелах^?
	Привітне у Вікісховищі^?

Посилання

Погода в Україні
maps.vlasenko.net(рос.)

Зовнішні посилання

Офіційний сайт села Привітне
Інформація про село на сайті who-is-who.com.ua^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

[1] Погода в Україні

[2] s.vlasenko.net(рос.)