Софія Станіславівна Пілявська 1911 2000 радянська та російська актриса театру і кіно польського походження Театральний п

Софія Станіславівна Пілявська (1911–2000) — радянська та російська актриса театру і кіно польського походження. Театральний педагог, професор (1972). Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1951). Народна артистка СРСР (1991).

Пілявська Софія Станіславівна

Народилася	4 (17) травня 1911 Красноярськ, Єнісейська губернія, Російська імперія
Померла	21 січня 2000(2000-01-21) (88 років) Москва, Росія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР Росія
Діяльність	акторка
Заклад	Московський художній театр, Школа-студія МХАТ і Московський Художній театр імені А. П. Чехова
Роки діяльності	з 1931 до 2000 рік
У шлюбі з	^d
IMDb	nm0683689

Нагороди та премії

Біографічні відомості

Народилась в Красноярську. Закінчила драматичну студію , сестри К. С. Станіславського. По закінченні працювала у МХАТі.

Починаючи з 1954 — педагог Школи-студії ім. В. І. Немировича-Данченка, в 1972 отримала звання професора.

Після поділу театру 1987 року Софія Пілявська працювала у до 2000 року.

Автор мемуарів рос. «По долгу памяти» (1993).

Померла 21 січня 2000 р. в 89-му році життя в Москві. Похована на Новодівочому цвинтарі.

Нагороди

Орден Трудового Червоного Прапора (26 жовтня 1948)
Заслужена артистка РРФСР (1948)
Сталінська премія другого ступеня (1951) —за роль Христини Падери у фільмі «Змова приречених» (1950)
Народна артистка РРФСР (1963)
Народна артистка СРСР (21 грудня 1991) —за великі заслуги в розвитку радянського театрального мистецтва . Софія Пилявская та Олег Янковський були останніми, хто був удостоєний цього звання
Орден Пошани (12 липня 1996) — за заслуги перед державою та багаторічну сумлінну працю
Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (1998)

Фільмографія

«Сталінградська битва» (1949, жінка з дитиною (немає в титрах)
«Змова приречених» (1950, Христина Падера, міністр продовольства, лідер Партії націоналістів)
«Сріблястий пил» (1953, Доріс Стіл)
«Шторм» (1957, ігуменя)
«На початку століття» (1961, Віра Засулич)
«На семи вітрах» (1964, Доллі Максимівна Петрова)
«Усе залишається людям» (1963, Наталія Дмитрівна, його дружина)
«Світло далекої зірки» (1964, Ксенія Петрівна Прохорова)
«Друзі і роки» (1965, мати Григорія)
«Герой нашого часу» (1966, стара)
«Старша сестра» (1966, член приймальної комісії)
«Анна Кареніна» (1967, графиня Вронська)
«Пряма лінія» (1967, Валентина Антонівна Зорич)
«Доживемо до понеділка» (1968, вчителька)
«Живий труп» (1968, Анна Дмитрівна Кареніна)
«Портрет Доріана Грея» (1968, леді Нарборо)
(1970, фільм0спектакль, мати)
«Сибірячка» (1972, Лідія Семенівна, мати Марії Одинцової)
(1972, фільм-спектакль)
«Горянка» (1975, Віра Василівна, вчителька)
«На усякого мудреця досить простоти» (1976, фільм-спектакль, Глафіра Климівна Глумова)
«Сибір» (1976, телефільм, фрау Бауер)
(1978, фільм-спектакль)
«Постріл у спину» (1979, Клавдія Іванівна, тітка Вєтрова, вдова колекціонера, власниця картини Марка Шагала)
«Шлях до медалей» (1980, бабуся Тані)
(1981, фільм-спектакль, Ксенія Замятіна)
«Покровські ворота» (1982, Аліса Віталіївна, тітка Костика)
(1985, фільм-спектакль, Єва Самойлівна)
«Робота над помилками» (1988, літня актриса; кіностудія ім. О. Довженка)
«Три сестри» (1997, фільм-спектакль, Анфіса)
(1998, фільм-спектакль, Войницька Марія Василівна)
(1998, стара-куховарка)

Пам'ять

Пам'яті актриси присвячені документальні фільми та телепередачі:

2002 — «Софія Пілявська. Фільм № 92» в документальному циклі Леоніда Філатова «Щоб пам'ятали»/рос. «Чтобы помнили».
2002 — рос. «Дом актёра. По долгу памяти. Софья Пилявская» (документальниый) та ін.

Примітки

. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 20 вересня 2013.
Указ Президента СССР от 21 декабря 1991 р. № УП-3113
от 12 июля 1996 р. № 1026

Посилання

МХТ им. Чехова — Софья Станиславовна Пилявская [ 11 вересня 2013 у Wayback Machine.]
Пилявская Софья. «Одиночество, поскольку равных — нет».^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
https://www.kino-teatr.ru/kino/acter/w/sov/3344/works/ [ 10 квітня 2021 у Wayback Machine.]

[1] . Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 20 вересня 2013.

[2] Указ Президента СССР от 21 декабря 1991 р. № УП-3113

[3] от 12 июля 1996 р. № 1026